Постанова

від 10.10.2013 по справі 5020-1106/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 року Справа № 5020-1106/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Могил С.К. (головуючий), Борденюк Є.М., Вовк І.В. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" на рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року у справі № 5020-1106/2012 за позовом приватного малого підприємства "Лазуріт" до публічного акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року позивач звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 72 203,54 грн., пені в сумі 69 670,66 грн. та 3 % річних в сумі 20 627,43 грн. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором від 12.05.2011 року № 512-11.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 10.12.2012 року провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 72 203,54 грн. припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відмовою від частини позовних вимог.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та остаточно просив стягнути з відповідача пеню в сумі 30 451,31 грн. та 3 % в сумі 41 207,69 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року (судді Плієва Н.Г., Головко В.О., Щербаков С.О.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 30 451,31 грн. та 3 % річних у сумі 31 286,73 грн., а в решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року (судді Плієва Н.Г., Головко В.О., Щербаков С.О.) визнано недійсним договір від 12.05.2011 року № 512-11 в частині речення "по факту фінансування робіт Генеральним замовником", зазначеного в абзаці другому пункту 4.3 договору.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року (судді Дмитрієв В.Є., Гоголь Ю.М., Рибіна С.А.) зазначене рішення суду першої інстанції змінено та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 22 162,63 грн. і 3 % річних в сумі 41 207,69 грн., а в решті позову відмовлено. Додаткове рішення суду першої інстанції від 10.06.2013 року скасовано.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення позову, а рішення суду першої інстанції в повному обсязі скасувати та в позові відмовити.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 12.05.2011 року між відкритим акціонерним товариством "Севастопольський морський завод", найменування якого змінено на публічне акціонерне товариство "Севастопольський морський завод (Замовник) та приватним малим підприємством "Лазуріт" (Виконавець) було укладено договір № 512-11 за умовами якого Виконавець зобов'язується виконати роботи із виготовлення секцій №№ 3501, 3521, 3601, 3621, 3611, 3612, 3641, 3613, зборці блоків № 34, 35, 36 та стикуванню блоків № 31, 32, 33, 34, 35, 36 середнього понтону плавкрану п/в 1200 т в обсязі переліку робіт, згідно установленого кошторису, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах договору.

Згідно з п. 3.2. договору датою закінчення монтажних робіт являється дата підписання повноважними представниками обох сторін акту здачі-приймання робіт.

Вартість робіт та порядок розрахунків сторони узгодили у розділі 4 договору, відповідно до якого орієнтовна вартість робіт складає 3 295 998,59 грн.

За додатковою угодою від 08.06.2011 року № 1 до договору вартість робіт складає 3 338 108,38 грн. і підлягає уточненню за фактом їх виконання.

Відповідно до п. 4.3. договору розрахунки за цим договором здійснюються у наступному порядку:

перший платіж - передоплата у розмірі 30 % від загальної суми цього договору здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору;

другий та наступні платежі - щомісячно після підписання актів здачі-приймання робіт щодо пласких секцій та об'ємних блоків, згідно з кошторисом, здійснюється протягом п'яти банківських днів з моменту підписання попереднього акта здачі-приймання робіт і виставлення рахунку Виконавцем за вирахуванням здійснених раніше платежів за фактом фінансування робіт Генеральним замовником;

остаточний розрахунок - після підписання акта здачі-приймання робіт з виготовлення металоконструкцій середнього понтону несамохідного плавучого крану в/п 1200 т проекту 503070.

Пунктом 4.4 договору визначено, що оплата здійснюється за рахунками Виконавця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця.

Позивачем були виконані роботи на загальну суму 3 319 334,70 грн. які оформлені підписаними актами приймання-передачі виконаних робіт.

За умовами договору замовником було виставлено виконавцю відповідні рахунки, проте відповідачем оплата за виставленими рахунками здійснена не в повному обсязі і несвоєчасно.

Предметом даного судового розгляду є вимоги виконавця до замовника про стягнення пені та 3 % річних у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за договором з оплати виконаних робіт.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення про часткове задоволення позову та стягнення пені в сумі 30 451,31 грн. і 3 % річних у сумі 31 286,73 грн., виходив із встановлення обставин прострочення виконання зобов'язання замовником з оплати виконаних робіт та невизначеності договором строку здійснення платежів, крім авансових, а приймаючи додаткове рішення про визнання недійсним договору в частині речення "по факту фінансування робіт Генеральним замовником", зазначеного в абзаці другому пункту 4.3, обґрунтував такий висновок суперечністю вимогам цивільного законодавства.

Апеляційний господарський суд змінюючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи вимоги про стягнення пені в сумі 22 162,63 грн. і 3 % річних в сумі 41 207,69 грн. виходив із неврахування місцевим господарським судом усіх обставин справи під час розрахунку пені та 3 % річних, незастосування строку позовної давності щодо пені, а скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції про визнання недійсним договору в частині речення "по факту фінансування робіт Генеральним замовником", мотивував такий висновок відсутністю підстав для визнання недійсною зазначеної частини договору і порушенням судом положень ст. 88 ГПК України.

Згідно з положеннями статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

За приписами ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Суд апеляційної інстанції, не погодившись із доводами суду першої інстанції щодо невизначеності договором терміну здійснення платежів, дійшов висновку про встановлення такого терміну пунктом 4.3 договору, за яким для настання строку оплати повинно відбутися дві події - підписання актів здачі-прийняття робіт і виставлення рахунку відповідачеві, та здійснив власний розрахунок пені й 3 % річних, враховуючи умови п. 4.3 договору та правильно застосувавши річний термін позовної давності щодо нарахування пені за рахунками від 20.09.2011 року № 88 і від 21.09.2011 року № 89.

В той же час, здійснюючи власний розрахунок пені, апеляційний суд не врахував вимог ч. 6 ст. 232 ГК України щодо обмеження нарахування штрафних санкцій шестимісячним строком та розрахував пеню поза межами цього строку.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та 3 % річних суд апеляційної інстанції не навів розрахунків, з яких він виходив, стягуючи їх у задоволеному розмірі, зокрема, щодо сум несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожним виставленим рахунком та періоду, за який здійснюється нарахування.

Водночас, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Разом з тим, як суд першої інстанції, визнаючи договір частково недійсним, так і суд апеляційної інстанції, скасовуючи додаткове рішення, не навели у своїх рішеннях норм цивільного законодавства, яким суперечить, або відповідно, не суперечить п. 4.3 договору в частині речення "по факту фінансування робіт Генеральним замовником", а тому дійшли передчасних висновків як про визнання цієї частини недійсною, так і про відсутність підстав для визнання її недійсною.

Крім того, апеляційний суд скасувавши зазначене додаткове рішення місцевого суду, не дослідив умови пункту 4.3 договору про здійснення оплати за фактом фінансування робіт Генеральним замовником та не навів цій умові правової оцінки щодо настання моменту оплати в залежності від строків надходження до відповідача коштів.

Отже, висновки судів обох інстанцій про стягнення пені і 3 % річних у різному розмірі зроблені без дослідження всіх обставин справи та не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України прийшов до висновку про те, що рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають вимогам закону та є необґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року, рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року та додаткове рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року скасувати, і справу № 5020-1106/2012 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя С.Могил

Судді Є.Борденюк

І.Вовк