Рішення

від 30.07.2013 по справі 924/611/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2013 р.Справа № 924/611/13

Господарський суд Хмельницької області у складі: головуючий суддя Музика М.В., суддя Муха М.Є., суддя Шпак В.О. при секретарі судового засідання Дідик Н.Д. розглянув матеріали справи

за позовом приватного акціонерного товариства зовнішньоторгівельної виробничої фірми "Будінвест" м. Хмельницький

до товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФУД" м.Вишневе,Київська область,Києво-Святошинський район

про визнання договору суборенди №296-3 від 01.05.2012р. недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участю представників сторін:

від позивача: Бонашко І.Ю.-за довіреністю від 25.01.2013р.

від відповідача: Шурин Ю.В. - за довіреністю №651/03-УМ-12 від 28.12.2012р.

Колодій О.В.- за довіреністю №652/03-УМ-12 від 28.12.2012р.

Рішення приймається 30.07.2013р. оскільки 15.07.2013р. в судовому засіданні оголошувалась перерва.

В судовому засіданні відповідно до ч.2 ст.85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору суборенди №296-3 від 01.05.2012р. недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, посилається на ст.ст. 203, 387, 759, 761 ЦК України та умови договору суборенди частини нежитлового приміщення від №296-З 01.05.2012р.

Вказує, що відповідно до договору суборенди № 296-3 від 01 травня 2012 року, укладеного між ТзОВ «Фоззі Фуд» та ПАТ "Будінвест" позивачу було передано в користування приміщення площею 6491,70 кв.м в будинку № 34 по вул. Зарічанській у м. Хмельницькому. Зазначає, що з ініціативи відповідача договір суборенди було розірвано в односторонньому порядку 31 грудня 2012 року. Крім того, 31 грудня 2012 року сторонами договору було складено акт приймання - передачі частини нежитлового приміщення (зворотній), за яким позивач повернув відповідачеві приміщення площею 6491,7 кв.м. з суборенди. Стверджує, що забрати належне йому майно не зміг, оскільки з 31 грудня 2012 року приміщення 4 поверху опломбоване відповідачем, позивач не має доступу до свого майна, що в ньому знаходиться. Вказує, що на момент передачі майна в суборенду відповідач не був орендарем приміщення, що передавалось в суборенду. За договором № 296-3 від 01 травня 2012 року відповідач передав позивачу в суборенду приміщення площею 6491,70 м.кв. Зазначає, що відповідно до даних державного реєстру ТОВ «Фоззі Плюс" зареєстровано та набуло статусу юридичної особи 06.04.2012 року. Вважає, що право власності на нерухоме майно за ТОВ «Фоззі Плюс» на момент укладання договору зареєстровано не було. Також позивач в додаткових поясненнях від 13.06.2013р. зазначає, що як доказ належності позивачу килимового покриття позивачем додано до матеріалів справи належним чином завірену копію інвентарного списку основних засобів (форма 03-9), типова форма якого затверджена наказом Мінстату України № 352 від 29.12.1995 року . Вважає, що інвентарний список основних засобів за місцем їх знаходження є належним та допустимим доказом того, що килимове покриття знаходиться в приміщенні по Зарічанській, 34. Крім того, посилається на ст. 334 ЦК України, згідно якої права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Робить висновок, що закон пов'язує виникнення права власності з державною реєстрацією такого права. Оскільки ТОВ «Фоззі Плюс» не зареєструвало право власності, отже власником не було і не могло розпоряджатись майном. Вважає, що оспорюваний правочин - договір суборенди № 296-3 суперечить актам цивільного законодавства, а саме ст. 761 ЦК України, оскільки ТОВ «Фоззі Плюс» на момент укладення договору не було власником приміщення по вул. Зарічанській, 34, а отже не мало повноважень щодо передачі його в оренду відповідачу, а останній не міг передати вказане приміщення в суборенду.

Повноважний представник позивача підтримує позовні вимоги та просить позов задовольнити.

Повноважний представник відповідача проти позову заперечує та просить в позові відмовити. В письмовому відзиві на позов від 16.05.2013р. зазначає, що за весь час дії Договору в приміщеннях 4-го поверху будівлі по вул. Зарічанська, 34 позивач не проводив жодних ремонтних робіт та не здійснював встановлення килимового покриття. Вважає, що подані позивачем копії фіскальних чеків про купівлю товару з назвою «покр. игл кват» та копії податкових накладних, що датовані 2007-м роком, не можуть свідчити, що саме це килимове покриття стелилось в приміщенні по вул. Зарічанській, 34. Зазначає, що договір діяв з 01 травня 2012 року по 31 грудня 2012 року, тому робить висновок, що з доданих до позовної заяви документів випливає, що Позивачем в приміщеннях 4-го поверху встановлювалось килимове покриття, якому більше 5-ти років. Крім того, відповідач вважає, що належними та допустимими доказами у справі щодо підтвердження факту проведення ремонтних робіт та робіт з встановлення килимового покриття в приміщеннях 4-го поверху можуть бути лише акти приймання-передачі виконаних підрядних робіт, що виконувались тими чи іншими суб'єктами господарювання на замовленням Позивача, або ж докази встановлення такого покриття силами самого Позивача. Вважає, що підтвердження факту купівлі килимового покриття підтверджує право власності Позивача на те килимове покриття, що вказане у фіскальних чеках, однак вважає, що це не є доказом того, що конкретно те килимове покриття, що вказане в чеках, було встановлено в приміщеннях 4-го поверху будівлі та, крім того, останнім не подано доказів того, що таке килимове покриття взагалі встановлювалось ним в цих приміщеннях. Вказує, що після підписання зворотнього акту до договору 31 грудня 2012 року Позивач закрив приміщення 2-го та 4-го поверху будівлі власними ключами, не звільнивши при цьому вказаних приміщень від наявного у них майна. Зазначає, що генеральний директор позивача Коліжук О.В. повідомив, що майна ПрАТ «ЗТВФ «Будінвест» в цих приміщеннях немає.

Щодо позовних вимог про визнання договору недійсним вказує, що усі вимоги щодо дійсності та чинності правочину при укладанні та під час дії договору позивачем та відповідачем були дотримані. Наголошує, що твердження позивача щодо того, що ТОВ «Фоззі Плюс» не було власником нерухомого майна по вул. Зарічанська, 34 у м. Хмельницькому є безпідставними, оскільки ТОВ «Фоззі Плюс» утворилось шляхом виділу з ТОВ «Фоззі» . Зазначає, що відповідно до розподільчого балансу ТОВ «Фоззі» від 31 березня 2012 року до ТОВ «Фоззі Плюс» перейшло право власності на ряд основних засобів ТОВ «Фоззі», зокрема на нерухоме майно по вул. Зарічанській, 34 у м. Хмельницькому. Відтак, з моменту державної реєстрації ТОВ «Фоззі Плюс» до нього перейшли право власності на це майно та права та обов'язки орендодавця за договором оренди № 104-Р від 22 березня 2010 року. Зазначає, що ТОВ «Фоззі Плюс» припинилось шляхом приєднання до АТ «Сільпо Рітейл». Вважає, що 02 липня 2012 року згідно з передавальним актом ТОВ «Фоззі Плюс» від нього до АТ «Сільпо Рітейл» перейшли у власність усі основні засоби, в тому числі нерухоме майно по вул. Зарічанській, 34 у м. Хмельницькому. З моменту передачі вказаного майна його власником та орендодавцем за договором оренди № 104-Р від 22 березня 2010 року правомірно стало АТ «Сільпо Рітейл», за яким станом на сьогодні зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно. Стверджує, що факт відсутності реєстрації права власності на майно в органах БТІ є підставою для відмови у здійсненні нотаріальної дії, а не для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області на запит суду надано суду інформаційну довідку про реєстрацію виникнення та переходу права власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, Зарічанська, 34.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши залучені до матеріалів справи письмові докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

22.10.2010р. між ЗАТ "Фоззі" та ТзОВ "Фоззі-Фуд" було укладено договір оренди, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлову будівлю, загальною площею 6289.60 кв.м, яка розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Зарічанська, буд. 34.

Пунктом 1.2 визначено, що майно, яке передано у власність, є власністю орендодавця у відповідності до договору купівлі-продажу від 18.10.2005 року.

Відповідно до п. 6.2 орендар має право здавати майно в суборенду на самостійно певних умовах.

Відповідач прийняв від орендодавця в тимчасове платне користування нежитлову будівлю згідно акту приймання-передачі майна до договору оренди №104-Р від 22.03.2010р. від 23.04.2010р.

Крім того, між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди від 06.04.2012р., в якій сторони зазначили, що товариство з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 38182846), яке є правонаступником ТОВ «ФОЗЗІ» (код ЄДРПОУ 25294089 в особі директора Катуніна Олександра Юрійовича, що діє на підставі Статуту, з одного боку, і Орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД» (код ЄДРПОУ 3294926), в особі директора Морозова Дмитра Борисовича, який діє на підставі Статуту, з іншого боку, разом іменуються, як Сторони, відповідно до ст. ст. 651, 653, 654 Цивільного кодексу України, у зв'язку з реорганізацією Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ», шляхом виділу з нього Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ ПЛЮС», останнє є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ» у частині майна, прав та обов'язків, які перейшли до нього за розподільчим балансом, затвердженим протоколом Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ» №27/12 від 31.03.2012р.

Орендодавець: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ ПЛЮС» та Орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-ФУД», згідно п. 1.1. даного договору орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлову будівлю загальною площею 6804,4 кв.м, яка розташована за адресою: м.Хмельницький, вул.Зарічанська, буд.34.

Рішенням Хмельницької міської ради від 13.12.2012 року № 1056 оформлено право власності на торгівельний центр з продажу продовольчих і непродовольчих товарів загальною площею 6804,4 кв.м, що розташований по вул. Зарічанській, 34 у м. Хмельницькому за приватним акціонерним товариством «Сільпо Рітейл». Згідно вказаного рішення приміщення площею 6804,4 кв.м., що розташоване по вул. Зарічанській, 34 у м. Хмельницькому, яке належало власнику ПрАТ «Фоззі» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.01.2008р., виданого управлінням житлово-комунального господарства, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 14.01.2008р. за реєстраційним №12987179. ПрАТ «Фоззі» було припинено шляхом перетворення в товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі» відповідно до рішення акціонера ПрАТ «Фоззі» від 03.10.2011р. №37/11 та передано йому об'єкт нерухомого майна згідно передавального акта, затвердженого протоколом позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Фоззі» від 15.12.2011р. №61/11 і статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі», затвердженого протоколом загальних зборів засновників (учасників) ТОВ «Фоззі» від 21.22.2011р. №1/11 (запис про реєстрацію державного реєстратора від 23.12.2011р, №13391450000007607. Згідно протоколу загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі» від 04.01.2012р. №01/12 з ТОВ «Фоззі» здійснено виділ ТОВ «Фоззі Плюс» і на підставі розподільчого балансу, затвердженого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Фоззі» від 31.03 2012р №27/12 і статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі Плюс», затвердженого протоколом загальних зборів засновників (учасників) ТОВ «Фоззі Плюс» від 09.04.2012р. №02/12 (запис про реєстрацію державного реєстратора від 17.04.2012р. №13391050001007380) об'єкт нерухомого майна передано у власність ТОВ «Фоззі Плюс». Згідно протоколу загальних зборів учасників товариства з обмеженою Відповідальністю «Фоззі Плюс» від 17.04.2012р. №03/2012 прийнято рішення акціонера ПрАТ «Сільпо Рітейл» від 21.05.2012р. №62/12 про реорганізацію шляхом приєднання ТОВ «Фоззі Плюс» до ПрАТ «Сільпо Рітейл» і на підставі передавального акта, затвердженого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Фоззі Плюс» від 02.07.2012р. №05/2012 і статуту ПрАТ «Сільпо Рітейл», затвердженого рішенням акціонера ПрАТ «Сільпо Рітейл» від 02.07.2012 р. №70/12 (запис про реєстрацію державного реєстратора від 02.07,2012р. №13391050017002004) об'єкт нерухомого майна передано у власність ПрАТ «Сільпо Рітейл».

Статтею 770 ЦК встановлено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

01.05.2012 року між позивачем ПАТ зовнішньоторгівельною виробничою фірмою "Будінвест" та відповідачем товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі Фуд» було укладено договір суборенди №296-3 частини нежитлового приміщення. Відповідно до п. 1.1 та 1.2 договору, орендар передає, а Суборендар приймає в тимчасове користування частину нежитлового приміщення площею 6 491,70 кв.м. згідно із доданою схемою, розташованого за адресою: м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 34, а також устаткування, позначене в акі приймання - передачі, з метою організації торгівлі товарами (роботами, послугами), що є власністю Суборендаря. Вартість Об'єкта суборенди з урахуванням її індексації складає 1 281 584,21 грн. Об'єкт суборенди знаходиться у користуванні Орендаря і Орендар має дозвіл власника нежитлового приміщення на передачу об'єкта в суборенду відповідно до нижчезазначених умов.

Пунктом 2.1. даного договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов'язань за Договором. Строк суборенди починається з дати підписання акту приймання - передачі Об'єкта суборенди в користування Суборендареві, який є невід'ємною частиною даного Договору, та закінчується 30 березня 2015 року, який є останнім днем користування Об'єктом суборенди. Пунктом 2.2 даного договору визначено, що кожна сторона має право в будь-який час розірвати Договір, письмово попередивши про це іншу сторону за 90 днів з обов'язковим проведенням взаєморозрахунків, передбачених цим Договором, включаючи день фактичної передачі Об'єкта суборенди Орендареві. З ініціативи відповідача договір суборенди було розірвано в односторонньому порядку 31 грудня 2012 року. Крім того, 31 грудня 2012 року сторонами договору було складено акт приймання - передачі частини нежитлового приміщення (зворотній), за яким позивач повернув відповідачеві приміщення площею 6491,7 кв.м. з суборенди.

Актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.07.2012 р. передано дане майно в суборенду позивачу.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем не підтверджено його право передавати вищевказане приміщення в суборенду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. ст. 202, 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За загальним порядком укладення господарських договорів, визначеного ст. 181 ГК України, господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками .

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

В силу ст. 628 ЦК України , ст. 180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір вважається укладеним , якщо між сторонами в належній формі та порядку досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пункт 3 статті 774 Цивільного кодексу України визначає, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму. Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму. Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

01.05.2012 року між позивачем ПАТ зовнішньоторгівельною виробничою фірмою "Будінвест" та відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі Фуд» було укладено договір суборенди №296-3 частини нежитлового приміщення. Відповідно до п. 1.1 договору, орендар передає, а Суборендар приймає в тимчасове користування частину нежитлового приміщення площею 6 491,70 кв.м. згідно із доданою схемою, розташованого за адресою: м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 34, а також устаткування, позначене в акті приймання - передачі, з метою організації торгівлі товарами (роботами, послугами), що є власністю Суборендаря. Орендна плата та строк дії договору визначено п. 2, 3 договору суборенди.

Факт передачі обєкту суборенди відповідачем та приймання його позивачем підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.07.2012 р, який підписаний та скріплений печатками сторін.

Відповідно до умов даного договору суборенди сторонами досягнуто усіх істотних умов.

Відповідно до п. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Пунктом 1 ст. 770 Цивільного кодексу України визначено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Відповідно до п. 1 ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 761 Цивільного кодексу України визначає, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Пунктами 1,2 ст.109 Цивільного кодексу України визначено, що виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

Відповідно до п.п. 4.5 ст.59 Господарського кодексу України у разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання .

Рішенням Хмельницької міської ради від 13.12.2012 року № 1056 зазначено, що за «Сільпо Рітейл» оформлено право власності на торгівельний центр з продажу продовольчих і непродовольчих товарів загальною площею 6804,4 кв.м., що розташований по вул. Зарічанській, 34 у м. Хмельницькому, який належав власнику ПрАТ «Фоззі» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.01.2008р., за реєстраційним №12987179, ПрАТ «Фоззі» було припинено шляхом перетворення в товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі» відповідно до рішення акціонера ПрАТ «Фоззі» від 03.10.2011р. №37/11 та передано йому об'єкт нерухомого майна згідно передавального акту, затвердженого протоколом позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Фоззі» від 15.12.2011р. №61/11 і статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі», затвердженого протоколом загальних зборів засновників (учасників) ТОВ «Фоззі» від 21.22.2011р. №1/11. Згідно протоколу загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі» від 04.01.2012р. №01/12 з ТОВ «Фоззі» здійснено виділ ТОВ «Фоззі Плюс» і на підставі розподільчого балансу, затвердженого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Фоззі» від 31.03.2012р №27/12 і статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі Плюс», об'єкт нерухомого майна передано у власність ТОВ «Фоззі Плюс». Згідно протоколу загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі Плюс» від 17 04.2012р. №03/2012 прийнято рішення акціонера ПрАТ «Сільпо Рітейл» від 21.05.2012р. №62/12 про реорганізацію шляхом приєднання ТОВ «Фоззі Плюс» до ПрАТ «Сільпо Рітейл» і на підставі передавального акта, затвердженого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Фоззі Плюс» від 02.07.2012р. №05/2012 і статуту ПрАТ «Сільпо Рітейл», затвердженого рішенням акціонера ПрАТ «Сільпо Рітейл» від 02.07.2012р №70/12 (запис про реєстрацію державного реєстратора від 02.07,2012р. №13391050017002004) об'єкт нерухомого майна передано у власність ПрАТ «Сільпо Рітейл».

Тобто ТОВ "Фоззі плюс" є правонаступником ТОВ "ФОЗЗІ", якому відповідно до розподільчого балансу від 31.03.2012 р. внаслідок реорганізації шляхом виділу перейшло майно, майнові права та обов'язки ТОВ "Фоззі", в тому числі об'єкт нерухомого майна в м. Хмельницькому по вул. Зарічанській, 34.

Крім того, в матеріалах справи наявний договір оренди нерухомості (приміщення) №104-р від 22.03.2010 (далі -договір оренди), укладений між ЗАТ «Фоззі» (орендодавець) та ТзОВ «Фоззі-Фуд» (орендар) та додаткова угода до договору оренди від 06.04.2012 р, відповідно до умов якого орендар (відповідач) приймає в орендне користування 6289,60 кв. м. приміщення, які належать орендодавцю на праві власності та знаходяться за адресою:м. Хмельницький вул. Зарічанська, 34 зі строком дії 35 місяців та має право здавати майно в суборенду на самостійно певних умовах (п. 6.2 договору оренди). Даний договір ні ким не оскаржувався.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що посилання позивача на те, що відповідач не мав права здавати в суборенду майно по вул. Зарічанській, 34 в м. Хмельницькому, оскільки вказане майно не належало орендарю, спростовуються наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п.2.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди) , користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. Позичач просить суд визнати договір суборенди недійсним. Вказаний же договір суборенди розірваний 31.12.2012 р., що сторонами не оспорюється. Тобто, на майбутнє суд позбавлений можливості визнати вказаний договір недійсним.

Стосовно позовної вимоги позивача щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, серед іншого, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Згідно п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом позову в даній справі є серед іншого зобов'язання відповідача повернути позивачу майно, а саме: килимове покриття площею 1275,4 кв.м. Підставами позову позивач зазначив обставини, відповідно до яких відповідач не повернув належне позивачу вказане вище майно, яке встановлене в орендованій частині будівлі. Пункт 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року визначає, що будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Предметом доказування в даній справі, враховуючи зміст позовних вимог, є серед іншого встановлення наявності або відсутності факту знаходження у відповідача майна, яке перебуває у незаконному володінні.

Приписами ч.1, ч.2 ст. 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч. 2 ст. 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Частина 1 ст. 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У позовній заяві позивач стверджує, що у 2007 році ним було придбано килимове покриття відповідно до копій фіскальних чеків про купівлю товару з назвою «покр. игл кват» та копії податкових накладних. Також позивач на обгрунтування заявлених позовних вимог, звертає увагу суду на те, що доказом належності позивачу килимового покриття є належним чином завірена копія інвентарного списку основних засобів (форма 03-9), типова форма якого затверджена наказом Мінстату України № 352 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного бухгалтерського обліку».

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Слід зазначити, що об'єктом віндикаціного позову може бути індивідуально визначене майно. Витребувати з чужого незаконного володіння можна лише індивідуально визначене майно, власник може вимагати повернення власнику саме того майна, що вибуло з його володіння.

Частиною першою статті 184 Цивільного кодексу України передбачено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Частиною другою зазначеної статті встановлено, що річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Відповідно до ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна.

Витребування власником (добросовісний володілець) свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності (інше право титульного володільця) на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). При цьому об'єктом віндикаційного позову є індивідуально визначене майно, яке наявне у незаконному володінні відповідача та існує в натурі на момент подання позову.

Підтвердження факту купівлі килимового покриття підтверджує право власності Позивача на те килимове покриття, що вказане у фіскальних чеках, однак Позивачем не надано доказів, що конкретно те саме килимове покриття, що вказане в чеках було встановлено в приміщеннях 4-го поверху будівлі та, крім того, останнім не подано доказів того, що таке килимове покриття взагалі встановлювалось ним в цих приміщеннях (акти приймання-передачі виконаних підрядних робіт, що виконувались тими чи іншими суб'єктами господарювання на замовленням Позивача, або ж докази встановлення такого покриття силами самого Позивача (наявність в штаті Позивача в період дії Договору відповідних працівників, що мали б здійснювати такі роботи та докази сплати їм заробітної плати в цей період).

Однак, всупереч наведеним правовим нормам позивач просив витребувати майно, яке не визначене індивідуальними ознаками і в підтвердження наявності у нього права власності саме на спірне майно, посилався на копії фіскальних чеків про купівлю товару з назвою «покр. игл кват» та копії податкових накладних, що датовані 2007-м роком, інвентаризаційний список основних засобів, останні не містять вказівок на ідентифікуючі ознаки за допомогою яких конкретне майно, стосовно якого заявлено позов, можна виокремити з-поміж іншого майна.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, які викладені у позовній заяві, спростовуються наведеними вище правовими нормами та матеріалами справи, а відтак, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову, тому суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у даній справі покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні позову .

Керуючись ст. ст. 1, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові приватного акціонерного товариства зовнішньоторгівельної виробничої фірми "Будінвест" м. Хмельницький до товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФУД" м.Вишневе, Київська область, Києво-Святошинський район про визнання договору суборенди №296-3 від 01.05.2012р. недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Повне рішення складено 05.08.2013р .

Головуючий суддя М.В.Музика

суддя М.Є. Муха

суддя В.О. Шпак

Віддрук. в 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (м. Хмельницький вул. Зарічанська, 34), 3-відповідачу (Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова,5)