Постанова

від 07.08.2013 по справі 904/395/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2013 року Справа № 904/395/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Полякова Б. М. суддів:Короткевича О. Є.(доповідач у справі), Хандуріна М. І. розглянувши матеріали касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2013 року та ухвалуГосподарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2013 року у справі№ 904/395/13-г за заявою доУправління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області Колективного сільськогосподарського підприємства "Капулівський" пробанкрутство За участю представників сторін: не з'явились

в с т а н о в и в:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2013 року провадження у справі №904/395/13-г про визнання банкрутом Колективного сільськогосподарського підприємства "Капулівський" - припинено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2013 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2013 року у справі № 904/395/13-г - залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2013 року у справі № 904/395/13-г - залишено без змін.

Не погоджуючись з винесеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2013 року у справі № 904/395/13-г.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши в касаційному порядку ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з ч. 3 ст. 6 вказаного Закону справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що безспірними вимогами кредитора є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, ініціюючий кредитор Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області не надала суду належних доказів у відповідності до вимог ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які б свідчили про припинення Колективного сільськогосподарського підприємства "Капулівський" підприємницької діяльності та відомостей про відсутність боржника або його керівних органів за місцезнаходженням.

Окрім того, судом апеляційної інстанції правомірно встановлено, що запис, який міститься в Витягу з ЄДР "не підтверджено" не є доказом відсутності боржника за його місцезнаходженням, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч. ч. 1,3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Даний закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Виходячи з вимог ч. 2, ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тому запис в Єдиному державному реєстрі, витяг з якого міститься в матеріалах справи "не підтверджено" не є доказом відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Крім того, ініціюючий кредитор не надав суду належних доказів у відповідності до вимог ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які б свідчили про припинення Колективного сільськогосподарського підприємства "Капулівський" підприємницької діяльності. Оскільки надані ініціюючим кредитором виконавчі документи в оригіналі до суду надані не були.

Таким чином висновки судів попередніх інстанцій про неможливість продовження процедури банкрутства, порушеної за спрощеною процедурою, без належних доказів відсутності боржника та припинення підприємницької діяльності, а також припинення провадження у справі про банкрутство Колективного сільськогосподарського підприємства "Капулівський" є законним та обґрунтованим.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції та ухала суду першої інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, у зв'язку з чим підстав для скасування вказаних рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-3 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від

13.06.2013 року та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області

від 09.04.2013 року у справі № 904/395/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя Б. М. Поляков Судді О. Є. Короткевич М. І. Хандурін