Ухвала

від 31.07.2013 по справі 2а-64/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-64/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

31 липня 2013 року м. Київ

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Шелест С.Б., Файдюка В.В.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дан-Фарм Україна» до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дан-Фарм Україна» (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Київський окружний адміністративний суд своєю постановою від 21 травня 2012 року адміністративний позов задовольнив частково.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2012 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Протокольною ухвалою, судом апеляційної інстанції було замінено відповідача - Миронівську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби на її правонаступника Миронівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

11 липня 2001 року товариство з обмеженою відповідальністю «Дан-Фарм Україна» зареєстровано як юридична особа Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області та перебуває на обліку в податковому органі як платник податку на додану вартість.

На підставі наказу начальника Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області уповноваженими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Дан-Фарм Україна», за результатами якої складено акт від 16 вересня 2011 року № 324/23-1/31527875.

Згідно до висновків зазначеного акту, позивачем порушено вимоги податкового законодавства та положення Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а також встановлено, що підприємством збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 76801,10 грн., у тому числі 61440,88 грн. основного платежу та 15360,22 грн. штрафних санкцій.

На підставі та на виконання акту від 16 вересня 2011 року № 324/23-1/3152787 відповідачем було складено податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2011 року № 0005172301, яким визначено суму нарахованого грошового зобов'язання в розмірі 76801,10 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 61440,88 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 15360,33 грн.

На зазначене податкове повідомлення-рішення позивачем було подано скарги до Державної податкової адміністрації в Київській області та Державної податкової служби України, за результатами розгляду яких податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2011 року № 0005172301 залишено без змін, а скарги без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між позивачем та його контрагентами, а також між товариством з обмеженою відповідальністю «Дан-Фарм Україна» та відповідачем виникли у 2010 році до моменту набрання чинності Податковим кодексом України. Тому, як було вірно встановлено судом першої інстанції, спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались Законами України "Про податок на додану вартість" та "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно із спеціальним режимом оподаткування, сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Якщо сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, перевищує суму податку, нараховану по операціях з поставки сільськогосподарських товарів (послуг), то різниця між такими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню. Платник податку, який придбаває сільськогосподарські товари (послуги) у сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування, має право збільшити податковий кредит на суму сплаченого (нарахованого) податку у загальному порядку.

Відповідно до підпунктів 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У підпункті 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. При цьому, нормами Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи та рішення суду першої інстанції, факт поставки товарів позивачу з боку приватного підприємства «Велана» та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.

На момент вчинення та виконання господарських угод приватне підприємство «Велана» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість і мало право виписувати податкові накладні.

Окрім того, пунктами 10.1, 10.2 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, тобто обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованою. Така відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Отже, на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з приватним підприємством "Велана".

Разом із тим, з матеріалів справи не вбачається правомірності нарахування податку на додану вартість за грудень 2010 року, адже позивачем не надано документів, які б належним чином підтверджували реальність здійснених господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Дан-Фарм Україна» і товариством з обмеженою відповідальністю "Инвест ЛТД".

Доводи відповідача стосовно нікчемності угод, укладених між позивачем та контрагентами, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Дослідження положень цивільного законодавства, а саме: частини 1 статті 203, статті 204, частини 2 статті 215, частини 1 статті 216, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а також статті 207 Господарського кодексу України надає підстави вважати, що законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. За наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2011 року № 0005172301 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2010 року є неправомірним і підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. Однак, висновок податкового органу про те, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства в частині заниження податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 34286,13 грн. та штрафних санкцій на суму 8571,53 грн., є обґрунтованим, а отже позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 04 жовтня 2011 року № 0005172301 у цій частині задоволенню не підлягають.

З огляду на це, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (правонаступник - Миронівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області) - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2012 року - без змін.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 05.08.2013 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Шелест С.Б.

Файдюк В.В.