Рішення

від 07.08.2013 по справі 901/1212/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.08.2013 Справа № 901/1212/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Експрестур»

(вул. Чехова/Морська, 1/10, м. Ялта, АР Крим, 98600)

до Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини

(вуг. Гоголя, 14, с. Сімферополь, АР Крим, 95011)

приватного підприємства «Крилан»

(вул. Московська, 9а, м. Ялта, АР Крим, 98600)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Сімеїзська селищна рада Автономної Республіки Крим

(вул.. Зоряна, 2, смт. Сімеїз, м. Ялта, АР Крим, 98680)

Міністерство культури України

(вул. Івана Франка, 19, м. Київ, Україна, 01601)

Управління Держземагенства у м. Ялта АР Крим

(вул. Руданського, 7, м. Ялта, АР Крим, 98600)

за участю Прокуратури АР Крим

(вул. Севастопольська, 21, м. Сімферополь, АР Крим)

про визнання недійсним охоронного договору та зобов'язання вчинити певні дії

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники:

Від прокуратури: Коноваленко Артем Васильович, службове посвідчення №009332, Прокуратура АР Крим;

Від позивача: Тарасенко Марія Юріївна, директор, наказ від 22.07.2011 №002/ОК, ТОВ «Експрестур»;

Від відповідачів: Скворцов Олександр Геннадійович, Республіканський комітет АР Крим з охорони культурної спадщини;

Чернишевська Ганна Вікторівна, представник, довіреність б/н від 09.07.2013, Бідюк Анатолій Іванович, представник, довіреність б/н від 23.05.2013, Ресницький Вячеслав Улянович, керівник, довідка АБ № 0532294, ПП «Крилан»;

Від третіх осіб: не з'явився, Сімеїзська селищна рада АР Крим;

не з'явився, Міністерство культури України;

не з'явився, Управління Держземагенства у м. Ялта АР Крим;

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Експрестур» звернулося до господарського суду АР Крим із позовом до Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини та приватного підприємства «Крилан» та просить суд визнати недійсним охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини від 20 вересня 2002 року, а саме - Архітектурно - археологічного комплексу пам'ятників місцевого значення, укладений між Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини та приватним підприємством «Крилан»; про зобов'язання приватного підприємства «Крилан» відновити стан земельної ділянки, загальною площею 4.5972 га, яка надана у постійне користування товариству з обмеженою відповідальністю «Експрестур» та знести збудоване огородження; про заборону відповідача вчиняти будь - які дії на спірній земельній ділянці.

Підставами звернення ТОВ «Експрестур» до суду з'явилися порушення його законних прав та інтересів як землекористувача земельної ділянки внаслідок укладення Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини та ПП «Крилан» Охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини № 481, № 2096 від 20 вересня 2002 року (далі - Охоронний договір), а саме - Архітектурно-археологічного комплексу пам'ятників місцевого значення - середньовічного укріплення «Кучук-Ісар» та могильника з кам'яних ящиків», на виконання якого на земельній ділянці, наданий ТОВ «Експрестур», було встановлено огородження.

Ухвалою від 08 квітня 2013 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Експрестур» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі суддею господарського суду АР Крим Білоус М.О. з привласненням № 901/1212/13.

Представник позивача заявою від 13 травня 2013 року уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним охоронний договір від 20 вересня 2002 року; зобов'язати приватне підприємство «Крилан» відновити стан земельної ділянки, загальною площею 4.5972 га, яка надана у постійне користування позивачу, та знести збудоване огородження; заборонити відповідачу з метою запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, здійснювати будь - які дії на земельній ділянці, загальною площею 4.5972 га, яка надана у постійне користування позивачу.

22 квітня 2013 року судом до участі у справі залучені у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Сімеїзську селищну раду Автономної Республіки Крим; Міністерство культури України, а 13 травня 2013 року - в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Держземагентства у м. Ялта Автономної Республіки Крим.

Заявою від 24 травня 2013 року за № 05/1-654 вих.13 Прокуратура Автономної Республіки Крим повідомила про вступ до справи в порядку статті 29 Господарського процесуального кодексу України.

04 червня 2013 року розпорядженням голови господарського суду Автономної Республіки Крим Лазарева С.Г. у зв'язку із знаходженням судді Білоус М.О. на лікарняному, справу № 901/1212/13 передано на розгляд судді господарського суду Автономної Республіки Крим Тіткова С.Я..

Ухвалою господарського суду АР Крим від 05 червня 2013 року справу № 901/1212/13 прийнято до розгляду суддею Тітковим С.Я. та призначено до розгляду.

У зв'язку із відпусткою судді Тіткова С.Я. за розпорядженням голови господарського суду АР Крим Лазарева С.Г. від 29 липня 2013 року № 448 справу № 901/1212/13 передано до провадження судді господарського суду АР Крим Радвановської Ю.А..

Треті особи явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Від третьої особи, Міністерства культури України, неодноразово надходили клопотання про розгляд справи за відсутності іі представника.

За відсутності заперечень, суд клопотання третьої особи, Міністерства культури України, задовольнив.

Представники відповідача заявили клопотання про призначення колегіального розгляду справи, у зв'язку з тим, що справа даної категорії має певну складність та з метою повного, всебічного та об'єктивного її розгляду має розглядатися колегіально.

Прокурор підтримав надане клопотання.

Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечував.

Суд визнав підстави, наведені представниками відповідача, недостатніми для задоволення такого клопотання, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України, справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Так, у якості підстав для колегіального розгляду даної справи, представники відповідача посилаються на її складність та на участь прокурора у її розгляді, однак, суд визнав такі доводи передчасними та необґрунтованими, у зв'язку з чим, з огляду на відсутність вимог у чинному господарському процесуальному законодавстві щодо обов'язковості призначення колегіального розгляду справи за бажанням сторони, у задоволенні клопотання було відмовлено.

Також представниками відповідачів було заявлено клопотання про виклик до судового засідання представників Державної інспекції міського господарства в Автономній Республіці Крим та секретаря Кримського філіалу Інституту археології НАН України.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, встановив відсутність підстав для задоволення цього клопотання, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, представники відповідача посилалися на необхідність опитування представників Державної інспекції міського господарства в Автономній Республіці Крим, якими було складено акт від 14 грудня 2012 року, однак суд визнав доводи, наведені представниками відповідача в обґрунтування заявленого ними клопотання, недостатніми для виклику цієї посадової особи. Крім того, представниками не було наведено питань, які вони вважають за необхідне поставити спеціалістам, а необхідність їх виклику, як встановив суд, була обумовлена необхідністю доведення неправомірності складення останніми такого акту.

З аналогічних підстав не підлягає задоволенню клопотання представників відповідача про виклик до судового засідання вченого секретаря Кримського філіалу Інституту археології НАН України, кандидата історичних наук ОСОБА_8. При цьому, судом також було враховано приписи статті 41 Господарського процесуального кодексу України, якою унормовано, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, також надав додаткові пояснення по справі, які були долучені судом до її матеріалів.

Представниками відповідачів було надано суду заперечення на позов, якими останні просили у задоволенні позову відмовити.

Прокурор проти задоволення позову заперечував.

Представник Сімеїзської селищної ради Автономної Республіки Крим у письмових поясненнях зазначав, що на момент звернення до суду товариство з обмеженою відповідальністю «Експрестур» було законним землекористувачем та мало встановлений законодавством обсяг прав на земельну ділянку, на яку поширюється дія охоронного договору (т. 1, а.с. 176-177).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення прокурора, сторін, розглянувши матеріали справи та дослідивши представлені докази, суд -

встановив:

Судом з матеріалів справи встановлено, що Державною інспекцією сільського господарства в Автономній Республіці Крим під час проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства ТОВ «Експрестур» в період з 03 грудня 2012 року по 14 грудня 2012 року було встановлено, що суміжним землекористувачем, ПП «Крилан», розпочато роботи з огородження земельної ділянки, яка розташована у межах земельної ділянки, загальною площею 4.5972 га, яка надана у постійне користування ТОВ «Експрестур», про що складено Акт перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства від 14 грудня 2012 року (т. 1, а.с. 31-34).

Як стверджує позивач, з вказаного акту ТОВ «Експрестур» дізналося, що роботи з огородження проводяться на виконання умов укладеного Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини та ПП «Крилан» Охоронного договору № 481, № 2096 від 20 вересня 2002 року на пам'ятку культурної спадщини, а саме - Архітектурно-археологічного комплексу пам'ятників місцевого значення - середньовічного укріплення «Кучук-Ісар» та могильника з кам'яних ящиків (далі - Охоронний договір).

Так, умовами Охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 20 вересня 2002 року, укладеного між Республіканським комітетом культурної спадщини АР Крим та приватним підприємством «Крилан» було передбачено: можливість використовувати архітектурно-археологічний комплекс з метою археологічних досліджень, музеєфікації та туризму, забезпечення доступу до пам'яток з метою екскурсійного відвідування (п.8 договору), здійснення поточного, капітального ремонту пам'ятки і робіт з упорядження території пам'ятки (п.11договору), проведення реставраційних, ремонтних та інші робіт (п.12 договору), встановлення легкої огорожі по периметру охоронних зон (п.13 договору).

У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що умовами цього Охоронного договору на земельній ділянці, наданій у постійне користування ТОВ «Експрестур», встановлюються додаткові обмеження та обтяження, які не були визначені рішенням Сімеїзської селищної ради від 11 грудня 2001 року за №19, а також надають певні права на цю землю іншим особам, що перешкоджає здійсненню прав позивача як її правомочного землекористувача та обмежує його у здійснені господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Викладене з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Експрестур» до господарського суду Автономної Республіки Крим із даною позовною заявою про визнання недійсним охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 20.09.2002 року за №481, №2096, укладеного між Республіканським комітетом культурної спадщини АР Крим та приватним підприємством «Крилан».

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення прокурора та сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Предметом доказування та спору у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсним Охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 20 вересня 2002 року.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про купівлю майна з суспільних торгів № 2-1882 від 14 липня 1999 року та витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.09.2008 року товариству з обмеженою відповідальністю «Експрестур» належать наступні нежитлові будівлі, розташовані за адресою: вул. Приморська, 14, в смт. Понізовка: будинок №1, загальною площею 9,5 кв.м., будинок №2, загальною площею 9,5 кв.м., будинок №3, загальною площею 9,5 кв.м., будинок №4, загальною площею 9,2 кв.м., будинок №5, загальною площею 9,2 кв.м., будинок №6, загальною площею 9,2 кв.м., будинок №7, загальною площею 9,2 кв.м., будинок №8, загальною площею 9,2 кв.м., будинок №9, загальною площею 40,4 кв.м., будинок №9а, загальною площею 19,2 кв.м., будинок №11, загальною площею 24,8 кв.м., будинок №12, загальною площею 26.0 кв.м., будинок №13, загальною площею 11.1 кв.м., будинок №16, загальною площею 7.3 кв.м., будинок №17, загальною площею 10.0 кв.м., будинок №18, загальною площею 12.0 кв.м., будинок №19, загальною площею 15.2 кв.м., будинок №20, загальною площею 20.0 кв.м., будинок №21, загальною площею 11,4 кв.м., будинок № 22, загальною площею 21.6 кв.м., будинок №23, загальною площею 8.9 кв.м., будинок № 24, загальною площею 18.0 кв.м., будинок №25, загальною площею 8.3 кв.м., будинок №26, загальною площею 9.1 кв.м., будинок №27, загальною площею 11.5 кв.м., будинок №28, загальною площею 8.6 кв.м., будинок №29, загальною площею 9,1 кв.м., будинок №30, загальною площею 8.9 кв.м., будинок №48, загальною площею 8.8 кв.м., будинок №47, загальною площею 21.7 кв.м., будинок №46, загальною площею 21.7 кв.м.

На підставі договору купівлі-продажу № 2665 від 08 травня 2001 року та акту приймання-передачі від 08 травня 2001 року та витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно від 19 вересня 2008 року ТОВ «Експрестур» належать наступні нежитлові будівлі, розташовані за адресою вул. Приморська, 14, с. Понизівка, смт. Сімеїз, АРК, Україна: корпус літер 3-1, загальною площею 70.5 кв.м., корпус літер А, загальною площею 173.7 кв.м., склад літер К ,загальною площею 13.0 кв.м., туалет літер Л, загальною площею 29.3 кв.м., коттедж літер И, загальною площею 10.5 кв.м., котедж літер К, загальною площею 14.6 кв.м., котедж літер Т, загальною площею 18.7 кв.м., столова літер А, загальною площею 73.9 кв.м., навіс-сцена літер Ч, душева літер Х ,загальною площею 8.5 кв.м., навіс літер Е, кухня літер Ц, загальною площею 45.3 кв.м.

Позивач став власником об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці, розташованій за адресою: вул. Приморська,14, в с. Понизівка, у зв'язку з чим вказана земельна ділянка була надана ТОВ «Експрестур» у відповідності до статті 30 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла до 25.10.2001 р.) у постійне користування.

12 липня 2000 року Сімеїзська селищна рада надала ТОВ «Експрестур» висновок з погодження меж земельної ділянки в смт.Сімеїз, р-н. Санаторія Понизівка, для обслуговування бази відпочинку «Сувенір». Межі земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Приморська,14, в с. Понизівка визначені актом винесення меж земельної ділянки ТОВ «Експрестур» за адресою: с. Понизівка, вул.Приморська,14, від 26 лютого 2002 року, затвердженим в.о. керівника Ялтинського міського управління земельних ресурсів, який є невід'ємною частиною технічного звіту з перенесення меж земельної ділянки в натуру.

Рішенням 40 сесії 23 скликання Сімеїзської селищної ради від 27 липня 2001 року за №8 надано дозвіл ТОВ «Експрестур» на складення проекту землевідводу, орієнтовною площею 4.9202 га, для обслуговування бази відпочинку «Сувенір» за адресою: с. Понизівка, вул. Приморська,14.

Рішенням 44 сесії 23 скликання Сімеїзської селищної ради від 11 грудня 2001 року за №19 ТОВ «Експрестур» надана в постійне користування земельна ділянка, загальною площею 4.7192 га, для обслуговування бази відпочинку «Сувенір» за адресою: с. Понизівка, вул. Приморська,14.

Тобто, з грудня 2001 року ТОВ «Експрестур» отримало право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 4,7192 га, для обслуговування бази відпочинку «Сувенір», розташованої за адресою: с. Понизівка, вул. Приморська,14.

Необґрунтованими є твердження представників відповідача про те, що таке право у ТОВ «Експрестур» відсутнє, а отже, як слід, у позивача відсутнє право вимоги за даним позовом, у зв'язку зі скасуванням рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 жовтня 2009 року по справі № 2-22/5265-2009, виходячи з наступного.

Так, рішенням господарського суду АР Крим від 31 серпня 2012 року по справі №5002-19/5078.1-2010 року вимоги в частині визнання за ТОВ «Експрестур» права постійного користування земельною ділянкою, площею 4.5972 га, для обслуговування бази відпочинку «Сувенір», задоволені та встановлено, що рішення 44 сесії 23 скликання Сімеїзської селищної ради від 11.12.2001 року за №19, на виконання якого ТОВ «Експрестур» надана в постійне користування земельна ділянка №1, загальною площею 4,7192 га,- промислова територія, земельна ділянка, площею 0,3496 га - пляжна зона в тимчасове користування на умовах оренди строком на 10 років для обслуговування бази відпочинку «Сувенір», є чинним.

Також було встановлено що, зважаючи на те, що Сімеїзькою селищною радою було прийняте рішення про надання ПП «Крилан» земельної ділянки для обслуговування літнього будиночка № 14, ТОВ «Експрестур» внесло необхідні зміни до технічної документації із землеустрою, а саме: вилучило з меж наданої йому земельної ділянки земельну ділянку, надану ПП «Крилан». Тобто, внесення необхідних змін до технічної документації із землеустрою для ТОВ «Експрестур» було вимушеним засобом виконання відповідного рішення Сімеїзської селищної ради.

На підставі зазначеного рішення позивачу був виданий державний акт на право постійного користування землею серія ЯЯ №004309 від 02.08.2010. Зазначений державний акт також не скасовано, на ньому відсутні будь - які відмітки про його анулювання, скасування або припинення. Крім того, відповідні записи про скасування державної реєстрації права постійного користування позивачем спірною земельною ділянкою за зазначеним актом шляхом внесення відповідних записів до Поземельної книги та відомостей АС ДЗК не вносилися.

Зазначеним рішенням господарський суд АР Крим визнав за ТОВ «Експрестур» право постійного користування земельною ділянкою, площею 4,5972 га для обслуговування бази відпочинку «Сувенір» за адресою: АР Крим, м.Ялта, смт. Сімеїз, смт. Понізовка, вул. Приморська, 14.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.12.2012 року рішення господарського суду АР Крим від 31.08.2012 року по справі №5002-19/5078.1-2010 року залишено без змін.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Крім того, судом з листа Управління Дежземагенства у м. Ялта АР Крим встановлено, що державний акт ЯЯ 004309 від 02 серпня 2010 року на право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер № 0111949300:03:001:0099), площею 4.5972 га, наданою для обслуговування бази відпочинку «Сувенір» за адресою: АР Крим, м.Ялта, смт. Сімеїз, смт. Понізовка, вул. Приморська, 14, зареєстрований в Національній кадастровій системі та наявний у Державній статистичній звітності «Звіт земель» (форма 6-зем) за ТОВ «Експрестур» (т. 1, а.с. 161).

Такі відомості також були підтверджені змістом листів, складених Управлінням Дежземагенства у м. Ялта АР Крим пізніше - у червні 2013 року (т.4, а.с. 56-57), та витягом з Реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (т.4, а.с. 58).

Як свідчить викладене, право постійного користування ТОВ «Експрестур» земельною ділянкою, розташованою за адресою: с. Понизівка, вул. Приморська,14, існує та зареєстроване належним чином.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що на момент укладення між Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини та ПП «Крилан» Охоронного договору № 481, № 2096 від 20 вересня 2002 року на пам'ятку культурної спадщини, як і на момент розгляду справи судом позивач мав статус постійного користувача земельною ділянкою, площею 4,5972 га, за адресою: смт. Понізовка, вул. Приморська, 14.

Так, позивач, як вже зазначалося, посилається на те, що межи охоронюваних спірним договором зон пам'ятки культурної спадщини розповсюджуються на площу наданої йому у постійне користування земельної ділянки, тоді як Охоронний договір надає третій особи - ПП «Крилан» право розпорядження у межах цих зон цією земельною ділянкою, який не є її землекористувачем, що перешкоджає здійсненню позивачем права розпорядження землею та створює конфлікт інтересів сторін.

Згідно положень статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції, що діяла на момент укладення охоронного договору) усі власники пам'яток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам'ятки, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції, що діяла на момент укладення договору), юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

На запит суду представником Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини щодо того, яким чином вирішувалося питання щодо особи, з якою повинен бути укладений договір на охорону спірних пам'яток, останнім було пояснено, що охоронний договір було укладено з особою, яка виявила бажання щодо цього. Також, ним було пояснено, що оскільки власником усіх пам'яток є держава, за загальним правилом, такі охоронювані договори укладаються із землекористувачем тої земельної ділянки, на якій вони розташовані, однак у цьому конкретному випадку охоронюваний договір був укладений із суміжним землекористувачем земельної ділянки, ПП «Крилан», оскільки охоронювані зони частково розташовані і на його земельній ділянці також.

Викладені представником обставини підтверджуються змістом листа Міністерства культури України від 22 листопада 2012 року вих. № 856/22/61-12, де повідомляється про те, що Охоронний договір укладено з порушенням чинного законодавства, його умови порушуються, пам'ятку неправомірно передано особі, яка не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій вона розташована (т.1, а.с. 42).

Крім того, Міністерством культури України на вимогу суду під час розгляду даної справи були надані наступні пояснення (т.1, а.с. 165-167).

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 № 388, Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.

Відповідно до статті 23 Закону та пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768, охоронний договір укладається між органом охорони культурної спадщини та власником пам'ятки чи її частини або уповноваженим ним органом і за своєю суттю є двосторонньою угодою, яка встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини . Тому відповідальною особою, яка повинна забезпечити збереження пам'ятки та, відповідно, здійснювати контроль за її використанням, є власник пам'ятки або уповноважений ним орган (особа).

Згідно із частиною 3 статті 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

При цьому, Міністерство культури України вказує, що приватне підприємство «Крилан» не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології.

З наказу Міністерства культури України від 07 листопада 2012 року № 1267 «Про здійснення позапланового заходу (перевірки)» та посвідчення (направлення) на проведення заходу від 07 листопада 2012 року № 3301/22/13-2, акту перевірки від 09 листопада 2012 року та Припису від 27 листопада 2012 року № 915/10/61-12 вбачається, що зазначена пам'ятка використовується приватним підприємством «Крилан» з порушенням умов охоронного договору від 20 вересня 2002 року, укладеного з Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, а саме : територія пам'ятки забруднена, архітектурно - археологічні залишки належним чином не законсервовані та не музеєфіковані. Крім того, відповідно до частини 1 статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» проведення земляних робіт на території пам'ятки та в її зонах охорони здійснюється за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Однак, в межах зон охорони зазначеної пам'ятки, визначених науково - проектною документацією, затвердженою наказом Міністерства культури і туризму України від 24 вересня 2008 року № 1001/0/16-08, ведеться забудова, замовником якої є приватне підприємство «Крилан» без дозволу Мінкультури.

Таким чином, як зазначає у своїх поясненнях Міністерство культури України, договірні відносини, які виникли стосовно зазначених пам'яток, потребують приведення у відповідність до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Вказане також підтверджує правомірність доводів позивача про порушення його прав укладенням спірного Охоронного договору.

Розташування охоронюваних зон пам'ятки в межах земельної ділянки, наданої позивачу у постійне користування, крім пояснень, наданих представником Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини, також підтверджується відомостями, викладеними Сімферопольським міжрайонним прокурором з нагляду за додержанням законів у природоохоронний сфері (т.2, а.с. 120-121), звітом про археологічні дослідження 2003 року (т.4, а.с. 120-147), листом Міністерства культури України від 05 вересня 2012 року вих. № 45/22/61-12 (т.4, а.с. 149) та не заперечувалося представниками ПП «Крилан» під час розгляду даної справи.

Слід зауважити про неможливість проведення експертного дослідження з приводу встановлення чітких меж накладення охоронних зон на площу земельної ділянки, наданої ТОВ «Експрестур» в постійне користування, з огляду на відсутність затвердженої у встановленому чинним законодавством порядку технічної документації з винесення меж охоронних зон в натурі, що також було підтверджено представником Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини.

Так, наданий представниками ПП «Крилан» Проект охоронних зон об'єктів культурної спадщини (т.2, а.с. 63-73), є науково-проектною документацією, а не землевпорядною, якою межі охоронних зон в натурі (на місцевості) не винесені.

Представниками відповідача, ПП «Крилан», було надано Технічну документацію із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки охоронної зони в натурі (на місцевості Архітектурно-археологічного комплексу), складену ТОВ «Геоцентрпроект» у 2008 році (т.2, а.с. 20), однак доказів її затвердження суду надано не було, відсутність таких доказів було підтверджено представниками сторін та представником Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини.

Пунктом 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історійко-культурного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1094, передбачається, що режим використання та охорони території історико-культурного (охоронні зони) призначення визначається у проекті землеустрою (пункт7), який затверджується місцевою радою.

Враховуючи те, що технічна документація з винесення меж земельної ділянки охоронної зони в натурі не була затверджена ані уповноваженими органами, ані місцевою радою на час передачі рішенням Сімеїзської селищної ради від 11 грудня 2001 року № 19 товариству з обмеженою відповідальністю «Експрестур» земельної ділянки для обслугування бази «Сувенір», як слід, і не були передбачені цим рішенням відповідні обмеження у землекористуванні позивача, що спростовує твердження представників ПП «Крилан» про відсутність доказів чіткого накладення меж охоронних зон на земельну ділянку ТОВ «Експрестур» з огляду на відсутність посилань на такі зони у рішенні ради.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами представника позивача про те, що укладенням спірного охоронного договору не було враховано його права як землекористувача земельної ділянки та надані права на розпорядження її частиною іншим особам, що порушує його права та перешкоджає його господарської діяльності.

Відповідно до пункту 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07 квітня 2008 року № 01-8/211 за загальними правилом частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). ЦК України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 вказується, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Стверджуючи про недійсність охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 20 вересня 2002 року, позивач посилається на те, що договір не відповідає вимогам законодавства, що діяло на момент укладення договору.

Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення Охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 20 вересня 2002 року, цивільні права і обов'язки виникають зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Зазначена норма чинна на час укладення спірного договору законодавства не дозволяла будь-який відступ від врегульованих законодавством положень, а відступ від актів законодавства, тобто невідповідність угод цим актам, є підставою для їх визнання недійсними.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до листа Державної служби з питань культурної спадщини від 30.09.2008 № 22-2562/10 залишки укріплення «Кучук-Ісар» та Таврського могильника з кам'яних ящиків, що розташований у районі мису Св. Трійці у с. Понізовка Сімеїзської селищної ради АР Крим, є визначною пам'яткою археології (т. 1, а.с. 37).

Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції, що діяла на момент укладення договору) визначено, що усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об'єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

Так, судом було встановлено, що охоронний договір було укладено з порушеннями статей 2, 17, 23, 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, оскільки його було укладено не з власником земельної ділянки, на якій частково розташовані охоронні зони пам'ятки, та з порушенням інтересів особи, у користуванні якої знаходиться ця ділянка, а також за відсутності затвердженої технічної документації щодо меж охоронних зон, що призвело до порушення інтересів позивача та спору сторін щодо прав на розпорядження земельною ділянкою.

Наявність вказаних порушень також підтверджується листами, приписом та поясненнями Міністерства культури України, у яких повідомляється про те, що Охоронний договір укладено з порушенням чинного законодавства, його умови порушуються, пам'ятку неправомірно передано особі, яка не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій вона розташована (т.1, а.с. 165-167, 168-174, 38-42).

Відповідно до спірного договору Республіканський комітет з охорони культурної спадщини АР Крим 20 вересня 2002 року надав ПП «Крилан» право використовувати з метою охорони, археологічних досліджень, мезеєфікації та туризму «Архітектурно-археологічний комплекс пам'яток місцевого значення - середньовічне укріплення «Кучук-Ісар» та могильник з кам'яних ящиків» та його охоронні зони (п. 1 та п. 5 договору).

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) комплекси (ансамблі) як тип об'єктів культурної спадщини - це топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою споруд різного призначення, що відзначаються своєю архітектурою та органічним зв'язком з ландшафтом.

Статтею 13 вказаного Закону визначено, що усі об'єкти культурної спадщини підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 14 цього Закону занесення пам'яток місцевого значення до Реєстру провадиться рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Така ж норма передбачена п. 1 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1760, який діяв на момент укладення спірного договору.

Відповідно до приписів пунктів 2, 7 вказаного Порядку, якщо об'єкт культурної спадщини є комплексом (ансамблем), на нього складається облікова документація, яка включає зокрема облікову картку і паспорт на комплекс та на кожний окремий об'єкт культурної спадщини, що входить до складу комплексу, а також зони охорони, без якої занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру не допускається.

Пунктом 15 Порядку передбачено, що комплексам (ансамблям), визначним місцям присвоюється єдиний охоронний номер. Кожному об'єкту культурної спадщини у складі комплексу (ансамблю) або визначного місця присвоюється охоронний номер, що складається з охоронного номера комплексу (ансамблю) або визначного місця та номера об'єкта у складі комплексу (наприклад: 128/3).

З приписів зазначених норм вбачається, що комплекс пам'яток підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як окремий об'єкт культурної спадщини з присвоєнням окремого охоронного номеру та встановленням єдиних охоронних зон.

Однак на момент укладення спірного договору комплекс пам'яток місцевого значення - середньовічне укріплення «Кучук-Ісар» та могильник з кам'яних ящиків як окремий об'єкт культурної спадщини із визначеними та затвердженими зонами охорони до Державного реєстру нерухомих пам'яток України включено не було, охоронні зони комплексу не затверджено, що виключало можливість укладення відносно нього охоронного договору у 2002 році.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

На момент укладення спірного договору до списків (переліків) пам'яток історії та культури було включено два окремих об'єкта культурної спадщини: Середньовічне укріплення «Кучук-Ісар», охоронний номер 481, поставлено на облік Рішенням Кримської обласної ради народних депутатів від 05 вересня 1969 року № 595 та від 22 травня 1979 року № 284, площа охоронної зони якого визначена Рішенням Кримського облвиконкому від 15 січня 1980 року № 16 в розмірі 2,5 га, та Могильник з кам'яних ящиків, охоронний номер 2096, поставлено на облік Рішенням Кримського облвиконкому від 15 січня 1980 року № 16 з визначенням межі охоронної зони, площею 100/300. Відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» вони визнаються двома окремими пам'ятками.

Як комплекс пам'яток археології місцевого значення «Укріплення Кучук-Ісар» та «Таврський могильник з кам'яними скринями», розташований на мисі Св.Трійці в с. Понізовка Сімеїзської селищної ради, об'єкт культурної спадщини було занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення лише 24 вересня 2008 року згідно наказу Міністерства культури та туризму України від № 1001/0/16-08, тобто лише через шість років після укладення спірного договору. Вказаним наказом було також затверджено режим використання зон охорони вказаного комплексу та науково-проектну документацію охоронних зон, розроблену на замовлення ПП «Крилан» МПП «Калео» у 2002 році.

Оскільки на момент укладення спірного договору комплекс пам'яток археології місцевого значення «Середньовічне укріплення «Кучук-Ісар» та могильник з кам'яних ящиків» не було включено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення, укладення Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини АР Крим та ПП «Крилан» 20 вересня 2002 року Охоронного договору на вказаний комплекс не відповідає статтям 13, 14, 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Так само не відповідає чинному на час укладення спірного договору законодавству визначенні у договорі площі зон охорони об'єкта культурної спадщини, оскільки на момент укладення договору вони не були затверджені у встановленому на той час законодавством порядку, що підтверджується наступним.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору), межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. Порядок визначення меж зон охорони пам'яток встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

На момент укладення спірного договору діяв Порядок визначення меж зон охорони пам'яток, затверджений Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 26.02.2001 року №41.

Пунктом 4.2. Порядку визначено, що Науково-проектну документацію Зони охорони пам'ятки (пам'яток) розробляють науково-дослідні та проектні організації, спеціалізовані в галузі охорони культурної спадщини, на замовлення відповідних органів охорони культурної спадщини чи власників (користувачів) пам'яток.

Як вже зазначалося вище, межі та режим використання зон охорони комплексу пам'яток археології місцевого значення «Укріплення Кучук-Ісар» та «Таврський могильник з кам'яними скринями», розташованого на мисі Св.Трійці в с. Понізовка Сімеїзської селищної ради, та науково-проектну документацію охоронних зон, розроблену на замовлення ПП «Крилан» МПП «Калео» у 2002 році, було затверджено після укладення спірного договору наказом Міністерства культури та туризму України від № 1001/0/16-08 від 24.09.2008 року. На момент укладення охоронного договору вона не була затверджена у встановленому на той час законодавством порядку та, відповідно, не могла бути прийнята до уваги для визначення зон охорони.

Пунктом 1.3. Порядку визначення меж зон охорони пам'яток визначено, що Зони охорони пам'яток, установлені до 2000 року включно відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», зберігають чинність до визначення нових зон охорони пам'яток згідно з цим Порядком.

Як вже було зазначено, на момент укладення спірного договору Рішенням Кримського облвиконкому від 15 січня 1980 року № 16 було визначено площу охоронної зони Середньовічного укріплення «Кучук-Ісар» в розмірі 2.5 га та площу охоронної зони Могильника з кам'яних ящиків.

Однак всупереч встановленим на час укладення Охоронного договору зонам, договором було неправомірно встановлено нові збільшені охоронні зони (п. 1 договору): площа зони охорони Середньовічного укріплення «Кучук-Ісар» - 3,0 га, площа охоронної зони Могильника з кам'яних ящиків - 2,96 га, зона охорони культурного археологічного шару - 4,4 га. При цьому, згідно посилання у п. 1 Охоронного договору, ці зони встановлені згідно проекту охоронних зон пам'яток археології на мисі Св. Трійці 2002 року, який на момент укладення договору не було затверджено.

Враховуючи наведене, укладений Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини АР Крим та ПП «Крилан» 20 вересня 2002 року Охоронний договір не відповідає вимогам чинного на час його укладення законодавства, а саме вимогам статей 2, 13, 14, 17, 23, 25, 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. N 1768, Порядку визначення меж зон охорони пам'яток, затвердженого Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 26 лютого 2001 року №41.

Внаслідок таких порушень Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини АР Крим та ПП «Крилан» вимог закону, визначна пам'ятка археології - залишки укріплення «Кучук-Ісар» та Таврійського могильника з кам'яних ящиків, що розташовані у районі мису Св. Трійці у с. Понізовка Сімеїзської селищної ради АР Крим, яка є об'єктом державної власності, була передана особі, яка не має жодного до неї відношення (ПП «Крилан») із наділенням її повноваженнями, реалізація яких призвела до порушення прав законного землекористувача - ТОВ «Експрестур».

Неспроможними є твердження представників відповідачів про те, що оспорюваний Охоронний договір не є правочином, створює для ПП «Крилан» тільки обов'язки, не надає будь-яких прав, а отже не є двосторонньою угодою в розумінні цивільного та господарського судочинства, у зв'язку з чим не підлягає визнанню недійсним.

Правочином, згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором, у відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Так, зі змісту укладеного між відповідачами договору вбачається, що він за своєю правовою природою є договором про надання послуг з охорони, однак містить ознаки прихованого договору оренди та фактично спрямований на надання особі, що охороняє, права користування земельною ділянкою, на якій розташоване охоронюване майно.

Так, додатком до договору є генеральний план земельної ділянки, що є територією пам'ятки.

Крім того, такі висновки суду, як і хибність тверджень представників ПП «Крилан» про наявність тільки лише обов'язків за охоронним договором, підтверджуються його змістом, яким надається право ПП «Крилан» використовувати земельну ділянку, на який розташована пам'ятка, з метою, зокрема, туризму та археологічних досліджень (пункт 5 договору), здійснювати продаж, передачу у володіння, користування чи управління пам'ятки (її частини), здійснювати роботи з упорядочення території пам'ятки (пункт 12), встановлювати огородження по періметру охоронних зон (пункт 13).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не тільки не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, а й має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили ( частина 1 статті 235 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

Також статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ТОВ «Експрестур» про визнання недійсним Охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 20 вересня 2002 року, укладеного між Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини та приватним підприємством «Крилан», підлягають задоволенню.

Відповідач заявою від 22 квітня 2013 року просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача (т. 1, а.с. 114-115).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до абзацу 2 пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

Отже, початок перебігу позовної давності законодавець пов'язує саме з обізнаністю тієї особи, якій належить порушене право і яка звернулась до суду за захистом порушеного права (або в інтересах якої подано позов), про таке порушення.

Статтею 257 Цивільного кодексу України закріплено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Представник позивача стверджує, що про наявність охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 20 вересня 2002 року за №481, №2096, укладеного між Республіканським комітетом культурної спадщини АР Крим та приватним підприємством «Крилан», та наявність у ПП «Крилан» права встановлювати огорожу по периметру охоронних зон ТОВ «Експрестур» стало відомо після встановлення у грудні 2012 року ПП «Крилан» такої огорожі та після отримання копії Акту перевірки дотримання суб'єктом господарювання вимог земельного законодавства від 14 грудня 2012 року, складеного Державною інспекцією сільського господарства в Автономній Республіці Крим, копія якого була надана директору ТОВ «Експрестур».

Таким чином, обізнаність щодо наявності умов договору, які спричиняють негативні наслідки, ТОВ «Експрестур» стало відомо лише 14 грудня 2012 року, а отже суд погоджується із доводами позивача, що саме цю дату треба визначати, як початок перебігу строку позовної давності за даними вимогами.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що частиною 4 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Так, судом було встановлено нікчемність охоронного договору від 20 вересня 2002 року з огляду на положення статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки його укладення було спрямовано на незаконне заволодіння майном юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про дотриманість позивачем строків на звернення із даними вимогами.

Щодо решти позовних вимог, заявлених ТОВ «Експрестур», суд не знайшов підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Так, позивач просить зобов'язати ПП «Крилан» відновити стан земельної ділянки, наданої ТОВ «Експрестур» у постійне користування, та знести збудоване огородження, а також просить заборонити відповідачу здійснювати будь-які дії на вказаній земельній ділянці.

Судом було встановлено, що право на встановлення огорожі по периметру охоронних зон було надане ПП «Крилан» згідно умов охоронного договору від 20 вересня 2002 року за №481, №2096, укладеного з Республіканським комітетом культурної спадщини АР Крим.

Факт встановлення такої огорожі станом на грудень 2012 року підтверджується актом Державної інспекції сільського господарства в АР Крим від 14 грудня 2012 року (т.1, а.с. 31-34). Факт проведення будівельних робіт станом на листопад 2012 року підтверджується актом перевірки Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України від 09 листопада 2012 року (т.1, а.с. 170).

Під час розгляду даної справи представниками відповідача, ПП «Крилан», були надані пояснення, згідно з якими огорожу було знесено та будь-які будівельні роботи в межах спірної земельної ділянки не ведуться.

Дані обставини не заперечувалися представником позивача, також ним було підтверджено, що на даний час огорожу відповідачем усунуто у добровільному порядку.

Враховуючи відсутність доказів існування огородження на земельній ділянці позивача на даний час, як і вчинення інших дій відповідачем, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ТОВ «Експрестур» підлягають частковому задоволенню.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 12 серпня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним Охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини № 481; 2096 від 20 вересня 2002 року, а саме - Архітектурно-архіологічного комплексу пам'ятників місцевого значення середньовічного укріплення «Кучук-Ісар» та могильника з кам'яних ящиків, укладений між Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини та приватним підприємством «Крилан».

3. В решті позову - відмовити.

Суддя Ю.А. Радвановська