Постанова

від 07.08.2013 по справі 2а-7416.1/12/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2013 р. о 12:24 Справа №2а-7416.1/12/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Кириченко Д.А., за участі:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Яценко К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2

до Кримської митниці

про визнання протиправним та скасування наказу

Суть спору: ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Кримської митниці (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу №353-к Кримської регіональної митниці від 23.06.2005 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з реорганізацією Кримської регіональної митниці.

Позов мотивовано порушення норм діючого законодавства при звільненні позивача щодо непопоредження про наступне звільнення, відсутності згоди профспілкової організації, звільненням до набрання законної сили вироком суду.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.07.2012 року (суддя Алексєєва Т.В.) відкрито провадження у справі після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.09.2012 року позовну заяву ОСОБА_2 до Кримської митниці про визнання та скасування наказу №353-к від 23.06.2005 року залишено без розгляду у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 року ухвалу Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.09.2012 року у справі №2а-7416/12/0170/23 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.06.2013 року ухвалу Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.09.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 року скасовано, зазначено, що строки звернення до Окружного адміністративного суду АР Крим не порушено. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

29.07.2013 року справа №2а-7416/12/0170/23 надійшла до Окружного адміністративного суду, справі було присвоєно новий номер №2а-7416.1/12/0170 та за результатами автоматизованого розподілу (у зв'язку зі знаходженням у відпустці судді Алексєєвої Т.В.) справу передано на розгляд судді Циганової Г.Ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.07.2013 року справу 2а-7416.1/12/0170 прийняти до провадження судді Циганової Г.Ю.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, надав пояснення по суті справи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити повністю, пояснив, спірний наказ є протиправним, оскільки звільнення позивача здійснено з порушенням законодавчих норм, до набрання чинності вироком суду, без попередження про наступне вивільнення та без згоди профспілкової організації.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, оскільки позивача звільнено у відповідності з діючим законодавством у зв'язку з реорганізацією, попередити позивача особисто можливості не було, оскільки він перебував під вартою, зазначив, що за час перебування позивача під вартою у митних органах проходили неодноразові реорганізації, тому Кримська митниця взагалі не є правонаступником органу, з якого звільнений позивач та не мала повноважень на його звільнення за вироком суду, коли той набув законної сили.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п.2 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч.1 ст.3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суд зазначає, що до публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба.

Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та і функцій держави, оплачується з державних коштів.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-XII), згідно зі ст.1 якого державна служба в Україні є професійною діяльністю осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Згідно зі статтями 9 і 30 Закону №3723-XII правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Порядок та умови проходження служби в митних органах регулюються Конституцією України, Митним кодексом України, Законом України "Про державну службу", Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2003 №1989 року.

Посадові особи митної служби України є державними службовцями (ч.1 ст.569 Митного кодексу України).

Таким чином суд зазначає, що у зв'язку з тим, що Державна митна служба України є державним органом виконавчої влади, Кримська митниця є територіальним органом Державної митної служби України, який утворюється ДМС України і йому підпорядковується, служба в органах митної служби відноситься до публічної служби.

Судом встановлено, що в період з листопада 1999 року по 23.06.2005 року позивач, ОСОБА_2, працював на різних посадах в митному органі - Кримської регіональної митниці. Зокрема, 21.09.2011 року позивача переведено на посаду старшого інспектора митного посту «Феодосія», 11.05.2002 року - призначено на посаду головного інспектора митного посту «Феодосія», 15.10.2003 року переведено на посаду начальника вантажно-пасажирського відділу №1 митного посту «Керч», 23.10.2003 року переведено на посаду начальника вантажно-пасажирського відділу №2 митного посту «Керч»,09.02.2004 року переведено на посаду начальника вантажно-пасажирського відділу №1 митного посту «Керч». 01.04.2004 року позивачу присвоєно спеціальне звання - інспектор митної службі II рангу, 28.05.2004 року позивачу присвоєно спеціальне звання - інспектор митної службі I рангу; (а.с.9, 121-124).

Наказом голови комісії з питань припинення діяльності Кримської регіональної митниці - першого заступника начальника Кримської регіональної митниці №353-к від 23.06.2005 року позивача (ОСОБА_2 - начальника вантажно-пасажирського відділу №1 митного посту «Керч») звільнено з роботи 23.06.2005 року згідно п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією Кримської регіональної митниці з наданням компенсацій згідно ст.44 КЗпП України (а.с.51, 125). Трудову книжку позивачем отримано 11.05.2012 року, що не оспорюється сторонами.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення суд зобов'язаний встановити, чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.

До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені статтею 36 Кодексу Законів про працю України N322-VIII від 10.12.1971 року (далі - КЗпП України): угода сторін; закінчення строку (підпункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимоги про їх припинення; призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; розірвання договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи керівника державного органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); переведення службовця, за його згодою, в інший державний орган, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; відмова службовця від переведення на роботу в іншу місцевість разом із державним органом, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; набрання законної сили вироком суду, яким службовця засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження цієї роботи; підстави, передбачені контрактом.

За змістом п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Отже, з урахуванням положень ст.49-2 КЗпП України, звільнення працівника на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України можливо не раніше ніж через два місяці після прийняття рішення про реорганізацію (припинення юридичної особи).

Відповідно до ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Стаття 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Виходячи з рекомендацій, наданих Пленумом Верховного суду України в постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» N9 від 06.11.1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, у даному випадку, реорганізація.

Відповідно до ст.15 Митного кодексу України N92-IV від 11.07.2002 року (що був чинний на час виникнення спірних правовідносин) створення, реорганізація та ліквідація митниць здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Судом встановлено, що наказом Державної митної служби України від 22.03.2005 року №194 «Про реорганізацію митних органів» припинено з 24.06.2005 року діяльність Кримської регіональної митниці шляхом перетворення її на Кримську митницю. З 24.06.2005 року створено Керченську митницю (далі - наказ від 22.03.2005 року №194, а.с.23-24).

Зазначеним наказом передбачено створення комісій з питань припинення діяльності митниць, строк для надання пропозицій щодо надання структури, штатного розпису та чисельності митниць.

Отже, факт припинення юридичної особи публічного права Кримської регіональної митниці підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що позивача звільнено лише 23.06.2005 року, митними органами додержано двомісячний строк, після прийняття рішення про припинення Кримської регіональної митниці.

Суд погоджується з доводами позивача та представника позивача щодо необхідності персонального повідомлення працівникові про наступне звільнення.

Ретельно аналізуючи надані докази у справі, у тому числі наказ від 22.03.2005 року №194, судом встановлено, що п.18 передбачено висвітлення цього наказу у засобах масової інформації.

Судом встановлено, що на час видання наказу №194 від 22.03.2005 року про припинення юридичної особи - Кримської регіональної митниці позивач перебував під вартою (з 10 серпня 2004 року по 27.04.2012 року).

Діючим законодавством не регулюється питання про порядок персонального повідомлення працівника про наступне вивільнення за п.1 ст.40 КЗпП та видачі трудової книжки у випадку перебування ним під вартою або відбування ним покарання, тому, суд погоджується з доводами представника відповідача про неможливість вчинення Кримською регіональною митницею дій з персонального повідомлення позивача у цьому випадку, та, з урахуванням обставин, що склалися, вважає достатнім способом забезпечення прав позивача на обізнаність у припиненні митного органу - висвітленням наказу від 22.03.2005 року №194 у засобах масової інформації.

Судом встановлено, що за період з 2004 року до травня 2012 року структура митних органів неодноразово змінювалась, а саме:

наказом Державної митної служби України від 22.03.2005 року №194 припинено з 24.06.2005 року діяльність Кримської регіональної митниці. З 24.06.2005 року створено Кримську митницю та створено новий орган - Керченську митницю, з визначенням підпорядкованості їх певної території - Ленінській район АР Крим, м.Керч та територію, підпорядковану його міськвиконкому;

наказом Державної митної служби України від 15.09.2006 року №785 з 01.10.06 ліквідовано Кримську митницю та створено Кримську регіональну митницю з визначенням зони діяльності щодо контрольно-розпорядчих функцій з питань митного контролю й митного оформлення - Ленінський район АРКрим, м.Керч та територію, підпорядковану його міськвиконкому з підпорядкуванням Кримській регіональній митниці Керченської митниці;

наказом Державної митної служби України від 29.01.2008 року №61 Кримську регіональну митницю ліквідовано;

наказом Державної митної служби України від 29.01.2008 року №64 створено Кримську митницю з визначенням зони її діяльності АР Крим, за винятком Ленінського району, м.Керчі та м.Севастополя, та визнано правонаступником Кримської регіональної митниці тільки в частині видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям у разі звернення колишніх посадових осіб Кримської митниці;

наказом Державної митної служби України від 23.07.2008 року №804 ліквідовано Керченську митницю;

наказом Державної митної служби України від 23.07.08 №806 визнано зоною діяльності Кримської митниці Автономну Республіку Крим; Кримську митницю визначено правонаступницею Керченської митниці тільки у частині видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям, у разі звернення колишніх посадових осіб Керченської митниці.

Таким чином, судом встановлено, що позивача правомірно звільнено з 23.06.2005 року на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України з посади начальника вантажно-пасажирського відділу №1 митного посту «Керч» наказом Кримської регіональної митниці за наявності підстав для такого звільнення, оскільки з 24.06.2005 року Кримську регіональну митницю припинено наказом від 22.03.2005 року №194. Правонаступниками Кримська митниця та Керченська митниця визначені лише в частині видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям, у разі звернення колишніх посадових осіб .

На час видання наказу Державної митної служби України від 22.03.2005 року №194, наказу Кримської регіональної митниці №353-к від 23.06.2005 року (про звільнення) позивач не працював, знаходився під вартою.

Судом встановлено, що вироком Феодосійського міського суду АР Крим від 27.04.2012 року позивача ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.364, ч.3ст.368 (в ред.2001 р.), ч.5 ст.27-ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 (в ред.2001 р.) Кримінального Кодексу України та призначено покарання:

«- за ст.255 ч.1 КК України 7 років і 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_2 спеціального звання та рангу - інспектор митної службі 2 рангу;

- за ст.364 ч.3 КК України 7 років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на 2 роки, з конфіскацією 1/2 частини майна. На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_2 спеціального звання та рангу - інспектор митної службі 2 рангу;

- за ст.368 ч.3 КК України (в редакції 2001 р.) із застосуванням ст.69 КК України - 7 років і 9 місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки, з конфіскацією 1/2 частини майна. На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_2 спеціального звання та рангу - інспектор митної службі 2 рангу;

- за ч.5 ст.27-ч.3 ст.212 КК України штраф - 340000 грн. з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на 2 роки, з конфіскацією 1/2 частини майна. На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_2 спеціального звання та рангу - інспектор митної службі 2 рангу;

- за ч.2 ст.366 КК України (в ред.2001 р.) - з роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на 1 рік. На підставі ст.49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв'язку зі спливом строків давності.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворих покарань більш суворим остаточно призначити покарання у вигляді семи років дев'яти місяців позбавлення свободи з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки з конфіскацією 1/2 частини майна. На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_2 спеціального звання та рангу - інспектор митної службі 2 рангу. Строк відбування покарання обчислювати з 10.08.2004 року. Запобіжний захід ОСОБА_2 залишити перебування під вартою. Звільнити з під варти після відбуття терміну покарання» (а.с.52-57).

Позивач зазначав, що його звільнення мало бути здійснено після набрання законної сили вироком суду.

Зазначений вище вирок суду від 27.04.2012 року набрав законної сили 05.07.2012 року (а.с.55). За таких обставин, підстави для звільнення ОСОБА_2 за вироком суду, враховуючи звільнення позивача з 23.06.2005 року у відповідача відсутні.

Отже, на час набрання вироком суду про обвинувачення позивача законної сили створено юридичну особу публічного права - Кримську митницю, яка не є правонаступником Керченської митниці в частині трудових правовідносин з позивачем, не має жодних повноважень на видання наказів про звільнення позивача, поновлення позивача на службі неможливо, як і зміна підстав та дати його звільнення.

Суд зазначає, що сторонами не надано доказів на підтвердження, що позивач на час звільнення був членом профспілкової організації, що, в свою чергу мало мати наслідком розірвання трудового договору з позивачем за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України лише за попередньою згодою виборного органу; доказів існування профспілкової організації на час звільнення позивача, надання нею згоди на його звільнення, таке інше.

При цьому, ст.43-1 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) передбачено випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), зокрема: ліквідації підприємства, установи, організації; звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, необхідність відмови у їх задоволенні у повному обсязі.

В судовому засіданні 07.08.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 12.08.2013 року.

Керуючись статтями 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.