Ухвала

від 25.11.2013 по справі 2а-7416.1/12/0170

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-7416.1/12/0170

25.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кобаля М.І.,

суддів Курапової З.І. ,

Воробйової С.О.

секретар судового засідання Чумаченко Н.Г.

за участю сторін:

позивач, - ОСОБА_2 - паспорт серії НОМЕР_1, виданий Феодосійським МВ ГУ МВС України в Криму від 19.10.1999 року,

представник позивача, ОСОБА_2- ОСОБА_3, діє на підставі договору про надання правової допомоги від 04.07.2012,

представник відповідача, Кримської митниці- Алекторська Кристина Юріївна, довіреність № 05-07/2402 від 19.09.13,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 07.08.13 у справі № 2а-7416.1/12/0170

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

до Кримської митниці (вул. Мальченка, 22,Сімферополь, Аерофлотський,Сімферополь, місто, Автономна Республіка Крим,95491)

про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Кримської митниці про визнання протиправним та скасування наказу №353-к Кримської регіональної митниці від 23.06.2005 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з реорганізацією Кримської регіональної митниці.

Позов мотивовано порушення норм діючого законодавства при звільненні позивача щодо непопоредження про наступне звільнення, відсутності згоди профспілкової організації, звільненням до набрання законної сили вироком суду.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.08.2013 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Кримської митниці, - відмовлено повністю.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.08.2013 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі апелянтом зазначено, що суд при винесенні цього рішення припустився порушень приписів ч.1 ст.2,ст.8, ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки захист порушеного права на звільнення у порядку передбаченому законом не може залежати від підзаконних актів Державної митної служби щодо визначення обсягу прав та обов'язків його структурних підрозділів при перетворенні. Тому, враховуючи що звільнення позивача здійснено з порушенням законодавчих норм, до набрання чинності вироком суду, без попередження про наступне вивільнення та без згоди профспілкової організації, постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану. При цьому вважає, що позивача звільнено у відповідності з діючим законодавством у зв'язку з реорганізацією, попередити позивача особисто можливості не було, оскільки він перебував під вартою.

Журнальною ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду задоволено клопотання представника позивача про заміну відповідача у зв'язку з реорганізацією Кримської митниці, у зв'язку з чим відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України на стадії апеляційного провадження допущено процесуальне правонаступництво: Міністерство доходів і зборів України Кримська митниця Міндоходів є правонаступником прав та обов'язків Кримської митниці.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, правову позицію, висловлену учасниками судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегією суддів встановлено наступне.

В період з листопада 1999 року по 23.06.2005 року позивач, ОСОБА_2, працював на різних посадах в митному органі - Кримської регіональної митниці. Зокрема, 21.09.2001 року позивача переведено на посаду старшого інспектора митного посту «Феодосія», 11.05.2002 року - призначено на посаду головного інспектора митного посту «Феодосія», 15.10.2003 року переведено на посаду начальника вантажно-пасажирського відділу №1 митного посту «Керч», 23.10.2003 року переведено на посаду начальника вантажно-пасажирського відділу №2 митного посту «Керч»,09.02.2004 року переведено на посаду начальника вантажно-пасажирського відділу №1 митного посту «Керч». 01.04.2004 року позивачу присвоєно спеціальне звання - інспектор митної службі II рангу, 28.05.2004 року позивачу присвоєно спеціальне звання - інспектор митної службі I рангу (а.с.9, 121-124).

Наказом голови комісії з питань припинення діяльності Кримської регіональної митниці - першого заступника начальника Кримської регіональної митниці №353-к від 23.06.2005 року позивача (ОСОБА_2-начальника вантажно-пасажирського відділу №1 митного посту «Керч») звільнено з роботи 23.06.2005 року згідно п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією Кримської регіональної митниці з наданням компенсацій згідно ст.44 КЗпП України (а.с.51, 125). Трудову книжку позивачем отримано 11.05.2012 року, що не заперечується сторонами.

Будучи не згодним з прийнятим суб'єктом владних повноважень наказом, позивач, скориставшись правом захисту порушеного права суб'єктом владних повноважень у публічно-правових відносинах, оскаржив до суду прийняте рішення, що безпосередньо змінюють обсяг його прав та обов'язків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, необхідність відмови у їх задоволенні у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правову оцінку обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову та приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного

Оцінюючи правомірність дій відповідача, колегія суддів керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, та яких повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владні суб'єкти.

Вирішуючи з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 36 Кодексу Законів про працю України N322-VIII від 10.12.1971 року (далі - КЗпП України) передбачені загальні підстави звільнення державних службовців, до яких належать: угода сторін; закінчення строку (підпункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимоги про їх припинення; призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; розірвання договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи керівника державного органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); переведення службовця, за його згодою, в інший державний орган, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; відмова службовця від переведення на роботу в іншу місцевість разом із державним органом, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; набрання законної сили вироком суду, яким службовця засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження цієї роботи; підстави, передбачені контрактом.

За змістом п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Отже, з урахуванням положень ст.49-2 КЗпП України, звільнення працівника на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України можливо не раніше ніж через два місяці після прийняття рішення про реорганізацію (припинення юридичної особи).

Відповідно до ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Статтею 47 КЗпП України закріплено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Розглядаючи даний трудовий спір, пов'язаний зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП та вирішуючи дану справу, суд першої інстанції вірно зазначив про обов'язкове з'ясування судом тієї обставини, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, у даному випадку, реорганізація.

Відповідно до ст.15 Митного кодексу України N92-IV від 11.07.2002 року (чинний на час виникнення спірних правовідносин) створення, реорганізація та ліквідація митниць здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом Державної митної служби України від 22.03.2005 року №194 «Про реорганізацію митних органів» припинено з 24.06.2005 року діяльність Кримської регіональної митниці шляхом перетворення її на Кримську митницю. З 24.06.2005 року створено Керченську митницю ( а.с.23-24).

Зазначеним наказом передбачено створення комісій з питань припинення діяльності митниць, строк для надання пропозицій щодо надання структури, штатного розпису та чисельності митниць. Тобто, судом безперечно встановлено факт припинення юридичної особи публічного права Кримської регіональної митниці.

Згідно наказу Державної митної служби України від 15.09.2006 року №785 створено з 01.01.2006 року Кримську регіональну митницю та ліквідовано Кримську митницю.

Згідно наказу Державної митної служби України №61 від 29 січня 2008 року про ліквідацію митних органів, наказано ліквідувати з 01.05.2008 року Кримську регіональну митницю. Як встановлено в судовому засіданні колегією суддів, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Кримської регіональної митниці, серії А00 №630840 ідентифікаційний код юридичної особи 34699902, дата проведення державної реєстрації 20.10.2006 року, номер запису про державну реєстрацію 18821020000010004 - державну реєстрацію припинення юридичної особи проведено 15.06.2010 року, номер запису 1882111000301000.

Наказом Державної митної служби України від 29.01.2008 року №64 створено Кримську митницю та визнано правонаступником тільки в частині видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсії державним службовцям.

Наказом Державної митної служби України від 23.07.2008 року №804 ліквідовано Керченську митницю.

Наказом Державної митної служби України від 23.07.2008 року №806 визнано Кримську митницю правонаступницею Керченської митниці тільки в частині видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям.

Як встановлено колегією суддів установу, в якій працював позивач було ліквідовано, а Кримську митницю визнано правонаступником тільки в частині видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсії державним службовцям.

Щодо посилання позивача та його представника про необхідність персонального повідомлення працівників про наступне звільнення, колегія суддів погоджується з ними з огляду на наступне, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції в мотивувальній частині підлягає зміні.

Згідно ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

В даному випадку позивача не було повідомлено за два місяці до наступного вивільнення. Дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи встановлено, що Кримською митницею Державної митної служби України на адресу дружини позивача ОСОБА_4, АДРЕСА_1 було направлено повідомлення від 21.05.2005 року №06-07/9054, що у зв'язку зі звільненням ОСОБА_2 і неотриманням ним трудової книжки просять взяти у нього письмову згоду на пересилку трудової книжки по пошті з вказівкою адреси (а.с. 25).

Однак, в матеріалах справи відсутні докази отримання дружиною позивача вказаного повідомлення, або повідомлення самого позивача про наступне вивільнення. На думку колегії суддів, дане повідомлення не має ніякого значення для вирішення справи по суті, та не береться до уваги, тому що про майбутнє вивільнення повинен бути повідомлений особисто працівник, що в даному випадку Кримською регіональною митницею - роботодавцем позивача, дотримано не було. А тому, колегія суддів приходить до висновку про порушення процедури видання наказу №353-к Кримської регіональної митниці від 23.06.2005 року про звільнення ОСОБА_2.

Недотримання Кримською регіональною митницею порядку повідомлення позивача, передбаченого ст.49-2 КЗпП України не порушує прав позивача, тому що останній під час звільнення знаходився під вартою. А отже, ця обставина не могла жодним чином вплинути на реалізацію ОСОБА_2 його права пошуку роботи після звільнення в двомісячний строк.

Під час слухання справи в судовому засіданні колегією суддів було запропоновано позивачу уточнити до кого саме пред'явлено позов, тому що згідно ч.1 ст.52 КАС України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Як видно з матеріалів справи позивач в судовому засіданні апеляційної інстанції наполягав на пред'явленні позову до Міністерства доходів і зборів України Кримська митниця Міндоходів, яка є правонаступником прав та обов'язків Кримської митниці на думку позивача.

Однак, як було встановлено з наказів про реорганізацію та ліквідацію митниць, орган який видав наказ про звільнення позивача, Кримська регіональна митниця була ліквідована без правонаступника, а тому суд позбавлений можливості залучити до участі у справі в якості належного відповідача орган який видав спірний наказ або орган який був би його правонаступником.

Позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача, а саме до Міністерства доходів і зборів України Кримська митниця Міндоходів, а тому в задоволенні позову до вказаного відповідача необхідно відмовити повністю, як пред'явленого до неналежного відповідача.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірного звільнення позивача з 23.06.2005 року на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України з посади начальника вантажно-пасажирського відділу №1 митного посту «Керч» наказом Кримської регіональної митниці за наявності підстав для такого звільнення, оскільки з 24.06.2005 року Кримську регіональну митницю припинено наказом від 22.03.2005 року №194. Правонаступниками Кримська митниця та Керченська митниця визначені лише в частині видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям, у разі звернення колишніх посадових осіб .

Доказів на підтвердження, що позивач на час звільнення був членом профспілкової організації, що, в свою чергу мало мати наслідком розірвання трудового договору з позивачем за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України лише за попередньою згодою виборного органу; доказів існування профспілкової організації на час звільнення позивача, надання нею згоди на його звільнення, матеріали справи не містять, сторонами не надано.

Водночас, ст.43-1 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) передбачено випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), зокрема: ліквідації підприємства, установи, організації; звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

Судом безперечно встановлено, що на час видання наказу Державної митної служби України від 22.03.2005 року №194, наказу Кримської регіональної митниці №353-к від 23.06.2005 року (про звільнення) позивач не працював, знаходився під вартою.

Оскільки зазначений вище вирок суду від 27.04.2012 року набрав законної сили 05.07.2012 року, тому підстави для звільнення ОСОБА_2 за вироком суду, враховуючи звільнення позивача з 23.06.2005 року у відповідача відсутні.

Отже, враховуючи, що на час набрання вироком суду про обвинувачення позивача законної сили створено юридичну особу публічного права - Кримську митницю, яка на сьогоднішній день має правонаступника, реорганізованого в Міністерство доходів і зборів України Кримська митниця Міндоходів та не є правонаступником Кримської регіональної митниці в частині трудових правовідносин з позивачем, а тому не має жодних повноважень на видання наказів про звільнення позивача, у зв'язку з чим поновлення позивача на службі неможливо, як і зміна підстав та дати його звільнення.

Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, судом першої інстанції зроблено безперечний висновок про відсутність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у апеляційній скарзі посилання позивача на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення, а отже є необґрунтованими, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін встановлені статтею 200 Кодексу адміністративного судочинства України, в силу положень якої суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки судом першої інстанції спір по суті вирішено правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає, що відповідно до вимог статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 07.08.13 у справі № 2а-7416.1/12/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 грудня 2013 р.

Головуючий суддя підпис М.І. Кобаль

Судді підпис З.І.Курапова

підпис С.О. Воробйова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.І. Кобаль