Рішення

від 25.12.2006 по справі 22/337пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

22/337пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

25.12.06 р.                                                                               Справа № 22/337пд                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Волошинової Л.В.

при секретарі судового засідання Прядці І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу   

за позовом: Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

до відповідачів 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Промснабкомплект”                          м. Донецьк

                             2. Приватного підприємства “Гріно” м. Київ

про визнання договору недійсним

За участю          

представників сторін

від позивача: Петров А. Г., Малушко Г. Ю. – за довір.

від першого відповідача: Ротач М. О. – за довір.

від другого відповідача: не з”явився

Суть спору:

До господарського суду Донецької області заявлено позов Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька до Товариства з обмеженою відповідальністю “Промснабкомплект” м. Донецьк та Приватного підприємства “Гріно”             м. Київ про визнання недійсною угоди купівлі-продажу від 3 березня 2005 року № 0303/05, укладеної між відповідачами, та стягнення з Приватного підприємства “Гріно” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Промснабкомплект” усе отримане за цим договором, а з Товариства з обмеженою відповідальністю “Промснабкомплект” на користь Державного бюджету України всього отриманого за договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач та його представники під час розгляду справи посилаються на норми статті 67 Конституції України, статей 202, 203, 215, 216  Цивільного Кодексу України, статті 173, 174, 207, 208 Господарського кодексу України, пункту 11 статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 року                    № 509-12. Позивач обґрунтовує позовні вимоги винесенням 24 січня 2006 року Солом'янським районним судом м. Києва рішення, яким визнані недійсними Статут та свідоцтво платника податку на додану вартість Приватного підприємства “Гріно”. Позивач вважає, що саме другий відповідач - Приватне підприємство “Гріно” мало умисел на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, що підтверджується зазначеним рішенням суду. Позивач та його представники вважають необхідним прийняти зазначене рішення за правилами статті 35 Господарського процесуального кодексу України, визнати укладену угоду недійсною та застосувати наслідки відповідні ознакам такої недійсності згідно зі статтею 208 Господарського кодексу України.

Представник першого відповідача по справі у відзиві на позовну заяву, уточненні до відзиву, письмових пояснень та під час розгляду справи проти позовних вимог заперечує. Вважає, що перший відповідач є добросовісним набувачем за договором, позивачем не доведений умисел будь-кого з відповідачів на укладення договору з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Клопотання позивачем та першим відповідачем по справі про фіксування судового процесу із застосуванням технічних засобів суду не заявлялися, внаслідок чого розгляд справи здійснювався відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України з веденням протоколів судових засідань.

Другий відповідач у засідання суду не з'явився, відзив на позов суду не надав, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Суд вважає, що відсутність другого відповідача у судовому процесі не зашкоджує розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

27.11.2006 р. від позивача надійшло клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахункові рахунки відповідачів.            

Зважаючи на достатність представлених позивачем та першим відповідачем доказів, відсутність поважних причин нез'явлення у судове засідання повноважного представника другого відповідача, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.    

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Промснабкомплект” м. Донецьк (перший відповідач по справі) є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ за номером 32880060, має свідоцтво платника податку на додану вартість № 07296769.  

Приватне підприємство “Гріно” м. Київ (другий відповідач по справі) зареєстроване Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією 6 лютого 2002 року, включена до ЄДРПОУ за номером 31861136, мав свідоцтво платника податку на додану вартість № 36058216 від 28 лютого 2002 року, яке було анульоване актом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 20 лютого 2006 року.

Як вбачається з матеріалів справи, між першим та другим відповідачами 3 березня 2005 року був укладений договір купівлі-продажу № 0303/05, за умовами якого продавець (другий відповідач по справі) передає, а покупець (перший відповідач по справі) приймає і сплачує товар загальною вартістю 153180 грн.  

На виконання спірного договору першим відповідачем 15 березня 2005 року була перерахована другому відповідачу передоплата у сумі 171830 грн. 75 коп., що підтверджується випискою банку. 16 березня 2006 року відповідно до виписки банку другим відповідачем повернута надлишково перерахована за спірним договором сума у розмірі 20000 грн. У зв'язкою із отримання передоплати другим відповідачем була видана податкова накладна від 15 березня 2006 року № 711 на загальну суму 151830 грн. 76 коп., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 25305 грн. 13 коп.  Першим відповідачем на виконання спірного договору від другого відповідача був отриманий товар, що підтверджується товарними накладними від 6 квітня 2005 року № 841 на суму 26107 грн. 20 коп., утому числі податок на додану вартість у розмірі 4351 грн. 20 коп., від 8 квітня 2005 року № 844 на суму 26640 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 4440 грн., від 11 квітня 2005 року на суму 21844 грн. 80 коп., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 3640 грн. 80 коп. Таким чином, спірний договір виконаний частково, враховуючи передання Приватним підприємством “Гріно” першому відповідачу товару на загальну суму 74592 грн. Факт укладення спірного договору та його виконання у вищенаведених обсягах не заперечується позивачем та перший відповідачем.   

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представників, позивач однією з підстав недійсності вважає пункт 1 статті 203 зазначеного Кодексу, відповідно до якого зміст  правочину  не може суперечити, зокрема,  моральним   засадам суспільства.

З посилання на частину 3 статті 216 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правові наслідки,  передбачені частинами першою та  другою цієї статті,  застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач вважає, що враховуючи те, що  Господарським кодексом України встановлені особливі умови застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним (яке є невід'ємною частиною правочину), необхідно до спірних правовідносин застосувати приписи статті 208 Господарського кодексу України.  

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суд приймає посилання позивача на наявність у спірних відносинах господарського договору як підстави виникнення господарських зобов'язань відповідно до статті 174 Господарського кодексу України.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах , встановлених Законом.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Пленум Верховного Суду України в пункті 6 Постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”  № 3 від 28 квітня 1978 року (з наступними змінами) роз'яснив, що до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч Закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисною метою тощо.

Отже, для застосування вимог вищенаведеної статті суд повинен встановити наявність певних обставин, які свідчать про те, що сторона (або сторони), які вчинили господарське зобов'язання, завідомо діяли з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Наявність умислу у сторін чи однієї сторони господарського зобов'язання означає, що вони (вона), виходячи із обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчиненого (вчинених) господарських зобов'язань і суперечність їх мети інтересам держави і суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків, при цьому, достатньо умислу у однієї сторони.

Позивач вважає при укладенні спірного договору наявним умисел у Приватного підприємства “Гріно”.  

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 січня 2006 року, яке на момент розгляду даної справи набрало законної сили, визнані недійсними Статут та свідоцтво платника податку на додану вартість Приватного підприємства “Гріно” від дати внесення до Реєстру платників податку на додану вартість. З рішення суду вбачається, що установчі документи Приватного підприємства “Гріно” є такими, що суперечать чинному законодавству України, оскільки фактично підприємницька діяльність підприємства проводилася невідомими особами, статут містить недостовірні дані щодо засновника та місцезнаходження підприємства, чим створені умови для здійснення іншими фізичними особами діяльності поза державним контролем з метою ухилення від сплати податків, внаслідок чого установчі документи не можуть вважатися такими, що відповідають вимогами чинного законодавства України.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що наявність умислу сторони не може бути підверджена лише рішенням місцевого суду про визнання її установчих документів недійсними, оскільки предметом дослідження місцевим судом є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта. Сам факт визнання недійсними Статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість Приватного підприємства “Гріно” не спричиняє недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з Державного реєстру.

Суд дійшов висновку, що сам по собі спірний договір купівлі-продажу не є  таким, що суперечить інтересам держави та суспільства. Товар, що є предметом договору купівлі-продажу не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалася ліцензія, не має й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Крім цього, суд приймає до уваги той факт, що згідно з листом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 23 листопада 2006 року Приватне підприємство “Гріно” не звітує про фінансово-господарську діяльність з травня 2005 року, тоді як спірний договір був укладений  у березні 2005 року та частково виконаний у березні-квітні 2005 року.

Суд вважає, що позивачем умисел жодної із сторін спрямований на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не доведений.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд вважає, що Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову повинно бути відмовлено у зв”язку з вирішенням спору по суті.

Керуючись статтями 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, 173, 174, 207, 208 Господарського кодексу України та статтями 2,12,22,33-35,43,82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

                                                      В И Р I Ш И В:

У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі                   м. Донецька до Товариства з обмеженою відповідальністю “Промснабкомплект” м. Донецьк та Приватного підприємства “Гріно” м. Київ про визнання недійсною угоди купівлі-продажу від 3 березня 2005 року № 0303/05, укладеної між відповідачами, та стягнення з Приватного підприємства “Гріно” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Промснабкомплект” усе отримане за цим договором, а з Товариства з обмеженою відповідальністю “Промснабкомплект” на користь Державного бюджету України всього отриманого за договором відмовити повністю.      

У судовому засіданні 25.12.2006 року оголошений повний текст рішення в присутності представників позивача та першого відповідача.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення  може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня його прийняття.

Суддя                                                                         Волошинова Л.В.