Рішення

від 13.08.2013 по справі 901/1991/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.08.2013 Справа № 901/1991/13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Санта-Віта»

До відповідача фізичної особи-підприємця Акимової Тетяни В'ячеславівни

Третя особа, що не заявляла самостійні вимоги на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ»

Третя особа, що не заявляла самостійні вимоги на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарніка»

про стягнення 90 784,00 грн.

Суддя Пукас А.Ю.

Представники:

Від позивача - Сливченко Г.В., представник за довіреністю від 20.05.2013.

Від відповідача - Бойко В.В., представник за довіреністю від 16.04.2013.

Від третьої особи, що не заявляла самостійні вимоги на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ» - Сливченко Г.В., представник за довіреністю від 07.06.2013

Третя особа, що не заявляла самостійні вимоги на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарніка» - представник не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Санта-Віта» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до фізичної особи-підприємця Акимової Тетяни В'ячеславівни про стягнення матеріальної шкоди в сумі 90 784,00 грн., завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце внаслідок винних дій водія відповідача - фізичної особи-підприємця Акимової Т.В., позивачу заподіяно матеріальну шкоду у вигляді пошкодженого вантажу, загальною вартістю 90 784,00 грн., який мав бути доставлений на склад позивача.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 08.07.2013.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що, по-перше - відповідальність за пошкоджений товар повинен нести перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ», оскільки саме з ним відповідач уклав договір перевезення; по-друге - позивачем пропущений строк позовної давності, встановлений статтею 925 Цивільного кодексу України; по-третє - позивачем не надано доказів перевезення та експедирування вантажу.

Крім того, за твердженням відповідача товар, який перевозився Товариством з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ» був неякісний та небезпечний, тобто такий, який не має вартості (а.с.78-82, т.1).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.07.2013 суд залучив до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ», який здійснював перевезення вантажу та Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарніка», з яким позивач уклав договір постачання.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ» надало суду пояснення, зазначивши, що вантаж, який ним перевозився, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений, відновленню та подальшій реалізації не підлягав (а.с. 33-34, т. 2).

12.08.2013 до суду надійшли пояснення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарніка», в яких третя особа повідомила, що дійсно на виконання умов договору укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санта-Віта», останній через перевізника Товариство з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ» доставляв вантаж. 09.07.2010 частина товару, яка надійшла від Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта-Віта» повернена останньому через невідповідність заявки покупця (а.с. 21-22, т. 2).

В судовому засіданні 12.08.2013 оголошена перерва до 13.08.2013. після перерви судове засідання продовжено.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарніка» в судове засідання не з'явилась, до початку судового засідання до суду надійшло клопотання про розгляду справи без участі її представника (а.с. 56, т. 2).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Санта-Віта» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дарніка» (покупець) укладено договір поставки продуктів харчування № 01/03, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався систематично поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець - приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату (а.с. 71, т.1).

Пунктами 4.2, 5.1 Договору поставки передбачено, що товар повинен бути поставлений протягом трьох діб з моменту отримання постачальником заявки покупця. Передача товару здійснюється на складі покупця.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог договору поставки продуктів харчування № 01/03, 11.01.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Санта-Віта» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ» (перевізник) укладено договір № Ар-2 про надання транспортних та експедиційних послуг (далі - Договір перевезення) (а.с. 67, т. 1).

Умовами Договору перевезення передбачено, що перевізник зобов'язався виконувати за дорученням замовника транспортні та експедиційні послуги, а також приймає на себе відповідальність за збереження у дорозі вантажу, що перевозиться та доставку вантажу на місце призначення в погоджені строки (пункти 2, 3 Договору перевезення).

На підставі заявки на товар № 5 від 06.07.2010 (а.с. 146, т. 1), за актами приймання-передачі товарів від 07.07.2010 на перевезення за договором від 11.01.2010 № Ар-2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Санта-Віта» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ» прийняло товар до перевезення, а саме: за товарно-транспортною накладною Хв-S000088 від 07.07.2010 (а.с. 30, т. 2) по Акту приймання-передачі товарів на перевезення від 07.07.2010 (а.с. 18, т. 2) передано та прийнято товар на суму 44 136,25 грн.; за товарно-транспортною накладною Хв-S000089 від 07.07.2010 (а.с. 31, т, 2) по Акту приймання-передачі товарів на перевезення від 07.07.2010 (а.с. 20, т. 2) передано та прийнято товар на суму 46 647,52 грн.; за товарно-транспортною накладною № Хв-S000087 від 07.07.2010 по Акту приймання-передачі від 07.07.2010 передано та прийнято товар на суму 9 288,92 грн. для перевезення.

Запланована дата доставки товару - 09.07.2010, місце відвантаження товару -

м. Харків, набережна Крупської, 3, П.І.Б. водія - Іпатов Є.М.

Перевезення товару здійснював водій Товариства з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ» Іпатов Є.М. на підставі посвідчення про відрядження № Ар-А000641 від 07.07.2010 (а.с. 19, т. 1 та а.с. 36, т. 2) на автомобілі ГАЗ 3307 державний номер СН 2557 СН, який був закріплений за ним відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ» № 57 ЛС від 08.04.2010 (а.с.18, т.1).

Згідно з відміткою про прибуття до пункту призначення, яка робиться у посвідченні про відрядження, водій Іпатов Є.М. прибув до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарніка» 09.07.2010 та доставив товар за товарно-транспортним накладним № Хв-S000087 на суму 9 288,92 грн., № Хв-S000088 на суму 44 136,25 грн., № Хв-S000089 на суму

46 647,52 грн., до яких були долучені супровідні документи, у тому числі документи, що підтверджують якість товару (а.с. 153-237, т. 1).

Проте, як зазначав представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарніка» та підтверджується матеріалами справи у судовому засіданні 12.08.2013, товариством був прийнятий товар лише за накладною № Хв-S000087 на суму 9 288,92 грн.

Товар за товарно-транспортними накладними № Хв-S000088 на суму 44 136,25 грн. та № Хв-S000089 на суму 46 647,52 грн. повернутий Товариству з обмеженою відповідальністю «ТД «Санта-Віта», у зв'язку з тим, що його кількість та асортимент не відповідали заявці, про що Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарніка» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Санта-Віта» листом від 09.07.2010 № 240/1 (а.с. 29, т. 2) та про що свідчать відповідні відмітки на накладних (а.с. 68-69, т. 1).

Вантаж, який не був прийнятий, загальною вартістю 90 783,77 грн. повернутий позивачу у даній справі тим же самим транспортним засобом - автомобілем ГАЗ 3307 державний номер СН 2557 СН, що й доставив товар замовнику, про що відображено на накладних та зроблено запис про вибуття водія Іпатова І.М. з м. Харкова 09.07.2010, яка посвідчена печаткою Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарніка».

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль ГАЗ 3307 державний номер СН 2557 СН, яким керував Іпатов І.М., 10.07.2010 на ділянці 470 км + 700 м а/д «Харків - Сімферополь» в Генічеському районі у 1-30 г. ночі внаслідок лобового зіткнення з автомобілем DAF85CF/380 державний номер АК 6157 АТ з напівпричепом FRUEHAUF PJCTA3 державний номер АК 4773 ХХ, яким керував водій Жаров В.М., який не впорався з керуванням та виїхав на зустрічну смугу по якій їхав автомобіль ГАЗ 3307, потрапив у дорожньо-транспортну пригожу.

За твердженням позивача, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, товар позивача знищений, оскільки розсипався по дорозі та не міг бути використаний за призначенням у подальшому.

На підтвердження факту дорожньо-транспортної пригоди, позивачем надані довідка ВДПС смт. Н. Олексіївнка № 8648292 (а.с. 31-32, т.1), довідка ДПС смт. Новоолексіївка, протокол огляду місця ДТП від 10.07.2010, протокол № ХО №03499 огляду затриманого транспорту (а.с. 31-41, т.1).

В результаті зіткнення обидва водія загинули на місці ДТП від отриманих тілесних пошкоджень, про що складені акти судово-медичних досліджень трупів № 92/Г та 93/Г від 16.08.2010 (а.с. 45-51, т.1).

Відповідно до матеріалів ДТП, встановлено, що водій автомобіля DAF85CF/380 державний номер АК 6157 АТ з напівпричепом FRUEHAUF PJCTA3 державний номер АК 4773 ХХ, керуючи транспортним засобом проявив неуважність, відволікся від керування автомобілем та виїхав на зустрічну смугу.

З наданих до матеріалів справи документів вибачається, що водій автомобіля DAF85CF/380 державний номер АК 6157 АТ з напівпричепом FRUEHAUF PJCTA3 державний номер АК 4773 ХХ Жаров В.М. перебував у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем Акімовою Т.В., що підтверджується наказом № 16 від 07.07.2010, яким, крім того, за Жаровим В.М. закріплений автомобіль DAF85CF/380 державний номер АК 6157 АТ та напівпричіп FRUEHAUF PJCTA3 державний номер АК 4773 ХХ (виписка з наказу №16 від 07.07.2010 - а.с. 24, т. 1).

Даний факт представником відповідача у судових засіданнях не заперечувався.

19.03.2013 слідчим СО Геніческого РВ УМВС України в Херсонській області старшим лейтенантом міліції Кушакевич К.А. винесена постанова про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.07.2010 на 470 км + 700 м автодороги Харків - Сімферополь через загибель водія Жарова В.М.

Посилаюсь на те, що відповідно до статей 1187, 1188 Цивільного кодексу України, відповідно до яких відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на володільця транспортного засобу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Санта-Віта» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою про стягнення такої шкоди з фізичної особи-підприємця Акімової Т.В., водієм якої позивачу заподіяна відповідна матеріальна шкода.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу стягнення матеріальних збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 10.07.2010.

Відносини, що виникають у результаті завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, традиційно виділяють у спеціальний делікт у зв'язку з особливостями механізму завдання шкоди, а також умовами виникнення обов'язку таку шкоду відшкодувати.

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено Цивільним кодексом України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди; наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 Цивільного кодексу України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об'єкта буде зобов'язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Президія Вищого господарського суду України в Рекомендаціях «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 29.12.2007 № 04-5/239, зазначила, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України).

Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 2 пункту 3 рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 № 04-5/239 зазначено, що якщо шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, його володілець несе відповідальність і у тому разі, коли це є наслідком вини осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах.

У матеріалах справи міститься копія свідоцтв про реєстрацію за фізичною особою-підприємцем Акимовою Т.В. транспортного засобу DAF85CF/380 державний номер АК 6157 АТ та напівпричепа FRUEHAUF PJCTA3 державний номер АК 4773 ХХ №АКС 008749 та

№ АКС 025093.

Судом встановлено, що наказом № 16 від 07.07.2010 підтверджується факт перебування Жарова В.М. у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем Акимовою Т.В. та факт закріплення автомобілю DAF85CF/380 державний номер АК 6157 АТ та напівпричіп FRUEHAUF PJCTA3 державний номер АК 4773 ХХ за Жоровим В.М. (виписка з наказу №16 від 07.07.2010 - а.с. 24, т. 1).

Так, вина водія, який керував автомобілем, що належав фізичній особі-підприємцю Акимовій Т.В., в здійсненні дорожньо-транспортної пригоди внаслідок якої, зокрема був знищений товар, що належав позивачу, підтверджується матеріалами справи, зокрема, довідкою про обставини дорожньо-транспортної пригоди від 23.02.2011 № 8648292 (а.с. 31-32) та постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 19.03.2012 (а.с. 52, т.1).

Зазначеною постановою встановлено, що своїми діями водій вищезазначеного транспортного засобу Жаров В.Н. порушив вимоги пункту 2.3.б. Правил дорожнього руху згідно з якими водій зобов'язаний бути уважним, слідкувати за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати за її змінами, слідкувати за правильністю розміщення та управління вантажу, технічним станом автотранспортного засобу та не відволікатися від управління даним засобом у дорозі та пункту 2.9.б., згідно якого водію забороняється керувати транспортним засобом у хворому стані, в стані втомленості, а також знаходячись під впливом лікарських препаратів, які знижують швидкість реакції та уваги, проте у зв'язку зі смертю водія Жарова В.М. у порушенні кримінальної справи відмовлено (а.с.52, т.1).

Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Пунктом 6 рекомендації Президії Вищого господарського суду України «Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01 квітня 1994 року № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди», для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 10.07.2010 товар, який належав позивачу, загальною вартістю 90 783,77 грн., був знищений внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.07.2010, про що, зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Санта-Віта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ» складений Акт про знищення товару (продуктів харчування)

(а.с. 147-149, т. 1).

Вищий господарський суд України в рекомендаціях президії «Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01 квітня 1994 року № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» зазначив, що як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Під час розгляду даної справи, відповідачем не надано доказів того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди позивачу.

При цьому, суд виходить з того, що особливі правила статті 1187 Цивільного кодексу України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об'єкта буде зобов'язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 90 783,77 грн. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, позивачем при зверненні до суду із даним позовом заявлено до стягнення 90 784,00 грн.

На запитання суду, у зв'язку з чим до стягнення заявлено суму в розмірі 90 784,00 грн., тоді як вартість вантажу становить 90 783,77 грн., представник позивача в судовому засіданні пояснив, що зазначене відбулось через «округлення» суми.

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення 0,33 грн., з огляду на їх безпідставність.

Доводи представника відповідача, викладені ним у відзиві на позов щодо пред'явлення позовної заяви не до тієї особи, яка повинна відповідати за заподіяну шкоду, судом оцінюються критично, з огляду на наступне.

Так, відповідач вважає, що позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 10.07.2010, повинні бути заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРИОЛ», як до перевізника товару.

Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача.

Відповідно до положень частини 3 статті 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

З матеріалів справи вбачається, що втрата вантажу сталася внаслідок обставин, яким перевізник, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ариол», не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Доказів зворотного під час розгляду справи не надано.

Крім того, за загальними правилами, зазначеними вище, тягар цивільної відповідальності у таких випадках має нести винна у завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля чи особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та з вини якої сталась дорожньо-транспортна пригода.

За змістом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зміна власника транспортного засобу, яким керувала особа, винна у завданні шкоди потерпілому, не змінює суб'єктивного складу сторін у спорі.

Виходячи з положень статей 1187, 1188 Цивільного кодексу України відповідачем за таких правовідносин виступають: володілець транспортного засобу; винна особа-володілець транспортного засобу; роботодавець - за шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов'язків.

З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач був володільцем транспортного засобу, з вини водія якого, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивачу заподіяно матеріальну шкоду, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог саме до власника такого транспортного засобу - фізичної особи-підприємця Акимової Т.В.

Щодо посилань відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, встановленого статтею 925 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що вищенаведена правова норма передбачає застосування позовної давності в один рік до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, тоді як предметом даного спору є вимоги про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоду, у зв'язку зі знищенням вантажу, а не до перевізника у зв'язку з неналежним виконанням договору перевезення.

До даних правовідносин, згідно з положеннями статті 257 Цивільного кодексу України, застосовується загальний строк позовної давності - три роки.

Долучені до матеріалів справи за клопотанням відповідача фотоматеріали вантажу, який, за його твердженням був неналежної якості та такий, що не має цінності та є небезпечним, суд залишає поза увагою, оскільки такі фотоматеріали не є належними та допустимими в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, які б підтверджували відсутність у відповідача обов'язку відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду.

Твердження відповідача у своєму відзиві стосовно того, що договір від 11.01.2010

№ Ар-2 про надання транспортних та експедиційних послуг складений без дотримання вимог статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», а тому не може бути допустимим доказом по дійсній справі, судом оцінюється критично, оскільки доказів визнання його недійсним з підстав його невідповідності нормам діючого законодавства України, суду не надано.

Інших доказів, які б свідчили про відсутність у відповідача обов'язку відшкодувати матеріальну шкоду заподіяну позивачу, матеріали даної справи не містять.

Судові витрати відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

В судовому засіданні 13.08.2013 оголошені вступна та резолютивні чистині рішення.

Повне рішення складено 16.08.2013.

Керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Акимової Тетяни В'ячеславівни (вул. Амурська, 20, м. Сімферополь, АР Крим, ЄДРПОУ 2177902649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Санта-Віта» (вул. Сім'ї Хохлових, 11/2, м. Київ, 04119, ЄДРПОУ 33395985) 90 783,77 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 1 815,68 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 0,33 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

Суддя А.Ю. Пукас