Постанова

від 15.08.2013 по справі 26/205-37/538-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2013 року Справа № 26/205-37/538-2012

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В., суддів:Ходаківської І.П., Костенко Т.Ф., розглянула касаційну скаргу комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" (далі - Підприємство) на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.05.13 у справі№ 26/205-37/558-2012 господарського судуміста Києва за позовомпублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - Товариство) доПідприємства простягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.

В засіданні взяли участь представники :

- позивача:Герасименко І.В. (за дов. від 01.07.13 № 136); - відповідача: Якуб Г.О. (за дов. від 16.04.13 № 1178).

Ухвалою від 17.07.13 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Першикова Є.В., суддів - Дроботової Т.Б., Яценко О.В. касаційна скарга Підприємства прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 15.08.13.

У зв'язку з зайнятістю суддів Дроботової Т.Б., Яценко О.В. розпорядженням від 13.08.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий - Першиков Є.В., судді - Ходаківська І.П., Костенко Т.Ф.

Про вказані обставини присутніх представників сторін повідомлено на початку судового засідання 15.08.13. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111 5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.08.13 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 21.07.11 господарського суду міста Києва (суддя - Пінчук В.І.) позов задоволено.

З Підприємства на користь Товариства стягнуто 742 263,19 грн. основного боргу, 9 084,47 грн. пені, 1 758,28 грн. - 3% річних, 17 061,94 грн. збитків від інфляції.

Постановою від 18.04.12 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого - Федорчука Р.В., суддів - Ткаченка Б.О., Лобаня О.І.) апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення від 21.07.11 господарського суду міста Києва - без змін.

Постановою від 29.11.12 Вищого господарського суду України касаційну скаргу Підприємства задоволено частково.

Рішення від 21.07.11 господарського суду міста Києва та постанову від 18.04.12 Київського апеляційного господарського суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи рішенням від 12.02.13 господарського суду міста Києва (суддя - Паламар П.І.) позов задоволено частково.

З Підприємства на користь Товариства стягнуто 136 102,51 грн. боргу,

3 056,04 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 458,45 грн. три проценти річних з простроченої суми, 2 368,66 грн. пені, 1 419,86 грн. витрат по оплаті державного мита, 43,51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову (щодо стягнення 606 161,13 грн. вартості питної води для потреб гарячого водопостачання, а також нарахованих на цю суму штрафних та фінансових санкцій) відмовлено.

Рішення мотивовано, зокрема, тим, що Підприємствам не надано доказів здійснення належної оплати надані йому Товариством за договором на послуги водопостачання та водовідведення, а тому матеріалами справи не спростовано визначену суму боргу, на яку нараховано суми збитків внаслідок інфляції за час прострочення, три проценти річних з простроченої суми, та передбачену п. 4.3 договору пеню.

Постановою від 21.05.13 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого - Шапрана В.В., суддів - Анрієнка В.В., Буравльова С.І.) апеляційну скаргу Товариства задоволено.

Рішення від 12.02.13 господарського суду міста Києва змінено, викладено абзац 2 в наступній редакції:

"Стягнути з Підприємства на користь Товариства 683 754,75 грн. боргу, 15 746,04 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 1 624,48 грн. 3 % річних з простроченої суми, 8 393,22 грн. пені, 7 095,17 грн. витрат по оплаті державного мита, 217,14 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

В решті рішення від 12.02.13 господарського суду міста Києва залишено без змін.

З Підприємства на користь Товариства стягнуто 494,68 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

При винесенні постанови апеляційний суд, зокрема, вказав, що в силу приписів ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом та положення п. 4.3 договору, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені підлягають задоволенню проте не в зазначеному судом першої інстанції розмірі.

При цьому, апеляційним судом з урахуванням фактичного розміру простроченої суми здійснено власний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за період лютий-квітень 2011 року, які визначено у розмірі 15 746,04 грн. інфляційних втрати, 1 624,48 грн. - 3 % річних та 8 393,22 грн. - пені.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 21.05.13 Київського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 12.02.13 господарського суду міста Києва залишити в силі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.08 № 190 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.08 за № 936/15627), ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 5 , 4 7 , 32, 43 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів та вимог скаржника заперечує вважаючи їх безпідставними.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по справі, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, між державним комунальним підприємством "Київводоканал", правонаступником якого є Товариство, та Підприємством укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 03991/1-5-09 від 11.12.96 (далі -Договір), відповідно до умов якого Товариство зобов'язалося забезпечувати Підприємство послугами з постачання питної води та водовідведення, а Підприємство зобов'язалося здійснювати своєчасну оплату за надані послуги, згідно з умовами такого Договору.

Строк дії даного Договору відповідно до умов розділу 5 встановлений з 11.12.96 до 31.12.97, при цьому, визначено, що він вважається пролонгованим на новий строк, якщо за один місяць до його закінчення про припинення Договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Доказів припинення Договору в установленому порядку суду не надано.

Судами встановлено, що відповідно до п. 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Згідно п. 3.4 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходять із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника.

На підставі п. 3.8 сторони Договору погодили, що абонент зобов'язаний письмово повідомляти постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати в обґрунтування такої відмови документи у 3-денний строк.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що згідно з поясненнями сторін та наявними у справі дислокаціями відпуск питної води на потреби гарячого водопостачання 111 будинків здійснюється через 53 належні відповідачу теплові пункти. Ще до 95 належних Підприємству будинків відпуск питної води на потреби гарячого водопостачання здійснюється через 54 теплові пункти, що належать Товариству, до 13 будинків - через 7 теплових пунктів, належних МО України, Південно-Західній залізниці та ПП "Рікон-плюс".

З матеріалів справи вбачається, що за період з лютого 2011 року по квітень 2011 року Підприємством було надано послуги з водопостачання та водовідведення на суму 3 437 613, 69 грн., що підтверджується актами зняття показань з приладу обліку та платіжними вимогами-дорученнями, проте Підприємством вказані послуги були сплачені частково, у зв'язку з чим у останнього утворився борг перед Товариством.

Так, виходячи з наявних матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що за послуги водопостачання та водовідведення Підприємство сплатило Товариству 2 695 350, 50 грн., що підтверджується дебетовими інформаційними повідомленнями.

При цьому, враховано, що Товариство стверджує, що внаслідок оплати Підприємством 2 695 350, 50 грн., утворилась заборгованість у розмірі 742 263,19 грн.

Разом з тим, попередніми судовими інстанціями встановлено, що Підприємство позов визнало частково в частині стягнення 136 102,06 грн. боргу, 3 056,04 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 458,45 грн. три проценти річних з простроченої суми та 2 368,66 грн. пені. Водночас, Підприємство заперечувало і вказувало на безпідставність вимог щодо оплати питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, поставленої до теплових пунктів, які йому не належать.

Матеріалами справи підтверджено, що Товариством на підставі спірного Договору здійснювалося постачання обсягів питної води для забезпечення потреб холодного і гарячого водопостачання належних Підприємству жилих будинків згідно з дислокацією, а також приймалися у каналізацію стічні води з указаних будинків.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Підприємство частково розрахувалося за надані йому послуги з водопостачання та водовідведення, допустивши заборгованість у розмірі 136 102,51 грн. При цьому, місцевий суд визначив заборгованість Підприємства, зарахувавши кошти, які сплачені населенням за питну воду, що використовується для приготування гарячої, в рахунок оплати послуг з водопостачання та водовідведення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору та на підставі укладеного з Підприємством договору надання послуг КП "ГІОЦ" здійснює розчеплення та перерахування платежів населення за житлово-комунальні послуги, в тому числі за гарячу воду, частина коштів за яку перераховується Товариству, як виробнику питної води, що використовується для приготування гарячої.

Апеляційним судом враховано, що факт розчеплення та перерахування Товариству коштів підтверджується відомостями, що надаються КП "ГІОЦ" та містять інформацію щодо сум оплачених мешканцями будинків, які обслуговуються Підприємством, та призначення платежу.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність України", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та Інструкції про безготівкові рахунки України в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.04 № 22, реквізит "призначення платежу" заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Відповідальність за правильність платежу покладається на платника.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що в порушення наведених норм при прийнятті рішення судом першої інстанції зменшено суму боргу за питну (холодну) воду шляхом зарахування коштів, сплачених населенням за питну воду, що використовується для приготування гарячої, в рахунок сплати послуг з водопостачання та водовідведення, тобто змінено призначення платежу коштів, сплачених населенням за послуги з постачання гарячої води і частина яких зараховується на рахунки Товариства, як виробника питної води, яка використовується Підприємством у його господарський діяльності для надання послуг з гарячого водопостачання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Згідно п. 3.7. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.05.08, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вид здійснюється усіма споживачами щомісяця відповідно до умов договору.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що як встановлено судами, у п. 3.6 Договору сторони погодили, що оплата вартості за послуги, які надаються постачальником здійснюються абонентом в порядку інкасо платіж вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі. У відповідності до п. 3.8 Договору абонент зобов'язаний повідомити постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обґрунтовуючи таку відмову документи у 3-денний строк.

Разом з тим, враховується, що попередніми судовими інстанціями встановлено, що за період з 01.02.11 по 30.04.11 Підприємство жодного разу не звертався до Товариства з відмовою про оплату платіжних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами спору у даній справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг, згідно якого, в силу ст. 901 ЦК України виконавець зобов'язується за завданням другої сторони замовника надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Отже, з урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справ, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок суду апеляційної інстанції про правомірність позовних вимог в частині стягнення заборгованості за надані послуги з постачання питної води та відведення відповідного обсягу стічних вод у визначеному розмірі.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за надані послуги з постачання питної води та відведення відповідного обсягу стічних вод суди дійшли вірного висновку про те, що оскільки Підприємством не виконано належним чином зобов'язання, то це є підставою для застосування до нього господарських санкцій, передбачених, зокрема, ч. 6 ст. 231 ГК України та ст. 625 ЦК України.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Підприємством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційним судом було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" залишити без задоволення.

Постанову від 21.05.13 Київського апеляційного господарського суду у справі № 26/205-37/538-2012 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков судді:І.Ходаківська Т.Костенко