Постанова

від 26.06.2013 по справі 814/1913/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

26 червня 2013 року справа № 814/1913/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Єнтіної А.П., при секретарі судового засідання Западнюк К.А., за участю представників

від позивача представник1: Бубряк А.М. (паспорт 020851300 від 04.04.2013 р.);

від позивача представник2: Абакумов І.Л. (довіреність б/н від 28.05.2013 р.);

від відповідача: Короташ А.Р. (довіреність №5/10/10-011 від 11.03.2013 р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомТОВ "Вознесенське взуттєве підприємство", вул. Жовтневої революції, 287 а/1, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500

доВознесенської ОДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, пров. Бр. Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область,56500

проскасування податкових повідомлень-рішень № 0000122203 від 09.04.2013р., № 0000112203 від 09.04.2013р., В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вознесенське взуттєве підприємство" (далі-позивач, ТОВ "Вознесенське взуттєве підприємство") звернулось з позовом до Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі-відповідач, Вознесенська ОДПІ) з вимогами визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.04.2013 р. №0000122203 та №0000112203. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вказані податкові повідомлення-рішення є безпідставними та не ґрунтується на нормах законодавства України.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав. Представник відповідача проти позову заперечував, виклавши свої заперечення в письмовому вигляді та підтримавши їх у судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, діюче законодавство, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного:

Вознесенською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Вознесенське взуттєве підприємство" (код за ЄДРПОУ 32332416) щодо визначення правомірності формування суми податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ, задекларованих в податкових деклараціях з ПДВ за період червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2010 року, січень, лютий, березень, квітень, липень, вересень, жовтень 2011 року при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ "Лезер 2010" (код за ЄДРПОУ 36821133).

За результатами даної перевірки відповідачем складено Акт від 27.03.2013 р. №470/22/32332416, згідно висновків якого, перевіркою встановлено порушення: пп. 7.4.5., п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями), п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ (із змінами і доповненнями), відсутні підстави для виникнення податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей, тому податковий кредит в сумі 127030 грн., в тому числі за: червень 2010 р. - 5309 грн., липень 2010 р. - 1264 грн., серпень 2010 р. - 19587 грн., вересень 2010 р. - 24617 грн., жовтень 2010 р. - 17338 грн., грудень 2010 р. - 3480 грн., січень 2011 р. - 700 грн., лютий 2011 р. - 10017 грн., березень 2011 р. - 3591 грн., квітень 2011 р. - 2961 грн., липень 2011 р. - 6605 грн., вересень 2011 р. - 29038 грн., жовтень 2011 р. - 2523 грн., задекларований ТОВ "Вознесенське взуттєве підприємство" по нікчемних правочинах заявлено безпідставно та підлягає коригуванню, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в сумі - 82312 грн., в т.ч. за серпень 2010 р. - 20851 грн., за вересень 2010 р. - 24617 грн., листопад 2010 р. - 22647 грн., березень 2011 р. - 14197 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму - 44718 грн., в т.ч. за жовтень 2011 р. - 44718 грн.

09.04.2013 р. на підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000112203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі - 44718 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000122203, яким позивача зобов'язано сплатити суму грошового зобов'язання у загальному розмірі - 102890 грн., з яких: сума за основним платежем - 82312 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 20578 грн.

Судом встановлено, що в основу Акту перевірки, на підставі якого складено податкові повідомлення-рішення від 09.04.2013 р. №0000112203 та №0000122203, відповідачем покладено висновок про те, що ТОВ "Вознесенське взуттєве підприємство" штучно сформувало податковий кредит за перевіряємий період за рахунок придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Лезер 2010", так як правочин укладений між позивачем та ТОВ "Лезер 2010" є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, цей висновок відповідачем зроблений на підставі того, що до Вознесенської ОДПІ надійшла податкова інформація (дані акту ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 27.01.2012 р. №76/23-5/36821133), відповідно до якої, співробітниками ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва в ході відпрацювання ТОВ "Лезер 2010" було отримано пояснення від ОСОБА_4 - директора ТОВ "Лезер 2010", в якому зазначено, що ОСОБА_4 зареєстрував підприємство на прохання знайомого без мети в подальшому займатись підприємницькою діяльністю, документів податкової та бухгалтерської звітності, інших документів пов'язаних з діяльністю ТОВ "Лезер 2010" не складав та не підписував, участі у фінансовій діяльності підприємства не брав. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів ТОВ "Лезер 2010", встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Також, відповідно до інформації отриманої від ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва підприємство ТОВ "Лезер 2010" за юридичною адресою не знаходиться. З метою встановлення місцезнаходження підприємства працівниками податкової міліції здійснено виїзд за адресою: м. Київ, вул. Драйзера, 24, про що складено акти про відсутність за місцезнаходженням від 15.12.2011 р. та від 10.01.2012 р.

Суд не погоджується з висновками відповідача щодо фіктивності або нереальності договору та відсутності господарських операцій, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину з TOB "Лезер 2010" виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ "Лезер 2010" укладено договір багатократної купівлі-продажу (про постачання шкіряної підкладки, хутра натурального, шкіртовара) № 38 від 14.06.2010 р. про те, що ТОВ "Лезер 2010" зобов'язується передати товар, а ТОВ "Вознесенське взуттєве підприємство" прийняти його та оплатити в термін і на умовах передбачені цим договором.

Наявні в матеріалах справи документи: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підтверджують фактичне здійснення відповідної господарської операції, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі, використання позивачем матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що "податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...".

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також "... у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами".

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у його контрагента, з яким позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

В судовому засіданні було допитано в якості свідка керівника ТОВ "Лезер" ОСОБА_5, який підтвердив факт реальності господарських операцій за спірним договором.

В силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" № 996 від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. У бухгалтерському та податковому обліку позивача податковий кредит, сформований в податковій декларації, відображений у податкових накладних. Актом перевірки не встановлено факту не належного оформлення даних документів передбачених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996, а також Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним договором.

Окрім вказаного суд звертає увагу, що згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою відповідача, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Відповідачем не надано доказів, а так само судом не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Ст. 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Слід звернути увагу, що в акті відсутні докази, які б підтверджували що правочини, які були укладений між позивачем та ТОВ "Лезер 2010" визнані судом недійсним.

Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне, правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Разом з тим, відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже наявні у матеріалах справи документів на підтвердження реальності операції та податкові накладні є належними доказами по справі.

Ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Представником відповідача не доведена належним чином правомірність та законність оскаржуваних повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст.7,ст. 158, ст. 161- 163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 09.04.2013 р. №0000122203.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 09.04.2013 р. №0000112203.

4. Відшкодувати судові витрати в сумі 1476 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенське взуттєве підприємство" (код ЄДРПОУ 32332416).

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення/отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А. П. Єнтіна Повний текст складено 29.07.2013 р.