Постанова

від 14.08.2013 по справі 5011-7/7290-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2013 року Справа № 5011-7/7290-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Губенко Н.М., Кролевець О.А., розглянувши матеріали касаційної скарги Дочірнього підприємства "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 у справі№ 5011-7/7290-2012 Господарського суду міста Києва за позовомДочірнього підприємства "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ" до відповідачаКомунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва" за участю Прокуратури Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) провнесення змін до Договору від 02.06.2008 № 62 за участю представників сторін:

позивача: Асатрян О.В., дов. від 11.06.2013 б/н

відповідача: не з'явилися

прокуратури: Козакова І.М., посв. від 01.07.2013 №018008

Київської міської ради: Семенюк Н.М., дов. від 04.07.2013 №225-КР-808

Департаменту комунальної власності міста Києва

виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації): Семенюк Н.М., дов. від 08.01.2013 №062/1/8-109

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва" про внесення змін до Договору № 62 від 02.06.2008 про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Рішенням Господарського міста Києва від 15.08.2012 у справі № 5011-7/7290-2012 (суддя Якименко М.М.) позов задоволено повністю; внесено зміни до пункту 9.1. Договору № 62 про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 02.06.2008, укладеного між Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва" та Дочірнім підприємством "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ", шляхом викладення п. 9.1. Договору № 62 про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 02.06.2008 в новій редакції: "Цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 02.06.2013"; стягнуто з Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва" на користь Дочірнього підприємства "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ" 1 073,00 грн. судового збору; повернуто Дочірньому підприємству "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ" з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в розмірі 21,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючого судді - Ільєнок Т.В., суддів Корсакової Г.В., Новікова М.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2012 у справі № 5011-7/7290-2012 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Дочірнього підприємства "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ" до Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автошляхів та споруд на них" відмовлено у повному обсязі; стягнуто з Дочірнього підприємства "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ" в дохід Державного бюджету України 536,50 грн. витрат по оплаті судового збору.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Дочірнє підприємство "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 у цій справі скасувати, рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2012 у справі № 5011-7/7290-2012 залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 02.06.2008 між Дочірнім підприємством "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ" та Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва" було укладено Договір № 62 про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Договір).

Як передбачено п. 1.1. Договору, відповідач на підставі рішення Київради від 21.12.2006 № 526/583-1 передає, а позивач приймає в оренду нежилі приміщення, далі - об'єкт оренди, за адресою: ст. м. "Університет", підземний пішохідний перехід для організації торгівлі непродовольчими товарами.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що об'єктом оренди є: нежилі приміщення, загальною площею 50,00 кв.м., згідно з План-Схемою, що складає невід'ємну частину Договору; устаткування, інвентар та інше майно (за наявності) згідно з переліком, що є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору за користування об'єктом оренди, орендар сплачує орендодавцю орендну плату та податок за землю, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої Рішенням Київради від 28.09.2006 р. № 34/91, та на дату підписання Договору становить 22933,39 + 346,53 = 23279,92 грн., в т.ч. ПДВ 3879,99грн. за місяць (Додаток №2 до Договору).

Згідно із п. 9.1. Договору, він вступає в силу з моменту підписання його Сторонами і діє до 01 червня 2009 року.

Відповідно до п. 9.2. Договору усі зміни та доповнення до цього Договору оформляються в письмовій формі і вступають силу з моменту підписання їх Сторонами.

Судами встановлено, що 02.08.2008 на виконання умов Договору сторони підписали Акт прийому-передачі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди.

01.09.2011 сторонами була укладена Додаткова угода до Договору № 62 від 02.06.2008, якою внесено зміни до п. 9.1. Договору та продовжено його дію до 31.03.2012.

Листом від 20.03.2012 відповідач повідомив позивача про припинення строку дії Договору оренди від 02.06.2008 та запропонував позивачеві звільнити орендоване приміщення.

В свою чергу позивач листом від 03.05.2012 запропонував відповідачу внести зміни до Договору № 62 про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва та продовжити строк дії даного договору до 02.06.2013.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач відмовився внести зміни до Договору.

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги про внесення змін до пункту 9.1. Договору № 62 про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 02.06.2008 в частині встановлення строку дії Договору до 02.06.2013.

Обґрунтовуючи підстави звернення з вказаним позовом до суду, позивач посилається на те, що відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" термін дії договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважається продовженим до п'яти років з дня укладання, якщо орендар не пропонує менший термін, однак пропозиція позивача щодо внесення змін до Договору в частині продовження строку його дії відповідно до положень вказаного Закону була залишена відповідачем без відповіді. При цьому, позивач не подавав відповідачу жодних заяв щодо оренди майна на строк менший ніж 5 років.

Місцевий господарський суд, задовольняючи заявлені позовні вимоги, виходив з того, що мінімальний п'ятирічний термін дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених до 30.12.2009 є встановленим в силу імперативних приписів пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" і позивач не звертався до відповідача з пропозицією про встановлення меншого терміну дії договору оренди.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову та внесення змін до пункту 9.1. Договору шляхом викладення його в новій редакції, згідно із якою Договір діє до 02.06.2013.

Суд апеляційної інстанції, не погодився із такими висновками суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, виходив з того, що позивач, підписавши за власним бажанням Додаткову угоду від 01.09.2011 про внесення змін до Договору в частині строку його дії до 31.03.2012, шляхом волевиявлення реалізував своє право запропонувати термін менший, ніж встановлено пунктом 5 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", та дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на законі.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Правовідносини, що стосуються оренди державного та комунального майна врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно із до частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, нежиле приміщення, яке є об'єктом оренди за Договором, є комунальною власністю, тому відносини, пов'язані з передачею в оренду спірного майна та його поверненню регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 17 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що термін дії договору визначається за погодженням сторін.

У разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну умов договору оренди впродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до частині 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом у регулюванні спірних правовідносин, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Аналогічна за змістом норма закріплені у частинах 2, 3 статті 291 Господарського кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Додатковою угодою від 01.09.2011 до Договору сторони внесли зміни до п. 9.1. Договору та продовжили його дію до 31.03.2012.

20.03.2012 відповідач листом повідомив позивача про припинення строку дії Договору та запропонував позивачеві звільнити орендоване приміщення. Факт отримання вказаного листа позивачем не заперечується.

З огляду на вищенаведені положення законодавства та встановлені судами фактичні обставини, Договір № 62 про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 02.06.2008 припинився 31.03.2013 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно із частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

30.12.2009 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", пунктом 5 Прикінцевих положень якого визначено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Таким чином, зазначеною нормою орендареві надано право продовжити орендні відносини на строк до п'яти років. Визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, здійснюється шляхом внесення відповідних змін до договору.

Враховуючи, що внесення змін до договору і визначення строку його дії пов'язано із волевиявленням орендаря продовжити користування орендованим майном, орендар має право звернутися з відповідною вимогою на підставі пункту 5 Прикінцевих положень вказаного Закону в будь-який час до припинення дії договору оренди (зазначена правова позиція також відображена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Суд касаційної інстанції вважає неможливим автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна через невизначеність конкретного строку, на який в кожному окремому випадку продовжується договір, та надання орендареві права волевиявлення на продовження такого договору.

Між тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до відповідача з пропозицією про внесення змін до Договору лише 03.05.2012, тобто після припинення Договору, а позов до суду з відповідною вимогою був поданий позивачем лише 05.06.2012.

Обставин звернення позивача до відповідача з пропозицією про внесення змін до Договору до закінчення його строку дії судами попередніх інстанцій не встановлено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.

Разом, з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зауважує, що висновок апеляційного господарського суду про те, що підписання Додаткової угоди від 01.09.2011 про внесення змін до Договору в частині строку його дії до 31.03.2012 є пропозицією позивачем меншого терміну, ніж встановлено пунктом 5 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" є необґрунтованим, оскільки здійснений судом апеляційної інстанції без з'ясування підстав та передумов укладення вказаної Додаткової угоди.

Однак, враховуючи, що судом апеляційної інстанції інші фактичні обставин, що стосуються предмету спору, встановлені з достатньою повнотою, помилковість висновків суду не призвела до прийняття неправильної по суті постанови. Отже вказані обставини в розумінні п. 3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути підставою для її скасування.

Відповідно до ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на вищенаведене, касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Комерційна дирекція ЗАТ "Імпульс-МДЦ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 у справі № 5011-7/7290-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Н. Губенко

О. Кролевець