Ухвала

від 19.08.2013 по справі 11/194

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м.Ужгород, вул.Коцюбинського, 2-а

УХВАЛА

19.08.2013 Справа № 11/194

Розглянувши матеріали скарги Державного підприємства "Енергоринок", м. Київ на дії Державної виконавчої служби України, м. Київ щодо повернення наказу господарського суду Закарпатської області від 19.06.2006 №11/194 та визнання недійсною постанови від 14.02.2013 ВП№13431173

За позовом Державного підприємства " Енергоринок ", м. Київ

До відповідача ПАТ „Закарпаттяобленерго", с. Оноківці Ужгородського району

Про стягнення 20415208,13 грн. заборгованості

Головуючий суддя Якимчук Л.М.

За участі представників сторін:

Від скаржника (позивача) - Бойко М.О., представник по дов. від 26.02.2013;

Від органу ДВС - Мікор Ю.Ю., представник по дов. від 18.12.2012;

Від відповідача - не з'явився.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги, зазначені у скарзі.

Вважає, що Постанова Державної виконавчої служби від 14.02.2013 ВП№13431173 про повернення виконавчого документа стягувачу є неправомірною.

Вказує на те, що ухвала суду про розстрочку виконання рішення суду не може унеможливлювати його виконання, як зазначає Державна виконавча служба України у вказаній Постанові.

Підкреслює, що виконання рішення суду, у разі наявності ухвали про розстрочку виконання цього рішення, здійснюється в частині та у строки, які встановлені ухвалою про розстрочку.

З огляду на вказане, заявник вважає дії Державної виконавчої служби України щодо повернення виконавчого документу стягувачу незаконними та просить суд визнати недійсною оскаржувану постанову від 14.02.2013.

Представник Державної виконавчої служби України заперечив проти задоволення скарги з підстав, вказаних у поданих суду письмових поясненнях.

Вказує на те, що виконання рішення у даній справі розстрочене до 31.12.2029, тому вважає неможливим виконати вказане рішення у такий строк без порушення норм закону щодо своєчасності вчинення виконавчих дій.

Крім того, повідомляє, що оскаржуваною постановою роз'яснено стягувачу його право повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання.

Тому вважає скаргу ДП „Енергоринок" безпідставною, а дії Державної виконавчої служби щодо повернення наказу стягувачу правомірними.

Вивчивши матеріали скарги та заслухавши пояснення представників скаржника та Державної виконавчої служби України, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22.06.2006 по справі №11/194 присуджено до стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Закарпаттяобленерго", м.Ужгород-Оноківці на користь Державного підприємства „Енергоринок", м.Київ суму 20415208,13грн., з яких 19655425,90грн. борг, 53753,07грн. пеня, 485329,23грн. інфляційні, 220699,93грн. 3% річні від простроченої суми, а також 1520,48грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита, 105,54грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.12.2005 вказане рішення залишено без змін.

На виконання зазначених судових актів господарським судом видано наказ від 19.06.2006.

Двадцять третього червня 2009 року відкрито виконавче провадження з виконання наказу №11/194 від 19.06.2006 (Постанова ВП №13431173 від 23.06.2009 міститься у матеріалах справи).

Сімнадцятого серпня 2009 року виконавче провадження з виконання вказаного наказу зупинено на підставі п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону України „Про виконавче провадження" у зв'язку з внесенням боржника до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 20.09.2012 розстрочено виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 22.06.2006 по справі №11/194 до жовтня 2029 року.

Постановою від 14.02.2013 ВП №13431173 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України виконавче провадження з примусового виконання наказу №11/194 від 19.06.2006 поновлено на підставі ч.5 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції) у зв'язку з усуненням обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України про повернення виконавчого документа стягувачу від 14.02.2013 ВП №13431173 наказ господарського суду Закарпатської області №11/194 від 19.06.2006 повернуто ДП „Енергоринок" на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України „Про виконавче провадження" у зв'язку з перешкоджанням стягувача примусовому виконанню рішення суду.

Державне підприємство „Енергоринок" звернулося до суду зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо винесення Постанови від 14.02.2013 про повернення наказу №11/194 від 19.06.2006 стягувачу, мотивуючи її відсутністю законних підстав для повернення виконавчого документу, оскільки, незважаючи на обов'язок скласти акт у випадку наявності обставин, що є підставою для повернення виконавчого документу стягувачеві (ч.1 ст. 47 Закону України „Про виконавче провадження") за участі сторін виконавчого провадження. Такий складено без участі сторін.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 15.05.2013 провадження по розгляду даної скарги зупинялося до закінчення судового розгляду скарги на дії Державної виконавчої служби України щодо складання акту від 14.02.2013 у виконавчому провадженні №3431173 з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 19.06.2006 №11/194.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 26.06.2013, яка залишена без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2013, визнано незаконними дії Державної виконавчої служби щодо складання Акту від 14.02.2013, на підставі складання якого ДВС України повернула без виконання наказ №11/194.

Вказаними судовими актами встановлено наступні факти:

1) у Постанові державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ВП №13431173 від 14.02.2013 про повернення виконавчого документа стягувачу не зазначено про складання акту, в якому зафіксовано факт перешкоджання стягувачем примусовому виконанню рішення;

2) акт державного виконавця від 14.02.2013 не відповідає вимогам п.1.5.2. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5;

3) у порушення вимог ч. 2 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України не було складено акту, який би засвідчував факт перешкоджання стягувачем проведенню виконавчих дій по примусовому виконанню рішення господарського суду Закарпатської області від 19.06.2006 у даній справі;

4) в матеріалах справи відсутні докази про те, що державний виконавець попередив стягувача про можливість повернення виконавчого документа у випадку вчинення останнім перешкод державному виконавцю у проведенні виконавчих дій у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд дійшов висновку про задоволення скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд, який видав виконавчий документ, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" право сторони, державного виконавця та прокурора на звернення до суду з заявою про надання розстрочки виконання рішення може бути реалізоване ними у будь-який час після набрання рішення законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання.

Право на судовий захист передбачено та гарантовано Конституцією України. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції). Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За приписом ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Згідно з мотивувальною частиною Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основновоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". Отже, відповідно до вимог Конституції України всі судові рішення в розумінні статті 4-5 ГПК України у справі № 11/194, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання та мають бути виконаними.

З огляду на викладене, ухвала господарського суду Закарпатської області від 20.09.2012 по справі № 11/194 про розстрочення суми заборгованості, яка набрала законної сили, і є виконавчим документом , не може бути перешкодою провадженню виконавчих дій, як не може слугувати такою перешкодою звернення процесуальних сторін у даній справі до господарського суду з заявою про розстрочку виконання рішення, оскільки таке може бути реалізоване ними у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання (п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Відповідно до ч.1 ст. 47 Закону України „Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

1) є письмова заява стягувача;

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);

6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;

9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно з ч.2 вказаної статті про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

Враховуючи те, що під час розгляду судами першої та апеляційної інстанції скарги на дії Державної виконавчої служби щодо складання Акту від 14.02.2013 встановлено, що він складений з порушенням приписів чинного законодавства, а також те, що ст. 47 Закону України „Про виконавче провадження" передбачений вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документу без виконання, суд констатує відсутність підстав у Державної виконавчої служби України для повернення наказу №11/194 без виконання.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Враховуючи наведені положення закону, а також відсутність у Державної виконавчої служби правових підстав для повернення виконавчого документу без виконання, суд дійшов висновку про визнання Постанови Державної виконавчої служби України від 14.02.2013 ВП №13431173 про повернення наказу господарського суду Закарпатської області №11/194 від 19.06.2006 недійсною.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 47 Закону України „Про виконавче провадження", ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Державного підприємства „Енергоринок" на дії Державної виконавчої служби України задоволити.

2. Визнати незаконними дії Державної виконавчої служби України щодо повернення державному підприємству "Енергоринок" наказу господарського суду Закарпатської області від 19.06.2006 №11/194.

3. Визнати недійсною Постанову Державної виконавчої служби України від 14.02.2013 ВП №13431173 про повернення наказу господарського суду Закарпатської області №11/194 від 19.06.2006.

Ухвала суду набирає законної сили з дня її винесення.

Суддя Л. М. Якимчук