Ухвала

від 21.08.2013 по справі 826/3896/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" серпня 2013 р. м. Київ К/800/34144/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Муравйов О.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Черікова І.Ф.,

відповідача - Шкодича Ю.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СК Авік" (далі - Товариство)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013

у справі № 826/3896/13-а

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.03.2013 № 0002552208.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013, у позові відмовлено з мотивів неправомірного формування позивачем податкового кредиту за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК «Техномашпостач» (далі - ТОВ «ТПК «Техномашпостач») у зв'язку з їх фіктивністю.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства (зокрема, положенням підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також пункту 180.1 статті 180, пункту 187.1 статті 187, пунктам 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України), Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким позов задовольнити.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити вимоги Товариства виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 15.02.2013 № 140/22-8/35849091 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 157 353 грн. (у тому числі 140 486 грн. за основним платежем та 16 867 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про незаконність включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати названим контрагентом у ціні поставлених товарів та робіт, у зв'язку з фіктивністю цих операцій. На обґрунтування такого висновку ДПІ посилається на: наявність ознак анонімної структури у діяльності ТОВ «ТПК «Техномашпостач» (а саме - відсутність цього підприємства за місцезнаходженням, що стало причиною подальшого анулювання його реєстрації платником ПДВ, підписання від його імені податкової звітності невстановленою особою, відсутність основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, які є об'єктивно необхідними для провадження господарської діяльності, використання цього підприємства невстановленими особами для провадження незаконної діяльності з метою сприяння іншим суб'єктам господарювання у створенні умов для отримання незаконної податкової вигоди), а також неподання позивачем належним чином оформлених первинних документів, які б засвідчили дійсний рух активів між учасниками розглядуваних правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди підтримали зазначену правову позицію податкового органу по справі.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 31.12.2010) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (який визначає порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, висновок судів про фіктивність спірних операцій мотивований порушеннями, допущеними ТОВ «ТПК «Техномашпостач», тобто третьою особою.

Незаконним характером діяльності цього постачальника судами обґрунтовано і висновок про відсутність у поданих позивачем первинних документів (складенням яких опосередковувалося виконання спірних операцій) сили первинних документів.

При цьому суди, встановивши, що вказаного постачальника було залучено позивачем у зв'язку з необхідністю виконання своїх зобов'язань з поставки, монтажу та здійснення сервісного обслуговування кондиціонерів перед третіми особами та внаслідок недостатності у позивача власних ресурсів для такого виконання, у той же час відхилили як докази реальності спірних операцій і представлені позивачем акти виконаних робіт, договори, видаткові та податкові накладні тощо, які засвідчують факт подальшої поставки позивачем придбаних у ТОВ «ТПК «Техномашпостач» робіт та товарів з мотивів, наведених вище.

Слід зазначити, що за відсутності доказів узгодженості дій платника (позивача у справі) та спірного контрагента з метою отримання цим платником податкової вигоди факти, які засвідчують протиправність діяльності постачальника, самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з дотриманням ним законодавчо встановлених умов провадження господарської діяльності. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

А відтак для правильного вирішення цього спору судами слід було ретельно дослідити власне хід виконання операцій між Товариством та ТОВ «ТПК «Техномашпостач» з урахуванням їх виду, змісту та обсягів.

При цьому слід звернути увагу судів на те, що наявність окремих недоліків у складенні первинних документів у разі, якщо вони не перешкоджають ідентифікації учасників операції та встановленню її змісту, не може бути підставою для висновку про недійсність таких документів.

Так само відсутність товарно-транспортних накладних, подорожніх листів не є беззаперечним доказом безтоварності операцій з поставки товарів. Адже товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Судам слід було перевірити види та обсяги поставлених позивачеві товарів та з урахуванням цього встановити дійсне існування об'єктивної необхідності у залученні перевізника для виконання спірних поставок. Лише у разі виявлення такої необхідності судам необхідно було дослідити порядок оформлення перевезення товарів в рамках виконання зобов'язань з їх поставки ТОВ «ТПК «Техномашпостач» в адресу позивача.

В цілому з огляду на транзитний характер спірних операцій для достовірної перевірки реальності їх виконання судам слід було також перевірити, хто саме виконував роботи з поставки та монтажу кондиціонерів на підприємствах-контрагентах позивача, та у контексті вищевикладеного надати обґрунтовану правову оцінку усім документам первинного обліку, поданим Товариством на підтвердження реальності спірних господарських операцій.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з урахуванням висновків податкового органу, наведених в акті перевірки, ретельно перевірити реальність виконання спірних операцій з поставки товарі та послуг позивачеві, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СК Авік" задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 у справі № 826/3896/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.В. Муравйов