Ухвала

від 15.08.2013 по справі 2а-11195/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11195/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенко В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Ващука М.В., представника відповідача - Мильнікової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгерметик» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгерметик» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дії ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС щодо призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Будгерметик» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ПП «ЕВМ Сервіс» за період червень, серпень 2011 року та складання Акта перевірки № 1355/22-621-32378230 від 14.06.2012; визнання протиправними дії ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС, які полягають у визнанні в Акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки № 1355/22-621-32378230 від 14.06.2012 нікчемними правочинів щодо придбання ТОВ «Будгерметик» товарів у ПП «ЕВМ Сервіс»; визнання протиправними дії ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС, які полягають у визнанні в Акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки № 1355/22-621-32378230 від 14.06.2012 нікчемними правочинів щодо продажу товарів ТОВ «Будгерметик» покупцям; визнання протиправними дії ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС, які полягають у направленні Акта перевірки № 1355/22-621-32378230 від 14.06.2012 до ДПІ у містах та районах за місцезнаходженням контрагентів для використання органами державної податкової служби при виконанні покладених на них функцій та завдань.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби щодо визнання в Акті перевірки від 14.06.2012 № 1355/22-621-32378230 нікчемними правочинів щодо придбання ТОВ «Будгерметик» товарів у ПП «ЕВМ Сервіс». Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби щодо визнання в Акті перевірки від 14.06.2012 № 1355/22-621-32378230 нікчемними правочинів щодо продажу товарів ТОВ «Будгерметик» покупцям. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не в повній мірі встановлено обставини по справі та не надано належної оцінки доказам, що призвело до невірного застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.06.2012 ДПІ у Дніпровському районі міста Києва ДПС на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України винесено наказ № 688 щодо проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «Будгерметик».

14.06.2012 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Будгерметик» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ПП «ЕВМ Сервіс» за червень, серпень 2011 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС складено Акт № 1355/22-621-32378230, яким встановлено порушення ТОВ «Будгерметик» пп. 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.1, 201.2, 201.6 ст. 201 ПК України, п. 4 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 666216 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПП «ЕВМ Сервіс» податкових накладних є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим, викладений ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС в Акті перевірки висновок про порушення ТОВ «Будгерметик» пп. 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.1, 201.2, 201.6 ст. 201 ПК України, п. 4 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 666216 грн., є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству України та фактичним обставинам справи. Відтак, дії ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС, які полягають у визнанні в Акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки № 1355/22-621-32378230 від 14.06.2012 нікчемними правочинів щодо придбання ТОВ «Будгерметик» товарів у ПП «ЕВМ Сервіс», а також щодо продажу товарів ТОВ «Будгерметик» покупцям є протиправними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.03.2011 між позивачем та ПП «ЕВМ Сервіс» укладено договір купівлі-продажу № ЕВ-20110309, на підставі якого ТОВ «Будгерметик» поставлено відповідні товари (герметик, силікон, клей монтажний, ущільнювач самоклеючий, кутник, аерозоль, очищувач тощо) на загальну суму 3997293,21 грн., що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними. Позивач надані послуги оплатив частково у розмірі 2791434,66 грн., що підтверджується банківськими виписками з відмітками про їх виконання.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім, того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Отже, укладаючи угоди із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ПП «ЕВМ Сервіс» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Як вбачається з акту перевірки ТОВ «Будгерметик», висновки відповідача про порушення позивачем пп. 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.1, 201.2, 201.6 ст. 201 ПК України, п. 4 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 666216 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного договору внаслідок формування податкового кредиту ПП «ЕВМ Сервіс» за рахунок ТОВ «Стейдпрод» та ТОВ «Грандбізнес», відносно яких ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акти від 13.01.2012 № 90/23-3/3731687 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Стейдпрод» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.06.2011 по 30.06.2011, від 25.04.2012 № 1002/22-4/37316870 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Стейдпрод» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Грандбізнес» та ТОВ « Київські промислові технології», а також ДПІ у Солом'янському районі м. Києва складено акт від 12.09.2011 № 9908/23-07/37267876 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гандбізнес» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2011 року, з урахуванням висновків яких відповідач прийшов до висновку про відсутність у ПП «ЕВМ Сервіс» технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а також, що «В ході перевірки не встановлено факт отримання товарів (послуг) ПП «ЕВМ Сервіс» від контрагентів-продавців».

З приводу вказаного колегія суддів зазначає, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Так, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у своїх контрагентів наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останніх, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів.

Правочини укладалися з юридичними особами при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Крім того, в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо можливого протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Крім того, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства» при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

На момент укладання договорів та складання податкових накладних ТОВ «ПП «ЕВМ Сервіс» було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Вказане свідоцтво не було анульоване навіть після здійснення господарських відносин з позивачем.

Крім того, підпунктом 20.1.4 п. 20.1. ст. 20 ПК України встановлено право за органами державної податкової служби проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 20 ПК України серед прав органів державної податкової служби не передбачено зокрема право на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

З наведеного слідує, що висновки про нікчемність правочинів відноситься до компетенції судів а не податкових органів, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Акт перевірки не містить конкретних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, укладені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме такі угоди порушують публічний порядок.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегією суддів вважаються необґрунтованими.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності своїх дій.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Ухвалу в повному тексті виготовлено 16.08.2013 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.