Рішення

від 28.08.2013 по справі 910/11839/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11839/13 28.08.13 За позовом Приватного підприємства "Юридична фірма "Правовий імунітет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарівний завиток"

про визнання договору недійсним

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарівний завиток"

до Приватного підприємства "Юридична фірма "Правовий імунітет"

про визнання права власності та стягнення 10 000,00 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від Приватного підприємства "Юридична фірма "Правовий імунітет - "Титикало Р.С.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарівний завиток" - Костянчук С.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства "Юридична фірма "Правовий імунітет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарівний завиток" про визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.13. порушено провадження у справі № 910/11839/13 та призначено її до розгляду на 27.06.13.

26.06.13. Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» для у справі № 910/11839/13 подано зустрічний позов, в якому заявлені вимоги про визнання права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» на об'єкт нерухомого майна, а саме - на вбудовані нежитлові приміщення площею 434,00 кв. м. на першому поверсі будинку, розташованими за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10; про стягнення з позивача за первісним позовом 10 000 грн. заборгованості по орендній платі за договором оренди нежитлових приміщень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.13. № 910/11839/13 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» до розгляду з первісним позовом.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 01.08.13р. через перебування судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу №910/11839/13 передано для розгляду судді Пригуновій А.Б.

У процесі провадження у справі учасники судового процесу підтримали свої правової позиції.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 28.08.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18 липня 1995 року між Представництвом Фонду державного майна України у Печерському районі міста Києва та товариством покупців членів трудового колективу орендного підприємства «Чарівний завиток» був укладений Договір № 8 купівлі-продажу державного майна.

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу продавець зобов'язується передати у власність Покупця державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Чарівний завиток», який знаходиться за адресою: 252095, м. Київ-95, бульвар Л. Українки, 36 без виділення земельної ділянки, а покупець зобов'язується прийняти майно і оплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі. Орендоване майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно.

08 серпня 1995 року товариству покупців членів трудового колективу орендного підприємства «Чарівний завиток» було видане Свідоцтво про власність № 7 на майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Чарівний завиток», що розташоване за адресою: м. Київ-159, бульвар Лесі Українки, 36/10.

13 лютого 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» - орендодавець та Приватним підприємством «Юридична фірма «Правовий імунітет» - орендар, укладений договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 59,60 кв. м., що розташовані за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку (далі за текстом - орендоване майно).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.3 договору оренди розмір орендної плати за приміщення, що орендуються, складає з урахуванням її індексації 2 500 гривень 00 коп. за кожен місяць орендного користування за цим договором. Орендна плата сплачується орендарем на користь орендодавця шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок не пізніше 20 числа кожного місяця орендного користування за вказаним договором.

14 лютого 2013 року орендовані приміщення були передані Приватному підприємству «Юридична фірма «Правовий імунітет» в користування, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі.

Спір у справі виник внаслідок того, що Приватне підприємство «Юридична фірма «Правовий імунітет» відмовляється сплачувати орендну плату за користування орендованим майном, оскільки, оглянувши витребувані від Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» правовстановлюючі документи, Приватне підприємство «Юридична фірма «Правовий імунітет» не вважає свідоцтво про власність № 7 від 08.08.1995 р. на майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Чарівний завиток» належним та допустимим доказом, що підтверджує право власності на об'єкт нерухомого майна у Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток», а тому вважає, що останній, зважаючи на положення статей 761, 762 Цивільного кодексу України не вправі вимагати сплати орендної плати, оскільки не є власником спірного майна.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» стверджує про наявність у нього права власності на спірне майно та просить стягнути орендну плату в сумі 10000 грн. через неналежне виконання Приватним підприємством «Юридична фірма «Правовий імунітет» своїх зобов'язань щодо сплати орендних платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги необхідно задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні первісного позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Як вбачається з положень статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток», правонаступником усіх прав та обов'язків товариства покупців членів трудового колективу орендного підприємства «Чарівний завиток» є товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток».

Згідно технічного паспорта, виданого ТОВ «Нове бюро технічної інвентаризації», спірний об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення загальною площею 434, 00 кв. м. було ідентифіковано на першому поверсі будинку, розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу № 8 від 18 липня 1995 року, укладеного між Представництвом Фонду державного майна України у Печерському районі міста Києва та товариством покупців членів трудового колективу орендного підприємства «Чарівний завиток»; свідоцтва про власність від 08.08.1995 року, виданого Представництвом ФДМ України у м. Києві, саме товариство покупців членів трудового колективу орендного підприємства «Чарівний завиток» є власником майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Чарівний завиток».

При цьому, вищезазначені документи не містять жодних даних про наявність об'єктів, які на момент приватизації спірного майна товариством покупців членів трудового колективу орендного підприємства не підлягали приватизації та, відповідно, мали залишитися у державній власності.

Конституція України встановлює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша статті 41), а також рівність суб'єктів права власності перед законом (частина четверта статті 13).

Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Порядок відчуження такого майна визначається законами, зокрема Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 №2171-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції, чинній станом на здійснення приватизації спірного майна) сферою застосування Закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство. Відповідно до цього Закону можуть також приватизуватися підприємства інших галузей, якщо вони відповідають вимогам частини першої статті 2 цього Закону або якщо це передбачено планами їх приватизації. До відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Згідно з ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції, чинній станом на здійснення приватизації спірного майна) об'єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва. Балансова вартість основних фондів зазначених об'єктів не повинна перевищувати 20 мільйонів карбованців за станом на 1 травня 1992 року (після їх індексації). У випадках, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи (магазини, перукарні, майстерні тощо), що можуть бути виділені у самостійні підприємства, об'єктами малої приватизації є названі структурні підрозділи. Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з розташованими в них об'єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої Ради народних депутатів. При наявності такої заборони зазначені будівлі, споруди, приміщення, а також земельні ділянки, на яких розташовані приватизовані об'єкти, передаються у довгострокову оренду. Не можуть бути об'єктами малої приватизації будівлі або їх окремі частини, які становлять національну, культурну і історичну цінність і перебувають під охороною держави. Заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побутового призначення, споруджені на кошти державних підприємств, які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації чи певні професійні (виробничі) колективи можуть бути вилучені з переліку об'єктів приватизації за рішенням Фонду державного майна України або місцевих органів приватизації.

Тож, порядок приватизації спірного майна регламентується Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію) та застосовується до спірних відносин в редакції, чинній станом на здійснення такої приватизації.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент приватизації спірного майна) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.

За приписами ч. 2 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент приватизації спірного майна) при викупі підприємства його новий власник стає правонаступником майнових прав і обов'язків приватизованого державного підприємства.

Відповідно до пунктів 11, 13 Постанови Кабінету Міністрів України № 36 від 18 січня 1995 р. «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів приватизації» (в редакції, чинній на момент приватизації спірного майна) цілісний майновий комплекс - це господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). До переліку майна об'єктів приватизації як цілісних майнових комплексів включаються: основні засоби та інші позаоборотні активи (у тому числі незавершене будівництво); оборотні засоби; запаси і затрати, кошти, розрахунки та інші активи. Пункт 33 зазначеної Постанови КМУ визначає особливості оцінки вартості орендованого майна: зокрема, до оцінки вартості майна, що підлягає приватизації, включаються основні та оборотні засоби, передані в оренду.

Приналежність майна до основних і оборотних засобів визначається відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250.

Згідно з пунктами 40, 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні» (в редакції, чинній на момент приватизації спірного майна) основні засоби підприємства, установи - це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері.

Таким чином, зі змісту зазначених норм вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Чарівний завиток», який підлягав приватизації, були включені усі основні засоби такого підприємства, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 434, 00 кв. м., розташоване на першому поверсі будинку за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10.

Таким чином, договір купівлі-продажу № 8 від 18 липня 1995 року, укладений між Представництвом Фонду державного майна України у Печерському районі міста Києва та товариством покупців членів трудового колективу орендного підприємства «Чарівний завиток»; свідоцтво про власність від 08.08.1995 року, видане Представництвом ФДМ України у м. Києві, в сукупності підтверджують набуття права власності на спірне нерухоме майно товариством покупців членів трудового колективу орендного підприємства «Чарівний завиток», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» (позивач за зустрічним позовом).

Перехід права власності на спірне майно відбувся відповідно до договору купівлі-продажу, а також положень ст.128 ЦК УРСР, діючого на той момент. У свою чергу ст. 21 Закону України "Про власність" у діючій на той час редакції передбачала виникнення права колективної власності на підставі викупу колективами трудящих державного майна.

Приписами ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 та п.1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено право на пред'явлення позову про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою - у даному випадку Приватним підприємством «Юридична фірма «Правовий імунітет».

З огляду на викладене та зважаючи на те, що Приватне підприємство «Юридична фірма «Правовий імунітет» не виконує своїх зобов'язань зі сплати орендних платежів за спірним договором та не визнає права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» на спірний об'єкт нерухомого майна, заявлені зустрічні позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно слід задовольнити.

Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати в розмірі 10 000 грн., суд відзначає наступне.

Згідно ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розм'як якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України та ч.7 статті 193 Господарського Кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Таким чином, Приватне підприємство «Юридична фірма «Правовий імунітет» за користування приміщенням повинно сплачувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» орендну плату, передбачену договором оренди.

Разом з тим, в порушення положень п.п. 5.1-5.3 договору, орендар свої зобов'язання щодо сплати орендних платежів виконував неналежним сином.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Приватного підприємства «Юридична фірма «Правовий імунітет» заборгованості зі сплати орендних платежів у розмірі 10 000, 00 грн.

Щодо заявлених первісних позовних вимог, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За загальним правилом ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

В той же час суд відзначає, що недосягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору не тягне за собою правові наслідки у вигляді його недійсності.

Крім того, проаналізувавши зміст оспорюваного договору, суд дійшов висновку, що у даному випадку відсутні підстави, з якими закон пов'язує недійсність правочинів в порядку ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Твердження ж Приватного підприємства «Юридична фірма «Правовий імунітет» про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» майнових прав на об'єкт оренди станом на момент укладення оспорюваного договору спростовуються встановленими вище судом обставинами.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що доводи Приватного підприємства «Юридична фірма «Правовий імунітет» не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі доказами та встановленими судом обставинами, а відтак - у даному випадку відсутні підстави для задоволення первісних пред'явлених вимог.

Інших обґрунтувань своїх вимог, ніж ті, що наведені у позовній заяві, позивачем за первісним позовом суду не надано.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні первісного позову повністю.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 83 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. В задоволенні первісного позову Приватного підприємства «Юридична фірма «Правовий імунітет» відмовити повністю.

2. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» задовольнити повністю.

3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» право власності на вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 434,00 кв. м., на першому поверсі будинку, розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Юридична фірма «Правовий імунітет» (вул. Авіаконструктора Антонова, 15-А, кв. 144, 03186, м. Київ, код ЄДРПОУ 35932362) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» (32300, Хмельницька обл., м. Кам'янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 56) заборгованість у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., 2 864 (дві тисячі вісімсот шістдесят чотири) грн. 76 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.08.2013

Суддя А.Б.Пригунова