Постанова

від 27.08.2013 по справі 11/5026/1925/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2013 р. Справа№ 11/5026/1925/2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Рябухи В.І.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Слободян В.М.

від відповідача - Пащенко О.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2013 року (суддя Довгань К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія

Агрос"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна

компанія "Агросоюз-РП"

про стягнення 914748,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.01.2013 року частково задоволено позов. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Август" 597231, 40 грн. - відсотків за користування чужими коштами, 24543, 00 грн. - пені та 5859, 50 грн. - витрат на оплату судового збору. Припинено провадження в частині стягнення 292 974, 30 грн. боргу, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу в стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" 597 231, 40 грн. відсотків за користування чужими коштами.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 05.08.2013 року.

05 серпня 2013 року, від представника позивача, до початку судового засідання, через відділ документального забезпечення суду надійшли пояснення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 року відкладено розгляд справи до 19.08.2013 року.

15 серпня 2013 року, від представника відповідача, через відділ документального забезпечення суду надійшли додаткові обґрунтування до апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 року відкладено розгляд справи до 27.08.2013 року.

В судове засідання 27.08.2013 року з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Черкаської області від 29.01.2013 року.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скачувати оскаржуване рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2013 року.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

23 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу №34 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити та передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість в порядку та в строки передбачені Договором та додатком до даного договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця зазначений в договорі, протягом п'ятнадцяти банківських днів з дати поставки товару, згідно з прийнятою вагою. Факт поставки та передачі товару продавцем покупцю оформлюється накладною на товар (п. 5.1 Договору).

Пунктом 6.3 Договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати за товар покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення. Пеня сплачується продавцем за весь строк прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до п.6.5 Договору, в разі прострочення оплати за товар, покупець сплачує продавцеві проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив та передав у власність відповідачу товар на загальну суму 100750,00 грн., згідно з видатковою накладною №139 від 24.10.2012 року.

Відповідач здійснив оплату за товар частково в сумі 7500,00 грн., в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 93250,00 грн.

01 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПоліАгроПром» та відповідачем укладено договір купівлі-продажу №26 (далі - Договір 2), відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити та передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість в порядку та в строки передбачені Договором 2 та додатком до даного договору.

Згідно з п. 3.3 Договору 2 оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця зазначений в договорі протягом трьох банківських днів з дати поставки товару згідно прийнятою вагою.

Пунктом 7.2 договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної оплати за товар покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення. Пеня сплачується продавцеві за весь строк прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 7.4 Договору, у разі прострочення оплати за товар, покупець сплачує продавцеві проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Договору 2 відповідачу поставлено та передано у власність відповідача товар на загальну суму 228621,60 грн., згідно з видатковими накладними №280 від 24.07.2012 року та №291 від 30.07.2012 року.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті вищезазначених накладних виконав частково, в результаті чого у нього виникла заборгованість у розмірі 199724,30 грн., що підтверджується матеріалами справи.

07 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПоліАгроПром» та позивачем укладено договір про відступлення права вимоги №07-11/12 щодо передачі позивачу права вимоги сплати заборгованості за Договором 2.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, після порушення провадження у справі, оплатив основний борг за видатковими накладними №139 від 24.10.2012 року, №280 від 24.07.2012 року та №291 від 30.07.2012 року в сумі 292974,30 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо припинення провадження, в частині стягнення основного боргу в сумі 292974,30 грн.

Крім того, згідно з видатковими накладними №139 від 24.10.2012 року, №268 від 05.07.2012 року, №272 від 10.07.2012 року, №273 від 12.07.2012 року, №274 від 13.07.2012 року, №275 від 16.07.2012 року, №278 від 19.07.2012 року, №280 від 24.07.2012 року, №291 від 30.07.2012 року (далі - спірні накладні), у відповідача існує заборгованість за прострочення оплати за товар на загальну суму 597231,40 грн., що нарахована позивачем відповідно до п. 6.5 Договору та п. 7.4. Договору 2.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Місцевим господарським встановлено, що згідно з п. 6.3 Договору та п.7.2 Договору 2 відповідач зобов'язаний сплатити нараховану позивачем пеню у відповідності до приписів ст.549 ЦК України.

Згідно з ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти, відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати; договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 6.5 Договору та п. 7.4. Договору 2 в разі прострочення оплати за товар, покупець сплачує продавцеві проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% за кожен день прострочення.

Твердження апелянта, що проценти, передбачені Договором та Договором 2 за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, а тому умовами договорів передбачено подвійне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, колегією суддів безпідставним з огляду на наступне.

Проценти за користування чужими коштами є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання; передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника; зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (постанова Вищого господарського суду України від 25.09.2012 № 32/5005/3471/2012), (п. 8 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01 06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладанні договорів.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що згідно з видатковою накладною №139 від 24.10.2012 року позивач поставив відповідачу макуху соняшника, замість шроту соняшника в кількості 32,5 тон, що не передбачено Договором, а також те, що в спірних видаткових накладних завищено ціну передбачену Договором 2.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів частково не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 597231,40 грн., виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив та передав у власність відповідачу товар (макуху соняшника) на загальну суму 100750,00 грн., згідно з видатковою накладною №139 від 24.10.2012 року.

Проте відповідно до п. 1.1 Договору позивач зобов'язується поставити та передати у власність відповідача товар, а саме шрот соняшника. Тобто, щодо передачі товару за видатковою накладною №139 мала місце позадоговірна поставка, а отже застосування умов Договору для таких правовідносин є безпідставним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд не дослідив обставини щодо порушення позивачем умов Договору 2, а саме завищення ціни товару в спірних видаткових накладних.

Відповідно до ст. 632 Цивільного Кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно ст. 691 Цивільного Кодексу України Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Так, відповідно до спірних видаткових накладних сума за поставку товару, відповідно до Договору 2, завищена на 25,00 грн. та 61,97 грн, а саме замість 1750 грн. зазначена сума 1775 грн. та замість 1858,33 грн. зазначена сума 1900 грн.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги що позивач не попередивши відповідача в односторонньому порядку встановив ціну непередбачену Договором 2, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для нарахування відсотків за користування чужими коштами.

Водночас, колегія суддів дослідивши спірні видаткові накладні приходить до висновку, що позивач належним чином здійснив поставку шроту соняшника лише за видатковою накладною №268 від 05.07.2013 року, в розмірі 64113,00 грн. Відтак, матеріалами справи підтверджується прострочення оплати товару, згідно з розрахунком позивача, а отже стягнення відсотків за користування чужими коштами в сумі 16757,70 грн. є обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо стягнення пені за несвоєчасну оплату товару, згідно з вищезазначеною накладною в розмірі 745,89 грн.

Відповідно до п. 1-1. ст. 80 Господарського процесуального кодексу Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося судове рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським суд не повно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, в зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2013 року по справі № 11/5026/1925/2012 - зміні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" задовольнити частково.

Змінити рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2013 року по справі № 11/5026/1925/2012

Викласти резулятивну частину рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП", вул. Леніна, 245, с. Мліїв, Городищенський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 35013940 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Агрос", вулиця Миронова, 7, офіс 302, місто Дніпропетровськ, ідентифікаційний код 38433705 - 16757,70 грн. - відсотків за користування чужими коштами та 745,89 грн. - пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Агрос", вулиця Миронова, 7, офіс 302, місто Дніпропетровськ, ідентифікаційний код 38433705 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП", вул. Леніна, 245, с. Мліїв, Городищенський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 35013940 - 5969,52 грн. - судового збору.»

Видачу наказу, на виконання постанови, доручити Господарському суду Черкаської області.

Справу №11/5026/1925/2012 направити до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Сітайло Л.Г.

Судді Баранець О.М.

Рябуха В.І.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 30.08.2013 року