Постанова

від 18.12.2013 по справі 11/5026/1925/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року Справа № 11/5026/1925/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Агрос" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2013 року у справі № 11/5026/1925/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Август" (правонаступник - товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Агрос") до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" про стягнення суми, -

Встановив:

У грудні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК Август" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" про стягнення 292974,30 грн. основного боргу, 597231,40 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 24543 грн. пені, посилаючись на порушення відповідачем умов договорів № 26 від 1 червня 2012 року та № 34 від 23 жовтня 2012 року стосовно розрахунків за отриманий товар.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 29 січня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 597231,40 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 24543 грн. пені, 5859,50 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині стягнення 292974,30 грн. боргу, в зв'язку з чим позивачу повернуто з Державного бюджету України судовий збір в сумі 12435,50 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2013 року рішення місцевого суду змінено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16757,70 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 745,89 грн. пені. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Агрос" на користь відповідача 5969,52 грн. судового збору.

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Агрос", посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 жовтня 2012 року сторонами укладено договір купівлі-продажу № 34, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти цей товар та сплатити його вартість в порядку та в строки, передбачені договором і додатком до даного договору.

На виконання умов договору позивач поставив і передав у власність відповідачу за видатковою накладною № 139 від 24 жовтня 2012 року товар на загальну суму 100750 грн., проте, відповідач здійснив його оплату частково, в сумі 7500 грн., в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 93250 грн.

1 червня 2012 року товариством з обмеженою відповідальністю "ПоліАгроПром" і відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 26, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти цей товар та сплатити його вартість в порядку та в строки, передбачені цим договором і додатком до нього.

За договором № 26 у власність відповідача за видатковими накладними № 280 від 24 липня 2012 року та № 291 від 30 липня 2012 року передано товар на загальну суму 228621,60 грн., проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав частково, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 199724,30 грн.

За твердженнями позивача, згідно з видатковими накладними № 139 від 24 жовтня 2012 року, № 268 від 5 липня 2012 року, № 272 від 10 липня 2012 року, № 273 від 12 липня 2012 року, № 274 від 13 липня 2012 року, № 275 від 16 липня 2012 року, № 278 від 19 липня 2012 року, № 280 від 24 липня 2012 року, № 291 від 30 липня 2012 року у відповідача існує заборгованість за прострочення оплати за товар на загальну суму 597231,40 грн., що нарахована позивачем відповідно до п. 6.5 договору № 34 та п. 7.4. договору № 26.

7 листопада 2012 року товариством з обмеженою відповідальністю "ПоліАгроПром" і позивачем укладено договір № 07-11/12 щодо відступлення позивачу права вимоги сплати заборгованості за договором № 26 від 1 червня 2012 року.

Оскільки після порушення провадження у справі відповідач оплатив суму основного боргу в розмірі 292974,30 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, суд дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в даній частині позову.

Разом з тим, встановивши, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, суд, керуючись нормами ст.ст. 525, 526, 530, 549, 655 Цивільного кодексу України, задовольнив позовні вимоги щодо стягнення 597231,40 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 24543 грн. пені, нараховані позивачем відповідно до умов п.п. 6.5, 7.4 договору № 26 від 1 червня 2012 року, п.п. 6.3, 7.2 договору № 34 від 23 жовтня 2012 року, вказавши, що відповідні розрахунки позивача є правильними.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції погодився з рішенням місцевого суду в частині припинення провадження у справі щодо стягнення суми основної заборгованості, залишивши рішення в даній частині без змін, проте, в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами та пені апеляційна інстанція рішення місцевого суду змінила, стягнувши з відповідача на користь позивача, відповідно, 16757,70 грн. відсотків і 745,89 грн. пені.

При цьому, суд другої інстанції, керуючись нормами ст.ст. 536, 632, 691, ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, виходив з того, що за видатковою накладною № 139 від 24 жовтня 2012 року мала місце позадоговірна поставка, оскільки за умовами договору № 34 позивач зобов'язався передати відповідачу шрот соняшника, а за вказаною видатковою накладною фактично передано макуху соняшника, а тому застосування умов укладеного сторонами договору № 34 до таких правовідносин є безпідставним.

Крім того, оскільки позивачем порушено умови договору № 26 від 1 червня 2012 року, а саме, в односторонньому порядку встановлено ціну товару, що не передбачена умовами вказаного договору, підстави для нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, в даному випадку, відсутні. Поставка шроту соняшника здійснена належним чином (за ціною, встановленою у договорі) лише за видатковою накладною № 268 від 5 липня 2013 року на суму 64113 грн., саме з якої і повинні вираховуватися зазначені штрафні санкції.

Висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу та стягнення з відповідача 745,89 грн. пені за порушення грошових зобов'язань є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Проте, з висновком щодо необхідності стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами погодитись не можна.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 1 червня 2012 року товариством з обмеженою відповідальністю "ПоліАгроПром" і відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 26.

Право вимоги за цим договором передано позивачу.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі невчасної оплати за товар, покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення.

Крім того, п. 7.4 договору встановлено, що у разі прострочення оплати за товар, покупець сплачує продавцеві проценти за користування чужими грошовими коштами, що передбачені ст.ст. 536, 692 Цивільного кодексу України, у розмірі 1 % за кожен день прострочення.

Частиною 3 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто, ст. 625 Цивільного кодексу України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Разом із тим суд апеляційної інстанції, визначивши проценти, передбачені п. 7.4. договору, як плату за користування чужими грошовими коштами, не звернув уваги на те, що за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 3 якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу, п. 7.2. договору поставки сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожний день прострочення.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на викладене, оскільки в даному випадку правові підстави для нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами відсутні, в задоволенні позовних вимог щодо їх стягнення з відповідача слід відмовити, а постанову апеляційної інстанції в частині їх стягнення, в розмірі 16757,70 грн., - скасувати.

В решті постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Агрос" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2013 року у справі № 11/5026/1925/2012 в частині стягнення 16757,70 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами скасувати і в цій частині в позові відмовити.

В решті постанову залишити без змін.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Стратієнко Л.В.