Рішення

від 22.08.2013 по справі 919/385/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2013 року справа № 919/385/13 Господарський суд міста Севастополя у складі колегії суддів: Головко В.О. (головуючий), Грицай О.С., Харченка І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи:

за позовом Прокурора Ленінського району міста Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 11)

в інтересах Севастопольської міської Ради,

держави ідентифікаційний код 24872845

в особі (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Пантакль",

ідентифікаційний код 20707345

(99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, б. 26-А, кв.15)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Відділ освіти Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя,

ідентифікаційний код 02147641

(99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 9),

2. Севастопольський комунальний дошкільний навчальний

заклад № 14 Севастопольської міської Ради

(99003, м. Севастополь, вул. Кожанова, 4)

про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, звільнення та повернення земельної ділянки,

Представники учасників судового процесу:

прокурор - Алісов О.В. - старший прокурор відділу, посвідчення № 005827 від 25.09.2012;

позивач - явку уповноваженого представника не забезпечив;

відповідач - Вірко П.В. - керівник, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.02.2013;

третя особа (Відділ освіти Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя) - Богомолова О.М., керівник, довідка з ЄДРПОУ АА№337623 від 16.08.2010;

третя особа (Севастопольський комунальний дошкільний навчальний заклад № 14 Севастопольської міської Ради) - Степаненко К.Б. - завідувач, наказ № 61-п від 12.03.2013.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду міста Севастополя (далі - суд) перебуває справа за позовом Прокурора Ленінського району міста Севастополя (прокурор) в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Пантакль" (відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Відділу освіти Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя та Севастопольського комунального дошкільного навчального закладу № 14 Севастопольської міської Ради, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 22.06.2005, укладеного між Севастопольською міською Радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „Пантакль", зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку, площею 0,1985 га по вул. Кожанова, 6 в м. Севастополі, кадастровий номер 8536600000:01:015:0059, вартістю 437 775,00 грн та повернути її позивачу.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається, серед іншого, на статті 203, 215, 321, 346 Цивільного кодексу України, статтю 137 Господарського кодексу України, статті 16, 36 Закону України „Про дошкільну освіту", статтю 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" і зазначає, що оспорюваний договір передбачає фактичне відчуження частини території Севастопольського комунального дошкільного навчального закладу № 14 Севастопольської міської Ради та знищення об'єктів комунальної власності, розташованих на неї, за відсутності відповідного рішення власника, що суперечить вимогам законодавства та є підставою для визнання цього Договору недійсним.

Відповідач надав відзив на позов /арк. с. 163-164/, в якому пред'явлені позовні вимоги відхилив у повному обсязі, посилаючись на відсутність порушень законодавства при укладенні спірного договору оренди земельної ділянки від 22.06.2005. Зокрема відповідач зазначив, що при проведенні процедури відведення спірної земельної ділянки місце її розташування та призначення були погоджені належним чином; рішення про передачу відповідачеві в оренду земельної ділянки було прийнято позивачем 02.03.2005 та до теперішнього часу не скасовано; сторонами було досягнуто згодо щодо усіх істотних умов спірного договору оренди земельної ділянки.

Також відповідач зауважив, що прокурором не надано належних доказів того, що на орендованій відповідачем земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомості, зареєстровані у встановленому законодавством порядку (правовстановлюючі документи, що підтверджують реєстрацію права власності). Водночас відповідач зазначив, що не зважаючи на відсутність у Севастопольського комунального дошкільного навчального закладу № 14 Севастопольської міської Ради правовстановлюючих документів на майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, він (відповідач) компенсував навчальному закладу вартість майна у повному обсязі, на підтвердження чого надав відповідні докази.

Прокурор надав відзив на заперечення відповідача /арк. с. 220-222/, згідно з яким вважає, що доводи відповідача не відповідають фактичним обставинам справи, майно Севастопольського комунального дошкільного навчального закладу № 14 Севастопольської міської Ради фактично перебуває на орендованій відповідачем земельній ділянці, а отже, на думку прокурора, спірний договір передбачає використання майна Севастопольського комунального дошкільного навчального закладу № 14 Севастопольської міської Ради не за цільовим призначенням.

Ухвалою суду від 03.04.2013 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Ухвалою від 13.06.2013 призначено колегіальний розгляд справи.

Розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє - ухвалою суду від 06.08.2013 до 22.08.2013.

У судове засідання 22.08.2013 позивач явку свого повноважного представника не забезпечив, вимоги суду не виконав, причини неявки не сповістив, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином /арк. с. 217/. Присутні учасники судового процесу вважали можливим розглянути справу у відсутність представника позивача.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що явка учасників судового процесу (в даному випадку - позивача) обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

У судовому засіданні 22.08.2013 прокурор підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позов /арк. с. 163-164/, та просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представники третіх осіб, кожен окремо, заявили, що претензій до відповідача не мають.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача та третіх осіб, суд -

ВСТАНОВИВ:

22.06.2005 між Севастопольською міською Радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Пантакль" (Орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 0,1985 га, розташованої в місті Севастополі по вулиці Кожанова, 6 (далі - Договір) /арк. с. 14-18/.

Згідно з пунктом 1.1 Договору Орендодавець відповідно до рішення Севастопольської міської Ради № 2776 від 02.03.2005 зобов'язався надати, а Орендар - прийняти у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва багатоквартирного жилого будинку з віднесенням цих земель до категорії земель жилої та громадської забудови, наданих для жилої забудови та суспільного призначення, що розташована у місті Севастополі по вулиці Кожанова, 6.

Відповідно до кадастрового плану на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна (пункт 2.2 Договору).

Земельна ділянка, що надається в оренду, не має яких-небудь недоліків, які можуть перешкоджати її ефективному використанню (пункт 2.4 Договору).

Цільове призначення земельної ділянки - будівництво багатоквартирного жилого будинку (пункт 5.2 Договору).

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що передача земельної ділянки Орендарю здійснюється після підписання Договору за Актом приймання-передачі.

На орендовану земельну ділянку не встановлені обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб відповідно до кадастрового плану (пункт 8.1 Договору).

Згідно з пунктом 14.1 Договору він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Як установлено постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.04.2011 у справі № 5020-5/193-12/240, яка набрала законної сили 21.04.2011, спірний Договір зареєстровано в Книзі реєстрації договорів оренди землі 07.07.2005 за № 320 /арк. с. 170-175/, а отже в силу вимог статті 18 Закону України „Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час його укладення) набув чинності з 07.07.2005.

23.06.2005 відповідно до Акта приймання-передачі земельної ділянки Орендодавець (позивач) передав, а Орендар (відповідач) прийняв земельну ділянку, площею 0,1985 га, розташовану по вулиці Кожанова, 6 /арк. с. 25/.

Вважаючи, що умови Договору оренди земельної ділянки від 22.06.2005 порушують майнові права позивача та суперечать законодавству, прокурор звернувся до суду із даним позовом про визнання вказаного Договору недійсним.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36 1 Закону України „Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Однією з форм представництва є звернення до суду з відповідними позовами.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Аналогічно, згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Також, у пункті 2 резолютивної частини цього рішення вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Статтею 13 Конституції України проголошено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Виходячи зі змісту статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста Севастополя належить до повноважень Севастопольської міської Ради.

Отже, прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак повинні не порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків. Однак, така презумпція може бути спростована у двох випадках.

По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор зазначає про укладення оспорюваного Договору з порушенням норм законодавства, оскільки, по-перше, Договір передбачає фактичне відчуження частини території (земельної ділянки, площею 198,5 м 2 ) Севастопольського комунального дошкільного навчального закладу № 14 Севастопольської міської Ради; по-друге, - знищення розташованих на ній об'єктів комунальної власності. І все це за відсутністю відповідного рішення власника. Утім, вказані доводи прокурора спростовуються наявними у справі доказами.

Так, судом установлено наступне.

Рішенням Севастопольської міської ради народних депутатів від 01.01.1959 було засновано навчальний заклад „Дитячий садок № 14 по вулиці Рябова, будинок 51". В подальшому, рішенням Севастопольської міської ради № 391 від 22.02.2011 на його базі утворено юридичну особу - Севастопольський комунальний дошкільний навчальний заклад № 14 Севастопольської міської Ради.

1964 року сформовано вулицю Кожанова. У списку закладів народної освіти, що належать до комунальної власності, за 1971 та 1992 роки Дитячий садок № 14 значиться по вул. Кожанова, буд. 4 (Архівна довідка № 875/з від 03.11.2009 /арк. с. 26/).

Згідно з пунктом 1.2 Статуту Севастопольського комунального дошкільного навчального закладу № 14 Севастопольської міської Ради, його засновником і власником є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради /арк. с. 38-50/.

Майно навчального закладу належить йому на праві оперативного управління відповідно до чинного законодавства, рішення засновника, Статуту закладу та укладених ним угод (пункт 10.2 Статуту).

Відповідно до частини першої статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Тобто, право оперативного управління не є тотожним праву власності, адже власник здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядженням належним йому майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України). В даному випадку власником майна Севастопольського комунального дошкільного навчального закладу № 14 Севастопольської міської Ради є позивач.

За твердженням прокурора, на території спірної земельної ділянки, переданої в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю „Пантакль", знаходяться об'єкти нерухомості, а саме: навіс літ. „О", навіс літ. „П", вбиральня літ. „М", сарай літ. „Н", сходи (інв. № 8 та 9), підпірна стіна (інв. № 10), кам'яний паркан (інв. № 1).

На підтвердження вказаних обставин прокурором надано документи інвентарної справи на домоволодіння по вул. Кожанова, 4 в м. Севастополі /арк. с. 28-32/; Акт перевірки наявності будівель і споруд на території дошкільного навчального закладу № 14 від 01.02.2013 № 01 /арк. с. 35/; інвентарні картки обліку основних засобів у бюджетних установах (форма № ОС-7) /арк. с. 36/; план ділянки /арк. с. 37/; графічні схеми та креслення, складені фахівцями Державного підприємства „Севгеоцентр" /арк. с. 96-99/.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ухвалою від 06.08.2013 суд витребував у прокурора, позивача та третіх осіб правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій розташовані спірні об'єкти комунальної власності, а також правовстановлюючі документи на самі об'єкти.

Утім, ці документи суду не надані. Безпосередньо у судовому засіданні 22.08.2013 представники третіх осіб пояснили, що будь-яких правовстановлюючих документів на землю треті особи не мають. Документами, які підтверджують право власності на майно, що розміщено на спірній земельній ділянці, прокурор та треті особи називають інвентарні картки обліку основних засобів.

Дійсно, як убачається з матеріалів справи, в Севастопольському комунальному дошкільному навчальному закладі № 14 Севастопольської міської Ради обліковуються веранди: інв. № 10300318 вартістю 3 084,00 грн, та інв. № 10300319, вартістю 3 085,00 грн /арк. с. 36/.

Водночас, з позначок на Плані земельної ділянки, переданої в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю „Пантакль", убачається, що веранди (згідно з даними інвентаризації БТІ - навіс літ. „О", навіс літ. „П") є тимчасовими спорудами /арк. с. 109/, а отже, їх переміщення є можливим без пошкодження та знищення. Належних та допустимих доказів того, що ці веранди/навіси є об'єктами нерухомості, прокурором, позивачем та третіми особами не надано. Додатковим підтвердженням зазначеному є те, що на Плані ділянки ДУЗ № 14 на цьому ж місці значиться лише одна веранда/навіс /арк. с. 37, 99/.

Також слід зауважити, що вказаний прокурором у позовній заяві сарай літ. „Н" згідно з наданими ним же схемами знаходиться за межами спірної земельної ділянки, так само як і сходи № 8 /арк. с. 32 та арк. с. 98/, а вбиральня літ. „М" - взагалі зруйнована /арк. с. 32 та арк. с. 37/.

За викладених обставин доводи прокурора щодо знищення об'єктів комунальної власності, які розміщені на спірній земельній ділянці, є необґрунтованими.

Більше того, під час розгляду справи у суді відповідач уклав із третіми особами Угоду, відповідно до якої відшкодував їм вартість веранд: інвентарний № 10300318 у розмірі 3 084,00 грн, інвентарний № 10300319 у розмірі 3 085,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями, копії яких долучено до матеріалів справи.

Стосовно відчуження частини земельної ділянки Севастопольського комунального дошкільного навчального закладу № 14 Севастопольської міської Ради за відсутністю відповідного рішення власника суд зазначає таке.

Як вказано вище, розпорядження землями територіальної громади міста Севастополя належить до виключної компетенції позивача.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного Договору) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

02.03.2005 Севастопольською міською Радою було прийнято рішення № 2776 „Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ „Пантакль" по вул. Кожанова, 6 для будівництва багатоквартирного жилого будинку" /арк. с. 165/. Вказане рішення не змінено, не скасовано, не визнано недійсним.

На підставі цього рішення сторони уклали Договір оренди.

Отже, відповідач набув право строкового платного користування земельною ділянкою, розташованою по вул. Кожанова, 6 у м. Севастополі, у порядку, передбаченому чинним законодавством України, за рішенням уповноваженого органу, після розробки та затвердження проекту землеустрою.

При цьому зі змісту Акта вибору та погодження місця розташування та призначення земельної ділянки убачається, що земельна ділянка по вулиці Кожанова, 6 у місті Севастополі із цільовим призначенням: будівництво багатоквартирного жилого будинку є вільною від споруд і зелених насаджень /арк. с. 166/. Інформація про відсутність споруд на орендованій ділянці відображена також в Акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) /арк. с. 20/.

23.06.2005 відповідно до Акта приймання-передачі земельної ділянки на ній відсутні об'єкти нерухомого майна, обмеження у її використанні, що підтверджується кадастровим планом земельної ділянки. Цей Акт підписано представниками обох сторін (в тому числі позивача), підписи скріплені печатками підприємств /арк. с. 25/.

Отже юридично, в момент передачі земельної ділянки в оренду на ній були відсутні як об'єкти нерухомого майна, так і обмеження у його використанні, тобто договір було укладено без порушень чинного законодавства. Належних та допустимих доказів зворотного прокурором не надано.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Стосовно заяви прокурора про поновлення строку позовної давності суд зазначає таке.

Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пункт 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів").

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність матеріально-правових підстав для задоволення позовних вимог, заява прокурора про поновлення строку позовної давності залишається без розгляду.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 27.08.2013.

Головуючий суддя підпис В.О. Головко

Суддя підпис О.С. Грицай

Суддя підпис І.А. Харченко