Постанова

від 28.08.2013 по справі 910/26083

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2013 р. Справа№ 910/26083

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Гаврилюка О.М.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

за участю представників:

від позивача: Курочко М.В. - за довіреністю

від відповідача: Кухар А.В. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2013року

у справі № 910/26083 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна"

про стягнення 372728, 98 грн.

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна"

до: Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі"

про визнання недійсним ліцензійного договору

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" про стягнення заборгованості за користування Програмою згідно Додатку № 1 до Договору у розмірі 366938,48 грн., суми нарахованих санкцій згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 5790,50 грн.

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" звернувся до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" про визнання недійсним ліцензійного договору № 4-12 від 03.03.2012 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2013року у справі № 910/26083 (суддя Чебикіна С.О.) первісний позов задоволено частково, а саме, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" на користь Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" 366938,48 грн. боргу, 120,63 грн. 3 % річних та 7341,18 грн. судового збору, в іншій частині в первісному позові відмовлено; у зустрічному позові відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить апеляційний суд скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" про стягнення 372728,98 грн. та 7454,58 грн. судового збору відмовити повністю, зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" до Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" про визнання недійсним ліцензійного договору № 4-12 від 03.03.2012 року задовольнити повінстю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013р. у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Іоннікова І.А., Смірнова Л.Г. апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 14.08.2013 року.

У зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, керуючись ст.ст. 4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30, згідно п.2.2. рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

В судовому засіданні, що відбулось 14.08.2013р., Київським апеляційним господарським судом було оголошено перерву до 28.08.2013 року о 12:25 год.

У зв'язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці, керуючись ст.ст. 4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30, згідно п.2.2. рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Гаврилюк О.М., Чорна Л.В.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим у зв'язку з неповним з'ясуванням судом та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справа, порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, апелянтом зазначено, що протягом спірного періоду він не користувався програмою Medreestr у зв'язку з відсутністю необхідності, яка, за твердженнями апелянта, підтверджується матеріалами справи; акти приймання-передачі послуг за договором не підписані відповідачем; відповідач не отримував рахунки на оплату послуг та відправлення цих рахунків відбулось лише під час розгляду справи, а висновки суду про порушення відповідачем зобов'язань за договором, не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування необхідності задоволення зустрічного позову апелянт посилався на те, що судом не було в повному обсязі з'ясовано наявності у позивача (відповідача за зустрічним позовом) права інтелектуальної власності, а отже і права передавати комп'ютерну програму в користування, та підписувати спірний договір.

Відповідач, згідно з поданим відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечив, посилаючись на те, що згідно договору від 03.03.2012 року № 4-12 у відповідача виникло зобов'язання по оплаті за користування ліцензованою програмою Medreestr, і було ним порушено; у позивача був достатній обсяг прав для підписання Ліцензійного договору та надання Програми в користування відповідачу; твердження відповідача про неотримання рахунків не відповідають дійсності; надані позивачем доказі були належними та допустимими, а рішення суду першої інстанції - обґрунтованим та об'єктивним.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

03 березня 2012 року між Приватним підприємством "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" (ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" (ліцензіат) було укладено ліцензійний договір № 4-12 (надалі - договір), за умовами якого ліцензіар (позивач) надає, а ліцензіат (відповідач) приймає невиключне, що не підлягає продажу, передачі, переуступці або відчуженням третім особам, право користування (ліцензія) об'єктом інтелектуальної власності (об'єктом авторського права), а саме програмним забезпеченням " Medreestr " (надалі - програма), у відповідності з умовами договору. Під програмою в цьому договорі розуміється об'єкт авторського права, який містить набір інструкцій і даних у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, вираженому у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які призводять його в дію для досягнення поставленого завдання, результату, і виконання певного функціоналу (п. 1.1., п. 1.2. договору).

Згідно п. 1.3. договору програма може складатися з декількох модулів, перелік яких сторони узгоджують у додатках до даного договору.

Конфігурація програми, а також вартість і термін дії ліцензії визначаються в додатках до договору. Якщо ліцензіату (відповідачу) буде потрібно розширення прав, що надаються даним договором, у тому числі додавання модулів програми та/або продовження терміну дії ліцензії, умови договору можуть бути розширені шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору. Всі додатки та додаткові угоди є невід'ємними частинами договору, після їх підписання сторонами (п. 1.4. договору).

Пунктом 2.2.1. договору встановлено, зокрема, обов'язки ліцензіата (відповідача) сплачувати ліцензію в порядку та розмірах визначених договором та додатком.

Обов'язками ліцензіара (позивача), зокрема, є надання відповідачу програми в електронному форматі; протягом терміну дії ліцензії докладати разумні дії для забезпечення працездатності програми та виправлення помилок в її функціонуванні (п.п. 2.4.1. 2.4.2. договору).

При цьому, згідно з пунктом 5.3. договору позивач, зокрема, не гарантує що: а) програма буде відповідати індивідуальним вимогам відповідача; б) програма буде працювати при суміщенні з іншим обладнанням або програмним забезпеченням; або в) робота програми буде безперебійною та безпомилковою.

У ліцензіата не виникає права власності на програму. Право власності на програму, а також всі інші авторські права і права інтелектуальної власності на програму, і пов'язані з програмою, залишаються завжди у позивача. Відповідач не отримує права на товарний знак, знаки обслуговування, або дизайни позивача, які у повному обсязі залишаться виключною власністю позивача.

Всі права, що надаються відповідачеві в рамках цього договору, є невинятковими. Позивач залишає за собою право збувати, просувати на ринок, поширювати і надавати ліцензії на програму іншим користувачам на і за межами України (п.п. 3.1, 3.2. договору).

Згідно з п. 4.1. договору відповідач буде отримувати ліцензії на право використання продукту у позивача за сплату ліцензійної винагороди у вигляді роялті, сума якого встановлена в додатку до договору.

Оплата здійснюється на поточний розрахунковий рахунок позивача в національній валюті України - гривні, протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку (п. 4.2. Договору).

Прострочення відповідача у здійсненні будь-якого платежу у строк, встановлений договором, яке не усунуто протягом 5 робочих днів з моменту отримання письмового повідомлення про необхідність погасити заборгованість, буде порушенням відповідачем істотних умов даного договору, і є підставою для розірвання договору позивачем в односторонньому порядку (п. 4.2, п. 4.3. договору).

Підписанням додатку № 1 від 03.03.2012 року до договору сторони погодили, що ліцензійний платіж за один календарний місяць становить 15305,11 дол. США, без ПДВ. Оплата здійснюється у національній валюті України - гривні по курсу НБУ на день виставлення рахунку, шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позивача. Строк оплати 10 календарних днів с дати виставлення рахунку. Також, наведеним додатком сторонами обумовлено, що первісний строк дії Ліцензії - з 26.03.2012 року по 26.12.2012 року

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом строку дії ліцензії, визначеного в додатках або до його розірвання (п. 7.1. договору).

Як зазначалось, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за користування Програмою згідно Додатку № 1 до Договору у розмірі 366938,48 грн., суми нарахованих санкцій згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 5790,50 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу про стягнення з відповідача 366938,48 грн. виходив з того, що відповідач має заборгованість перед позивачем у сумі 366938,48 грн., доказів сплати якої не надано.

Проте, судова колегія не може погодитись з висновками суду першої інстанції, з яких виходив суд при прийнятті оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Заборгованість в розмірі 366938,48 грн., яка вимагається позивачем до стягнення з відповідача, нарахована за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року.

Як зазначалось, відповідно до п. 4.2. Договору оплата здійснюється на поточний розрахунковий рахунок позивача в національній валюті України - гривні, протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку (п. 4.2. Договору).

Позивач стверджує, що ним виставлялись відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 366938,48 грн.: № 4-12/189-2 від 04.05.2012 року на суму 122286,30 грн., № 4-12/189-3 від 01.06.2012 року на суму 122326,09 грн., № 4-12/189-4 від 02.07.2012 року на суму 122326,09грн..

В матеріалах справи наявні наведені рахунки, що датовані 04.05.2012 року, 01.06.2012 року та 02.07.2012 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, рахунки на оплату на загальну суму 366938,48 грн.: № 4-12/189-2 від 04.05.2012 року на суму 122286,30 грн., № 4-12/189-3 від 01.06.2012 року на суму 122326,09 грн., № 4-12/189-4 від 02.07.2012 року на суму 122326,09грн., були направлені позивачем на адресу відповідача лише 27.05.2013 року, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштовий чек та опис вкладення у цінний лист від 27.05.2013 року.

До матеріалів справи не надано жодних доказів, які б свідчили про направлення позивачем відповідачу зазначених рахунків на загальну суму 366938,48 грн. до звернення до суду з наведеним позовом.

Тобто, враховуючи, що позовну заяву у даній справі було подано до суду 28.12.2012 року, судова колегія робить висновок про те, що виставлення позивачем відповідачу рахунків на суму, яка вимагається позивачем до стягнення з відповідача за спірний період, було здійснено після звернення позивачем до суду з даним позовом.

Як зазначалось, статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк.

Таким чином, строк виконання зобов'язання і, як наслідок, настання строку виконання зобов'язання є однією з основних умов для висновків про порушення виконання зобов'язання.

З огляду на таке, враховуючи обумовлений договором строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати, а саме - протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку, зважаючи на те, що станом на день подання позову рахунки на оплату позивачем відповідачу не були виставлені, судова колегія робить висновок про те, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором за спірний період, станом на день подання позову у даній справи, не наступив, що, у свою чергу свідчить про відсутність факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором зі здійснення оплати.

З огляду на викладене, твердження позивача щодо порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, станом на день подання позову у даній справи, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право та обґрунтування необхідності його захисту.

Правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав, а право на позов у особи виникає після порушення або невизнання відповідачем цих прав.

У даному випадку, оскільки, як встановлено апеляційним судом, станом на день подання позову у даній справі факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором зі здійснення оплати, був відсутній, судова колегія робить висновок про відсутність порушення прав позивача відповідачем на час звернення до суду.

З огляду на вищевикладене, правових підстав звертатися до суду за захистом свого права у позивача не було, оскільки право його ніяким чином не обмежувалось та не порушувалось, а тому позовні вимоги Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" про стягнення заборгованості за користування Програмою згідно Додатку № 1 до Договору у розмірі 366938,48 грн. є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на встановлену судом відсутність заборгованості відповідача перед позивачем на час звернення до суду, та, як наслідок, порушення відповідачем зобов'язань за договором, вимоги про стягнення суми нарахованих санкцій згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України є такими, що не підлягають задоволенню з тих саме підстав.

З огляду на таке, позовні вимоги Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" про стягнення 372728,98 грн. є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Місцевий господарський суд встановив всі обставини справи, проте, дійшов неправильних висновків щодо порушення відповідачем зобов'язань за договором.

З огляду на викладені вище обставини, з урахуванням положень п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2013року у справі № 910/26083 підлягає скасуванню в частині часткового задоволення первісного позову Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" 366938,48 грн. боргу, 120,63 грн. 3 % річних та 7341,18 грн. судового збору, та прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні первісного позову Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" суд відмовляє повністю.

Як зазначалось, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" звернувся до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" про визнання недійсним ліцензійного договору № 4-12 від 03.03.2012 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

В обґрунтування таких позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилався на те, що спірний правочин суперечить актам цивільного законодавства, оскільки договір між сторонами укладався без наявності у відповідача за зустрічним позовом відповідного дозволу (ліцензії), як це передбачено ст. 227 Цивільного кодексу України.

Судова колегія погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 227 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи. 25.08.2011 року позивач подав заявку на реєстрацію знаку для товарів і послуг програми «Medreestr» в Державну службу інтелектуальної власності України.

10.08.2012 року в офіційному бюлетені № 15 було опубліковано відомості про передачу Приватному підприємству "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" (відповідачу за зустрічним позовом) права власності на знаки згідно свідоцтва України № 159631 та внесено зазначені відомості до Державного реєстру свідоцтв України 10.08.2012 року.

Спірний ліцензійний договір № 4-12 між сторонами було укладено 03 березня 2012 року.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права» авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь- який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Згідно з ст. 18 Закону України «Про авторське право та суміжні права» комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.

Частиною 1, 4 статті 433 Цивільного кодексу України встановлено, що об'єктами авторського права є твори, а саме, зокрема: 1) літературні та художні твори; 2) комп'ютерні програми. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

У відповідності до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В розумінні зазначених правових норм позивачем за зустрічним позовом не доведено суду обґрунтованість позовних вимог та не надано належних доказів, що підтверджують невідповідність спірного договору умовам чинного законодавства, а зазначені у позові обґрунтування позовних вимог не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом за заявленими вимогами та їх правовими підставами не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним ліцензійного договору № 4-12 від 03.03.2012 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, і тому у зустрічному позові слід відмовити. З огляду на таке, підстав для скасування оскаржуваного рішення в цій частині не вбачається.

З огляду на таке, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2013року у справі № 910/26083 підлягає частковому задоволенню.

Згідно положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання первісного позову покладається на Приватне підприємство "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі", судовий збір за подання зустрічного позову - на Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна". Сплачена апелянтом сума судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі підлягає відшкодуванню на його користь з Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" в частині задоволених вимог апеляційної скарги

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2013року у справі № 910/26083 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2013року у справі № 910/26083 - скасувати частково в частині задоволення первісного позову Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" 366938,48 грн. боргу, 120,63 грн. 3 % річних та 7341,18 грн. судового збору.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні первісного позову Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" про стягнення заборгованості за користування Програмою згідно Додатку № 1 до Договору у розмірі 366938,48 грн., суми нарахованих санкцій в розмірі 5790,50 грн. - відмовити повністю.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2013року у справі № 910/26083 - залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, буд.2, оф. 508, ідентифікаційний код 37141547) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 21/ 68, ідентифікаційний код 30550751) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3670,59 грн.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї Постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 28.08.2013 року.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Гончаров С.А.

Судді Гаврилюк О.М.

Чорна Л.В.