Постанова

від 22.01.2014 по справі 910/26083

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року Справа № 910/26083 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Медікал Дата Менеджмент енд Технолоджі" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 р. у справі№ 910/26083 господарського суду міста Києва за позовомПриватного підприємства "Медікал Дата Менеджмент енд Технолоджі" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" про за зустрічним позовомстягнення 372 728, 98 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" до про Приватного підприємства "Медікал Дата Менеджмент енд Технолоджі" визнання недійсним ліцензійного договору

За участю представників: позивача:Доан А.В., Курочка М.В.; відповідача:Кухар А.В.;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" про стягнення заборгованості за користування Програмою згідно Додатку № 1 до Договору у розмірі 366938,48 грн., суми нарахованих санкцій згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 5790,50 грн.

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" звернувся до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" про визнання недійсним ліцензійного договору № 4-12 від 03.03.2012 р. укладеного між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2013 р. (суддя Чебикіна С.О.) первісний позов задоволено частково, а саме, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" на користь Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" 366 938,48 грн. боргу, 120,63 грн. 3 % річних та 7 341,18 грн. судового збору, в іншій частині в первісному позові відмовлено; у зустрічному позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 р. (судді: Гончаров С.А., Гаврилюк О.М., Чорна Л.В.) рішення господарського суду скасовано в частині задоволення первісного позову Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" 366 938,48 грн. боргу, 120,63 грн. 3 % річних та 7 341,18 грн. судового збору. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні первісного позову Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" про стягнення заборгованості за користування Програмою згідно Додатку № 1 до Договору у розмірі 366938,48 грн., суми нарахованих санкцій в розмірі 5790,50 грн. відмовлено повністю. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2013 р. у справі № 910/26083 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та рішенням місцевого господарського суду, Приватне підприємство "Медікал Дата Менеджмент енд Технолоджі" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити рішення суду першої інстанцій в силі.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03.03.2012 р. між Приватним підприємством "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" (ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" (ліцензіат) було укладено ліцензійний договір № 4-12 (надалі - договір), за умовами якого ліцензіар (позивач) надає, а ліцензіат (відповідач) приймає невиключне, що не підлягає продажу, передачі, переуступці або відчуженням третім особам, право користування (ліцензія) об'єктом інтелектуальної власності (об'єктом авторського права), а саме програмним забезпеченням " Medreestr " (надалі - програма), у відповідності з умовами договору. Під програмою в цьому договорі розуміється об'єкт авторського права, який містить набір інструкцій і даних у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, вираженому у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які призводять його в дію для досягнення поставленого завдання, результату, і виконання певного функціоналу (п. 1.1., п. 1.2. договору).

Згідно п. 1.3. договору програма може складатися з декількох модулів, перелік яких сторони узгоджують у додатках до даного договору.

Конфігурація програми, а також вартість і термін дії ліцензії визначаються в додатках до договору. Якщо ліцензіату (відповідачу) буде потрібно розширення прав, що надаються даним договором, у тому числі додавання модулів програми та/або продовження терміну дії ліцензії, умови договору можуть бути розширені шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору. Всі додатки та додаткові угоди є невід'ємними частинами договору, після їх підписання сторонами (п. 1.4. договору).

Пунктом 2.2.1. договору встановлено, зокрема, обов'язки ліцензіата (відповідача) сплачувати ліцензію в порядку та розмірах визначених договором та додатком.

Обов'язками ліцензіара (позивача), зокрема, є надання відповідачу програми в електронному форматі; протягом терміну дії ліцензії докладати разумні дії для забезпечення працездатності програми та виправлення помилок в її функціонуванні (п.п. 2.4.1. 2.4.2. договору).

При цьому, згідно з пунктом 5.3. договору позивач, зокрема, не гарантує що: а) програма буде відповідати індивідуальним вимогам відповідача; б) програма буде працювати при суміщенні з іншим обладнанням або програмним забезпеченням; або в) робота програми буде безперебійною та безпомилковою.

Згідно з п. 4.1. договору відповідач буде отримувати ліцензії на право використання продукту у позивача за сплату ліцензійної винагороди у вигляді роялті, сума якого встановлена в додатку до договору.

Оплата здійснюється на поточний розрахунковий рахунок позивача в національній валюті України - гривні, протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку (п. 4.2. Договору).

Прострочення відповідача у здійсненні будь-якого платежу у строк, встановлений договором, яке не усунуто протягом 5 робочих днів з моменту отримання письмового повідомлення про необхідність погасити заборгованість, буде порушенням відповідачем істотних умов даного договору, і є підставою для розірвання договору позивачем в односторонньому порядку (п. 4.2, п. 4.3. договору).

Підписанням додатку № 1 від 03.03.2012 року до договору сторони погодили, що ліцензійний платіж за один календарний місяць становить 15305,11 дол. США, без ПДВ. Оплата здійснюється у національній валюті України - гривні по курсу НБУ на день виставлення рахунку, шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позивача. Строк оплати 10 календарних днів с дати виставлення рахунку. Також, наведеним додатком сторонами обумовлено, що первісний строк дії Ліцензії - з 26.03.2012 року по 26.12.2012 року

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом строку дії ліцензії, визначеного в додатках або до його розірвання (п. 7.1. договору).

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за користування Програмою згідно Додатку № 1 до Договору у розмірі 366 938,48 грн., суми нарахованих санкцій згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 5790,50 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу про стягнення з відповідача 366938,48 грн. виходив з того, що відповідач має заборгованість перед позивачем у сумі 366938,48 грн., доказів сплати якої не надано.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки, станом на день подання позову у даній справі факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором зі здійснення оплати, був відсутній, апеляційний суд робить висновок про відсутність порушення прав позивача відповідачем на час звернення до суду.

Вищий господарський суд України погоджується з судом апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Заборгованість в розмірі 366 938,48 грн., яка вимагається позивачем до стягнення з відповідача, нарахована за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року.

Як зазначалось, відповідно до п. 4.2. Договору оплата здійснюється на поточний розрахунковий рахунок позивача в національній валюті України - гривні, протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку (п. 4.2. Договору).

Позивач стверджує, що ним виставлялись відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 366938,48 грн.: № 4-12/189-2 від 04.05.2012 року на суму 122 286,30 грн., № 4-12/189-3 від 01.06.2012 року на суму 122 326,09 грн., № 4-12/189-4 від 02.07.2012 року на суму 122 326,09 грн..

В матеріалах справи наявні наведені рахунки, що датовані 04.05.2012 р., 01.06.2012 р. та 02.07.2012 р.

Проте, як вірно встановлено апеляційним судом, рахунки на оплату на загальну суму 366 938,48 грн.: № 4-12/189-2 від 04.05.2012 р. на суму 122 286,30 грн., № 4-12/189-3 від 01.06.2012 р. на суму 122 326,09 грн., № 4-12/189-4 від 02.07.2012 р. на суму 122 326,09 грн., були направлені позивачем на адресу відповідача лише 27.05.2013 р., про що свідчать наявні в матеріалах справи поштовий чек та опис вкладення у цінний лист від 27.05.2013 р.

Також, до матеріалів справи не надано жодних доказів, які б свідчили про направлення позивачем відповідачу зазначених рахунків на загальну суму 366 938,48 грн. до звернення до суду з наведеним позовом.

Тобто, враховуючи, що позовну заяву у даній справі було подано до суду 28.12.2012 р., суд апеляційної інстанцій робить вірний висновок про те, що виставлення позивачем відповідачу рахунків на суму, яка вимагається позивачем до стягнення з відповідача за спірний період, було здійснено після звернення позивачем до суду з даним позовом.

Як зазначалось, статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк.

Таким чином, строк виконання зобов'язання і, як наслідок, настання строку виконання зобов'язання є однією з основних умов для висновків про порушення виконання зобов'язання.

З огляду на таке, враховуючи обумовлений договором строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати, а саме - протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку, зважаючи на те, що станом на день подання позову рахунки на оплату позивачем відповідачу не були виставлені, апеляційний господарський суд зробив вірний висновок про те, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором за спірний період, станом на день подання позову у даній справи, не наступив, що, у свою чергу свідчить про відсутність факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором зі здійснення оплати.

Як зазначалось, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" звернувся до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Приватного підприємства "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" про визнання недійсним ліцензійного договору № 4-12 від 03.03.2012 р., укладеного між позивачем та відповідачем.

В обґрунтування таких позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилався на те, що спірний правочин суперечить актам цивільного законодавства, оскільки договір між сторонами укладався без наявності у відповідача за зустрічним позовом відповідного дозволу (ліцензії), як це передбачено ст. 227 Цивільного кодексу України.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками, з яких виходили господарські суди при прийнятті рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 227 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи. 25.08.2011 р. позивач подав заявку на реєстрацію знаку для товарів і послуг програми "Medreestr" в Державну службу інтелектуальної власності України.

10.08.2012 р. в офіційному бюлетені № 15 було опубліковано відомості про передачу Приватному підприємству "Медикал Дата Менеджмент енд Технолоджі" (відповідачу за зустрічним позовом) права власності на знаки згідно свідоцтва України № 159631 та внесено зазначені відомості до Державного реєстру свідоцтв України 10.08.2012 р.

Спірний ліцензійний договір № 4-12 між сторонами було укладено 03.03.2012 р.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про авторське право та суміжні права" авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь- який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Згідно з ст. 18 Закону України "Про авторське право та суміжні права" комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.

Частиною 1, 4 статті 433 Цивільного кодексу України встановлено, що об'єктами авторського права є твори, а саме, зокрема: 1) літературні та художні твори; 2) комп'ютерні програми. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В розумінні зазначених правових норм позивачем за зустрічним позовом не доведено суду обґрунтованість позовних вимог та не надано належних доказів, що підтверджують невідповідність спірного договору умовам чинного законодавства, а зазначені у позові обґрунтування позовних вимог не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом за заявленими вимогами та їх правовими підставами не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, суди попередніх інстанції дійшли вірного висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним ліцензійного договору № 4-12 від 03.03.2012 року є необґрунтованими та вірно були не задоволені.

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятого у справі судового рішення Вищий господарський суд України не вбачає.

Керуючись ст.ст. 83, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Медікал Дата Менеджмент енд Технолоджі" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 р. у справі № 910/26083 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере