Рішення

від 27.08.2013 по справі 922/2370/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2013 р.Справа № 922/2370/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Валківський міжрайонний прокурор м. Валки 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків; Харківська обласна рада, м. Харків. до 1. Шелестівська сільська рада, с. Шелестове , 2. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" с. Шелестове про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

Прокурор - Коваленко Ю.В., посв. № 013772 від 06.12.12 року.

Представник відповідача (1) - Гуртовий В.Г., сільський голова (рішення 1 сессіі 6 скликання від 05.11.2010 року).

Представник відповідача (2) - Корба І.В., дов. від 21.06.2013 року.

Третя особа (1) - не з"явився.

Третя особа (2) - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Валківський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів Шелестівської сільської ради (перший відповідач) та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос", с. Шелестове (другий відповідач) в якій просить суд: 1) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 02.02.2009р., яка розташована на території Шелестівської сільської ради Коломацького району Харківської області в межах населенного пункту с. Пащенівка, 2) зобов"язати СТОВ "Колос" повернути вищевказану земельну ділянку у придатному для використання стані.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 червня 2013 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25 червня 2013 року о 10:30 год. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області.

Ухвалою господарського суду від 05.08.2013р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківську обласну раду.

Ухвалами господарського суду від 25.06.2013р., 29.07.2013р., 05.08.2013р., 20.08.2013р. розгляд справи відкладався, з метою надання сторонами додаткових доказів по справі.

У призначеному судовому засіданні 27.08.2013р. прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 31336), які судом долучено до матеріалів справи.

У призначене судове засідання представник першої третьої особи не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Матеріали справи містять докази належного повідомлення представника Державної інспекції сільського господарства в Харківській області про дату судового засідання (повідомлення №016717/1, про направлення на адресу третьої особи ухвали суду про відкладення розгляду справи на 27.08.2013р., отримане повноважним представником третьої особи 23.08.2313р.).

У призначене судове засідання представник другої третьої особи не з'явився. Через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 31098) про розгляд справи без участі представника Харківської обласної ради. Надане клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Представники відповідачів, присутні у судовому засіданні 27.08.2013р., проти позову заперечували. Представником другого відповідача, через канцелярію суду, надано клопотання (вх. №31337), в якому просить суд застосувати строк позовної давності у вирішенні даного спору та відмовити прокурору у задоволенні позову в зв'язку зі спливом позовної давності. У наданому клопотанні відповідач зазначив, що прокурору стало відомо про порушення істотних умов договору з моменту укладення спірного договору оренди земельної ділянки, а не під час проведення прокуратурою перевірки щодо дотримання другим відповідачем вимог Земельного та Водного кодексів України.

Розгляшувши клопотання другого відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», позовна давність, за визначенням ст. 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватись виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах.

Пунктом 4.1. зазначеної Постанови визначено, що, у разі коли, згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатись відповідний прокурор.

Суд зазначає, право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Перебіг позовної давності відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. При цьому відповідно до пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла до 15.01.12) позовна давність не поширювалася на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.11 № 4176-VI було виключено пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України. Разом з тим, пунктом 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Вищого господарського суду України від 18.07.2013р. у справі № 5023/4076/12).

Враховуючи викладене, у суду відсутні правові підстави для задоволення клопотання другого відповідача про застосування строку позовної давності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Шелестівської сільської ради 18 сесії V скликання від 17.12.2008р. «Про надання земельних ділянок №1, 2, що надаються у користування на умовах оренди Сільського господарському товариству з обмеженою відповідальністю «Колос» для рибогосподарської діяльності в межах с. Пащенівка на території Шелестівської сільської ради (в межах населеного пункту) Коломацького району Харківської області», між Шелестівською сільською радою Коломацького району Харківської області (перший відповідач у справі, орендодавець) в особі сільського голови Гуртового В.Г. та СТОВ «Колос» (другий відповідач у справі, орендар) в особі директора Торяника Л.Д., 02.02.2009р. був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 3,1354 га (надалі - договір), який 25.02.2009р. був зареєстрований в Коломацькому районному відділі Харківської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» за № 040969700297.

Відповідно до п.п. 1, 2 договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель водного фонду, площею 3,1354 га, у тому числі: 1,7145 га - під ставками, 0,3202 га - пасовище, 0,8586 га - болота, 0,1344 - чагарники, 0,1077 - інші захисні насадження.

Згідно з п. 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2009р. становить 54855,94 грн.

Відповідно до п. 8 договору, договір укладено строком на сорок дев'ять років. Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та державної реєстрації (п. 41 договору).

Згідно з п. 15 договору, земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб.

Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, прокурор зазначив, що у договорі оренди земельної ділянки від 02.02.2009р. відсутня істотна умова договору оренди землі, передбачена ст. 15 Закону України «Про оренду землі», а саме: умова передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, з приводу чого зазначений договір підлягає визнанню недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду №7 від 23.03.2012р. «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Згідно приписів частини 1 статті 14 Конституції України, частини статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельним кодексом України встановлюється порядок володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній та державній власності.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що на прокуратуру України покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушених економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Офіційним тлумаченням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. визначено, що під органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до пункту 4 рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 р. інтереси держави можуть повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Тобто, зазначений пункт рішення Конституційного Суду України визначив, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави.

Органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор визначає Державну інспекцію сільського господарства України, до повноважень якої згідно статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" належить контроль за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановлення порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі ч.2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону - частина 2 статті 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності є районні, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 Прикінцевих положень Закону України "Про оренду землі" до розмежування, відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до пунктів «а», «в» статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених у абзаці третього цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюються в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Зі змісту спірного договору оренди вбачається, що СТОВ «Колос» (другому відповідачеві у справі) в оренду передано земельну ділянку із земель водного фонду, загальною площею 3,1354 га. для рибогосподарських потреб.

З наявної в матеріалах справи земельної документації, зокрема, з акту погодження відведення земельної ділянки водного фонду на території с. Пащенівка Шелестівської селищної ради Коломацького району, висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі ставком для передачі її в оренду СТОВ «Колос» для рибогосподарських потреб із земель водного фонду Шелестівської селищної ради Коломацького району Харківської області, акту погодження межі земельної ділянки, довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки зі ставком, плану встановлених меж, вбачається, що, на умовах оренди СТОВ «Колос» (другому відповідачеві у справі) передано земельну ділянку водного фонду під ставком на території с. Пащенівка Шелестівської селищної ради Коломацького району Харківської області.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України, до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти, 2) підземні води та джерела, 3) внутрішні морськи води та територіальне море.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України та ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно зі ст. 59 Земельного кодексу України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Правовий режим земель водного фонду визначається в комплексі з правовим режимом водних відносин, які є водно - земельними відносинами і виступають єдиним комплексним об'єктом правового регулювання та регулюються як Земельним кодексом України так і Водним кодексом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Статтею 5 Водного кодексу України встановлено, що до водних об'єктів місцевого значення належать: поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення.

З зазначеного вбачається, що предметом спірного договору оренди земельної ділянки водного фонду - є ставки та болота, які, відповідно до ст. 5 Водного кодексу України, належать до водних об"єктів місцевого значення.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України, ставок - це штучно створена водойма, місткістю не більше 1 млн. куб. метрів. З наведеного вбачається, що до об'єктів загальнодержавного значення не відносяться ставки.

Згідно зі ст. 8-1 Водного кодексу України, до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: 1) забезпечення реалізації державної політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 2) розпорядження водними об'єктами місцевого значення; 3) погодження державних цільових, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, участь у їх виконанні; 4) розроблення, затвердження та виконання регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 5) видача дозволів на спеціальне водокористування з водних об'єктів місцевого значення; 6) погодження розміщення підприємств та інших об'єктів, діяльність яких пов'язана з використанням водних ресурсів і може негативно впливати на їх стан; 7) координація діяльності районних і міських рад з використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 8) затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів; 9) прийняття у встановленому порядку рішень про віднесення водних об'єктів місцевого значення до об'єктів природно-заповідного фонду чи відповідних категорій особливої охорони; 10) встановлення правил користування маломірними суднами на водних об'єктах; 11) встановлення у разі потреби більш суворих, ніж у цілому на території України, нормативів якості води у водних об'єктах місцевого значення; 12) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними вимог водного законодавства; 13) організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, із залученням підприємств, установ і організацій в порядку, передбаченому законодавством; 14) прийняття за погодженням з державними органами охорони здоров'я та охорони навколишнього природного середовища під час виникнення аварійних ситуацій рішень про скидання стічних вод з накопичувачів у водні об'єкти, якщо це не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки водокористування; 15) організація інформування населення про стан водних об'єктів, його зміну та здійснення водоохоронних заходів; 16) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; 17) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин, визначених законом.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 10 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору) до відання сільських, селищних, міських та районних у містах рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1) здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

3) встановлення правил загального користування водними об'єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;

4) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об'єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;

5) організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;

6) організація інформування населення про стан водних об'єктів, а також про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров'я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;

7) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Здійснивши аналіз чинного водного та земельного законодавства господарський суд зазначає, що надання земельної ділянки у користування для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, а також для рибогосподарських та рекреаційних потреб не належить до повноважень селищної ради. Надання земельних ділянок із земель державної власності для таких потреб належить виключно до повноважень обласних державних адміністрацій.

Відповідно до статті 51 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору), у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Орендодавцями водних об'єктів місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради, а орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Відповідно до ст. 81 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору), з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Згідно зі ст. 60 Земельного кодексу України, вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ, та інших водойм, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених Водним кодексом України. У межах існуючих населених пунктів, прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації, за окремими проектами землеустрою.

Зі змісту спірного договору оренди вбачається, що першим відповідачем в строкове платне користування другому відповідачеві було передано земельну ділянку, площею 3,1354 га з земель водного фонду (водні об'єкти місцевого значення) для рибогосподарських потреб.

За приписами ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" селищний голова укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради. Селищний голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Шелестівської сільської ради 18 сесії V скликання від 17.12.2008р. «Про надання земельних ділянок №1, 2, що надаються у користування на умовах оренди Сільського господарському товариству з обмеженою відповідальністю «Колос» для рибогосподарської діяльності в межах с. Пащенівка на території Шелестівської сільської ради (в межах населеного пункту) Коломацького району Харківської області» із земель водного фонду строком на 49 років було передано в оренду земельну ділянку водного фонду загальною площею 3,1354 га.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Аналогічна за змістом правова норма міститься в ст. 118 Конституції України.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано сторонами під час розгляду справи, земельну ділянку водного фонду першим відповідачем (Шелестівська сільська рада) було передано в користування другому відповідачеві (СТОВ «Колос») для рибогосподарських потреб, всупереч Водного та Земельного кодексів України, з перевищенням повноваження у сфері земельних відносин.

Таким чином, вказаним рішенням Шелестівської сільської ради 18 сесії V скликання від 17.12.2008р. «Про надання земельних ділянок №1, 2, що надаються у користування на умовах оренди Сільського господарському товариству з обмеженою відповідальністю «Колос» для рибогосподарської діяльності в межах с. Пащенівка на території Шелестівської сільської ради (в межах населеного пункту) Коломацького району Харківської області», голова Шелестівської селищної ради порушив вимоги Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Господарського кодексу України та, укладаючи спірний договір оренди земельної ділянки водного фонду, вийшов за межі своїх повноважень.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.

У відповідності ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріали справи свідчать про те, що орендодавець - Шелестівська селищна рада (перший відповідач) передала, а орендар - СТОВ «Колос» (другий відповідач) прийняв в строкове платне користування, згідно договору оренди земельної ділянки водного фонду від 02.02.2009р., земельну ділянку загально площею 3,1354 га, яка знаходиться межах с. Пащенівка на території Шелестівської сільської ради (в межах населеного пункту) Коломацького району Харківської області», для рибогосподарських потреб.

У п. 2.25 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. зазначено, у спорах про визнання недійсними договорів оренди землі, судам належить з"ясувати наявність відповідних повноважень у осіб, якими підписуються договір.

Як було встановлено судом, враховуючи скасування рішення Шелестівської сільської ради 18 сесії V скликання від 17.12.2008р. «Про надання земельних ділянок №1, 2, що надаються у користування на умовах оренди Сільського господарському товариству з обмеженою відповідальністю «Колос» для рибогосподарської діяльності в межах с. Пащенівка на території Шелестівської сільської ради (в межах населеного пункту) Коломацького району Харківської області» суд приходить до висновку, що Шелестівська селищна рада, надаючи в оренду другому відповідачеві земельну ділянку разом з водоймою, що має статус місцевого значення, діяла за межами своїх повноважень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідачі доказів на спростування викладених обставин не надали.

20.08.2013р., через канцелярію господарського суду, представником другого відповідача надано клопотання (вх. №30609) про долучення до матеріалів справи копії додаткової угоди №1 від 12.06.2013р. до договору оренди земельної ділянки від 02.02.2009р. з відміткою про реєстрацію в Укрдержреєстрі речових прав на нерухоме майно, в якій договір оренди землі від 02.02.2009р. доповнено п. 20.1. в наступній редакції:

«Умовами передачі права оренди земельної ділянки у заставу, внесення до статутного фонду господарства, товариства або іншого підприємства , є погодження цього питання між сторонами договору оренди».

В зв'язку з чим, вимога прокурора про визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки із земель водного фонду від 02.02.2009р., яка розташована на території Шелестівської сільської ради Коломацького району Харківської області в межах населенного пункту с. Пещенівка, в зв'язку з відсутністю у зазначеному договорі такої істотної умови, як передача в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, фактично відсутня, не потребує розгляду, та не є підставою для визнання спірного договору оренди земельної ділянки недійсним.

У п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Таким чином, враховуючи відсутність у Шелестівської сільської ради Коломацького району Харківської області повноважень щодо розпорядження землями водного фонду, а також відсутність повноважень у першого відповідача щодо надання земельної ділянки для визначених в договорі потреб (необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладанні оспорюваного договору), з огляду на положення ст. 4 Закону України "Про оренду землі", ст. 51 Водного кодексу України (в редакціїї на момент укладення договору), ст. 122 Земельного кодексу України, господарський суд вважає позовні вимоги Валківського міжрайонного прокурора Харківської області обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в зв'язку з чим підлягає скасуванню рішення Шелестівської сільської ради 18 сесії V скликання від 17.12.2008р. «Про надання земельних ділянок №1, 2, що надаються у користування на умовах оренди Сільського господарському товариству з обмеженою відповідальністю «Колос» для рибогосподарської діяльності в межах с. Пащенівка на території Шелестівської сільської ради (в межах населеного пункту) Коломацького району Харківської області», а спірний договір оренди земельної ділянки водного фонду від 02.02.2009р. визнанню недійсним.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача-1 та відповідача-2 в рівних частках.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 19, 118, 121, 129 Конституції України; ст.ст. 1, 2, 3, 12,17, 58, 59, 79, 93, 116, 122, 124-126 Земельного Кодексу України; ст.ст. 16, 21, 177, 181, 203, 215, 261, 267, 324, 373, 393 Цивільного кодексу України; ст.ст. 148, 207 Господарського кодексу України; ст. ст.1, 3, 4, 5, 8-1, 43, 44, 48, 49, 51, 58, 59, 81, 85 Водного кодексу України; ст. ст. 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі"; ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; ст.ст. 1, 4, 12, 22, 27, 29, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 02.02.2009р., площею 3,1354 га, яка розташована на території Шелестівської сільської ради Коломацького району Харківської області в межах населенного пункту с. Пащенівка, укладений між Шелестівською сільською радою Коломацького району Харківської області (63131, Харківська область, Коломацький район, с. Шелестове, вул. Леніна, 27, код 04397460) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Колос" (63131, Харківська область, Коломацький район, с. Шелестове, пров. Борисенка, 13-а, код 00706786).

Повернути земельну ділянку, площею 3,1354 га, яка розташована на території Шелестівської сільської ради Коломацького району Харківської області в межах населенного пункту с. Пащенівка - Шелестівській сільській раді з приведенням її у придатний для використання стан.

Стягнути з Шелестівської сільської ради Коломацького району Харківської області (63131, Харківська область, Коломацький район, с. Шелестове, вул. Леніна, 27, код 04397460) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код за ЄДРПОУ 37999654, МФО 851011, номер рахунку 31215206783003, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) - 1147,00 грн. судового збору.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" (63131, Харківська область, Коломацький район, с. Шелестове, пров. Борисенка, 13-а, код 00706786) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код за ЄДРПОУ 37999654, МФО 851011, номер рахунку 31215206783003, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) - 1147,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02.09.2013 р.

Суддя Аюпова Р.М.

справа №922/2370/13