Постанова

від 02.09.2013 по справі 5010/1430/2012-14/98

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2013 р. Справа № 5010/1430/2012-14/98

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - О.Л. Мирутенко

суддів - Н.М. Кравчук

- Г.М. Гнатюк

Розглянувши апеляційну скаргу Відділу ДВС Івано-Франківського МУЮ

на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2013р.

у справі № 5010/1430/2012-14/98

за позовом: ТзОВ «Браво-Б»

до: ФОП ОСОБА_2

про: розірвання договору оренди №9 нежитлового приміщення від 27.04.2012р., стягнення боргу по орендній платі в розмірі 12000 грн., заборгованості по комунальних платежах - 4846,53 грн. та 128,2 грн. пені за несплату орендної плати та виселення з нежитлового приміщення.

за участю представників:

від апелянта - не з'явився.

від позивача - не з'явився.

від відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2013р., суддя Булка В.І, скаргу ТзОВ «Браво-Б» на бездіяльність головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції щодо виконання судового наказу було задоволено. Визнано незаконною бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції щодо виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області №1286 від 21.12.2012р. у справі №5010/1430/2012-14/98. Зобов'язано відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції здійснити необхідні дії по примусовому виконанню наказу господарського суду Івано-Франківської області №1286 від 21.12.2012р.

З даною ухвалою не погодився відділ ДВС Івано-Франківського МУЮ і оскаржив її в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки не відповідають обставинам справи.

Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою сторін.

Сторони були повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2013р. у справі №5010/1430/2012-14/98 - без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2012р. у справі №5010/1430/2012-14/98 позов ТзОВ "Браво-Б" було задоволено, стягнуто з відповідача, ФОП ОСОБА_2 на користь позивача: 12000грн. боргу по орендній платі, 4846,53грн. заборгованості по комунальних платежах; та 128,2грн. пені за несплату орендної плати, а також 2682,50грн. судового збору, про що 21.12.2012р. видано наказ №1286.

Позивач 16.01.13 надав у відділ ДВС Івано-Франківського МУЮ зазначений вище наказ для виконання рішення суду у даній справі.

Державним виконавцем 17.01.2013р. відкрито виконавче провадження щодо наказу суду. Станом на травень 2013р. стягнення за вказаним наказом не було виконане.

У зв'язку з цим ТзОВ "Браво-Б" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, щодо виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області №1286 від 21.12.12р.

Згідно з ч.5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал та постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим кодексом та іншими законами України.

Нормами статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом ст.121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Згідно ст. 2 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу; примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до п.1 ч.1 ст.32 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Пунктом 6 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови, передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (п. 1ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно положень статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Крім того, орган ДВС повинен здійснювати встановлення майна Боржника не тільки за зареєстрованим в реєстрі майном за ним, а й за місцем реєстрації Боржника (місцем проживання).

Докази здійснення органом ДВС заходів щодо арешту майна, а також вчинення інших дій по встановленню майна, наприклад за місцем проживання (реєстрації) боржника, суду надані не були.

Апелянт твердження скаржника-стягувача не спростував, доказів здійснення органом ДВС заходів щодо накладення арешту на майно боржника, а також вчинення інших заходів по встановленню майна відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" не подав. Постанова органу ДВС про накладення арешту на рахунок боржника в банку носить лише частковий характер та не може бути доказом виконання покладеного на нього обов'язку в повному обсязі.

В зв'язку з викладеним апеляційний суд відхиляє твердження апелянта щодо повного та своєчасного виконання ним виконавчого документа відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що ухвала господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2013р. по справі №5010/1430/2012-14/98 винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 101,103,105,106 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2013р. у справі №5010/1430/2012-14/98 залишити без змін, а апеляційну скаргу відділу ДВС Івано-Франківського МУЮ - без задоволення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко

Судді: Н.М. Кравчук

Г.М. Гнатюк