Рішення

від 29.08.2013 по справі 901/2544/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.08.2013Справа №901/2544/13

За позовом Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України (вул. Руська, 10, м. Феодосія, АР Крим, 98100) в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168)

Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А1370) (вул. Генерала Горбачова, 5, м. Феодосія, АР Крим, 98189)

до відповідача - Феодосійської міської ради (вул. Земська, 4, м. Феодосія, АР Крим, 98100)

про визнання незаконним та скасування рішення.

Суддя І.І.Дворний.

Представники від сторін:

прокурор - Реднікін М.В., службове посвідчення №012228 від 01.11.2012, прокурор Сімферопольської прокуратури з нагляду за додеожанням законів у воєнній сфері;

від Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А1370)- Підгорний О.П, довіреність №50 від 15.02.2011, представник;

від Міністерства оборони України - Підгорний О.П, довіреність №220/651/д від 21.11.2012, представник;

від відповідача - Петросян Х.Г, довіреність №02-29-19 від 08.01.2013, представник.

Суть спору: 30 липня 2013 року Феодосійський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою в якій просить суд визнати незаконним та скасувати рішення 13 сесій 24 скликання Феодосійської міської ради №630 від 28 лютого 2003 року "Про вилучення земельної ділянки".

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 21, 268 Цивільного кодексу України, статей 141, 142, 149 Земельного кодексу України, 14 Закону України «Про Збройні сили України», статей 24, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», Закону України «Про прокуратуру», положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані тим, що відповідач ухвалив рішення №630 від 28 лютого 2003 року «Про вилучення земельної ділянки» в порушення вимог діючого законодавства, без погодження Міністерства оборони України та за відсутності заяви позивача про добровільну відмову від частини спірної земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування військовій частині А1370 (Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Феодосійський»).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 серпня 2013 року справа прийнята до провадження судді Дворного І.І.

Відповідач, у свою чергу, не погодився з заявленими позовними вимогами та 13 серпня 2013 року надав суду відзив на позовну заяву у якому повідомив суд, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення послугувало звернення начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 10 лютого 2003 року №31/1/77 на ім'я міського голови про вилучення земельної ділянки площею 0,5 га у відповідності з прийнятим начальником розквартирування військ та капітального будівництва військових сил рішенням начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Міністерства оборони України від 20 січня 2003 року №163/408.

Також, у своєму відзиві відповідач просив суд застосувати до виниклих правовідносин позовну давність, з огляду на що у позовних вимогах відмовити у повному обсязі. Пояснення відповідача судом прийняті до розгляду.

13 серпня 2013 року письмові пояснення на позов прокурора надав і представник військової частини, який просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказані пояснення прийняті судом до розгляду.

З метою витребування додаткових доказів по справі, зокрема, копії рішення начальника розквартирування військ і капітального будівництва ВС - начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва МО України від 20 січня 2003 року №163/408, суд в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладав, про що 13 серпня 2013 року виніс відповідну ухвалу.

У судове засідання, що відбулось 29 серпня 2013 року, з'явився прокурор та надав суду клопотання у якому, з огляду на технічну помилку, допущену при складанні тексту позовної заяви, просив суд прохальну частину позову після слова «ділянки» доповнити текстом: «в частині вилучення з території військового містечка №24 земельної ділянки площею 0,5 га.». Вказана заява судом задоволена.

Представник військової частини А1370 підтримав вимоги, заяву прокурора та надав суду клопотання про внесення змін до поданого 13 серпня 2013 року пояснення виклавши його резолютивну частину у такій редакції: «Позов прокурора задовольнити частково та скасувати рішення Феодосійської міської ради №630 від 28 лютого 2003 року в частині вилучення із території військового містечка №24 земельну ділянку площею 0,5 га.». Пояснення військової частини також прийняті судом до розгляду.

Представник відповідача не заперечував проти усунення прокурором технічної помилки допущеної при складанні тексту позовної заяви, втім, з позовними вимогами не погоджувався з підстав викладених у відзиві від 13 серпня 2013 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 січня 1979 року виконавчим комітетом Феодосійської міської ради народних депутатів санаторію Міністерства оборони СРСР „Феодосійський" надано акт на право постійного користування землею 12477 га. (а.с. 14-17).

При цьому, правонаступником санаторію Міністерства Оборони СРСР на даний час є Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Феодосійський» (військова частина А1370), так як Феодосійський санаторій Міністерства оборони СРСР в 1977 році перейменовано у Феодосійський військовий санаторій Одеського військового округу (директива штабу тилу ВР СРСР від 19 травня 1977 року №158/725), Феодосійський військовий санаторій Одеського військового округу в 1982 році перейменовано у Феодосійський центральний військовий санаторій МО СРСР на підставі штату №27/738 (директива штабу тилу ВР СРСР від 10 червня 1982 року №158/1/01179), Феодосійський центральний військовий санаторій Міністерства оборони 09 грудня 1994, згідно штату №27/043, перейменований у Феодосійський центральний військовий санаторій, який, у свою чергу, на підставі штату 27/096 з 01 квітня 2001 року перейменований у Феодосійський військовий клінічний санаторій, Феодосійський військовий клінічний санаторій перейменований у Феодосійський центральний військовий клінічний санаторій згідно з директивою МОУ від 28 серпня 2003 року №Д-115Д/09, а Феодосійський центральний військовий клінічний санаторій з 26 травня 2009 року перейменований у військову частину А 1370 (а.с. 18).

Статтею 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", Указу Президента України „Про Збройні Сили України" №4 від 12 грудня 1991 року, Указів Президії Верховної ради України „Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" №1452-XII від 30 серпня 1991 року та „Про підпорядкування України дислокованих на її території військових частин і підрозділів залізничних військ СРСР, військ урядового зв'язку КДБ СРСР і Цивільної оборони СРСР та військової техніки і майна Міністерства оборони СРСР, переданих безоплатно навчальним організаціям товариства сприяння обороні України" все майно, в тому числі і землі Міністерства оборони СРСР перейшли відповідно до Міністерства Оборони України.

Постановою Кабінету Міністрів України №316 від 05 травня 1995 року „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності і розташоване на території АР Крим", зокрема пунктом 1, затверджено перелік розташованих на території Автономної Республіки Крим підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, які належать до сфери управління міністерств та інших підвідомчих Кабінетові Міністрів України органів державної виконавчої влади, відповідно до вказаного переліку (його додатку) санаторій „Феодосійський" належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Згідно положень пункту 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року №563-ХП „Про земельну реформу" громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаною строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Втім, положення пункту 6 названої вище постанови в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою, Конституційним Судом України у справі №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) визнано неконституційним, оскільки відповідно до вказаного рішення, право користування земельною ділянкою не втрачається у зв'язку з непереоформленням його відповідно до існуючих вимог, тобто, рішення щодо виділення земельних ділянок, прийняті до становлення незалежності України, діють та на даний час є чинними.

Слід звернути увагу, що Земельним кодексом України та Законом України „Про розмежування земель державної та комунальної власності" не встановлено вимоги щодо негайної реєстрації відповідних прав з моменту набрання ними чинності.

Матеріали справи свідчать про те, що 28 лютого 2003 року на 13 сесії 24 скликання Феодосійська міська рада розглянувши надані документи (ким вони надані, назва, перелік, дата таких документів у рішенні не вказані) та керуючись статтями 93, 124 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняла рішення «Про вилучення земельної ділянки» яким вирішила вилучити з території військового містечка №24 земельну ділянку загальною площею 0,5 га. (рекреаційного значення) та з території військового містечка №79 земельну ділянку загальною площею 0,09 га. і зарахувати в землі загального користування міської ради. Контроль за виконанням рішення покладений на постійну комісію по питанням використання та охорони земельних ресурсів та вирішення земельних спорів, архітектури, містобудування (а.с. 31).

Як наполягає у своїй позовній заяві прокурор, особами, визначеними у пункті 45 зазначеного вище Положення, згода чи дозвіл на передачу земель оборони до земель Феодосійської міської ради не надавалась.

Отже, саме неправомірність прийняття оскаржуваного рішення і послугувала підставою для звернення прокурора з даним позовом до господарського суду.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані прокурором, позивачами і відповідачем докази та їх викладену правову позицію, суд вважає заявлені прокурором вимоги є правомірними та такими, що відповідають дійсними обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 121 Конституції України, статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звернутись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших та інших юридичних осіб. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №З-рп/99 визначено, що інтереси держави є оціночним поняттям і тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Окрім того, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Звертаючись до суду з даною позовною заявою, прокурор зазначив, що судовому захисту підлягають інтереси держави в особі Міністерства оборони України та Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А1370).

Досліджуючи виниклі між сторонами правовідносини, судом встановлено, що у позовній заяві прокурор, висуваючи вимоги про визнання незаконним та скасування рішення в певній частині, посилався на факти порушення відповідачем передбаченої законодавством процедури вилучення земельної ділянки, яка є державною власністю. Крім того, прокурор зазначив, що незаконні дії відповідача, спрямовані на відчуження земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні Міністерства оборони України та необхідна для підтримання і забезпечення обороноздатності держави, заподіюють істотну шкоду інтересам держави, що виражається у зниженні боєготовності та обороноздатності а також неможливості у повному обсязі надавати санаторно-курортні послуги та виконувати завдання, покладені на військову частину А1370 (Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Феодосійський»).

Отже, предметом спору у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання оскаржуваного в частині рішення незаконним та його скасування, а також встановлення наявності чи відсутності факту порушення відповідачем права землекористування та права державної власності.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

У свою чергу, стаття 14 Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правові засоби і порядок використання земель оборони визначено Законом України „Про використання земель оборони" (№1345-IV від 27.11.2003 р.), відповідно до статті 1 якого та статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється Законом України „Про використання земель оборони".

При цьому, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, що передбачено статтею 141 Земельного кодексу України.

Згідно зі статтею 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку або права постійного користування у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача здійснюється за його заявою до відповідного органу чи до власника земельної ділянки.

Пунктом 2 статті 149 Земельного кодексу України встановлено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Держава реалізує право власності на землю через відповідні органи державної влади.

Статтею 84 Земельного кодексу України закріплено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. Землі оборони є державною власністю і не можуть передаватися у комунальну власність.

Пунктом 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністра Оборони України №483 від 22 грудня 1997 року, передбачено, що передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Втім, на час розгляду спору в матеріалах справи відсутні належні та допустимі в розумінні приписів статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України докази того, що особами, визначеними у пункті 45 вказаного Положення, надавалась згода чи дозвіл на передачу земель оборони до земель Феодосійської міської ради, отже, посилання відповідача на лист від 11 грудня 2002 року за вих. №02-14-2211, як на доказ добровільної відмови від спірної земельної ділянки, є неспроможними. Крім того, рішення на підставі якого складався даний лист сторонами для огляду суду представлено не було.

Згідно пункту 48 названого Положення перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження міністру оборони України.

Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України (пункт 50 Положення).

Відповідно до пункту 1 статті 116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади, що закріплено у частині 1 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

При цьому, Верховний Суд України у своїй постанові по справі №3-132к09/45/18 від 24 лютого 2009 року висловив позицію щодо неможливості вилучення органами місцевого самоврядування земельних ділянок, наданих у користування військовим частинам, без згоди Міністра Оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва.

Згідно пункту 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" за заявою сторони, яка не згодна з рішенням органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо земельного спору, суд перевіряє правильність цього рішення і вирішує спір по суті, при оскарженні рішень органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції, суд у разі задоволення позову визнає рішення недійсним, зобов'язує їх виконати певні дії.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" №02-5/35 від 26.01.2000 р., відповідно до якої підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна згідно пункту 1 статті 393 Цивільного кодексу України визнається судом незаконним та скасовується.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що Феодосійська міська рада при прийнятті рішення №630 від 28 лютого 2003 року «Про вилучення земельної ділянки» в частині вилучення з території військового містечка №24 земельної ділянки площею 0,5 га. (рекреаційного призначення) фактично перевищила надані їй законом повноваження та порушила вимоги діючих нормативних актів, що є підставою для визнання судом незаконним та скасування оскаржуваного рішення в частині вилучення спірної земельної ділянки.

Посилання відповідача на порушення прокурором строку позовної давності суд спростовує та зазначає наступне.

Так, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла до 20 грудня 2011 року) позовна давність не поширювалася на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року за №4176-VІ виключено пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України. Разом з тим, пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, прокурором у даному випадку внесено позов з дотриманням трирічного строку звернення до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, що свідчить про відсутність підстав до застосування строку позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 28 лютого 2013 року у справі №5002-2/843-2012, від 03 жовтня 2012 року у справі №5023/1164/12, від 03 липня 2012 року у справі №5013/2242/11 та ін.

За таких обставин, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог.

Господарські витрати суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду 29 серпня 2013 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено 03 вересня 2013 року.

Керуючись ч. 3 ст. 50, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення 13 сесії 24 скликання Феодосійської міської ради №630 від 28 лютого 2003 року «Про вилучення земельної ділянки» в частині вилучення з території військового містечка №24 земельної ділянки площею 0,5 га.

3. Стягнути з Феодосійської міської ради (вул. Земська, 4, м. Феодосія, АР Крим, 98100, код 04055759) в дохід державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у м. Сімферополі АРК (м. Сімферополь), код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38040558, Банк отримувача - ГУ ДКCУ в АРК, м. Сімферополь, код банку отримувача (МФО) - 824026, Рахунок отримувача - 31211206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ 03499968) 1147,00 грн. судового збору.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний