Рішення

від 31.03.2009 по справі 40/394пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

40/394пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

31.03.09 р.                                                                                                       Справа № 40/394пн                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Попкова Д.О

при секретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства “Фірма „Елуб”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 20342978

до відповідача 1: Комунального підприємства „Маріупольського бюро технічної інвентаризації”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 03336574

до відповідача 2: Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 33852448

про визнання права власності на нерухоме майно та зобов'язання провести державну реєстрацію права власності

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з'явився;

від Відповідача  1- не з'явився;

від Відповідача 2 – Ботман О.О. (за довіреністю №047-76 від 09.04.2008р.).

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України  судове засідання відкладалось з 08.01.2009р. на 20.01.2009р., з 20.01.2009р. на 10.02.2009р., з 10.02.2009р. на 05.03.2009р., з 05.03.2009р. на  24.03.2009р., з 24.03.2009р. на 31.03.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне підприємство “Фірма „Елуб”, м. Маріуполь (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з  позовом  до   Комунального підприємства „Маріупольського бюро технічної інвентаризації”, м. Маріуполь (далі - Відповідач) про   визнання   права  власності.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на самовільну реконструкцію спірного майна, розташованого на земельній ділянці, орендні правовідносини щодо якої встановлені ухвалою суду від 05.05.2005р. у справі № 43/148пн продовженими по 21.11.2007р.,  та паспорт обслуговування, виданий Відповідачем 1, згідно якого власником спірного майна є підприємство Позивача.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач посилається на рішення Маріупольської міської ради №498/2 від 21.11.2001р., договір оренди від 15.02.2002р. №365, копію технічного паспорту БТІ м. Маріуполя від 25.09.2006р., свідоцтво про державну реєстрацію.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 13, 54  Господарського процесуального кодексу України, ст. 376 Цивільного Кодексу України.

Під час нового розгляду справи Позивач надав пояснення від 20.01.2009р. (а.с.а.с.93,94 т.1) з урахуванням Постанови Вищого господарського суду України від 25.11.2008р., якими підтвердив свою позицію, наведену у позовній заяві,  та надав документи (а.с.а.с. 95-100 т.1) на її обґрунтування.

Заявою про зміну предмету позову від 09.02.2009р. (а.с.109 т.1) Позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України  заявив вимоги про зобов'язання  відповідача провести державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно – торгівельний павільйон, загальною площею 33,9 кв.м., який розташований за адресою пр. Адмірала Нахімова, біля зупинки „Морвокзал” у Приморському районі м. Маріуполя, усно пояснивши у судовому засіданні, що у такий спосіб доповнив первісно заявлені вимоги про визнання права власності, не відмовляючись від останніх. Крім того, письмові пояснення від 09.02.2009р. (а.с.а.с.110,111 т.1), в яких заперечив проти заміни первісного відповідача у зв'язку із його неналежністю на Маріупольську міську раду, та надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 112-126, т.1).

Заявою від 04.03.2009р. (а.с.147 т.1) Позивач уточнив позовні вимоги, викладаючи їх в остаточній редакції: визнати право власності на нерухоме майно-торгівельний павільйон загальною площею 33,9 кв.м., який розташований за адресою пр. Адмірала Нахімова, біля зупинки „Морвокзал” в Приморському районі м. Маріуполя та зобов'язати Відповідача 1 провести державну реєстрацію прав власності на зазначене майно.

Позивачем надані письмові пояснення від 19.03.2009р. (а.с.а.с.26-28 т.2) щодо обставин будівництва спірного об'єкту, його прийняття в експлуатацію та наявності у нього статусу капітальної споруди, а також зазначив, що 21.05.2007р.  - після прийняття Господарським судом Донецької області рішення від 11.01.2007р.  у цій справі про визнання за ним права власності на спірне майно – оформив замовлення на реєстрацію торгового павільйону, проте Комунальне підприємство „Маріупольського бюро технічної інвентаризації” замовлення не виконало без пояснення причин.

Крім того, Позивач звернувся до суду з клопотанням від 19.03.2009р. (а.с. 14 т.2) про призначення експертизи спірного об'єкту на предмет його віднесення до капітальної споруди станом на момент прийняття в експлуатацію комісією виконавчого комітету Маріупольської міської ради та з клопотанням від 30.03.2009р. (а.с.50 т.2) про проведення судового засідання, призначеного на 31.03.2009р., без його представника на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідач – Комунальне підприємство „Маріупольське міське бюро технічної інвентаризації” - під час первісного розгляду справи надав пояснення № 9 від 10.01.2007р. (а.с.31 т.1), в яких зазначив, що питання визнання права власності не входить до його компетенції.

Під час нового розгляду справи уповноважений представник  Відповідача  у судові засідання не з'являвся, проте, через канцелярію суду надав письмові пояснення від 20.01.2009р. № 14 (а.с.81 т.1)  та від 03.02.2009р. № 15 (а.с.а.с.136,137 т.1), в яких викладене клопотання про заміну відповідача на належного -  Маріупольську міську раду.

В поясненнях від 03.03.2009р. (а.с.2 т.2)  Відповідач 1 зазначив, що заява Позивача на проведення реєстрації прав власності на спірне майно та відмова в такій реєстрації не мали місця, і попросив розглянути справу без участі свого представника.

Клопотанням від 16.03.2009р. № 122 (а.с.9 т.2), Відповідач 1, надаючи документи для залучення до матеріалів справи, знов попросив розглянути справу без його участі.

       Ухвалою суду від 15.12.2008р., з огляду на Постанову Вищого господарського суду України від 25.11.2008р., до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Маріупольську міську раду, м. Маріуполь.

Представник Третьої особи надав пояснення № б/н від 05.01.2009р., якими проти позовних вимог заперечив, зазначаючи, що: Позивач не є користувачем відповідної земельної ділянки, а здійснене ним самовільне будівництво порушує інтереси територіальної громади в особі Маріупольської міської ради,  та надав додаткові документи для залучення у справу (а.с.а.с. 66-73, 82-92,т.1).

Письмовими поясненнями № 06-163 від 07.02.2009р. (а.с.а.с. 107,108, т.1) Третя особа підтримала клопотання первісного Відповідача щодо його заміни на неї як на належного.

Супровідним листом від 10.02.2009р. Третьою особою надані додаткові документи (а.с.а.с. 127-132  т.1) на обґрунтування своєї позиції.

Ухвалою суду від 10.02.2009р. в порядку ст. 24 Господарського процесуального кодексу України змінено процесуальний статус Маріупольської міської ради, м. Маріуполь та залучено у якості Відповідача 2.

Відповідачем 2 наданий відзив № 06-203 від 03.03.2009р. (а.с.а.с.142-144 т.1), в якому підтримуючи свою позицію, викладену у поясненнях № б/н від 05.01.2009р., зазначив, що рішеннями №5/3-360 від 27.06.2006р. та № 5/16-3103 від 27.11.2007р. Маріупольська міська рада двічі відмовляла Позивачу у продовженні договору оренди земельної ділянки,  наголосив на відсутності у Позивача правоустановчих документів на спірний об'єкт як на об'єкт нерухомості, зауважуючи при цьому, що тимчасові споруди реєстрації не підлягають, та просив відмовити у задоволені позовних вимог.

Відповідачем 2 надані письмові пояснення від 31.03.2009р. № 06-500 (а.с.51 т.2), в яких викладені заперечення щодо заявленого Позивачем клопотання про призначення судової експертизи.

У судових засіданнях під час нового розгляду присутні представники учасників справи підтримали свою позицію, викладену письмово.  

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані учасниками справи документи та неявка Позивача та Відповідача 1 у світлі приписів ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

17.07.1996р. рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 197/13 (а.с.112 т.1), серед іншого, Позивачеві вирішено надати земельну ділянку площею 42 кв.м. для розміщення тимчасової споруди (павільйону за індивідуальним проектом) з благоустроєм прилеглої території строком на 5 років на умах оренди

21.11.2001р. рішенням Маріупольської міської ради від №498/2 (а.с.8 т.1) Позивачу було продовжено право тимчасового користування земельною діяльною загальною площею 42,0 кв.м. на умовах оренди строком  на три роки для обслуговування торгового павільйону про пр. Адмірала Нахімова біля зупинки "Морвокзал" у Приморському районі міста Маріуполя.

15.02.2002р. між Позивачем (Орендар) та Маріупольською міською радою  (Орендодавець), на підставі рішення Маріупольської міської ради від №498/2 був укладений договір  оренди земельної ділянки №365 (а.с.а.с. 9-12 т.1), згідно п.п.1,2.1., 2.2 якого Позивач прийняв в тимчасове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,0042 га, що знаходиться по пр. Адмірала Нахімова, біля зупинки "Морвокзал" у Приморському районі міста Маріуполя, строком на три роки (з 21.11.2001р.) для обслуговування торгового павільйону.

Головним управлінням архітектури і градобудівництва Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Позивачеві був виданий паспорт на об'єкт обслуговування населення (а.с.а.с.88-92 т.1), яким підтверджено прийняття торгового павільйону в експлуатацію за адресою по пр. Адмірала Нахімова, зупинка „Морвокзал”.

Ухвалою Господарського суду Донецької області у справі № 43/148пн від 05.05.2005р. (а.с.13 т.1) провадження у справі за позовом Приватного підприємства „Фірма „Елуб” припинено у зв'язку із відсутністю предмету спору. При цьому, в мотивувальній частині цієї Ухвали встановлено, що договір оренди земельної ділянки № 365 від 15.02.2002р. продовжує свою дію на тих же умовах на строк 3 роки з 21.11.2004р. до 21.11.2007р.

У листі №2006/2819 від 24.07.2006р. (а.с.96 т.1) Маріупольське міське управління земельних ресурсів з посиланням на вказану ухвалу Господарського суду Донецької області зазначило, що договір оренди земельної ділянки №365 від 15.02.2002р. можна вважати продовженим до 21.11.2007р.

Позивач у позовній заяві зазначив, що ним без належного на то дозволу здійснено реконструкцію торгового павільйону, а саме – металокаркас замінено на цегляну кладку з фундаментом. Згідно висновку ТОВ „Донбасспецмонтаж” від 23.11.2006р. (а.с.а.с.24-30 т.1) спірне майно віднесено до капітальних споруд сезонного типу.

Відносно спірної будівлі у вигляді торгового павільйону було виготовлено технічний паспорт від 25.09.2006р., згідно якого загальна площа самовільно збудованого нежитлового приміщення складає 33,9 кв.м. (а.с.а.с.14-17 т.1)

Рішеннями Маріупольської міської ради № 5/3-360 від 27.06.2006р. (а.с.51 т.1) та №5/16-3103 від 27.11.2007р. (а.с.71 т.1) відмовлено Приватному підприємству "Фірма "Елуб" у продовженні договору оренди земельної ділянки.

22.11.2006 року Позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального підприємства „Маріупольського бюро технічної інвентаризації”, м. Маріуполь, про визнання права власності.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.11.2006р. порушено провадження у справі за вказаним позовом.  

Рішенням  Господарського суду Донецької області від 11.01.2007р. (суддя Підченко Ю.О.) позовні  вимоги задоволено. Визнано право власності  на нерухоме майно –самовільно збудований торговий павільйон загальною площею 33,9 кв.м., що знаходиться по пр. Адмірала Нахімова біля зупинки "Морвокзал" у Приморському районі міста Маріуполя за приватним підприємством  "Фірма "Елуб".

14.04.2006р. Маріупольським міжрайонним відділом Управління з контролю за використанням та охороною земель в Донецькій області складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства (а.с.а.с.69,70 т.1), в якому встановлено невиконання Позивачем припису № 015562 від 15.01.2008р. та продовження користування земельною ділянкою площею 0,0042га по пр. А. Нахімова (біля зупинки „Морвокзал”) для розміщення торгівельного павільйону без право установчих документів.

У листі КП „Горархбюро” № 6/170 від 18.05.2007р. (а.с.122 т.1) запропоновано вважати спірне майно розташованим за адресою пр. Луніна, 27-А.

       Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2008р. Рішення господарського суду Донецької області від 11.01.2007р. у справі № 40/394пн було скасоване та справу було направлено на новий розгляд.

        Розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області від 15 грудня 2008 року справа № 40/394пн була передана на розгляд судді Господарського суду Донецької області Попкову Д. О.

       15.12.2008 року Господарським судом Донецької області винесено ухвалу про прийняття справи №40/394пн до провадження та призначення до розгляду.

Відповідач 1 свою позицію по суті спору виклав  у письмових поясненнях від 10.01.2007р. № 9  (а.с.31 т.1), від 20.01.2009р. № 14 (а.с.81 т.1),  від 03.02.2009р. № 15 (а.с.а.с.136,137 т.1) та  поясненнях від 03.03.2009р. (а.с.2 т.2).

Відповідач 2 проти позову заперечив з підстав, викладених у пояснення № б/н від 05.01.2009р. (а.с.а.с. 66-73 т.1), № 06-163 від 07.02.2009р. (а.с.а.с. 107,108 т.1)  та відзиві № 06-203 від 03.03.2009р. (а.с.а.с.142-144 т.1).

Суд розглядає справу в контексті вимог Позивача, викладених в заяві від 04.03.2009р. (а.с.147 т.1) про уточнення, оскільки за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до  прийняття рішення у справі змінювати предмет позову, доповнюючи його новими вимогами, оскільки їх об'єднання із первісними в межах одного провадження   не суперечить ст. 58 Господарського процесуального кодексу України і сприяє дотриманню процесуальної економії, що узгоджується із принципом розумності, передбаченим п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, та відповідає змісту права на ефективний судовий захист, гарантованого   положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. (в контексті адекватності та своєчасності).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність цього спору полягає у визнанні наявним у Позивача права власності на самовільно реконструйований в об'єкт нерухомості торговий павільйон та зобов'язання здійснити реєстрацію зазначеного права.

Беручи до уваги статус сторін та характер правовідносин між ними, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими законодавчими актами, зокрема – Цивільним  та Земельним кодексами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України з урахуванням приписів ст.ст. 3, 4,  19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” і Постанову КМУ „Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів” від 22.09.2004р. №1243,  право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації та за умов прийняття до експлуатації.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що наявний в матеріалах справи паспорт на об'єкт обслуговування населення (а.с.а.с.88-92 т.1) не може вважатися належним у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказом прийняття в експлуатацію державною приймальною комісією збудованого об'єкту нерухомості у розумінні зазначеної вище Постанови КМУ (а також нормативного акту, який діяв до неї), оскільки цей паспорт стосується виключно тимчасової споруди і не є належно оформленим актом державної приймальної комісії, що у повній мірі узгоджується із змістом рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 197/13 від 17.07.1996р.  (а.с.112 т.1).

Враховуючи, що внаслідок здійсненої Позивачем реконструкції торгового павільйону останній у світлі висновків, здійснених ТОВ „Донбасспецмонтаж” від 23.11.2006р. (а.с.а.с.24-30 т.1), набув ознак нерухомого майна у розумінні ст.181 Цивільного кодексу України, здійснення такої реконструкції за змістом ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” вимагає наявності відповідного дозволу, за відсутністю якого будівельні роботи вважаються самовільним будівництвом. При цьому, однією з підстав для надання дозволу на виконання будівельних робіт є документ, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або нотаріально засвідчена згода власника та користувача такої ділянки, якщо будівельні роботи здійснюються не ними. Теж саме стосується і випадку первісного будівництва спірного майна відразу з ознаками капітальної споруди.

Як вбачається з матеріалів справи  у Позивачеві дозвіл на виконання будівельних робіт не надався.

За таких обставин, здійснена Позивачем реконструкція спірного майна і створення капітальної споруди кваліфікується судом як самовільне (самочинне) будівництво у розумінні ч.10 ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій” та ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України.  

За загальним правилом ч.2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності  на таке майно. Проте, згідно ч. 3 цієї статті таке право власності може бути визнано за особою, яка здійснила реконструкцію, за умови отримання у подальшому земельної ділянки під відповідне майно вже після його реконструкції.

Частина 5 ст. 376 Цивільного кодексу України також передбачає можливість визнання за користувачем земельної ділянки права власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно, якщо це не порушує права інших осіб.

Оскільки договір оренди земельної ділянки (а.с.а.с.9-12 т.1), на якій розташовано спірне майно, був укладений на 3 роки з 21.11.2001р. – тобто до 21.11.2004р. – і Позивачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України  доказів його продовження у встановленому діючим законодавством порядку шляхом прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення до матеріалів справи не надано, і більш того, наявні в матеріалах рішення Маріупольської міської ради № 5/3-360 від 27.06.2006р. (а.с.51 т.1) та №5/16-3103 від 27.11.2007р. (а.с.71 т.1) вказують про відмову в такому наданні,  остільки не має підстав для ствердження про наявність умов, передбачених ч.ч. 3,5 ст. 376 Цивільного кодексу України – Позивачу не виділялася земельна ділянка під самочинно збудоване майно, і Позивач не має статусу користувача земельної ділянки у розумінні ст.ст. 93, 125 Земельного кодексу України, а Відповідач 2, що здійснює повноваження власника відповідної ділянки, заперечує визнання права власності.

При цьому висновок суду щодо можливості продовження орендних правовідносин (перебування у статусі користувача) стосовно земельної ділянки після закінчення строку договору виключно на підставі рішення органу місцевого самоврядування узгоджується з позицією Вищого господарського суду України як сформульованою в п. 5 Оглядового листа „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок”  від 30.11.2007р. № 01-8/918, так і безпосередньо в Постанові від 25.11.2008р., прийнятої в межах розглядуваної справи.

Враховуючи вказану позицію, суд не приймає до уваги посилання Позивача на встановлення факту автоматичного продовження орендних правовідносин з Відповідачем ухвалою Господарського суду Донецької області у справі № 43/148пн від 05.05.2005р. (а.с.13 т.1) із вказівкою про це у листі №2006/2819 від 24.07.2006р. (а.с.96 т.1) Маріупольського міського управління земельних ресурсів як юридично неспроможні, оскільки за змістом ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України преюдиціальні ознаки мають виключно ті факти, які встановлені у рішенні суду у спорі, в якому беруть участь ті самі сторони. Наразі, продовження орендних правовідносин встановлено в ухвалі, а не в рішенні суду, і в межах справи, процесуальний склад учасників якої не збігається із складом  сторін розглядуваної справи.

Судом також враховується, що згідно п. 2.1. договору оренди земельної ділянки, остання передавалася виключно з метою обслуговування торгового павільйону, а не для будівництва (створення) об'єкту нерухомості внаслідок реконструкції останнього, а відповідно до п. 3.2. договору зведення будівель могло бути здійснено Орендарем виключно за згодою Орендодавця, визначеної в окремій угоді, якої до матеріалів справи не надано.

Таким чином, заявлені вимоги є безпідставними та юридично неспроможними.

Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження із захисту прав виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковою умовою для застосування судом певного способу захисту права є факт його порушення (невизнання або оспорювання) Відповідачем, що, у світлі заявлених Позивачем вимог, у повній мірі узгоджується із положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України.

Між тим, Позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів порушення, невизнання або оспорювання його права щодо спірної будівлі з боку Відповідачів до моменту звернення до суду із розглядуваним позовом, що, у сукупності із попередніми висновками суду унеможливлює задоволення позовних вимог через їх юридичну та доказову неспроможність. Як зазначили Відповідач 1 і сам Позивач, первісне звернення з вимогою здійснити реєстрацію мало місце вже після прийняття Господарським судом Донецької області рішення у цій справі, яке в подальшому було скасоване за результатами касаційного перегляду.

Поряд із цим, зважаючи на відсутність належних доказів надання  спірному об'єкту шляхом його введення в експлуатацію за актом державної приймальної комісії статусу об'єкта нерухомості, суд приймає до уваги і правомірне посилання Відповідач 2 у відзив № 06-203 від 03.03.2009р. (а.с.а.с.142-144 т.1) на п. 1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, згідно якого тимчасові споруди реєстрації не підлягають.

Суд відмовляє у клопотанні Позивача від 19.03.2009р. (а.с. 14 т.2) про призначення експертизи спірного об'єкту, оскільки у світлі встановлених на підставі наявних у матеріалах справи доказах фактів самочинного будівництва та відсутності передбаченої ст. 376 Цивільного кодексу України  сукупності умов для визнання права власності на його результати, питання щодо наявності або відсутності у спірного майна статусу капітальної споруди на момент прийняття в експлуатацію жодною мірою не впливає на позицію суду по суті заявлених вимог, а відтак – не має відношення до предмету дослідження і правової оцінки у цій справі.

В свою чергу, оскільки за змістом ст.ст. 32, 41 Господарського процесуального кодексу України висновки експерта є лише одним із джерел доказування, остільки клопотання про признання експертизи за своєю сутністю має бути спрямовано виключно на формування доказової бази. Між тим, згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України  суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу, у тому числі – пов'язані із ініціацією Відповідачем 2 касаційного перегляду рішення Господарського суду Донецької області від 11.01.2007р. у цій справі (п. 6.4. Роз'яснення  ВАСУ ”Про деякі питання практики застосування розділу  VI Господарського процесуального кодексу України”  від 04.03.1998р. № 02-5/78).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Приватного підприємства „Фірма „Елуб”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 20342978) до Комунального підприємства „Маріупольське бюро технічної інвентаризації”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 003336574) та Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 33852448) про визнання права власності на торговий павільйон загальною площею 33,9кв.м., розташований по пр. Адмірала Нахімова біля зупинки „Морвокзал” в Приморському районі м. Маріуполя  та зобов'язання Комунального підприємства „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” провести державну реєстрацію прав Позивача на вказане нерухоме майно у повному обсягу.

2. Стягнути з Приватного підприємства „Фірма „Елуб”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 20342978) на користь Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 33852448) витрати по сплаті державного мита за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 11.01.2007р. у справі № 40/394пн у сумі 42грн. 50 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутнього представника Відповідача 2 у судовому засіданні 31.03.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення.

Повний текст судового рішення підписано 31.03.2009р.

4. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили.

               Суддя