Постанова

від 21.08.2013 по справі 910/2303/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2013 р. Справа№ 910/2303/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Гончарова С.А.

Зубець Л.П.

при секретарі Громак В.О.

за участю представників сторін: від позивача - Іванів А.Р. (представник за довіреністю);

від відповідача 1. - Ткаченко К.В. (представник за довіреністю);

від відповідача 2. - не з'явився;

від відповідача 3. - не з'явився;

від третьої особи 1. - Бабій Р.В. (представник за довіреністю);

від третьої особи 2. - не з'явився

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» та Публічного акціонерного товариства «Соммас»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2013

по справі № 910/2303/13 (суддя - Привалов А.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Соммас»

2. Державної реєстраційної служби України

3. Миронівського районного управління юстиції

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. Публічне акціонерне товариство «Бобровицький молокозавод»

2. Комунальне підприємство «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації»

про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 по справі № 910/2303/13.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 відновлено Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Також, не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Соммас» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 по справі № 910/2303/13, припинити провадження у справі № 910/2303/13 в частині вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Державної реєстраційної служби України, Миронівського районного управління юстиції про зобов'язання Державної реєстраційної служби України, Миронівського районного управління юстиції зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» на нерухоме майно Єдиного майнового комплексу підприємства «Соммас». Направити справу № 910/2303/13 для розгляду по суті за підсудністю до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Соммас» прийнято до провадження.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 змінено склад колегії суддів.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2013, у зв'язку із перебуванням суддів Іоннікової І.А. та Тищенко О.В. у відпустці, змінено склад суду та визначено судову колегію у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., Гончаров С.А., Зубець Л.П. змінено склад колегії суддів.

ПАТ «Соммас» заперечує проти апеляційної скарги ПАТ «Фінанси та Кредит» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 по справі № 910/2303/13, рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 у справі № 910/2303/13 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до Держаної реєстрації служби України та Миронівського районного управління юстиції, просить залишити без змін, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

ПАТ «Соммас» заявило клопотання про витребування доказів.

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» заперечує проти апеляційної скарги ПАТ «Соммас» та просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 у справі № 910/2303/13 в частині визнання права власності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на майно та витребування у ПАТ «Соммас» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» майна без змін, з підстав викладених у відзиві.

ПАТ «Соммас» надало додаткові пояснення до апеляційної скарги.

Миронівське районне управління юстиції просить розглядати справу за відсутності представника.

Публічне акціонерне товариство «Бобровицький молокозавод» надало письмові пояснення, які долучені до матеріалів справи.

Державна реєстраційна служба України, Миронівське районне управління юстиції та Комунальне підприємство «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації», своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, апеляційна скарга розглядається за відсутності представника відповідачів та третьої особи 2, за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

16.09.2005 р. між позивачем та третьою особою 1, було укладено Договір про мультивалютну кредитну лінію № 1006М-01-05, зі змінами та доповненнями.

В забезпечення виконання зобов'язань третьої особи 1 за Договором кредитної лінії № 1006М-01-05 від 16.09.2005р., на підставі Договору іпотеки єдиного майнового комплексу №1581ЦИК/0606 від 21.06.2006р., укладеного між позивачем та відповідачем 1, в іпотеку позивача було передано єдиний майновий комплекс підприємства - АТ «СОММАС», який складається з усіх видів майна, призначених для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, а також право на торговельну марку, та інші права, які належать до єдиного майнового комплексу, нерухоме майно єдиного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Чкалова, 124 (був. Чкалова №58), та складається з наступних будівель та споруд: Головний виробничий корпус (літ. «А», площа 3 820,4 кв.м), Склад-гараж (літ. «Б», площа 532,7кв.м.), Котельня (літ. «В», площа 575,5кв.м), Прохідна (літ. «Д», площа 28,6 кв.м.), Мазутна (літ. «Е», площа 64,9 кв.м), Насосна станція (літ. «З», площа 9,8 кв.м.), Цех сухого знежиреного молока (літ. «К», площа 1925,0 кв.м), устаткування, інвентар, транспорт, інше майно та права Єдиного майнового комплексу, зазначені у переліку, згідно Додатку №1 до Договору іпотеки цілісного майнового комплексу №1581ЦИК/0606 від 21.06.2006 р.

За користування кредитними коштами, отриманих за договором кредитної лінії, третя особа 1 зобов'язалась сплачувати проценти.

Відповідно до п. 3.4. договору кредитної лінії, нарахування та сплата процентів за кредитом повинна була здійснюватись щомісячно.

В результаті невиконання умов договору кредитної лінії у третьої особи 1 виникла заборгованість, зазначене сторонами, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції не спростували.

Станом на 01.07.2009р. загальний розмір заборгованості за договором кредитної лінії становив 55 739 584, 66 грн., з яких 47 750 000,00 грн. - заборгованість з повернення кредиту, 6 970 275,77 грн. - заборгованість зі сплати процентів, 1 019 308,89 грн. - заборгованість зі сплати пені по процентам та кредиту.

Відповідно до п. 6.1. Договору кредитної лінії Банк вправі вимагати дострокового повернення виданих кредитних коштів та сплати відсотків за період користування кредитом, а позичальник зобов'язаний повернути отримані кредитні кошти та сплатити всі відсотки протягом 1 (одного) дня з моменту отримання відповідної вимоги, у випадку порушення позичальником будь-яких умов договору кредитної лінії.

Листом - вимогою від 13.02.2009р., направленим на адресу відповідача 1, та третьої особи 1, позивач просив виконати взяті на себе зобов'язання згідно договору про мультивалютну кредитну лінію № 1006М-01-05.

Також, вимогою від 26.05.2009р., направленою на адресу відповідача 1, та третьої особи 1, позивач вимагав дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості по процентам.

Доказів реагування на вимогу матеріали справи не містять.

Відповідно до статті ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно положень п. п. 9.4.3. договору іпотеки, позивач вправі звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства у разі, коли на момент настання терміну виконання третьою особою 1 зобов'язань, забезпечених предметом іпотеки за договором іпотеки, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином.

Пунктом 9.4.8. договору іпотеки закріплено право позивача достроково звернути стягнення на предмет іпотеки, у разі неналежного виконання відповідачем 1 будь-яких умов основного зобов'язання, у тому числі, у разі несвоєчасної чи неповної сплати платежів, несвоєчасного повернення сум за основним зобов'язанням, в т.ч. кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки. Право звернення стягнення на предмет іпотеки позивач набуває також, якщо позивач, відповідно до основного зобов'язання заявить третій особі 1 вимогу повернути кредит та сплатити проценти, комісійну винагороду до настання строку, зазначеного в основному зобов'язанні, а третя особа 1 не виконає зазначене зобов'язання.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положеннями п. 12 договору іпотеки передбачено, що за вибором позивача застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пп. 12.3.1. та 12.3.2. договору іпотеки.

Відповідно до п. 12.3.1. договору іпотеки задоволення вимог здійснюється шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за договором кредитної лінії в порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Договір є обов'язковим для виконання сторонами. (ст. 629 ЦК України).

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до частини 3 вказаної статті Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку від 01.07.2009 р., проведену ТОВ «Кредитне Брокерське Агентство» на замовлення позивача, вартість предмету іпотеки за договором іпотеки станом на 01.07.2009р. становила 9 890 195,00 грн.

Доказів на спростування зазначеного матеріали справи не містять.

Станом на 01.07.2009р. вартість предмету іпотеки за договором іпотеки № 1581ЦИК/0606 була значно меншою за розмір заборгованості за Договором кредитної лінії № 1006М-01-05, тому позивач правомірно набув предмет іпотеки у власність в рахунок часткового погашення заборгованості за вказаним договором кредитної лінії.

Листами від 08.04.2009 р. Банк повідомив відповідача 1 та третю особу 1 про те, що в разі непогашення заборгованості за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1006М-01-05, буде звернуто стягнення на майно, яке є предметом за договором іпотеки 1581ЦИК/0606, шляхом отримання права власності на майно на підставі п. 12.3.1. Договору іпотеки.

Доказів отримання Боржником зазначеного листа матеріали справи не містять. Тож, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо встановлення факту переходу права власності на спірні об'єкти з 01.07.2009р.

Однак відсутність таких доказів не суперечить прийнятому судом першої інстанції рішенню, та не спростовує висновку суду щодо переходу права власності.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється, у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.

Згідно вимог ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України закріплено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За таких обставин, в цій частині вимоги обґрунтовані, підлягають задоволенню.

Разом з цим, статтею 7-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав, зокрема: забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав; організовує роботу, пов'язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав; здійснює керівництво та контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України та покладені на нього Президентом України.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України № 401/2011 від 06 квітня 2011 року, відповідач 2 відповідно до покладених на нього завдань зокрема: організовує роботу, пов'язану із забезпеченням діяльності у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; здійснює керівництво та контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Згідно п. 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року № 703, органами державної реєстрації прав є структурні підрозділи територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень відповідача 2.

Відповідно до положень пп. 4.33. п. 4 Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011р. № 1707/5, управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення судів, що набрали законної сили, є однією з підстав державної реєстрації прав на нерухоме майно. А, отже, позовні вимоги щодо зобов'язання зареєструвати право власності на майно є передчасними.

Державна реєстраційна служба являється центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, утворена відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади».

Зазначене спростовує твердження відповідача 1 про порушення судом першої інстанції підсудності, оскільки згідно частини 5 статті 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Доводи наведені в апеляційних скаргах колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Клопотання Публічного акціонерного товариства «Соммас» про витребування доказів задоволенню не підлягає, оскільки в силу статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Доказів заявлення відповідного клопотання під час розгляду справи у суді першої інстанції матеріали справи не містять.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи, колегія суддів приходить до висновку, що Господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

З наведених у даній постанові обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 у справі № 910/2303/13.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 у справі № 910/2303/13 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

2. Матеріали справи № 910/2303/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя Чорна Л.В.

Судді Гончаров С.А.

Зубець Л.П.