Ухвала

від 30.03.2009 по справі 9/572-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

9/572-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

           УХВАЛА          

30 березня 2009 р.                                                                                   № 9/572-07  

Вищий  господарський  суд  України  у складі колегії суддів:

головуючого:суддів:Кравчука Г.А.Мачульського Г.М.Шаргала В.І.,

перевіривши  матеріали касаційної  скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

від16.12.2008р.

у справі №9/572-07

Господарського суду Сумської області

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Сумисортнасіннєовоч"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Беєве"

простягнення 240 000 грн.

за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Беєве"

до Відкритого акціонерного товариства "Сумисортнасіннєовоч"

провизнання недійсним договору купівлі-продажу, -

В С Т А Н О В И В  :

Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" не може бути прийнята до розгляду, оскільки вона не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України з таких підстав.

Так, до касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" доданий примірник платіжного доручення №67 від 12.01.2009р. про сплату 1 200 грн. державного мита з касаційної скарги, однак держмито сплачено не у встановленому розмірі, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи №9/572-07, первісний позов пред'явлений про стягнення 240 000 грн., а зустрічний позов –про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.10.2008р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2008р. первісний позов задоволено повністю, а у задоволенні зустрічного позову постановлено відмовити.

В своїй касаційній скарзі відповідач за первісним позовом просить вказані рішення і постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким в первісному позові відмовити, а зустрічний задовольнити, тобто, виходячи з викладеного, при подачі касаційної скарги мито повинно було бути справлене як з первісних, так і з зустрічних позовних вимог через те, що в своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати судове рішення господарського суду апеляційної інстанції стосовно як первісного, так і зустрічного позову.

Згідно ст. 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст.3 п.2 пп. “а” Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93 із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів державне мито сплачується у розмірі одного відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою.

Відповідно до ст. 3 п.2 пп. пп. “б”, “в” Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93 із позовних заяв немайнового характеру державне мито сплачується у розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Згідно ст.3 п.2 пп. “г” Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93 із касаційних скарг на рішення та постанови державне мито сплачується у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру –у розмірі 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Отже державне мито з касаційної скарги належить обчислювати та сплачувати до державного бюджету з врахуванням вимог вказаних норм Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

За вказаних обставин касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" підлягає поверненню відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, в своїй касаційній скарзі відповідач за первісним позовом просить відновити пропущений строк подання касаційної скарги, посилаючись при цьому на те, що перебіг строку подання скарги починається з дати отримання повного тексту судового рішення, однак з цими  доводами погодитись не можна виходячи з наступного.

Згідно ст. 110 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Таким чином моментом, з якого обраховується процесуальний строк на оскарження в даному випадку, є дата набрання оскарженим судовим рішенням законної сили (в разі касаційного оскарження), а не дата отримання учасником судового процесу тексту судового рішення.

З системного аналізу приписів ст.ст. 33, 53 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що в клопотанні про відновлення пропущеного процесуального строку мають бути посилання саме на поважні причини пропуску строку, що є обов'язковою передумовою відновлення такого строку.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. 86, пунктом   4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

У Х В А Л И В  :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2008р. у справі №9/572-07 Господарського суду Сумської області повернути особі, що її подала, а справу –до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                  Г.А. Кравчук          

           Судді                                                                         Г.М. Мачульський

                                                                                         В.І. Шаргало