Постанова

від 29.08.2013 по справі 826/3840/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3840/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменко В.О.,

суддів Кучми А.Ю., Федотова І.В.,

при секретарі Кочума О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське детективно-охоронне агентство «Безпека-ЛТД» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське детективно-охоронне агентство «Безпека-ЛТД» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Київське детективно-охоронне агентство «Безпека-ЛТД» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просили визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.03.2013 р. № 0001922207 та № 0001932207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2013 року в задоволені адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2013 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Київське детективно-охоронне агентство «Безпека-ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дормашавто» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 21.02.2013 р. № 647/11-7/21610122, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, п. 9.1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на додану вартість на суму ПДВ 66 333,00 грн., в т. ч. по періодах: вересень 2011 року на суму 35 500,00 грн.; жовтень 2011 року на суму 30 833,00 грн., а також п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, ст. 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 76 283,00 грн., в т.ч. по періодах: ІІ-ІІІ квартал 2011 року - 40 825,00 грн.; ІІ-ІV квартал 2011 року - 76 283,00 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення: від 12.03.2013 р. № 0001922207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 66 333,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 16 583,00 грн.; від 12.03.2013 р. № 0001932207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 76 283,00 грн. (без застосування штрафних санкцій).

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Дормашавто» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Надаючи правову оцінку доводам позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2011 року між ТОВ «Київське детективно-охоронне агентство «Безпека-ЛТД», в особі директора Толмачова Володимира Петровича, та ТОВ «Дормашавто», в особі заступника директора Ордашева Миколи Григоровича було укладено договір № 1692 на транспортне обслуговування.

Відповідно до умов цього договору, замовник (ТОВ «Київське детективно-охоронне агентство «Безпека-ЛТД») в зв'язку з виробничою необхідністю доручає, а перевізник (ТОВ «Дормашавто») приймає на себе зобов'язання здійснювати транспортне обслуговування замовника, пов'язане з виконанням замовником договорів на охорону об'єктів, а саме: перевезення вантажів (необхідне обладнання, спецодяг, документи, тощо).

Розрахунки між перевізником та замовником здійснювалися впродовж 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання Акта приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

На виконання умов вищезазначеного договору на загальну суму 398 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 66 333,33 грн. у вересні та жовтні 2011 року сторонами були підписані акти прийому-передачі робіт (надання послуг) за вересень 2011 року на суму 213 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 35500,00 грн. та за жовтень 2011 року -185 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 30 833,33 грн.

Також, за наслідками зазначених правовідносин ТОВ «Дормашавто» виписало на адресу позивача податкові накладні № 408 від 30.09.2011 р. на суму 213 000,00 грн., в тому числі ПДВ -35500,00 грн., та № 381 від 31.10.2011 року на суму 185 000,00 грн., в тому числі ПДВ 30 833,33 грн.

Розрахунки між ТОВ «Київське детективно-охоронне агентство «Безпека-ЛТД» та ТОВ «Дормашавто» проведено у безготівковій формі на повну суму вартості наданих послуг, що підтверджується платіжними дорученнями: № 630 від 14.10.2011 р. на суму 150 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 25 000,00 грн.; № 691 від 26.10.2011 року на суму 63 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 10 500,00 грн.; № 775 від 14.11.2011 року на суму 100 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 16 666,67 грн. та № 1261 від 06.03.2012 року на суму 85 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 14 166,67 грн..

Отже, колегією суддів встановлено, що первинні документи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Крім того, колегія суддів, зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційної інстанцій, а саме, Договорами про здійснення транспортного обслуговування та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а Постанова Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2013 року прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 71, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське детективно-охоронне агентство «Безпека-ЛТД» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2013 року - задовольнити .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2013 року - скасувати .

Постановити по справі нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське детективно-охоронне агентство «Безпека-ЛТД» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення 12.03.2013 р. № 0001922207 та № 0001932207.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді А.Ю. Кучма

І.В. Федотов

(Повний текст Постанови виготовлений 03.09.2013 року)

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Кучма А.Ю.

Федотов І.В.