Постанова

від 06.09.2013 по справі 922/2375/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" вересня 2013 р.                                                           Справа № 922/2375/13             Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя  Гребенюк Н. В. при секретарі Сіренко К.О. за участю представників сторін: позивача – не з'явився відповідача -  не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2453Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2013 р. у справі № 922/2375/13 за позовом  ДП “Центр Львівсільмашсервіс”, Львів до  ПП “Україна”, м. Харків про стягнення коштів ВСТАНОВИЛА: В червні 2013 р. ДП "Центр "Львівсільмашсервіс" звернулось до господарського суду Харківської із позовною заявою про стягнення з ПП "Україна"   66 500,00 грн. основного боргу, пені в сумі 4045,98 грн., 32 600,00 грн. штрафних санкцій з розрахунку 10 % від суми порушеного зобов'язання, посилаючись на укладення між сторонами договору купівлі - продажу №12/06/12 від 12.06.2012 та поставку відповідачеві товару по видатковій накладній №РН- 0000030 від 03.07.2012 року    на суму 81 500,00 грн. Рішенням господарського суду Харківської області від 22.07.2013 р. по справі № 922/2375/13 (суддя Попович І.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПП “Україна” на користь ДП “Центр Львівсільмашсервіс” 66    500,00 грн. основної заборгованості, пені в сумі 4014,79 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 32    600,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. У апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, вважає, що судом першої інстанції безпідставно не було задоволено його клопотання про відкладення розгляду справи, що позбавило права відповідача надати витребувані судом першої інстанції документи. Крім того, зазначає, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи та висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають фактичним обставинам справи. Так, апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що вказаний у договорі товар був переданий позивачем та отриманий відповідачем не відповідає дійсності, оскільки фактично товар в повному обсязі на підставі видаткової накладної відповідачем отримано не було. На думку апелянта, у відповідача відсутній борг перед позивачем. Ухвалою Харківського апеляційного  господарського суду від 08.08.2013 р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження і призначено її до розгляду  на 02.09.2013 р. та запропоновано надати до апеляційного суду позивачу відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень, відповідачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі. Позивач на виконання вимог ухвали суду, 02.09.2013 р. надав за вх. № 7455 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. В судове засідання, призначене на 02.09.2013 р. представники сторін не з'явились, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка канцелярії Харківського апеляційного господарського суду на зворотній стороні ухвали про прийняття апеляційної скарги. Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, небажання реалізувати своє право на участь у вирішенні спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності представників сторін за наявними у матеріалах справи доказами. Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Харківської області від 08/07/2013 р. у справі № 922/2375/13 підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 12.06.2012  року між ДП "Центр "Львівсільмашсервіс"  (продавець) та ПП "Україна" (покупець) було укладено  договір купівлі - продажу №12/06/12. Згідно з умовами п.1.1. договору, продавець зобов'язується  передавати, а покупець зобов'язується  оплатити  та прийняти  в порядку та строки визначені  договором  і додатками  до нього  сільськогосподарську техніку. Підпунктом 1.1.1. даного договору встановлено загальну суму даного договору у розмірі  81 500,00 грн. в т. ПДВ -13583,33 грн. Розділом четвертим  договору сторонами передбачено  строк  та спосіб  передачі товару, зокрема п. 4.1.,.4.2. договору визначено, що  передача товару  здійснюється протягом  п'яти банківських днів  з моменту  зарахування на розрахунків рахунок  продавця 20 % вартості товару. Продавець  зобов'язується  поставити  товар  до 10.07.2012 року. Розділом п'ятим договору  сторонами визначено порядок розрахунків, а саме відповідно п.п. 5.1, 5.2, 5.3 передбачено, що розрахунок за товар здійснюється шляхом  зарахування  на розрахунковий рахунок продавця: а) передплати  в розмірі 20% вартості  товару, згідно виставленого рахунку - фактури; б) 80% протягом п'яти місяців. Остаточний  розрахунок - 31 жовтня 2012 року. Днем оплати  є день  зарахування коштів  на розрахунковий  рахунок продавця. Порядок та строки оплати можуть змінюватись за письмовим погодженням  сторін. Розділом дев'ятим сторонами визначено строк дії договору  та його розірвання, відповідно до умов якого даний договір набуває юридичної сили з моменту  підписання  і діє до виконання зобов'язань, але  в будь - якому  випадку  до повного  виконання сторонами договірних  зобов'язань. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач на підставі виставленого рахунку - фактури №СФ-0000045 від 12.06.2013 року  на суму 81 500,00 грн., поставив відповідачеві товар, який був прийнятий відповідачем, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000030 від 03.07.2012 року, підписаною  та скріпленою печаткою обох сторін, про те останній свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару в повному обсязі не здійснив, здійснивши лише  на виконання п. 5.1 договору передоплату відповідно до платіжного доручення №5 від 27.06.2012 року  частково на суму 15 000, 00 грн., тобто,  від суми 16 300, 00 грн., що становить 20% суми договору.   Як зазначає позивач, станом на  31.10.2012 року, а саме, на дату, яку сторони в договорі визначили остаточною для проведення розрахунків,  кошти від  відповідача в сумі 1300,00 грн., що є залишком  від 20% суми договору та 65 200,00 грн., що становлять 80 % суми договору не надійшли, загалом неоплаченим залишився  товар  в сумі 66500,00грн., в зв'язку з чим, вищевказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом.      Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач в строк передбачений умовами договору (п. 5.1 остаточний розрахунок 31.10.2012 року) станом на момент розгляду справи заборгованості за отриманий за договором купівлі - продажу №12/06/12 від 12.06.2012   року товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості,  в зв'язку з чим є таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 66 500,00 грн. З урахуванням фактичних матеріалів справи та положень ст.ст. 11, 525, 526, 530, 612, 629, 692 ЦК України та ст. 173, 174, 179, 193 ГК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 66500,00 грн. Крім  того, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача  в зв'язку з порушенням покупцем строків сплати 80% вартості поставленого товару  пені в сумі 4045,98 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 10 % від суми порушеного зобов'язання в місяць, що становить 32 600,00 грн., виходячи з наступного. Відповідно  до ст.536 ЦК України  за користування чужими грошовими коштами  боржник зобов'язаний  сплачувати  проценти, якщо інше  не встановлено  договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами  встановлюється договором, законом або іншим  актом цивільного законодавства. Пунктом 8.2. договору сторонами визначено, що за порушення покупцем  строку оплати 80% вартості товару, останній  сплачує на  користь  продавця  пеню в розмірі подвійної  облікової  ставки НБУ  за кожен день прострочення, а також відсотки  за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 10 % від суми порушеного зобов'язання  в місяць. Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, сторони в договорі встановили розмір процентів за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 10 % від суми порушеного зобов'язання  в місяць. На підставі вищевказаного пункту договору, позивачем було нараховано до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 32 600,00 грн. за період з 01.11.2012  року по  31.03.2013 року. Розрахунок здійснювався наступним чином: 65 200,00 грн. *10% = 6520,00 грн. за місяць * на 5 (кількість місяців прострочення) = 32 600,00 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок  відсотків  за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 10 % від суми порушеного зобов'язання  в місяць, нарахованих позивачем відповідно до умов договору за період з 01.11.2012 року по 31.03.2013 року в сумі 32 600,00 грн.,  колегія суддів апеляційної інстанції вважає вищевказані нарахування обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В свою чергу, колегія суддів зазначає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе. Крім того, позивачем відповідно до п. 8.2  договору за порушення покупцем  строку оплати 80% вартості товару нараховано пеню в сумі  4045,98 грн. за період з 01.11.2012 року по 31.03.2013 року. Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,    передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні       санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції. Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової   суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним       правил       здійснення       господарської       діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема   сплата неустойки. Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники       грошових       коштів       сплачують       на    користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню   в   розмірі,    що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано      Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Такої ж позиції дотримується Верховний суд України в постановах № 25/187 від 24.10.2011 р., № 5002-2/5109-2010 від 07.11.2011 р. Враховуючи викладені обставини, господарським судом перевірено розрахунок нарахованої до стягнення пені  за період з 01.11.2012 року по 31.03.2013 року та встановлено, що даний розрахунок розраховано позивачем невірно арифметично, в зв'язку із чим,  апеляційним судом  зроблений перерахунок пені за допомогою системи бази "Законодавство" з урахуванням розміру подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості за вищевказаний період,  згідно з яким колегія суддів вважає, що до стягнення підлягає пеня в розмірі 4014,79 грн., в частині позовних вимог в розмірі 31,19 грн. пені слід відмовити, як в безпідставно нарахованих. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів на спростування як суми основного боргу, так і нарахованих на неї сум процентів за користування чужими грошовими коштами та пені. Заперечення відповідача фактично зводяться до того, що суд першої інстанції відмовивши відповідачу у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи позбавило його можливості надати витребувані місцевим господарським судом документи. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі твердження відповідача позбавлені належної переконливості, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі порушено 13.06.2013 року, ухвалою господарського суду Харківської області від 26.06.2013 р. розгляд було відкладено на 08.07.2013 р. у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. В подальшому розгляд справи було знову відкладено ухвалою господарського суду Харківської області від 08.07.2013 р. в зв'язку з нез'явленням представника відповідача у судове засідання на 22.07.2013 р. Тобто дана справа слухається місцевим господарським судом досить тривалий час, в зв'язку з чим, сторони, зокрема, відповідач, мали достатньо часу для надання відповідних доказів по справі, ознайомлення з матеріалами справи, про те останній в судові засідання не з'являвся, жодних документів в підтвердження своєї позиції по суті спору не надав, тому господарський суд  враховуючи приписи статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), відповідно до якої кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону, правомірно не вбачав правових підстав щодо відкладання розгляду справи. Дослідженням матеріалів справи встановлено, що господарським судом Харківської області в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та існували підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України. На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ПП “Україна”, м. Харків  на рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2013 року у справі № 922/2375/13 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2013 року у справі № 922/2375/13 залишити без змін. Повний текст постанови складено 06.09.2013 року Головуючий суддя                                                                    Слободін М.М. Суддя                                                                                           Білецька А.М.   Суддя                                                                                           Гребенюк Н. В.