ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ,
вул. Десятинна, 4/6
П О С Т А Н О
В А
І М Е Н Е
М У К Р А Ї Н И
м. Київ
23.01.2009 р.
№ 13/469
Окружний
адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г.
при секретарі Федоровій О.В., розглянувши справу
за
адміністративним позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду
України у м. Києва
про зобов'язання нарахувати на особистий рахунок
пенсійної справи недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007
рр. в сумі 2733,30 грн.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС
України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини
постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що
повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини
постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного
судочинства України.
ОБСТАВИНИ
СПРАВИ:
ОСОБА_1звернувся з позовною заявою
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання
нарахувати на особистий рахунок пенсійної справи недоплачену щомісячну державну
соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006-2007 рр. в
сумі 2733,30 грн.
В обґрунтування своїх вимог Позивач
зазначив, що є «дитиною війни»в розумінні Закону України «Про соціальний захист
дітей війни»і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема,
посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,
Позивач зазначив, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у
розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Позивач також вказав, що
бездіяльність Відповідача грубо порушила його законні права, позбавила права
отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про
нехтування правами громадян з боку Відповідача.
Відповідач проти позову заперечив, зазначаючи, що він
діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними
нормативно-правовими актами. Зокрема, Відповідач вказав, що Законом України
«Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що фінансування виплат по
даному Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує
Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує
Кабінет Міністрів України. Крім того, Відповідач зазначив, що частиною третьою
статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування»передбачено, що мінімальний
розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті,
застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з
цим Законом. З цього Відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний
розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій він не
застосовується.
Також вказав, що жодним законом не
передбачено, які органи повинні виплачувати підвищенні пенсії, за рахунок яких
коштів та джерел, в якому процедурному порядку здійснювати призначення і яким
чином обчислювати вказаний розмір. Відповідач зазначив, що статтею 7 Закону
України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що фінансове
забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного
бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. Виходячи із зазначеного, Відповідач вважає,
що він діяв в межах своїх повноважень та не порушив вимоги чинного
законодавства України.
Розглянувши подані сторонами
документи та матеріали, заслухавши пояснення Позивача та представника
Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких
ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне
значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до
наступних висновків.
Позивач, ОСОБА_1, народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист
дітей війни»дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час
закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Відповідно, Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний
захист дітей війни». Відповідач не заперечує того факту, що Позивач є дитиною
війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Виходячи із того, що Позивач є
дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,
суд вважає, що на нього повністю розповсюджується всі пільги та соціальні
гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в
тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як
передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Відповідно до частини 1 статті 28
Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у
жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового
мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України
«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що
мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої
цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій,
призначених згідно з цим Законом. Однак, Суд вважає за можливе застосувати саме
частину 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком
використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як
коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої
Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон
передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії,
що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 46 Конституції
України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на
забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності,
втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у
старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна
доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян,
які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця
щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є
дітьми війни, на соціальний захист.
В той же час, що відповідно до
статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове
забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного
бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови
відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям
війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з
яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду,
це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в
тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Суд звертає увагу сторін на те, що
реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке
базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин
нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена
у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади
на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не
приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти
України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент
Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть
посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх
зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в
процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії базуються на принципі
юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на
відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав
та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить
позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v.
Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи
повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо
такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має
автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим
принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може
посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в
даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган
вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої
політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення
про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи
поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб
стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи
поведінки.
Відносини, що склалися між
позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту
статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства
України.
Як зазначено у Рішенні
Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і
щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це
умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини,
необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -
це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його
множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних
одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод
означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які
відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик
права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру
території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно
вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної
характеристики.
Враховуючи те, що Позивач є дитиною
війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й
право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання
надбавки до пенсії.
Наділивши дітей війни зазначеною
соціальною гарантією, держава, таким чином, взяла на себе публічне зобов'язання
забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між Позивачем і державою
встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який
характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист
дітей війни.
Відповідно до статті 22 Конституції
України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається
звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Разом із тим, суд бере до уваги
посилання Відповідача на приписи ст. ст. 99, 100 КАС України щодо пропущення
Позивачем строку звернення до суду.
Враховуючи вище вказані положення
чинного законодавства України та
міжнародну практику при вирішення спорів щодо гарантій соціального
захисту дітей війни суд вважає за необхідно позовні вимоги задовольнити
частково. При цьому враховується посилання Відповідача на ст. ст. 99, 100 КАС
України та те, що Позивач звернувся до суду 29.08.08 р. Отже, сума недоплаченої
соціальної допомоги вираховується Позивачу з серпня по грудень 2007 року.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007
рік»прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить з
квітня -406 грн., з жовтня -411 грн. Таким чином за вказаний період, Позивачу
недоплачено 613,5 грн. (2045х30%=613,5).
Відповідно до частини 1 та 2 статті
2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного
судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів
юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових
осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на
основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть
бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних
повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності
Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового
провадження.
Відповідно до частини 1 статті 71
Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті
обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,
встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71
Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про
протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень
обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж
заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства
України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній
заяві доводи Позивача до Відповідача є частково обґрунтованими та відповідно
такими, що підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 94,
99, 100, 158-163 КАС України, адміністративний суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити
часткового.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного
фонду України у м. Києва нарахувати на особовий рахунок пенсійної справи
ОСОБА_1(м. АДРЕСА_1) недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з серпня
по грудень 2007 року у сумі 613,5 грн. (шістсот тринадцять гривень 50 коп.)
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони
та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному
порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження
подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається
протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви
подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАС України
Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення
строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була
подана у строк, постанова суду першої
інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання
апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної
сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя
А. Степанюк
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 23.01.2009 |
Оприлюднено | 13.04.2009 |
Номер документу | 3342407 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Степанюк А.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні