Постанова

від 27.08.2013 по справі 2а-1980/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 серпня 2013 року № 2а-1980/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики про скасування постанови про накладення стягнень від 23.08.2011 р. №001840/пром ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, (далі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, (далі - відповідач), про скасування постанови про накладення стягнень від 23.08.2011 р. №001840/пром.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач, відповідно до ч.2 ст.15 Закону України „Про захист прав споживачів", мав законне та обґрунтоване право розміщувати (зберігати) інформацію про продукцію «під прилавком», оскільки це також є місцем (приміщенням), у якому продукція реалізується, не порушуючи при цьому вимоги розміщення даної інформації у місцях, де реалізується продукція. Позивач також звертав увагу суду на те, що відповідач в порушення вимог ч.1 ст.38 Кодексу України про адміністративні правопорушення прийняв оскаржувану постанову після спливу 2-х місяців з дня виявлення правопорушення.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судові засідання не з'являвся, письмових заперечень на позовну заяву суду не надавав.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

23 березня 2011 року відповідачем проведено планову перевірку позивача щодо дотримання вимог чинного законодавства, за результатами якої складено Акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 001033 (далі - Акт перевірки).

Згідно з Актом перевірки відповідач встановив, що ФОП ОСОБА_1 здійснював реалізацію продукції, зазначеної в пунктах 1-10 таблиці Акту перевірки, за відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар, а саме, на зворотному боці товарного ярлика не зазначена форма огранки напівдорогоцінного каміння.

За результатами перевірки відповідачем видано припис керівнику господарюючого суб'єкта до акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 23.03.2011 р. № 001033, згідно з яким його зобов'язано тимчасово припинити реалізацію товарів, зазначених у пунктах 1-10 таблиці до акту перевірки, та усунути порушення, зазначені в акті перевірки.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем була прийнята Постанова про накладання стягнень, передбачених статтею 23 Закону України „Про захист прав споживачів" від 23.08.2011 р. №001840/пром, якою до позивача застосовано штраф у розмірі 12248,70 грн.

Законом України "Про захист прав споживачів", (далі - Закон), врегульовано відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За змістом положень статті 26 Закону спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим -орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захист прав споживачів і мають право, зокрема, перевіряти у суб'єктів господарювання сфери послуг і торгівлі, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські торговельні та інші приміщення цих суб'єктів та накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів.

Таким спеціально уповноваженим органом виконавчої влади відповідно до Указів Президента України від 01 жовтня 2002 року № 887 "Про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики" та відповідно до Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року № 225 "Питання Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики" визначено Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (далі - Держспоживстандарт).

Територіальним органом Держспоживстандарту є відповідач, діяльність якого також врегульована Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Держспоживстандарту від 23 червня 2009 року № 229.

Статтею 1 Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", зокрема, утворено Державну службу технічного регулювання України, реорганізувавши Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Пунктом 5 зазначеного Указу Президента України встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Указом Президента України „Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" від 06 квітня 2011 року №370/2011 утворено Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, поклавши на цю Інспекцію функції з реалізації державної політики з питань державного контролю у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2011 року № 465 затверджено Положення про Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів, яка є центральним органом виконавчої влади. Крім того, визнано такими, що втратили чинність укази Президента України від 1 жовтня 2002 року N 887 "Про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики", від 18 березня 2003 року N 225 "Питання Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики" та інші акти, що стосуються діяльності Держспоживстандарту.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію повинна містити: 1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; 2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; 3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; 4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; 5) позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; 6' 1) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; 7) дату виготовлення; 8) відомості про умови зберігання; 9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); 10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; 11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; 12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Згідно з частиною 2 статті 15 вказаного Закону, інформація, передбачена частиною 1 цього ж Закону, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування. Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Відповідно до вимог п.17 Правил роздрібної торгівлі ювелірними та іншими виробами з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р. №460, ювелірні вироби як вітчизняного, так і іноземного виробництва повинні мати опломбовані товарні ярлики. Товарний ярлик ювелірних виробів передбачає наявність такої інформації: на лицьовому боці товарного ярлика до виробу зазначається найменування або товарний знак підприємства-виробника, найменування виробу або його шифр, найменування сплаву металу та його проба, маса виробу, ціна за 1 г (для вагових виробів) або ціна виробу; на зворотному боці товарного ярлика - артикул, номер (розмір) каблучки або браслета, найменування каменю, нормативно-правовий акт, відповідно до якого виготовлено виріб, кількість та якісні характеристики каменів (колір, дефектність, маса, форма огранки).

Позивачем не заперечувався факт відсутності на товарних ярликах продукції, зазначеної в пунктах 1-10 таблиці Акту перевірки, форми огранки напівдорогоцінного каміння.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів", у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію -у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але, не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З урахуванням наведеного, суд вважає правомірним застосування відповідачем до позивача штрафних фінансових санкцій.

Проте, суд не погоджується з розміром застосованої штрафної санкції.

З матеріалів справи вбачається, що напівдорогоцінне каміння, зазначене в пунктах 1-10 таблиці Акту перевірки, було поставлене на користь позивача в листопаді місяці 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю „Златар" (код ЄДРПОУ 36055473) на підставі Договору поставки № 021110 від 02 листопада 2010 року, що підтверджується видатковими накладними: №01101 від 04 листопада 2010 року на суму 5013,94 грн.; № 08101 від 08 листопада 2010 року на суму 3 545,60 грн.; № 11101 від 11 листопада 2010 року на суму 3500,80 грн.; № 15101 від 15 листопада 2010 року на суму 19982,80 грн.; № 17101 від 17 листопада 2010 року на суму 3596,40 грн.; №17102 від 17 листопада 2010 року на суму 5 189,40 грн.

Всього, за вищевказаними видатковими накладними, ТОВ „Златар" поставило на користь позивача на основі Договору поставки № 021110 від 02 листопада 2010 року товар на загальну суму в розмірі 40828,94 грн.

Таким чином, керуючись п.7 ч.1 ст.23 Закону України "Про захист прав споживачів", розмір штрафу для позивача повинен складати 12248,68 грн., а не 12248,70 грн., як зазначено в оскаржуваній постанові.

Суд не погоджується з твердженнями позивача відносно того, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог ч.1 ст.38 Кодексу України про адміністративні правопорушення виходячи з наступного.

Згідно положень ст.2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу. Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України.

Відповідно до п.1.2. та п.1.3. резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року №7-рп/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) з огляду на те, що за чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, у частині третій статті 2 цього Кодексу під словосполученням "законодавством, ще не включеним до Кодексу" слід розуміти закони, що встановлюють відповідальність фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, які ще не включені в установленому порядку до зазначеного Кодексу. Положення частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення, слід розуміти так, що передбачені цією статтею строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного чи податкового законодавства.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що оскаржуваною постановою накладено штраф не на фізичну особу, а на фізичну особу-підприємця, суд приходить до висновку, що в даному випадку не можуть бути застосовані норми частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень, в тому числі, з боку суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість оскаржуваної постанови та часткову обґрунтованість позовних вимог в частині визначення розміру штрафної санкції .

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Скасувати Постанову Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів" №001840/пром. від 23 серпня 2011 року в частині застосування штрафної санкції на суму 0,02 грн. (дві копійки).

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко