Постанова

від 12.11.2013 по справі 2а-1980/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1980/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2013 у справі за його адміністративним позовом до управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики про скасування постанови про накладення стягнень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив скасувати в повному обсязі постанову № 001840/пром про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 23.08.2011, якою на позивача (ФОП ОСОБА_2) відповідачем (управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики) було накладено штраф у розмірі 12 248, 70 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2013 позов задоволено частково: скасовано постанову управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» № 001840/пром. від 23.08.2011 в частині застосування штрафної санкції на суму 0,02 грн. (дві копійки).

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2011 відповідачем проведено планову перевірку позивача щодо дотримання вимог чинного законодавства, за результатами якої складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 001033.

Згідно з актом перевірки відповідач встановив, що ФОП ОСОБА_2 здійснював реалізацію продукції, зазначеної в пунктах 1-10 таблиці акту перевірки, за відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар, а саме, на зворотному боці товарного ярлика не зазначена форма огранки напівдорогоцінного каміння.

За результатами перевірки відповідачем видано припис керівнику господарюючого суб'єкта до акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 23.03.2011 № 001033, згідно з яким його зобов'язано тимчасово припинити реалізацію товарів, зазначених у пунктах 1-10 таблиці до акту перевірки, та усунути порушення, зазначені в акті перевірки.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем була прийнята постанова про накладання стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 23.08.2011 №001840/пром, якою до позивача застосовано штраф у розмірі 122 48, 70 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття постанови від 23.08.2011 №001840/пром, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач в порушення вимог ч. 1 ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення прийняв оскаржувану постанову після спливу 2-ох місяців з дня виявлення правопорушення.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовано відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захист прав споживачів і мають право, зокрема, перевіряти у суб'єктів господарювання сфери послуг і торгівлі, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські торговельні та інші приміщення цих суб'єктів та накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів.

Таким спеціально уповноваженим органом виконавчої влади відповідно до Указів Президента України від 01.10.2002 № 887 «Про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики» та відповідно до Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2003 № 225 «Питання Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики» визначено Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (далі - Держспоживстандарт).

Територіальним органом Держспоживстандарту є відповідач, діяльність якого також врегульована Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Держспоживстандарту від 23.06.2009 № 229.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.

Пунктом 17 Правил роздрібної торгівлі ювелірними та іншими виробами з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1999 №460 передбачено, що ювелірні вироби як вітчизняного, так і іноземного виробництва повинні мати опломбовані товарні ярлики. Товарний ярлик ювелірних виробів передбачає наявність такої інформації: на лицьовому боці товарного ярлика до виробу зазначається найменування або товарний знак підприємства-виробника, найменування виробу або його шифр, найменування сплаву металу та його проба, маса виробу, ціна за 1 г (для вагових виробів) або ціна виробу; на зворотному боці товарного ярлика - артикул, номер (розмір) каблучки або браслета, найменування каменю, нормативно-правовий акт, відповідно до якого виготовлено виріб, кількість та якісні характеристики каменів (колір, дефектність, маса, форма огранки).

Позивачем не заперечувався факт відсутності на товарних ярликах продукції, зазначеної в пунктах 1-10 таблиці акту перевірки, форми огранки напівдорогоцінного каміння.

Однак, колегія суддів, прийшовши висновку до часткового скасування оскаржуваної постанови виходить з наступного.

Згідно положень ст. 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу. Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України.

Згідно з положеннями ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Отже, враховуючи вимоги КУпАП крайній строк притягнення позивача до адміністративної відповідальності (з урахуванням дати складення акту перевірки від 23.03.2011, яким було виявлено правопорушення) закінчився ще 23.05.2011, тоді як оскаржувана постанова № 001840/пром про накладення стягнень винесена 23.08.2011.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що до позивача не можуть бути застосовані норми ч. 1 ст. 38 КУпАП з огляду на наступне.

Колегія суддів звертає увагу, що пунктами 1.2 та п.1.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 №7-рп/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) з огляду на те, що за чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, у частині третій статті 2 цього Кодексу під словосполученням «законодавством, ще не включеним до Кодексу» слід розуміти закони, що встановлюють відповідальність фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, які ще не включені в установленому порядку до зазначеного Кодексу. Положення частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення, слід розуміти так, що передбачені цією статтею строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного чи податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи те, що постанова управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики не була наслідком порушення валютного чи податкового законодавства, оскільки зміст зазначеної постанови базується виключно на законодавстві про захист прав споживачів, то ч. 1 ст. 38 КУпАП обмежуватись у застосуванні в даному випадку не може.

Крім того, позивач не є юридичною особою, оскільки глава 7 Цивільного кодексу України дає чіткі характеристики юридичній особі, визначає її статус, види та організаційно-правові форми. Оскільки рішенням Конституційного Суду України регулює застосування ч. 1 ст. 38 КУцАП саме до юридичних осіб, обмеження щодо застосування цієї статті жодним чином не можуть розповсюджуватись на фізичних осіб-підприємців. Адже фізична особа-підприємець - це фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка зареєстрована у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», і здійснює підприємницьку діяльність від власного імені та без створення юридичної особи.

Більш того, відповідно до підпункту 3.8.1 п. 3.8 ст. 3 Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97 підприємець - фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що до даних правовідносин ч. 1 ст. 38 КУпАП мала застосовуватись без будь-яких обмежень, а тому постанова управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 001840/пром прийнята з порушенням 2-ох місячного строку притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що не було враховано судом першої інстанції, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт надав належні докази, що спростовують правомірність оскаржуваної постанови суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив частково скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2013 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних про скасування постанови № 001840/пром про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 23.08.2011, якою на позивача (фізична особа-підприємець ОСОБА_2) відповідачем (управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики) було накладено штраф у розмірі 12 248, 68 грн. та ухвалити в цій частині нову постанову, якою дані позовні вимоги задовольнити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2013 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.