Постанова

від 13.09.2013 по справі 5011-20/6926-2012-67/3-2013

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2013 року Справа № 5011-20/6926-2012-67/3-2013

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю. (доповідач),

розглянувши касаційну скаргу приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м. Київ,

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013

зі справи № 5011-20/6926-2012-67/3-2013

за позовом приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі - Організація)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ля Гушко" (далі - Товариство), м. Київ,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" (далі - Підприємство), м. Київ,

про стягнення 18 051,41 грн.,

за участю представників:

Організації - Хлєбнікова С.Г.,

Товариства - Ховхуна Ю.Е.,

Підприємства - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Організація звернулася до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням подальших уточнень позовних вимог) про стягнення з Товариства 22 827,51 грн. основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 258,48 грн. та 1 085,13 грн. пені, а всього 24 171,12 грн., що мотивувала неналежним виконанням Товариством зобов'язань зі сплати винагороди за договором від 26.04.2011 № КБР-Л2604/11 (далі - Договір).

Справа неодноразово розглядалася господарськими судами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2013 (колегія суддів у складі: Куркотова Є.Б. - головуючий суддя, судді Марченко О.В., Ониськів О.М.) позов задоволено: з Товариства стягнуто 22 827,51 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних у сумі 258,74 грн. та 1 085,45 грн. пені.

Прийняте місцевим судом рішення з посиланням на приписи статей 526, 530, 549, 610, 611, 625, 638, 1000, 1109, 1110 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 33, 47 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон № 3792) мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі сплати винагороди за використання об'єктів авторського права і суміжних прав протягом дії укладеного сторонами Договору, який у встановленому порядку недійсним не визнавався.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 (колегія суддів у складі: Сотніков С.В. - головуючий суддя, судді Разіна Т.І., Доманська М.Л.) зазначене рішення місцевого суду зі справи скасовано та в позові відмовлено.

Постанову апеляційного суду зі справи з посиланням на приписи статей 11, 435, 441, 452, 629, 638, 1109 ЦК України та статей 7, 15, 32, 33, 36, 37, 39, 47, 48, 49 Закону № 3792 мотивовано тим, що Договір не містить переліку конкретних творів, право на використання яких надано позивачем відповідачеві, що свідчить про неузгодженість сторонами його предмета, а тому Договір є неукладеним, внаслідок чого підстави для задоволення даного позову відсутні.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та додаткових письмових поясненнях Організація просить постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального права, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників Організації та Товариства, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- за умовами Договору позивач, будучи організацією колективного управління, від власного імені надав Товариству дозвіл на використання (у належному відповідачеві ресторані) шляхом публічного виконання і публічної демонстрації оприлюднених музичних творів (об'єктів авторського права), фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань (об'єктів суміжних прав), тоді як Товариство, у свою чергу, зобов'язалося щомісячно сплачувати за це відповідну винагороду (роялті);

- будь-яких обмежень щодо загального переліку або окремих об'єктів використання (музичних творів, фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань) Договір не містить;

- Договір недійсним у встановленому порядку не визнавався;

- відповідач зобов'язання за Договором виконав частково, сплативши позивачеві винагороду в розмірі 3 000 грн.;

- розмір заборгованості Товариства перед Організацією за визначений позивачем період дії Договору (26.04.2011 - 31.08.2012) з урахуванням втрат від інфляції становить 22 827,51 грн.;

- розмір 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу, складає 258,74 грн., а сума пені (пункт 2.6 Договору) - 1 085,45 грн.

Зазначені обставини апеляційним господарським судом не спростовано.

Причиною виникнення даного спору є питання укладеності Договору (узгодження сторонами його істотних умов) та наявності у Товариства перед Організацією невиконаних зобов'язань за Договором.

Відповідно до положень статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31-33 Закону № 3792: право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом ); розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Використання твору без дозволу та без сплати авторської винагороди є порушенням майнових авторських прав, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону № 3792.

За змістом статей 450, 452, 4 53, 454 ЦК України, статей 36, 37, 39, 40, 42, 43 Закону № 3792: право на використання об'єкта суміжних прав (зокрема, виконання, фонограми, відеограми тощо) належить відповідному правовласнику (виконавцеві, виробникові фонограми та/або відеограми чи особі, якій відповідні права передані у встановленому порядку); використання об'єктів суміжних прав здійснюється за згодою правовласників; у випадках, передбачених законом, допускається пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників без згоди відповідних правовласників, але з виплатою їм винагороди; збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються уповноваженими організаціями колективного управління.

Згідно з частиною першою статті 43 Закону № 3792 допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;

в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

Отже, на відміну від об'єктів авторського права зазначене публічне виконання фонограми або її примірника чи публічна демонстрація відеограми або її примірника, публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір або по проводах (через кабель) без дозволу правовласника не є порушенням суміжних прав у розумінні пункту "а" статті 50 Закону № 3792.

При цьому укладення договору про виплату винагороди (роялті) за пряме або опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань відповідно до вимог чинного законодавства України є обов'язковим для осіб, які здійснюють таке використання (частина третя статті 179 ГК України, частини друга і третя статті 43 Закону № 3792, пункти 1, 3, 4 розділу ІІ Розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71.

Питання правомірності дій Організації зі збирання винагороди за використання об'єктів суміжних прав на підставі договору доручення з уповноваженою організацією колективного управління (третя особа) перебуває поза межами даного судового провадження та з огляду на чинність Договору, який у встановленому порядку недійсним не визнано, не впливає на вирішення цього судового спору.

У свою чергу, стосовно повноважень організацій колективного управління з надання дозволів на використання об'єктів авторського права (зокрема, музичних творів) необхідно враховувати таке.

Статтею 45 Закону № 3792 передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з частиною четвертою статті 47 цього Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону № 3792 повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим за змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону № 3792 наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону № 3792 встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 цього Закону до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої цієї статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами , в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди , а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Тим самим, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

При цьому саме такий підхід, з одного боку, забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди), а, з іншого - дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Використання відповідачем музичних творів , фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань у діяльності ресторану не оспорюється.

Відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління Організації (з дозволів на використання, які нею надаються) у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статей 638, 1109 ЦК України, статті 180 ГК України, статей 32, 33 Закону № 3792 визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Водночас надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання (демонстрацію) музичних творів, фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови Договору, оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

Неподання позивачем доказів передачі йому в управління об'єктів авторського права і суміжних прав наведеного не спростовує.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин місцевий господарський суд, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального і процесуального права та з наведенням у рішенні зі справи необхідного мотивування, беручи до уваги право позивача як організації колективного управління надати дозвіл на використання необмеженої кількості музичних творів, встановивши наявність чинного Договору, дослідивши його зміст, виконання сторонами договірних зобов'язань і стан розрахунків, дійшов обґрунтованих висновків щодо укладеності даного Договору та неналежного виконання Товариством договірних зобов'язань, а тому й правомірно задовольнив позовні вимоги Організації в повному обсязі.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції наведених законодавчих приписів у повному обсязі не врахував та, залишивши поза увагою особливості діяльності як організацій колективного управління, так і суб'єктів комерційного використання об'єктів авторського права і суміжних прав, обмежившись формальною відсутністю в Договорі переліку об'єктів, дозволених для використання Товариству, дійшов помилкового висновку щодо неукладеності Договору, а тому й безпідставно скасував законне і обґрунтоване (в частині задоволення позовних вимог Організації) рішення місцевого господарського суду, що свідчить про неправильне застосування ним зазначених норм матеріального права та згідно з частиною першою статті 111 10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваної постанови зі справи.

Разом з тим і рішення суду першої інстанції, прийняте поза межами позовних вимог - стосовно стягнення 3 % річних у сумі 258,74 грн. замість 258,48 грн. та 1 085,45 грн. пені замість 1 085,13 грн., - підлягає зміні з огляду на: фактичний зміст позову Організації; відсутність клопотання позивача, передбаченого пунктом 2 статті 83 ГПК України; невиконання відповідних вказівок, що містяться в постанові касаційної інстанції від 25.12.2012 з даної справи.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 зі справи № 5011-20/6926-2012-67/3-2013 скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2013 зі справи № 5011-20/6926-2012-67/3-2013 змінити, скасувавши його в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Ля Гушко" 3 % річних у сумі 0,26 грн. та 0,32 грн. пені.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2013 зі справи № 5011-20/6926-2012-67/3-2013 залишити в силі.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ля Гушко" на користь приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. судового збору з касаційної скарги.

5. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

Суддя В.Селіваненко

Суддя І.Бенедисюк

Суддя Б.Львов