Постанова

від 10.09.2013 по справі 2а-10004/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 року Справа № 116740/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Клюби В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ :

31 серпня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати дії управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області (далі - УПФ України в Ковельському районі) щодо перерахунку його пенсії протиправними та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 вересня 2011 року позовні вимоги позивача у частині перерахунку спірної доплати до пенсії за винятком періоду з 03 березня 2011 року по 31 серпня 2011 року - залишено без розгляду.

Постановою цього ж суду від 16 вересня 2011 року, прийнятою у скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено частково та зобов'язано УПФ України в Ковельському районі нарахувати та виплатити позивачу передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 03 березня 2011 року по 18 червня 2011 року з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому вирішено, що постанова підлягає негайному виконанню.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Ковельському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність його висновків обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Просить врахувати, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були взяті до уваги положення бюджетного законодавства України та видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.

З урахуванням вимог ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність вимог позивача у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру його пенсії, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 03 березня 2011 року по 18 червня 2011 року та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.

Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі апеляційний суд не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Разом із тим, відповідно до ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч. 1 та 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць. Тому у цій частині оскаржувану постанову необхідно змінити.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області задовольнити частково.

Постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2011 року у справі № 2а-10004/11 в частині її допущення до негайного виконання змінити.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити зазначену постанову суду від 16 вересня 2011 року до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2011 року залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.10 ст. 183-2 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.В.Клюба