Постанова

від 01.11.2013 по справі 2а-10004/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2013р. Справа № 148566/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Хобор Р.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні в місті Львові

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську, м.Івано-Франківськ

на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.09.2011р. у справі

за позовом ОСОБА_1,м.Івано-Франківськ

до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську, м.Івано-Франківськ

про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "дітям війни " ,-

ВСТАНОВИВ:

10.06.2011р. позивач: ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом, яким просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську здійснити перерахунок та виплатити на її користь підвищення до пенсії "дитині війни " в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни " за період з 01.01.2011р.по 01.06.2011р., з урахуванням вимог ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведених виплат.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.09.2011р. позов задоволено; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії "дитині війни " в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2011р. по 18.06.2011р.,відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни " , виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " , та з урахуванням проведених виплат.

Відповідач: управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську з таким рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України "Про Державний бюджет України " на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків. Законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії "дітям війни " .

З урахуванням вимог ч. 8 ст. 183 2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є:

1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Між тим, на думку колегії суддів, вірно вирішивши справу по суті, суд першої інстанції допустив помилкове застосування вимог процесуального закону, що стверджується наступним.

Безспірно встановлено, що позивач відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) останній має право на отримання підвищення виплачуваної йому пенсії за віком.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії дитині війни, за період починаючи з 01.01.2011р. по 18.06.2011р.,підлягають задоволенню, оскільки Законом України "Про Державний бюджет на 2011 рік" дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не зупинено. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2011 рік" розміри державних соціальних гарантій на 2011 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач у 2011 році повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

При цьому, суд першої інстанції правильно задоволив позовні вимоги позивача тільки по 18.06.2011р.,оскільки відповідно до постанови КМУ N 745 від 06.07.2011р. (набрала чинності з 23.07.2011р.), яка прийнята на виконання Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік " , підвищення до пенсії дітям війни виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " , іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " , відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії "дітям війни " .

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Разом з тим, судом помилково допущено винесену постанову до негайного виконання в повному обсязі, оскільки у розглядуваному випадку слід застосовувати приписи п.1 ч.1 ст.256 КАС України, яка є спеціальною для цієї категорії справ.

Вказана норма передбачає негайне виконання постанов суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів лише у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак із помилковим застосуванням норм процесуального права в частині допуску постанови суду до негайного виконання в повному обсязі, через що оскаржувану постанову в цій частині слід змінити, вказавши про негайне виконання постанови суду лише у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись вимогами ст.ст.160, 183 2 , 195, 197, п.2 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.201, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську задоволити частково.

2.Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.09.2011р. у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії "дитині війни " змінити в частині звернення її до негайного виконання, вказавши про негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць.

3.В решті постанову суду залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.10 ст.183 2 КАС України ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя Р.Б. Хобор