Постанова

від 11.09.2013 по справі 47/111-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2013 р. Справа № 47/111-09

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Нянько Я.В. (дов. № 23/10/12 від 23.10.2013)

відповідача - ОСОБА_2 (особисто), ОСОБА_3 (дов. б/н від 22.05.2013)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2031 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 11.06.13 р. у справі № 47/111-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня", и. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 278 334,66 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2009 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 278384,66 грн., а також судові витрати пов'язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.06.2013 року (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 265416,00 грн. основного боргу, 12428,25 грн. пені, 2778,44 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційне забезпечення судового процесу. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 490,41 грн. пені відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, надіслав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" повністю. В обґрунтування викладених вимог відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. При цьому відповідач зазначає, що договором поставки, а саме пунктом 2.2., встановлено, що заявка на поставку продукції оформлюється на підставі наданих постачальником прайс-листів, та повинна бути надана письмово або за допомогою факсимільного зв'язку. Однак, як вказує відповідач, позивачем не надано до суду належних доказів узгодження між сторонами заявок у передбачений п. 2.2 договору спосіб. Крім того, відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 отримував товар від імені відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 розгляд апеляційної скарги відкладено на 03.09.2013 для надання додаткових доказів по справі.

Позивач надав пояснення по справі з приводу виконання договору, здійснення передачі товару та проведення розрахунків. Позивач вказує на те, що відповідач заявку на поставку товару здійснював в телефонному режимі; на підставі даної заявки оператор формував рахунок-фактуру, в якому зазначалось лише прізвище та ім'я оператора, який прийняв таку заявку та виписав відповідний рахунок-фактуру. Далі, на підставі рахунку-фактури виписувалася відповідна видаткова накладна, на підставі якої і здійснювалася поставка товару покупцеві. Приймання товару відбувалося безпосередньо на складі покупця його ж працівниками.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 26 березня 2009 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №351 (далі по тексту - договір). Наявність даного договору не заперечується відповідачем.

Згідно п.1.1. договору постачальник (позивач) зобов'язався поставити та передавати у власність покупця (відповідача) товари, а покупець зобов'язався приймати такі товари та здійснювати їх оплату на умовах та строки визначені цим договором.

Звертаючись до господарського суду позивач послався на те, що в рамках даного договору відповідачу був поставлений товар за видатковими накладними № ХА-0004729 від 12.06.2009 на суму 114000,00 грн.; № ХА-0004730 від 12.06.2009 на суму 14616,00 грн.; № ХА-0005146 від 25.06.2009 на суму 91200,00 грн.; № ХА-0005335 від 02.07.2009 на суму 45600,00 грн., а всього на загальну суму 265416,00 грн., який відповідач не сплатив, на претензію від 19.08.2009 не відреагував.

Вказані обставини стали підставою звернення відповідача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 265416,00 грн. суми основного боргу, а також пені в розмірі 12918,66 грн., нарахованої згідно п. 8.2 договору в зв'язку порушенням відповідачем грошового зобов'язання.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з того, що актом від 25.03.2010 документальної бухгалтерської перевірки фінансово-господарських взаємовідносин позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" з відповідачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 за період з 26.03.2009 р. по 25.03.2010 р., яка була проведена на підставі доручення начальника Комінтернівського районного відділу Харківського міського управління Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області №62/12513/ від 25.03.2010 р., підтверджено, що станом на 01.03.2010 по даним бухгалтерського обліку ТОВ "ТД "Ласуня" за ФОП ОСОБА_2 рахується дебіторська заборгованість в сумі 265 416,14 грн.

Судом взято до уваги, що на виконання договору поставки відповідачем здійснювалася оплата, що підтверджується банківськими виписками Київської регіональної дирекції "Райффайзен Банк Аваль": за 01.06.2009 р. на загальну суму оборотів отриманих коштів 641 859,09 грн., згідно якої ФОП ОСОБА_2 оплатив ТОВ "ТД "Ласуня" 11 086,76 грн. за товар за договором № 351; за 09.06.2009 р. на загальну суму оборотів отриманих коштів 717 755,09 грн., згідно якої ФОП ОСОБА_2 оплатив ТОВ "ТД "Ласуня" 7 132,70г рн. за товар по накладній № ХА-0003892; за 24.06.2009 р. на загальну суму оборотів отриманих коштів 499 364,58 грн., згідно якої ФОП ОСОБА_2 оплатив ТОВ "ТД "Ласуня" 7 946,64 грн. за товар по накладній № ХА-0004426.

Відповідач факт отримання товару заперечував, посилаючись при цьому на те, що на видаткових накладних міститься підпис не відомої йому особи.

Як вбачається з матеріалів справи, у слідчому відділі Комінтернівського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області знаходиться в провадженні кримінальна справа № 62100263 за ст.190 ч.2 Кримінального кодексу України.

Суд першої інстанції при вирішенні даного спору також виходив з того, що в матеріалах кримінальної справи містяться пояснення ОСОБА_4, який на той час працював комірником ФОП ОСОБА_2 та здійснював приймання товару від постачальників. У своїх поясненнях ОСОБА_4 підтверджує той факт, що у видаткових накладних № ХА-0004729 від 12.06.2009 р. та № ХА-0005146 від 25.06.2009 р. ТОВ "ТД "Ласуня" стоїть його підпис, а також дійсно ним поставлено прізвище "ОСОБА_2". Товар, згідно зазначених вище накладних, було загружено на склад відповідача.

На підтвердження пояснень ОСОБА_4 щодо достовірності його підпису на зазначених вище видаткових накладних Сектором технічного дослідження документів і почерку Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Харківській області була проведена судово-почеркознавча експертиза та складено висновок експерта № 333 від 05.08.2010 р.

Згідно з висновком № 333 експертом було встановлено, що підписи від імені ОСОБА_4 в рядках "Отримав" видаткових накладних за номерами ХА-0004729 від 12.06.2009 р., ХА-0005146 від 25.06.2009 р., ХА-0004426 від 03.06.2009 р., ХА-0003892 від 14.05.2009 р. виконані ОСОБА_4. Експертом встановлено, що рукописні записи "ОСОБА_2" в рядках "Отримав" видаткових накладних за номерами ХА-0004729 від 12.06.2009 р., ХА-0005146 від 25.06.2009 р., ХА-0004426 від 03.06.2009 р., ХА-0003892 від 14.05.2009 р. виконані також ОСОБА_4.

В підтвердження правильності та достовірності документальних висновків акту бухгалтерської перевірки спеціаліста-бухгалтера ОСОБА_7 від 25.03.2010 р., а також в підтвердження документального отримання вищевказаного товару ТОВ "ТД "Ласуня" та подальшого його руху до відвантаження ФОП ОСОБА_2 на склад, судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса була проведена судово-економічна експертиза та складено висновок № 6512 від 07.07.2011 р.

Висновком № 6512 судовий експерт підтвердив висновки Акту документальної бухгалтерської перевірки, складеного спеціалістом-бухгалтером ОСОБА_7, а також підтвердив відвантаження товарів, відображених у видаткових накладних №ХА-0002649 від 03.04.2009 р., № ХА-0003892 від 14.05.2009 р., № ХА-0004426 від 03.06.2009 р., № ХА-0004729 від 12.06.2009 р., № ХА-0004730 від 12.06.2009 р., № ХА- 0005146 від 25.06.2009 р., № ХА-0005335 від 02.07.2009 р. по договору постачання № 351 від 26.03.2009 р. до ФОП ОСОБА_2 та повернення на склад ТОВ "ТД "Ласуня", відповідно накладних на повернення товарів постачальнику № 115 від 27.05.2009 р., № 120 від 01.06.2009 р.

Таким чином, враховуючи вказані докази, наявність свідчень працівників відповідача із матеріалів кримінальної справи щодо отримання продукції, а також встановлення факту здійснення спірної поставки на підставі накладних, рахунків фактур, які були визнані судом першої інстанції в якості заявок відповідача на отримання товару, відсутність заперечень з боку відповідача на претензію від 19.08.2009 р. щодо отримання товару, відсутність звернення до правоохоронних органів щодо можливого отримання товару не уповноваженими особами, місцевий господарський суд вважав, що позовні вимоги позивача в частині стягнення коштів в сумі 265416,00 грн., а також пені в сумі 12428,25 грн., нарахованої на підставі п. 8.2 договору за прострочення оплати поставленого товару, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду, оскільки такі висновки щодо задоволення позовних вимог ґрунтуються на невідповідності фактів та обставинах, які суд першої інстанції помилково визнав встановленими, а також в основу рішення судом покладені докази, яким господарський суд не надав належної юридичної оцінки, а прийняв їх як достовірний доказ на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, що призвело до неправомірних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 351 від 26.03.2009 року, у відповідності до умов якого постачальник (позивач) зобов'язався поставити та передавати у власність покупця (відповідача) товари, а покупець зобов'язався приймати такі товари та здійснювати їх оплату на умовах та строки визначені цим договором.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що одна сторона - постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що кореспондується з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом даного господарського спору є матеріальна правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 351 від 26.03.2009 року.

При цьому позивач посилається на те, що у відповідача обчислюється заборгованість за товар, поставлений по видатковим накладним № ХА-0004729 від 12.06.2009 на суму 114000,00 грн.; № ХА-0004730 від 12.06.2009 на суму 14616,00 грн.; № ХА-0005146 від 25.06.2009 на суму 91200,00 грн.; № ХА-0005335 від 02.07.2009 на суму 45600,00 грн.

Відповідач факт отримання товару за вказаними накладними заперечує, посилаючись на те, що ані він особисто, ані уповноважена договором поставки особа товар не отримували. Крім того, відповідач звертає увагу на відсутність належних доказів на підтвердження замовлення продукції позивача за договором поставки.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання.

Дослідивши умови договору поставки № 351 від 26.03.2009 року, колегія суддів встановила наступне.

Згідно п. 2.1 договору товари поставляються постачальником окремими партіями, асортимент, кількість, ціна та термін поставки кожної, окремої партії товару погоджується сторонами у попередній заявці та зазначається у відповідних видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.2 договору заявка оформлюється на підставі наданих постачальником прайс-листів, з урахуванням наявності відповідних товарів на складі, та може бути надана письмово або за допомогою факсимільного зв'язку, із обов'язковим зазначенням необхідної кількості та асортименту товару, бажаної дати поставки та місця такої поставки.

Отже умовами договору чітко визначено порядок подачі замовлення на товар у письмовій формі або за допомогою факсимільного зв'язку. Умовами договору не передбачена телефонна заявка на поставку товару, на яку посилається позивач. Виходячи з умов договору, рахунки-фактури також не можуть вважатися належною заявкою на поставку товару.

В зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, визнавши надані позивачем рахунків фактури в якості заявок відповідача на отримання товару.

Колегія суддів вважає, що рахунок-фактура не може вважатися належним доказом на підтвердження замовлення товару за договором поставки, оскільки рахунок-фактура - це односторонній документ продавця (позивача), в зв'язку з чим він не є доказом погодження покупцем (відповідачем) такого товару.

Крім того, телефонні розмови не є видом факсимільного зв'язку, який на виконання п. 2.2 договору мав бути використаний крім письмової заявки. До того ж, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності телефонних розмов з відповідачем щодо замовлення спірної поставки.

За таких обставин, позивач не надав до суду документів, які підтверджують додержання та виконання позивачем п. 2.1, 2.2 договору поставки.

П. 2.9 договору передбачено, що прийняття товару по кількості, якості та асортименту здійснюється під час передачі товару покупцю з наданням усіх необхідних документів.

Свідченням приймання товару є підпис співробітника покупця на видаткових накладних та довіреності на отримання товару.

Згідно п. 3.1 договору право власності на товар, а також ризик його випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі такого товару та підписання уповноваженими представниками сторін відповідних видаткових накладних.

Таким чином, сторони договору передбачили підписання видаткових накладних не будь-якою особою, яка бере участь у здійсненні господарської операції, а саме уповноваженими представниками.

Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції вирбничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості ( П-6), приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача ( покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб.

Відповідно до п. 3.0 договору при централізовано-кільцевих перевезеннях відпуск товару може здійснюватись без доручення, якщо покупець за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства та інших уповноважених осіб, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), яким матеріально відповідальна особа, що приймає цінності, завіряє на супровідних документах (накладної і т.п.) свій підпис про одержання цінностей.

Згідно повідомлення відповідача до договору поставки № 351 від 26.03.2009, ФОП ОСОБА_2 уповноважує наступних працівників підприємства, які є матеріально-відповідальними особами, приймати товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Торгівельний дім «Ласуня» по договору поставки № 351 від 26.03.2009: ОСОБА_9; ОСОБА_6

При дослідженні копії видаткових накладних № ХА-0004729 від 12.06.2009; № ХА-0004730 від 12.06.2009; № ХА-0005146 від 25.06.2009; № ХА-0005335 від 02.07.2009, колегія суддів дійшла до висновку, що вони не є належними та допустимими доказами на підтвердження отримання відповідачем товару, оскільки складені з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме: графа "отримав" містить підпис, який не належить ані ФОП ОСОБА_2, ані уповноваженим особам - ОСОБА_9; ОСОБА_6

Посилання суду першої інстанції в рішенні на матеріали кримінальної справи № 62100263, в яких міститься пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_10, а також експертні висновки щодо обставин справи, пов'язаних з прийняттям товару від ТОВ «ТД «Ласуня» за видатковими накладними, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у відповідності до положень ст. 35 ГПК України у вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, для господарського суду є обов'язковим вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили.

В даному випадку, суд першої інстанції також необґрунтовано дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 працював у ФОП ОСОБА_2 комірником, а також про те, що ОСОБА_4 був уповноваженим представником на отримання товару від ФОП ОСОБА_2, оскільки вказані обставини не підтверджені жодними доказами: ні трудовим договором, ні будь-якими іншими документами щодо уповноваження ОСОБА_4 на отримання товарно-матеріальних цінностей.

В свою чергу позивачем не надано ні до місцевого господарського суду, ні до суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження отримання товару саме уповноваженими представниками у відповідності з умовами договору, не вказані прізвища осіб, що отримали товар.

Колегія суддів зазначає про те, що у відповідності з вимогами ст.ст. 51, 237, 238, 241 Цивільного кодексу України правочини щодо підприємницької діяльності фізичної особи, в тому числі і щодо підписання видаткових чи прибуткових накладних, могла здійснювати тільки безпосередньо зазначена особа, або уповноважена нею особа в межах доручених довіреністю повноважень, чи з перевищенням повноважень, але тільки з наступним схваленням правочину особою, яку представляють.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження подальшого схвалення відповідачем спірної поставки за видатковими накладними, і таких доказів позивачем до суду не надано.

Також, колегія суддів зазначає, що сам по собі акт від 25.03.2010 документальної бухгалтерської перевірки фінансово-господарських взаємовідносин позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" з відповідачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 за період з 26.03.2009 р. по 25.03.2010 р., яка була проведена на підставі доручення начальника Комінтернівського районного відділу Харківського міського управління Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області №62/12513/ від 25.03.2010 р., не може вважатися безперечним доказом на підтвердження заборгованості відповідача в сумі 265 416,14 грн., оскільки у відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України обставини справи повинні підтверджуватись певними засобами доказування, в даному випадку первинними документами бухгалтерського обліку. Тоді як позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту передачі та отримання відповідачем товару за спірними накладними у відповідності з п. 3.1 договору, згідно якого право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі такого товару та підписання уповноваженими представниками сторін відповідних видаткових накладних.

З врахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано до суду доказів дотримання вищезазначені умов договору на підтвердження поставки товару позивачу за видатковими накладними № ХА-0004729 від 12.06.2009; № ХА-0004730 від 12.06.2009; № ХА-0005146 від 25.06.2009; № ХА-0005335 від 02.07.2009.

Посилання в рішенні суду на те, що відповідачем було здійснено часткову оплату товару за договором № 351 від 26.03.2009, не має вирішального значення для даного господарського спору, оскільки вказаний факт підтверджує лише наявність договірних відносин між сторонами, та не доводить оплату товару саме за спірною поставкою.

Отже, позивачем не надано належних доказів погодження відповідачем поставки за вказаними видатковими накладними в установленому порядку, а також належних доказів схвалення відповідачем вказаної поставки, а також не доведено факту отримання товару уповноваженими працівниками відповідача.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Оскільки в даному випадку, як вже зазначалось раніше, сторони в договорі передбачили, що свідченням приймання товару є підпис співробітника покупця на видаткових накладних та довіреності на отримання товару, а також з огляду на те, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі такого товару та підписання саме уповноваженими представниками сторін відповідних видаткових накладних, зважаючи на те, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено факту отримання товару уповноваженими працівниками відповідача, тому накладні, на які посилається позивач, не можуть вважатися підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, заборгованість відповідача в сумі 265416,00 грн. є документально необґрунтованою.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що з матеріалів справи не вбачається доказів порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, а також позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту наявності заборгованості відповідача за отриманий ним товар, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 265416,00 грн. основного боргу, 12428,25 грн. пені, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, на думку колегії суддів, висновки господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні, є помилковими, оскільки ґрунтуються на наданих позивачем необґрунтованих належним чином доводах та документах, які не можуть бути належними доказами по справі, що спростовується вищевказаним. В зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2013 у справі № 47/111-09 скасувати та прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" (01103, м. Київ, вул. М. Драгомирова, 4, офіс 122, код ЄДРПОУ 32310083) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61105, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 2778,44 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складно та підписано 09.09.2013.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.