Постанова

від 13.09.2013 по справі 917/286/13-г

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2013 р. Справа № 917/286/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Іванов О.А.

відповідача - ОСОБА_2 (особисто), ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Полтава (вх. № 2212 П/3-10) на рішення господарського суду Полтавської області від 02.07.13 у справі № 917/286/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ДС", м. Полтава

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Полтава

про стягнення 55 385,27 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ДС", м. Полтава, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Полтава, грошових коштів в розмірі 55385,27 грн., в тому числі 53869,88 грн. заборгованості за отримані товарно матеріальні цінності по видатковій накладній № ДС-0000133 від 29.02.2012 р. та 1515,39 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.07.2013 р. по справі № 917/286/13-г (суддя Бунякіна Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Полтава на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ДС", м. Полтава 55379,94 грн., в тому числі 53868,94 грн. заборгованості за отримані товарно матеріальні цінності по видатковій накладній № ДС-0000133 від 29.02.2012 р. та 1511,00 грн. - 3% річних, 1720,33 грн. судового збору. В частині стягнення 1,24 грн. втрат від інфляції та 4,39 грн. - 3% річних судом відмовлено.

Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 21.06.2013 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову про стягнення 55385,27 грн. відмовити у повному обсязі. Відповідач заперечує факт отримання товару від позивача, посилаючись на те, що видаткова накладна від 29.02.2012 та довіреність № 2 є підробленими.

Крім того, 12.08.2013 відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення судової комплексної технічно-почеркознавчої експертизи у зв'язку з необхідністю перевірки достовірності та справжності вищезазначених документів.

15.08.2013 відповідач надав через канцелярію суду додаткові документи на підтвердження проведення уточнень до податкового обліку ФОП ОСОБА_2 фактично не проведеної господарської операції з позивачем, а також оплату до бюджету надмірно відшкодованого ПДВ. Вказані документи були залучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні представники позивача з наведеними відповідачем доводами не погоджуються, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. При цьому також заперечують щодо задоволення клопотання про призначення по справі судової комплексної технічно-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2013 розгляд апеляційної скарги по даній справі відкладено на 10.09.2013 для надання сторонами додаткових доказів у справі.

30.08.2013 позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, а також копії документів на підтвердження факту здійснення господарської операції з відповідачем з поставки товару за видатковою накладною № 596 від 01.02.2012.

10.09.2013 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи додаткових доказів у справі - відомостей надходження товарно-матеріальних цінностей за 2012 рік ФОП ОСОБА_2; залишок товарно-матеріальних цінностей на 01.03.2012 рік; відомості руху товарів по складу ФОП ОСОБА_2 Вказані документи були приєднані до матеріалів справи.

Також, 10.09.2013 через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду були надані по справі пояснення ОСОБА_4, яка працювала головним бухгалтером ТОВ «Компанія ДС» та пояснення Лебедової О.М., яка працює головним бухгалтером ФОП ОСОБА_2

Крім того, 10.09.2013 представник відповідача звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням, в якому просив витребувати у Державної прикордонної служби відомості про те, чи перебував на території України ОСОБА_6 29.02.2009 року, чи перетинала вказана особа кордон України в цей день, якщо так, то в який час і в якому місці України.

Колегія суддів відмовляє у задоволенні вказаного клопотання за необґрунтованістю, оскільки докази, на які посилається відповідач, не пов'язані з предметом доказування у даній справі.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Звертаючись до господарського суду, позивач послався на те, що відповідно до видаткової накладної № ДС-0000133 від 29.02.2012 відповідачу було відпущено товарно-матеріальні цінності на загальну суму 53441,42 грн. Разом зі вказаною накладною відповідачу також було надано податкову накладну від 29.02.2012 р. № 59 та рахунок-фактуру від 29.02.2012 р. № ДС-0000178.

Як вказує позивач, відпуск товарно-матеріальних цінностей провадився за довіреністю № 2 від 29.02.2012, виданою ОСОБА_2 на отримання цінностей від ТОВ «Компанія ДС» за рахунком-фактурою № 178 від 29.02.2012.

В зв'язку з несплатою відповідачем вартості поставленого товару, позивачем 23.11.2012 заявлена боржнику претензія № 23/11, яка залишилась відповідачем без задоволення.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 53869,88 грн., а також 3% річних в розмірі 1515,39 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 53441,42 грн. за отриманий ним товар.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України в зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару позивачем нараховані 3% річних в сумі 1515,39 грн. та сума інфляційних втрат в розмірі 428,76 грн. за період з 08.03.2012 по 14.02.2013. Задовольняючи частково позовні вимоги в зазначеній частині суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про стягнення інфляційних та 3% річних правомірна, але сума інфляційних та річних завищена, в зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги в зазначеній частині, стягнувши з відповідача 1511,00 грн. - 3% річних та 427,52 грн. інфляційних втрат.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар на підставі видаткової накладної № ДС-0000133 від 29.02.2012.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Правочин до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків ( ч. 2 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до положень ст. ст. 174-175, 181, 193 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як свідчать матеріали справи за видатковою накладною № ДС-0000133 від 29.02.2012 позивач передав відповідач товару, а останній його прийняв, що підтверджується підписом особи, яка приймала участь у здійсненні даної господарської операції, засвідченою печаткою ФОП ОСОБА_2 Також, факт отримання відповідачем товару підтверджується наявною у справі довіреністю № 2 від 29.02.2012, виданою ОСОБА_2 на отримання цінностей від ТОВ «Компанія ДС» за рахунком-фактурою № 178 від 29.02.2012.

Під час розгляду справи відповідач факт отримання товару від позивача заперечує, посилаючись на те, що видаткова накладна від 29.02.2012 та довіреність № 2 є підробленими, а бланки з печаткою та підписом ФОП ОСОБА_2 були використані сторонніми особами.

У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на видатковій накладній № ДС-0000133 від 29.02.2012, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ФОП ОСОБА_2 Відповідач не надав до суду постанову (рішення) уповноваженого органу, який свідчить про притягнення до відповідальності винних осіб за фактом заволодіння печаткою та бланками з його реквізитами.

Твердження відповідача про те, що позивач отримав бланки видаткової накладної та довіреності незаконним шляхом та самостійно роздрукував внесені до них дані, не мають жодного документального обґрунтування.

За таких обставин, відтиск печатки відповідача, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі юридичної особи у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару за накладною ДС-0000133 від 29.02.2012).

При цьому слід також зазначити, що відсутність на вказаній видатковій даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції при наявності особистого підпису особи, яка здійснила приймання товару, завіреного печаткою ФОП ОСОБА_2, не спростовує сам факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем.

Також, колегія суддів зазначає, що надані відповідачем відомості про рух товарно-матеріальних цінностей ФОП ОСОБА_2, не можуть вважатися безперечним доказом на підтвердження факту неотримання відповідачем спірного товару, оскільки вони не є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів також критично ставиться до наданих письмових пояснень ОСОБА_4, яка працювала головним бухгалтером ТОВ «Компанія ДС» та пояснень Лебедової О.М., яка працює головним бухгалтером ФОП ОСОБА_2, оскільки у відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України обставини справи повинні підтверджуватись певними засобами доказування.

В даному випадку, вивчення наявних у справі документів дає підстав вважати, що наданими позивачем первинними документами (оригінали були надані до суду) - накладною, довіреністю повністю підтверджується факт передачі відповідачу товару на загальну суму 53441,42 грн., що свідчить про схвалення відповідачем даної господарської операції.

Колегія суддів також приймає до уваги наявну у справі податкову накладну, яка в силу податкового законодавства є обов'язковою при передачі товару та внесення цих відомостей в реєстр виданих та отриманих накладних. Згідно ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Дослідивши вказану податкову накладну, колегія суддів констатує, що дата її виписки збігається з датою видаткової накладної № ДС-0000133 від 29.02.2012, вона містить посилання на рахунок-фактуру № ДС-000178 від 29.02.2012, а також перелік товару, який ідентичний переліку товару, що зазначений у видатковій накладній № ДС-0000133 від 29.02.2012, таким чином є доказом здійснення господарської операції між сторонами з постачання товару за вказаною накладною.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, факт поставки позивачем товару за спірною видатковою накладною і його отримання відповідачем колегія суддів вважає доведеним та підтвердженим належними доказами у справі.

Проте, відповідач своє зобов'язання з оплати поставленої позивачем продукції не виконав.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншій строк оплати товару.

Отже, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку у відповідача щодо здійснення розрахунків за отриманий товар з позивачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 53441,42 грн. за поставлений товар правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, нарахованих на суму заборгованості за період з 08.03.2012 по 14.02.2013, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1511,00 грн.

В той же час, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 427,52 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не враховано окремі місяці спірного періоду, де інфляції не було, а була дефляція, в зв'язку з чим розмір нарахованих ним інфляційних в сумі 428,726 грн. є помилковим.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, закон передбачає, що якщо кредитор вирішив скористатися своїм правом на стягнення річних та інфляційних, то вони підлягають стягненню за весь час прострочення, а не за окремі місяці за вибором кредитора. (вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постанові ВГСУ від 13.09.2012 у справі № 5023/1235/12).

Здійснивши перерахунок суми інфляційних за період з 08.03.2012 по 14.02.2013, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 53441,42, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні в розмірі 214,67 грн., тому рішення в частині стягнення з відповідача 212,85 грн. інфляційних підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення слід залишити без змін в зв'язку з його матеріальною та документальною обґрунтованістю.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про призначення по справі судової комплексної технічно-почеркознавчої експертизи, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, а також вимоги апеляційної скарги, доводи та докази в їх підтвердження, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судові експертизи» від 25.02.1996 р. судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Ст. 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору та потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

В даному випадку питання, які відносяться відповідачем в клопотанні про призначення експертизи не потребують застосування спеціальних знань експертом, оскільки не відносяться до предмету доказування, яким є стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар, в зв'язку з чим спірні питання були досліджені та оцінені судом безпосередньо на підставі представлених документів.

З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Полтава задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 02.07.13 у справі № 917/286/13-г в частині стягнення з відповідача 212,85 грн. інфляційних втрат скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ДС" (36014, м. Полтава вул. Грушевського, 20, кв. 1 код ЄДРПОУ 30031551) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (36040, АДРЕСА_2, іпн НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 у ПАТ «БанкПетрокоммерц-Україна», МФО 300120) 3,27 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складно та підписано 12.09.2013

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.