Постанова

від 09.09.2013 по справі 926/286/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2013 р. Справа № 926/286/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк",

м. Київ №61/08-82 від 10.05.2013 року

на рішення господарського суду Чернівецької області від 26.04.2013 року

у справі № 926/286/13 (суддя Швець М.В.)

за позовом Унітарного приватного підприємства виробничо-комерційної фірми

"Євротур-експрес", м. Чернівці

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", м. Київ в особі

відділення №1 Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", м. Чернівці

про визнання частково недійсним договору оренди

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Ткач Ф.Г. (довіреність № 09/05-126 від 30.03.2013 року).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду 21.05.2013р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" прийнято до провадження. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2013р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Краєвська М.В., Михалюк О.В. розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" відкладено. У зв'язку з перебуванням суддів Краєвської М.В. та Михалюк О.В. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 року у склад колегії для розгляду справи № 926/286/13 Господарського суду Чернівецької області замість суддів Краєвської М.В. та Михалюк О.В. введено - суддів Галушко Н.А., Данко Л.С. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2013р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Галушко Н.А., Данко Л.С. розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" відкладено. У зв'язку з перебуванням судді Галушко Н.А. у відпустці та зайнятістю судді Данко Л.С. у складі іншої колегії, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2013 року у склад колегії для розгляду справи № 926/286/13 Господарського суду Чернівецької області замість суддів Галушко Н.А., Данко Л.С. введено - суддів Михалюк О.В., Новосад Д.Ф.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26.04.2013 року у справі №926/286/13 (суддя Швець М.В.) у задоволенні клопотання про передачу справи за підсудністю (на розгляд до господарського суду м. Києва) - відмовлено; у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду - відмовлено; позов задоволено; визнано недійсним п. 5.4. Договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2012р., укладеного між ПАТ "Енергобанк" (м. Київ, вул. Воздвиженська, 56; код 19357762) та УПП ВКФ "Євротур - експрес" (м. Чернівці, вул. Головна, 119; код 33090206), а також стягнуто з активів Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (м. Київ, вул. Воздвиженська, 56; код 19357762) на користь Унітарного приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Євротур - експрес" (м. Чернівці, вул. Головна, 119; код 33090206) - відшкодування судового збору в сумі 1147 грн.

Рішення суду мотивоване положеннями ч. 2 ст. 9 ЦК України, ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України щодо недопустимості односторонньої відмови від договору оренди.

Також, суд першої інстанції при винесенні оскарженого рішення застосував ч. 3 ст. 13 ЦК України відповідно до якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Таким чином, на думку суду першої інстанції зі змісту п. 5.4. Договору оренди нежитлового приміщення вбачається можливість зловживання правами, оскільки орендодавець без будь-яких порушень зі сторони орендаря, у будь який час може відмовитись від договору оренди в односторонньому порядку. Відтак, суд дійшов висновку, що п. 5.4. Договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2012р., не відповідає вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Поряд з цим, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд до Господарського суду м. Києва, оскільки даний спір розглядається за місцезнаходженням сторони - УПП ВКФ "Євротур-експрес" м. Чернівці, зобов'язаної на момент подання позову здійснити на користь другої сторони певні дії - повернути орендовані приміщення та відповідно підписати акт прийому - передачі, а також у відповідності до договору оренди - сплачувати орендні платежі.

Крім цього, щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, то судом першої інстанції відмовлено у його задоволенні з посиланням на ст. 28 ГПК України, ст. 246 ЦК України та у зв'язку з тим, що в матеріалах справи міститься оригінал Довіреності від 14.03.2013р., підписаної директором УПП ВКФ "Євротур-експрес" п. Журик Г.М. та скріпленою печаткою УПП ВКФ "Євротур-експрес", виданої на ім'я Волошиної Т.Б.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Публічне акціонерне товариство "Енергобанк", оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 61/08-82 від 10.05.2013 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.04.2013р. у справі № 926/286/13 та винести постанову, на підставі якої відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що судом першої інстанції не досліджено і не надано належної правової оцінки всім обставинам справи, поданим доказам та невірно застосовано до них норми матеріального та процесуального права.

Також, в підтвердження апеляційних вимог скаржник покликається на те, що приміщення по вул. Головній, 119 в м. Чернівці, відповідачем в оренду позивачу передані не були, оскільки не був підписаний акт приймання-передачі об'єкта нерухомості та позивач не набув права оренди на вказані приміщення.

Щодо висновків суду першої інстанції про відмову у передачі справи на розгляд до Господарського суду м. Києва, скаржник покликається на те, що дані висновки не відповідають нормам процесуального права посилаючись на ч. 1 ст. 15 ГПК України. При цьому скаржник зазначає, що адресою місцезнаходження ПАТ «Енергобанк» є м. Київ, а Відділення № 1 ПАТ «Енергобанк», що знаходиться в м. Чернівці не наділено повноваженнями щодо участі у правовідносинах щодо оренди майна, яке перебуває у власності ПАТ «Енергобанк» та відповідно не може виконувати зобов'язання щодо передачі такого майна від імені Банку. Відтак, виходячи із обставин справи позивачем ставиться питання про наявність зобов'язань з боку відповідача надання в оренду приміщень, тому на думку скаржника даний спір не підсудний Господарському суду Чернівецької області.

Крім цього, скаржник не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки директор УПП ВКФ "Євротур - експрес" Журик Г.М. не наділена правом делегувати повноваження щодо представництва підприємства, в тому числі Волошин Т.Б., яка підписувала позовну заяву та представляла інтереси позивача в суді. Таким чином скаржник вважає, що є підстави для залишення позову без розгляду на підставі ч. 1 ст. 81 ГПК України.

В дане судове засідання прибув представник відповідача, який підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі та висловив свої доводи і міркування щодо питань, які виникли у ході судового засідання.

Позивач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги про що свідчить підпис уповноважного представника позивача на повідомленні Львівського апеляційного господарського суду про оголошення перерви у судовому засіданні від 22.08.2013р. (а.с. 107).

Враховуючи ту обставину, що учасники судового процесу належним чином були повідомлені про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

У зв'язку із зміною колегії суддів Львівського апеляційного господарського суду розгляд справи розпочато спочатку.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні та представника позивача у попередньому судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" слід задоволити частково, рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.04.2013р. у справі № 926/286/13 скасувати частково та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 01 серпня 2012 року між ПАТ "Енергобанк" (Орендодавець) та УПП ВКФ "Євротур - експрес" (Орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення (надалі - Договір) (а.с. 9-18), відповідно до умов якого Орендодавець зобов'язується передати Орендареві, а Орендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування нежитлове приміщення (надалі - Приміщення), що належить на праві власності Орендодавцеві, знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 119, загальною площею 470,5 кв.м., загальна корисна площа 325 кв.м.; Ціна оренди за кв.м. фактичної площі за місяць (з урахуванням ПДВ) - 80 грн.; Приміщення надається орендареві для здачі в суборенду. Строк дії договору - 35 місяців (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками Сторін.

Пунктом 5.3. Договору визначено, що договір припиняється в порядку, передбаченому чинним законодавством України, з наступних підстав:

а) за згодою Сторін, вчиненою у письмовій формі;

б) закінчення Строку оренди та повне виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором;

в) знищення Приміщення (пожежа, землетрус, вибух та ін.) або таке пошкодження Приміщення, що унеможливлює його нормальне використання Орендарем відповідно до умов Договору;

г) розірвання Договору за рішенням суду;

д) з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

У відповідності до п. п. 5.4. Договору Орендодавець має право відмовитись від цього Договору в односторонньому порядку шляхом надання письмового повідомлення Орендареві не пізніше ніж за 2 (два) місяці до дати припинення дії договору.

Крім цього, згідно з п. 11.1. Договору у випадках, не передбачених даним Договором Сторони керуються чинним законодавством України. Таке правило діє і у разі протиріччя цього Договору імперативним нормам чинних законодавчих актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6).

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

В силу п. 5.4. Договору, 14 січня 2013 року, відповідачем було направлено на адресу позивача повідомлення № 61/07-4 щодо припинення оренди нежилих приміщень по вул. Головній, 119 в м. Чернівці. У вказаному повідомленні відповідач повідомив про те, що укладений Договір оренди з 18 березня 2013 року припиняє свою дію, в зв'язку з чим просив до вказаної дати передати орендовані приміщення та відповідно підписати акт прийому - передачі.

Предметом оскарження у даній справі є визнання недійсним п. 5.4. Договору оренди нежилого приміщення від 01.08.2012 року.

Позов мотивовано тим, що позивач згоди на дострокове розірвання договору відповідачу не надавав, при цьому, як вказує позивач, відсутні будь-які порушення умов договору зі сторони орендаря.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Положеннями ст. ст. 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Як вбачається з матеріалів справи договір оренди від 01.08.2012 року відповідає вимогам ст. 181 ГК України.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У статті 14 ЦК України зазначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Крім цього, пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Наведене кореспондується з п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

При цьому п. 2.6. вказаної Постанови також визначено, що господарським судам необхідно враховувати те, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Враховуючи викладене колегія суддів відзначає, що на момент укладання спірного договору від 01.08.2012 року його сторонами повністю дотримано вимоги статті 203 ЦК України.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що зміст укладеного між сторонами Договору відповідає вимогам чинного законодавства України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; при укладенні Договору між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов; Договір підписано уповноважними представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб; волевиявлення сторін при укладенні Договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі, оскільки укладення Договору було спрямоване на реальне настання правових наслідків, а саме на оренду приміщення за адресою м. Чернівці, вул. Головна,119.

Поряд з цим колегія суддів звертає увагу на те, що конституційний принцип рівності сторін, закріплений у пункті 2 частини 3 статті 129 Конституції України, пункті 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, частині 1 статті 3 Закону України від 07.02.1991р. № 698-ХІІ «Про підприємництво», який передбачає свободу договору. При цьому, стаття 627 ЦК України також передбачає свободу договору, та вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Таким чином, надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами слід виходити з того, що за своєю правовою природою між ними укладено договір оренди, фактичні обставини справи та проаналізовані докази підтверджують, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, передбачених для даного виду договорів, а тому цей договір слід вважати укладеним, згідно вимог ст. ст. 180, 181, 284 ГК України та ст. ст. 627, 628, 759 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що при винесенні оспорюваного рішення судом першої інстанції не враховано аналізу вищевикладених норм законодавства та необґрунтовано задоволено позовні вимоги, оскільки при укладенні Договору оренди нежилого приміщення від 01.08.2012 року та відповідно оспорюваного пункту 5.4. Договору сторонами було дотримано всіх вимог чинного законодавства України щодо дійсності правочину.

Крім цього, висновок місцевого господарського суду про те, що підстав для розірвання та односторонньої відмови від договору у відповідача не було, оскільки в силу ст. 782 ЦК України позивач належним чином виконував умови договору, що підтверджується платіжними дорученнями про сплату орендних платежів, колегія суддів вважає необґрунтованим зважаючи на наступне.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що згідно з умовами Договору, Орендар сплачує Орендодавцю наступні суми грошових коштів, зокрема, орендну плату за користування приміщенням, розмір якої визначається згідно вартості оренди 1 квадратного метра, що зазначена у п. 1.1. цього Договору, та фактичної площі оренди Приміщення, що визначається на підставі укладених Сторонами додаткових угод до цього Договору, терміну користування Приміщенням.

Документальними доказами у справі встановлено, що УПП ВКФ «Євротур-Експрес» сплатило ПАТ «Енергобанк» орендну плату за приміщення по вул. Головній, 119 згідно Договору оренди від 01.08.2012 року, що підтверджується платіжними дорученнями:

- № 33 від 21.11.2012 року на суму 17 296,00 грн. (а.с. 23), призначення платежу - оплата гарантійного внеску за користування приміщенням по вул. Головній, 119, згідно п. 3.1. Додаткової угоди № 1 від 10.08.2012р.;

- № 34 від 21.11.2012 року на суму 32 081,29 грн. (а.с. 23), призначення платежу - орендна плата за приміщенням по вул. Головній, 119, згідно п. 6.4. Договору оренди від 01.08.2012р.;

- № 167 від 28.12.2012 року на суму 5 500,00 грн. (а.с. 22), призначення платежу - орендна плата за приміщенням по вул. Головній, 119, за грудень 2012р. згідно Договору оренди від 01.08.2012р.;

- № 168 від 29.12.2012 року на суму 3 148,00 грн. (а.с. 22) призначення платежу - орендна плата за приміщенням по вул. Головній, 119, за грудень 2012р. згідно Договору оренди від 01.08.2012р.;

- № 207 від 26.03.2013 року на суму 3 048,00 грн. (а.с. 21) призначення платежу - орендна плата за приміщенням по вул. Головна, 119, за лютий 2013р. згідно Договору оренди від 01.08.2012р.

Проте, в матеріалах справи відсутні та сторонами не подані додаткові угоди, відповідно до яких визначається вартість оренди 1 квадратного метра, що зазначена у п. 1.1. цього Договору, та фактичної площі оренди Приміщення за конкретний проміжок часу (місяць).

Відповідно до п. 6.4. Договору плата за серпень, вересень, жовтень та листопад 2012 року здійснюється до 15 листопада 2012 року.

Відтак, з наявних в матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що орендна плата сплачувалась УПП ВКФ «Євротур-Експрес» з порушенням умов передбачених Договором. При цьому, колегія суддів зазначає, що на підставі п. 6.4. Договору орендна плата не була сплачена і почала сплачуватись лише з 21.11.2012 року.

Крім цього, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, досліджуючи предмет поданого позову та докази в його обгрунтування, вважає за необхідне звернути увагу на факт приймання передачі приміщення в оренду з врахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що сторони погодили, що користування Приміщенням та/або його конкретною частиною здійснюється після підписання Сторонами додаткової угоди, у якій сторони мають визначити фактичну площу оренди Приміщення.

Згідно з п. 2.4. Договору приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання Акта приймання-передачі.

Поряд з цим, пунктом 2.2. Договору передбачено, що приміщення передається Орендодавцем і приймається Орендарем в оренду після виконання умов п. 2.1. Договору на підставі Акта приймання-передачі Приміщення.

На виконання вимог п. 4 ст. 179 ГК України та ч.1 ст. 628 ЦК України, сторони при підписанні Договору від 01.08.2012 року на підставі вільного волевиявлення пунктами 2.1., 2.2. та 2.4. Договору погодили, що приміщення передається після підписання Сторонами додаткової угоди та вважається переданим в оренду з моменту підписання Акта приймання-передачі. Тобто, додаткова угода та акт прийому-передачі є невід'ємними частинами договору і саме вони підтверджують факт передачі майна в користування відповідача.

Документального підтвердження підписання сторонами додаткової угоди та Акту приймання-передачі об'єкту оренди у встановленому Договором порядку сторонами суду не подано та не надано доказів передачі об'єкту оренди. При цьому, з документальних доказів у справі не вбачається ні підписаної між сторонами додаткової угоди ні Акту приймання-передачі. Крім цього, представниками сторін не заперечувалась відсутність додаткової угоди та Акту приймання-передачі приміщення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що сторонами у справі не доведено факту передачі майна в оренду від відповідача позивачу та його фактичної передачі.

Щодо клопотання відповідача, поданого у суді першої інстанції та викладеного в апеляційній скарзі про передачу справи на розгляд до господарського суду м. Києва, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні даного клопотання є обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, юридична адреса позивача, УПП ВКФ "Євротур-експрес", м. Чернівці. Документальними доказами у справі встановлено, що позивач на момент подання позову згідно повідомлення № 61/07-4 від 14.01.2013р. за Договором оренди нежитлового приміщення від 01.08.2012р. зобов'язаний здійснити на користь другої сторони певні дії - повернути орендовані приміщення та відповідно підписати акт прийому - передачі, а також у відповідності до договору оренди - сплачувати орендні платежі.

Крім цього, відповідно до п. 20.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" згідно з частиною першою статті 15 ГПК справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. При цьому стороною, зобов'язаною здійснити певні дії, може бути будь-яка із сторін, у якої з огляду на умови договору та з урахуванням фактичних обставин справи відповідний обов'язок існує на момент подання позову.

Таким чином, з врахуванням викладеного, місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд до господарського суду м. Києва та правильно визначено підсудність даної справи, враховуючи місцезнаходження сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії. Тому, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області в цій частині є законне та ґрунтується на документальних доказах у справі, а покликання апелянта в апеляційній скарзі є голослівними.

Також, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, оскільки в матеріалах справи міститься оригінал Довіреності від 14.03.2013р. (а.с. 39), яка видана у відповідності ст. 28 ГПК України, ст. 246 ЦК України на ім'я Волошиної Т.Б., підписана директором УПП ВКФ "Євротур-експрес" п. Журик Г.М. та скріплена печаткою УПП ВКФ "Євротур-експрес".

Відтак, колегія суддів вважає голослівним та необґрунтованим покликання апелянта щодо відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду, а рішення Господарського суду Чернівецької області в цій частині правомірним.

Таким чином, враховуючи викладене колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що господарським судом Чернівецької області при винесенні судового рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Відтак, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову УПП ВКФ "Євротур-експрес" слід відмовити, оскільки всі передбачені чинним законодавством вимоги при укладенні договору були дотримані, договір містить всі передбачені законодавством норми, а також дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( ст.33 ГПК України).

Нормою ст.43 ГПК України передбачено що, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.04.2013 року у справі № 926/286/13 скасувати в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покасти на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", м. Київ №61/08-82 від 10.05.2013 року задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.04.2013 р. у справі № 926/286/13 в частині задоволення позовних вимог (п. 3, 4 резолютивної частини рішення) скасувати. Прийняти нове рішення: відмовити у задоволенні позову.

В решті рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.04.2013 р. у справі № 926/286/13 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в Господарському суді Чернівецької області залишити за Унітарним приватним підприємством виробничо-комерційна фірма "Євротур - експрес", м. Чернівці, вул. Головна, 119 (код ЄДРПОУ 33090206).

4. Стягнути з Унітарного приватного підприємства виробничо-комерційна фірма "Євротур - експрес", м. Чернівці, вул. Головна, 119 (код ЄДРПОУ 33090206) на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", м. Київ, вул. Воздвиженська, 56 (код ЄДРПОУ 19357762) 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп. судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

5. Господарському суду Чернівецької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Чернівецької області.

Повний текст постанови складений 13.09.2013р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Новосад Д.Ф.