Постанова

від 11.09.2013 по справі 910/1031/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року Справа № 910/1031/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Губенко Н.М., Іванової Л.Б. (доповідач), розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італгруп" на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 12.03.2013 Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 у справі№ 910/1031/13 Господарського суду міста Києва за позовомДочірнього підприємства "Будівельне управління № 143" Публічного акціонерного товариства "Трест "Південзахідтрансбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італгруп" простягнення 35211,28 грн. за участю представників сторін:

позивача: Яновицька Ю.В., дов. від 10.09.2013 б/н

відповідача: Куца Л.М., дов. від 14.01.2013 б/н

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Будівельне управління № 143" Публічного акціонерного товариства "Трест "Південзахідтрансбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італгруп" про стягнення 35211,28 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2013 у справі № 910/1031/13 (суддя Власов Ю.Л.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 (колегія суддів у складі: головуючого судді Кондес Л.О., суддів Ропій Л.М., Рябухи В.І.), позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італгруп" на користь Дочірнього підприємства "Будівельне управління № 143" Публічного акціонерного товариства "Трест "Південзахідтрансбуд" перераховані кошти в сумі 35000,00 грн., пеню в сумі 150,92 грн., 3% річних в сумі 60,36 грн. та судовий збір в сумі 1720,50 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італгруп" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2013 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 у справі № 910/1031/13 та відмовити в позові в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 05.09.2011 відповідач виставив позивачеві рахунок фактуру №00351-С на суму 98892,84 грн. на оплату за технічне обслуговування.

13.09.2011 та 14.09.2011 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 35000,00 грн. з призначенням платежу "передплата за технічне обслуговування згідно рахунку №351 від 05.09.2011".

21.11.2012 позивач направив відповідачу претензію, в якій вимагав повернути на поточний рахунок кошти в сумі 35000,00 грн. в місячний строк з моменту отримання претензії, проте відповідач дані кошти Позивачу не повернув.

Вважаючи вказані кошти отриманими відповідачем без правової підстави, оскільки договір між позивачем та відповідачем щодо виконання робіт не був укладений, а роботи з технічного обслуговування відповідачем не були виконані, позивач звернувся з позовом про стягнення цих коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України з нарахуванням пені та процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов повністю, виходив з того, що предмет договору сторонами погоджений не був, оскільки у рахунку-фактурі не вказано найменування, марка, виробник товару, найменування та вид робіт; товар та роботи відповідачем не передавались та не виконувались, а отже, такий правочин не може вважатись укладеним.

Враховуючи наведене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у відповідача відсутні підстави для утримання коштів у сумі 35000,00 грн.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно із частиною 2 статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В силу положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт відсутності між сторонами договірних відносин, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що перераховані позивачем кошти у сумі 35000,00 грн. отримані відповідачем без достатніх правових підстав. Враховуючи, що внаслідок цього у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу безпідставно набуті грошові кошти, а у позивача відповідно виникло право на отримання компенсації (плати) за користування утримуваними боржником грошовими коштами, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 60,36 грн. процентів річних.

Щодо заперечень відповідача проти позовних вимог в цій частині, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування визначається предметом спору і в силу вказаної норми тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

В порушення встановленого статтею 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язку доказування, відповідач в процесі розгляду справи не довів факту наявності правової підстави отримання коштів від позивача та виконання ним робіт, жодних обставин, що свідчили б про неможливість подання таких доказів не навів.

Відповідно до частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи її фактичні обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів щодо виникнення у відповідача обов'язку повернути безпідставно набуті кошти у сумі 35000,00 грн. відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка.

Доводи касаційної скарги в частині задоволення судами позовних вимог про стягнення 35000,00 грн. не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не можуть бути підставою для скасування судових актів, оскільки ґрунтуються на переоцінці судом доказів.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в частині вимог про стягнення пені судами попередніх інстанцій невірно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно із частиною 1 стаття 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до положень частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України правовим наслідком безпідставного одержання чи збереження грошей є нарахування процентів за користування ними.

Таким чином, суди попередніх інстанцій встановивши факт відсутності між сторонами договірних зобов'язань, безпідставно застосували до спірних правовідносин положення частини 6 статті 231 Господарського кодексу України та задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 150,92 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італгруп" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 у справі № 910/1031/13 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італгруп" 150,92 грн. пені.

Прийняти нове рішення, яким в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 у справі № 910/1031/13 залишити без змін.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Будівельне управління №143" Публічного акціонерного товариства "Трест "Південзахідтрансбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Італгруп" 3,68 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова