Рішення

від 17.09.2013 по справі 2-954/2011

БАЛАКЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Справа № 2-954/2011

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

« 16» вересня 2013 р. Балаклавський районний суд м. Севастополя

у складі: головуючого по справі судді - Шкірай М.І.

за участю секретаря - Тімергалієвої В.В.

за участю представника позивача - Альохіна О.Л.;

Карцивадзе Н.Т.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Прокурора Балаклавського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_3, третя особа - обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Зелений мис», про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування з незаконного володіння земельної ділянки.

Встановив

Прокурор, діючи в інтересах держави звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0800 га, що розташована у АДРЕСА_1 серії ЯИ № 067015, виданий головним управлінням Держкомзему у м. Севастополі 28.04.2010 р. і зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011088301991, а також витребувати на користь держави в особі Севастопольської міської ради з незаконного володіння відповідача земельну ділянку площею 0,0800 га, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий № 8536300000:57:001:0057.

Вимоги мотивовані тим, що органом владних повноважень, наділеним компетенцією щодо розпорядження землями на території м. Севастополя, а саме щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 є Севастопольська міська рада. Відповідач з клопотанням про отримання земельної ділянки у власність до цієї міської ради не звертався, рішення ради з цього приводу не приймалось. Спірна земельна ділянка вибула з державної владності з порушенням вимог земельного законодавства та всупереч волі держави в особі уповноваженого на те органу, що дає підстави пред'явлення вимог про витребування її з чужого незаконного володіння.

В судовому засіданні представники прокуратури Балаклавського району м. Севастополь позовні вимоги підтримав і просив задовольнити їх з підстав, викладених в позовній заяві.

Інші сторонни в судове засідання не з'явились, про дату і час слухання справи повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення прокурора, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємній зв'язок доказів у їх сукупності суд дійшов до слідуючого.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57- 60 того ж Кодексу.

24 березня 2010 року голова Севастопольської міської державної адміністрації видав розпорядження № 746-р "Про передачу у власність громадянам-членам обслуговуючого кооперативу ЖБТІЗ "Зелений мис" земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), розташованих за адресою: АДРЕСА_2" (далі - розпорядження № 746-р), яким згідно приписам ст.ст. 17, 80, 116, 118, 122, 186 ЗК України, затвердив проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,16 га та передав громадянам України - членам ОК ЖБТІЗ "Зелений мис" у власність земельні ділянки загальною площею 2,16 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, будівель і споруд (присадибні ділянки), розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та відніс ці землі до категорії земель житлової і громадської забудови.

Розпорядження № 746-р не містить рішення про передачу будь-якої земельної ділянки у власність ОК ЖБТІЗ "Зелений мис".

На підставі розпорядження № 746-р та виконаної згідно приписам частини 1 ст. 56 Закону України "Про землеустрій" в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та відповідно "Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації, зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі", затвердженої наказом Держкомзему від 04.05.1999 року № 43 (далі - Інструкція), Порядків ведення Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю і на право постійного користування землею, договорів оренди землі та Поземельної книги, затверджених постановою КМУ від 09.09.2009 р. № 1021, що діяла на час видачі спірного державного акта, Головним управлінням Держкомзему у м. Севастополі виданий відповідачу ОСОБА_3 належним чином оформлений та зареєстрований державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 067015. Змістовна частина зазначеного державного акту не містить недостовірної інформації, відповідає змісту розпорядження № 746-р та технічній документації із землеустрою, що послугували підставою для його видачи.

Пункт 1.4 і основна змістовна частина пункту 1.16 вказаної Інструкції, що зазначені прокурором в позовній заяві в якості підстав позовних вимог, постановою Вищого адміністративного суду України від 20.04.2010 р. у справі № К-8025/09 визнані противоправними та скасовані.

Відповідно частині 1 ст. 56 Закону України "Про землеустрій" у складі технічної документації із землеустрою міститься копія заяви відповідача ОСОБА_4 на адресу голови Севастопольської міської державної адміністрації про передачу йому у власність спірної земельної ділянки.

Суд вважає необхідним зазначити те, що за змістом ст. 118 ЗК України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, громадяни не зобов'язані визначати орган, уповноважений здійснювати розпорядження земельними ділянками згідно п. 12 Перехідних положень ЗК України, що діяв на час виникнення спірних відносин, і мають право на звернення з відповідним клопотанням безпосередньо до Севастопольської міської державної адміністрації, а тому суд вважає обґрунтування прокурором позову неподанням ОСОБА_4 заяви до Севастопольської міської ради безпідставним припущенням, яке відповідно частині 4-й ст. 60 ЦПК України не може вважатися доказом.

Системний аналіз ст. 116, 118, 121, 125 і 126 ЗК України в редакції 2009 року у співвідношенні до ЗУ "Про кооперацію", надає суду підстави для висновку про те, що ОСОБА_3, набув право власності на земельну ділянку з дотриманням вимог законодавства, яке регулювало порядок безоплатного набуття громадянами права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, та отримав оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ 067029 з дотриманням приписів нормативних актів, які регулювали питання оформлення, видачі і реєстрації державний актів на право власності на земельні ділянки.

Після того, як відповідач вступив відповідно ст.ст. 125, 126 ЗК України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин, в права власника земельної ділянки, прокурором міста Севастополя у порядку нагляду до Севастопольської міської державної адміністрації було внесено протест № 07-1369 вих-10 з вимогою скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 870-р від 12.11.2009 "Про затвердження матеріалів вибору земельної ділянки і надання згоди ОК ЖБТІЗ "Зелений мис" на розроблення проекту землеустрою і технічної документації для індивідуального житлового будівництва у районі села Колхозне". Також, прокурором міста Севастополя було винесено у порядку нагляду протест № 07-1367 вих-10 про скасування розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 746-р від 24.03.2010 "Про передачу у власність громадянам-членам ОК ЖБТІЗ "Зелений мис" індивідуальних забудовників "Зелений мис" земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), розташованих за адресою: АДРЕСА_2".

Протести були внесені на підставі статті 21 Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку з порушенням Севастопольською міською державною адміністрацією під час видання опротестованих розпоряджень пункту 12-го розділу Х Земельного кодексу України, що діяв на час виникнення спірних відносин, згідно з яким до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

На підставі протестів прокуратури міста Севастополя та відповідно до статей 2, 13, 25, 43 закону України "Про місцеві державні адміністрації" Севастопольською міською державною адміністрацією були видані розпорядження: № 1843-р від 21.09.2010 "Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 24.03.2010 р. № 746-р"; № 1845-р від 21.09.2010 "Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 12.11.2009 р. № 870-р".

Судовим рішенням в адміністративній справі № 2а-191/11/2770, що набрали законної сили за позовом ОК ЖБТІЗ "Зелений мис" визнано противоправними та скасовано розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1843-р та № 1845-р від 21.09.2010 року.

Заступник прокурора міста Севастополя, на підставі статті 121 Конституції України, статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" в адміністративній справі № 2а-2244/10/2770 звертався до суду з позовом в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради до Севастопольської міської державної адміністрації, в якому просив визнати протиправними і скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 870-р від 12.11.2009 р., а також № 746-р від 24.03.2010 р. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що у порушення статті 38 Земельного кодексу України та пункту 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України, відповідач прийняв оскаржувані розпорядження поза межами своєї компетенції, а також тим, що неналежне і неправомірне використання земель завдає шкоду економічним інтересам держави у сфері раціонального використання земельних ресурсів.

Севастопольська міська рада, в адміністративній справі № 2а-2244/10/2770 визнана судом позивачем також просила суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 870-р від 12.11.2009 р., № 746-р від 24.03.2010 р;

- визнати протиправними дії Головного управління Держкомзему у м. Севастополі та Севастопольської міської філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" щодо підготовки та видання державної реєстрації державних актів на право власності членам обслуговуючого кооперативу земельних ділянок, розташованих в районі с. Колхозне;

- прийняти рішення щодо повороту виконання пункту 3 розпорядження № 746-р від 24.03.2010 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 24.11.2010 р. у справі № 2а-2244/10/2770, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 р. у задоволені адміністративного позову заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради до Севастопольської міської державної адміністрації, Головного управління Держкомзему у м. Севастополі, Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" в особі Севастопольської міської філії, 3-а особа - ОК ЖБТІЗ "Зелений мис" про визнання протиправними та скасування розпоряджень, постановлення рішення про поворот виконання пункту 3 розпорядження № 746-р від 24.03.2010 р., визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити повні дії відмовлено.

Судовими рішеннями в адміністративній справі № 2а-2244/10/2770, що набрали законної сили, встановлені обставини:

- підставою для прийняття розпорядження № 746-р від 24.03.2010 р. стали заяви ОК ЖБТІЗ "Зелений мис" та членів ОК ЖБТІЗ "Зелений мис", розроблена технічна документація із землеустрою що відповідає приписам законодавства;

- надання у власність членам ОК ЖБТІЗ "Зелений мис" земельних ділянок відбулося у порядку, встановленому законом та не суперечить інтересам держави;

- на час розгляду справи межі міста Севастополя відповідно до вимог статей 173, 174 Земельного Кодексу України не встановлені;

- відповідачі - Головне управління Держкомзему у м. Севастополі та Севастопольська міська філія державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", виконуючи Розпорядження № 746-р від 24.03.2010 р., діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- у прокурора відсутні повноваження на подання до суду позову в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування - Севастопольської міської ради.

Отже, на час розгляду справи розпорядження № 746-р відповідно до законодавства протиправним не визнане і не скасоване, державна реєстрація набутого відповідачем на підстави цього розпорядження права власності протиправною не визнана і не скасована, дії посадових осіб, які здійснювали оформлення, державну реєстрацію і видачу оспроюваного державного акту противоправним не визнані, то визнання недійсним державного акта на право власності на землю, як правовстановлюючого документа, без визнання недійсним рішення, що надало право на отримання цього акта та визнання дій щодо цього факту, незаконними, не передбачене законом.

Аналогічну правову позицію зазначив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в рішення від 10 жовтня 2012 р. у справі з подібних правовідносин № 6-17539св12.

Стосовно повноважень Севастопольської міської державної адміністрації відповідно пункту 12-му Перехідних положень ЗК України, суд вважає необхідним додатково зазначити наступне.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міста, селища і села визначені в якості адміністративно-територіальних одиниць.

Земельний кодекс України та ЗУ "Про розмежування земель державної та комунальної власності", що діяв на час видання розпорядження № 746-р, передбачали, не ототожнюючи, території і межі сільських, селищних і міських рад та території і межі населених пунктів: сіл, селищ і міст.

Ст. 173 ЗК України, в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначала межу міста в якості умовної замкнутої лінії на поверхні землі, що відокремлює територію міста від інших територій, а не від інших адміністративно-територіальних одиниць.

Низкою судових рішень адміністративного судочинства м. Севастополя, в тому числі у справі № 2а-2244/10/2770, що набрали законної сили, встановлені обставини щодо не розмежованості земель державної власності в місті Севастополі на землі державної та комунальної власності, та щодо відсутності встановленої відповідно ст.ст. 173 і 174 ЗК України межі міста Севастополя. Відсутність на дату видання розпорядження № 746-р встановленої межі міста Севастополь, підтверджується прийнятим після його видання рішенням Севастопольської міської ради від 19.04.2011 року № 695 "Про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення меж міста Севастополя", яким передбачене розроблення проекту землеустрою щодо встановлення, а не зміни існуючих меж міста.

Окрім того рішенням Севастопольської міської ради від 29.12.1994 року № 81 затверджені відповідно ст. 174 ЗК України межі сільських населених пунктів і окремих жилих районів сільського типу, розташованих на території Балаклавського і Нахімовського району м. Севастополя, в межі яких спірна земельна ділянка входить.

Розташування спірної земельної ділянки поза встановленими межами населених пунктів підтверджується пунктом 2.1 розпорядження № 870-р від 16.112009 року.

Відповідно п. 12 Перехідних положень ЗК України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, повноваження Севастопольської міської ради залежали від місця розташування земельної ділянки відносно межі населеного пункту м. Севастополь, а не в залежності від розташування земельної ділянки в межах території Севастопольської міської ради.

Суд вважає, що відсутність встановленої згідно приписам законодавства межі населеного пункту м. Севастополь унеможливлює встановлення місця розташування спірної ділянки відповідно до пункту 12-му Перехідних положень ЗК України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, що в свою чергу тягне за собою неможливість підтвердження повноважень Севастопольської міської ради стосовно розпорядження спірною ділянкою відповідно до приписів цього пункту та частини першої ст. 142 Конституції України і ст. 80 ЗК України.

До передачі спірної земельної ділянки у власність відповідачу для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування ця ділянка не використовувалась в зв'язку з чим суд вважає безпідставним застосування ст. 38 ЗК України у спірних правовідносинах.

Таким чином судом встановлено, що зазначена в спірному державному акті земельна ділянка розташована на території Севастопольської міської ради в приміській зоні поза встановленими межами населених пунктів, а також поза межею міської забудови, якою визначена територія самого міста Севастополя, як населеного пункту і до передачі відповідачу перебувала в державній власності. Отже, Севастопольська міська державна адміністрація розпорядилася цією ділянкою відповідно ст. ст. 17, 80, 116, 118, 122 та пункту 12-му Перехідних положень ЗК України в редакції, що діяла на час видання розпорядження № 746-р, а відповідач набув право власності на спірну ділянку відповідно до приписів ст.ст. 80, 116, 118, 121, 125 і 126 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин.

Суд враховує той факт, що позов пред'явлений прокурором в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради. Однак, Севастопольська міська Рада згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", представляє інтереси Севастопольської міської громади та немає повноважень діяти в інтересах держави. Оскільки, згідно п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво в суді виключно інтересів держави або громадянина, то прокурор, на думку суду, звернувся до суду з вказаним позовом безпідставно.

Посилання прокурора про те, що Севастопольська міська державна адміністрація не має повноважень на розпорядження зазначеного земельною ділянкою оскільки такими повноваженнями наділена Севастопольська міська Рада, - не можуть бути покладені в основу задоволення позову, так-як зазначене обґрунтування позову свідчить про те, що прокурор звернувся в суд загальної юрисдикції з позовом, підвідомчим адміністративному суду з цього приводу (спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції - ст.ст. 3 і 17 КАС України).

Право власності на землю гарантується Конституцією України. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статті 321 і 328 ЦК України гарантують право власності осіб, в тому числі і громадян, та передбачають презумпцію цього права, набутого на незаборонених законом підставах. Відповідач набув право власності на спірну ділянку без порушення будь-яких заборонних норм або підстав.

Згідно частині 1 ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами України.

Захист прав громадян та юридичних осіб (в даному випадку Севастопольської міської ради) на земельну ділянку може здійснюватися шляхом визнання недійсним рішення органу виконавчої влади (ч. 3 ст. 152 ЗК України), оскільки посвідчене державним актом право власності є похідним від відповідного рішення органу виконавчої влади (розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації) про передачу земельної ділянки у власність. Тобто визнання недійсним виданого ОСОБА_4 державного на право власності на земельну ділянку без попереднього визнання недійсним розпорядження голови Севастопольської міської державної адміністрації № 746-р від 24.03.2010 року, на підставі якого виданий цей державний акт, - є порушенням закону, так як вимога скасування державного акта є похідною і залежить від доведеності незаконності зазначеного розпорядження в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, за змістом ст. 152 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, як самого по собі правовстановлюючого документа, не передбачено зазначеною нормою. Саме такі правові висновки викладені в постанові колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53 цс12.

Отже, прокурором застосований не передбачений законодавством спосіб захисту прав Севастопольської міської ради на спірну земельну ділянку.

Заявляючи вимогу про витребування у ОСОБА_3 спірної земельної ділянки на користь Севастопольської міської ради, прокурор посилається на положення ст. 387 ЦК України про віндикацію, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові Верховного Суду України від 28 березня 2011 року № 3-17гс11 зазначається, що при вирішенні спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статей 387, 388 ЦК України, необхідно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, за наявності на це згоди законного розпорядника зазначеного майна.

Спірна земельна ділянка не відносилася до земель комунальної власності, не перебувала у віданні позивача - Севастопольської міської ради, та не передавалась у власність відповідачу позивачем, отже у позивача немає права на пред'явлення віндикаційного позову про витребування зазначеної ділянки у відповідача.

Таким чином, оскільки у позивача немає права на позов про витребування спірної ділянки з чужого незаконного володіння, а відповідач законно набув на неї право власності, підстави для задоволення вимоги про витребування спірної ділянки з чужого незаконного володіння, тобто для задоволення вимоги про витребування спірної ділянки у відповідача відсутні.

Відповідно Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до конвенції" від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР, Україна приєдналась до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477 практика Європейського Суду і Європейська Конвенція застосовуються в Україні при прийнятті рішень. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Практика Європейського Суду свідчить, що втручання державної влади у права користування на майно має бути законним.

В своїй практиці Європейський суд наголошує, що принцип рівності процесуальних можливостей є одним із основоположних принципів права на справедливий судовий розгляд, яке закріпляється в пункті 1 статі 6 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" 1950 року. Це означає, що кожна із сторін не повинна мати явної переваги і що кожній із сторін повинна бути гарантована можливість представити свою справу на таких умовах, які не ставлять її у менш сприятливе становище у порівнянні із іншою стороною (лист ДСА від 16.11.2006 р. № 14-6947/06).

В рішенні Європейського суду з прав людини від 24.062003 tch проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії викладена правова позиція, згідно якої, у разі отримання громадянином від держави майна, подальше позбавлення громадянина цього майна, в тому числі на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Зазначена в спірному державному акті земельна ділянка передана відповідачу у власність із земель державної власності уповноваженою на те особою, тому скасування цього права без відповідного відшкодування розцінюється Європейським судом з прав людини, як зловживання зі стороні суб'єкта владних повноважень (справа "Рисовський проти України").

Стаття 56 Конституції України визначає право кожної особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданих незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Позов не містить положень щодо відшкодування відповідачу матеріальної шкоди, заподіяної припиненням його права власності на земельну ділянку, яка витребується на користь Севастопольської міської ради з підстав порушення Севастопольської міською державною адміністрацією своїх повноважень.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності відповідно приписам земельного законодавства та з волі держави в особі уповноваженого на те органу, позовні вимоги щодо витребування цієї ділянки на користь Севастопольської міської ради, яка не є державним органом і до компетенції якої законодавством не віднесено представлення інтересів держави, задоволенню не підлягають.

Встановлені судом обставини, якими спростовуються вимоги позивача, а також визначені судом відповідно до цих обставин правовідносини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, - копіями: розпоряджень, державного акту на право власності на земельну ділянку, рішень міської ради, судових рішень, матеріалів вибору земельної ділянки і проекту землеустрою щодо відведення ділянки, Генерального плану Севастополя, листів, свідоцтва, технічної документації із землеустрою та іншими.

Посилання представника прокурора суд вважає неадекватним відображенням фактичних обставин, оскільки ці посилання спростовуються наявними в матеріалах доказами і висновками суду, прокурор на підтвердження своїх доводів не надав суду належних доказів.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність позовних вимог приписам законодавства, що регулює спірні правовідносини та фактичним обставинам справи і як наслідок - про відсутність підстав для їх задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову суд врахував вимоги Конституції і законів України: "Про судоустрій і статус судів", "Про кооперацію", "Про землеустрій", "Про розмежування земель державної та комунальної власності", що діяв на час виникнення спірних взаємовідносин, "Про місцеві державні адміністрації", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 і 11 до Конвенції", керувався Земельним, Цивільним, Лісовим і Цивільним процесуальним кодексами України.

Крім того, суд керувався принципами справедливості та розумності відповідно ст. 3 ЦК України.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10-11; 28-29; 57-60; 158; 179; 185; 208-209; 212; 214-215 ЦПК України, суд -

Вирішив

В задоволенні позову Прокурора Балаклавського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_3, третя особа - обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Зелений мис», про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування з незаконного володіння земельної ділянки - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Севастополя через Балаклавський районний суд м. Севастополя.

Суддя