Постанова

від 05.09.2013 по справі 826/11029/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2013 року 13:07 № 826/11029/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Копері» до відповідачаДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2013 р. № 0000432250 та № 0000442250. за участю представників сторін:

від позивача: Козак О.С. (довіреність № б/н від 05.03.2013 р.)

від відповідача: Коваленко А.О. (довіреність № 391/9 від 04.07.2013 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 05.09.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Копері» звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2013 р. № 0000432250 та № 0000442250.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11029/13-а та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 05.09.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13.03.2013 р. № 0000432250 та № 0000442250.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача послався на те, що під час проведення перевірки ТОВ «Копері» відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 135.4 ст. 135, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, щодо заниження податку на прибуток у сумі 71 721 грн., а саме: за 2 квартал 2012 р. у сумі 71 721 грн., а також п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, щодо завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ 68 305 грн., що в свою чергу призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 68 305 грн., а саме: за червень 2012 року в сумі 68 305 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідачем були подані письмові заперечення проти позову, в яких відповідач зазначає, що матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Спендер», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Спендер» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання (валові витрати), так і податковий кредит.

В наданих запереченнях відповідачем зазначено, що в Акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.09.2012 року № 3766/22-9 /37046475 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спендер» (контрагента позивача) щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за березень, червень, липень 2012 року, встановлено, що ТОВ «Спендер» (контрагент позивача) є вигодотранспортуючим суб'єктом (транзитером) - суб'єкт господарювання (платник ПДВ), що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючим суб'єктом та вигодонабувачем, у якого відповідно до податкової звітності податкові зобов'язання на рівні податкового кредиту за всіма операціями чи по окремих операціях або різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом незначна (±0,5 %), економічна вигода від діяльності, що ними здійснюється, чи від окремих операцій, що вони здійснюють, - відсутня.

Також, як наголосив відповідач в запереченні на позовну заяву, перевіркою контрагента позивача ТОВ «Спендер» було встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, трудові ресурси, автомобільний чи інший транспорт, а також устаткування, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності по ланцюгу постачання від постачальника до покупців, та не встановлено фактичного руху товару (продукції), фактичного надання послуг (виконання робіт) та операцій з даним товаром (продукцією, роботами).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Копері» (код ЄДРПОУ 37652893) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Спендер» (код ЄДРПОУ 37046475), з податку на додану вартість за червень 2012 року та податку на прибуток за 2 квартал 2012 року».

За результатами даної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 01.03.2013 р. № 806/22-522/37652893, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 135.4 ст. 135, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем було занижено податок на прибуток у сумі 71 721 грн., а саме: за 2 квартал 2012 р. у сумі 71 721 грн., а також п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем було завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 68 305 грн., що в свою чергу призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 68 305 грн., а саме: за червень 2012 року в сумі 68 305 грн.

В Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Спендер» (код ЄДРПОУ 37046475), щодо надання останнім на користь позивача клінінгових послуг, послуг з вивозу сміття, електромонтажних послуг, сантехнічних послуг, чистки каналізації.

На підставі вказаних висновків Акта перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 13 березня 2013 року № 0000432250, яким позивачу донараховано податку на додану вартість в загальній сумі 85 381 грн., в т.ч. за основним платежем - 68 305 грн. та за штрафними санкціями - 17 076 грн.;

- від 13 березня 2013 року № 0000442250, яким позивачу донараховано податку на прибуток в загальній сумі 89 651 грн., в т.ч. за основним платежем - 71 721 грн. та за штрафними санкціями - 17 930 грн.

За наслідками оскарження позивачем зазначених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку до податкових органів вищих інстанцій, скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін

Однак, вважаючи такі податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13.03.2013 р. № 0000432250 та № 0000442250 - протиправними, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не заявляв позовних вимог, які б стосувалися не дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

У перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Спендер» (код ЄДРПОУ 37046475), щодо надання останнім на користь позивача клінінгових послуг, послуг з вивозу сміття, електромонтажних послуг, сантехнічних послуг, чистки каналізації

Так, між позивачем ТОВ «Копері» та його контрагентом ТОВ «Спендер» було укладено Договір про надання послуг № КЛ-121 від 23.12.2011 р., предметом якого є надання клінінгових послуг, вивозу сміття, електромонтажних послуг, сантехнічних послуг, чистка каналізації.

За наслідками зазначених відносин, сторонами були підписані Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а також ТОВ «Спендер» на адресу позивача було виписано податкові накладні за червень 2012 року на загальну суму 68 305 грн.

Суми ПДВ в загальному розмірі 68 305 грн. по виписаних ТОВ «Спендер» податковим накладним були включені ТОВ «Копері» до складу податкового кредиту за червень 2012 р. та відображено в Додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ за червень 2012 р.

Отже, відповідно до сутності таких господарських операцій (надання клінінгових послуг, вивозу сміття, електромонтажних послуг, сантехнічних послуг, чистка каналізації), що мали надаватися у великих обсягах та на значні суми, вбачається необхідність наявності в такого контрагента позивача ТОВ «Спендер» відповідної матеріально-технічної бази (приміщень, устаткування, автомобільного транспорту (сміттєвоза), та значних трудових ресурсів, чого позивачем в даному випадку доведено не було, та зазначеного не підтверджується наявними у справі доказами.

Так навпаки, в Акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.09.2012 року № 3766/22-9/37046475 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спендер» (контрагента позивача) щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за березень, червень, липень 2012 року, встановлено, що ТОВ «Спендер» (контрагент позивача) є вигодотранспортуючим суб'єктом (транзитером) - суб'єкт господарювання (платник ПДВ), що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючим суб'єктом та вигодонабувачем, у якого відповідно до податкової звітності податкові зобов'язання на рівні податкового кредиту за всіма операціями чи по окремих операціях або різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом незначна (±0,5 %), економічна вигода від діяльності, що ними здійснюється, чи від окремих операцій, що вони здійснюють, - відсутня.

Також, контролюючим заходом, проведеним ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС відносно контрагента позивача ТОВ «Спендер», встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Спендер» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, та транспортних засобів.

Крім того, як вбачається з наявних матеріалів справи, згідно наданих до перевірки документів: договору; податкових накладних; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг); не можливо встановити, яка саме спеціалізована техніка надавалась в оренду контрагенту позивача ТОВ «Спендер», та чи надавалася взагалі; де саме відбувались роботи щодо чистки каналізації та на яких об'єктах надавались сантехнічні та клінінгові послуги.

В даному випадку позивачем не було надано до матеріалів справи жодних документів на підтвердження вивозу сміття, а саме: з яких об'єктів здійснювався такий вивіз, за допомогою якого транспортного засобу (державний реєстраційний номер транспортного засобу) та куди це сміття було вивезено (довідка про вивезення сміття), тощо.

З огляду на вищезазначені факти, податковим органом було зроблено висновок про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Спендер» здійснювалася поза межами правового поля.

На переконання контролюючого орану, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Спендер» та його контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (паперовий, безтоварний варіант правочинів).

Така незаконна діяльність вказаного контрагента позивача ТОВ «Спендер» направлена на ухилення від сплати податків, та суттєво впливає на недоотримання Державним бюджетом України податків, що виражається в несплаті податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства.

Позивачем, в свою чергу, не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином контрагент ТОВ «Спендер», без наявності жодної матеріально-технічної бази (устаткування), складських приміщень, транспорту та відповідних трудових ресурсів (працює одна особа - директором), мав змогу надавати клінінгові послуги, послуги з вивозу сміття, електромонтажні послуги, сантехнічні послуги та послуги з чистки каналізації, у великих обсягах та на значні суми, що відповідно передбачають необхідність наявності достатньої матеріальної бази (зокрема складських приміщень та вантажних транспортних засобів (сміттєвозів, машин для чистки каналізації), а також достатніх трудових ресурсів, оскільки одна особа фізично не може надати клінінгових послуг (а також послуг з чистки каналізації, вивозу сміття та інше) протягом одного місяця на загальну суму 409 830 грн. з ПДВ.

З приводу зазначеного позивачем не було також надано суду доказів щодо укладення його контрагентом ТОВ «Спендер» субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем, які відповідно передбачали необхідність наявності матеріально-технічної бази (устаткування, транспортних засобів) та відповідних трудових ресурсів.

Також, як підтверджується наявними матеріалами справи, стан контрагента позивача ТОВ «Спендер» - «внесено запис про відсутність за місцезнаходженням».

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до Національного класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375 із змінами та доповненнями, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів, тощо.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Так, як було зазначено вище, та жодними доказами не було спростовано позивачем, зазначений контрагент позивача не знаходиться за місцем його реєстрації, а отже є неможливим встановити, яким саме чином таке товариство без наявності будь-якої матеріально-технічної та кадрової бази мало змогу надавати клінінгові послуги, а також послуги з вивозу сміття та чистки каналізації у великих обсягах та на значні суми.

Таким чином, як підтверджується наявними матеріалами справи, метою реєстрації зазначеного підприємства ТОВ «Спендер» була його незаконна діяльність, що відповідно не може породжувати жодних правових наслідків.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, за місцем реєстрації контрагент позивача та його посадові особи не знаходяться, а відповідно первинних документів на підтвердження фактичності господарської діяльності (зокрема із позивачем) від такого підприємства отримати не можливо.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Спендер» носять характер недійсного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ), не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину - підприємство не знаходиться за місцем його реєстрації (ч. 3 ст. 203 ЦКУ), та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ), - відсутність у товариства жодних матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності з надання клінінгових послуг, не підтверджує реальності надання таких послуг.

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні контрагентом ТОВ «Спендер» не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Як зазначається в рішеннях ВАС України щодо розгляду подібних спорів, сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Враховуючи вищевикладене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Спендер» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання (валові витрати), так і податковий кредит з податку на додану вартість.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Спендер» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки такий контрагент позивача ТОВ «Спендер» із штатом в одну особу особисто фактично не міг надавати клінінгові послуги (зокрема вивіз сміття та чистку каналізації) у великих обсягах та на значні суми, зважаючи на встановлення відсутності в останнього матеріально-технічних можливостей та трудових ресурсів, а доказів щодо укладення ТОВ «Спендер» субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем до матеріалів справи надано не було.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки, а саме того, що контрагент позивача ТОВ «Спендер» та його посадові особи за місцем реєстрації не знаходяться (первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій в розрізі правовідносин із контрагентами отримати не можливо), та матеріально-технічних і трудових ресурсів для здійснення зазначеного виду діяльності (клінінгові послуги, тощо), ТОВ «Спендер» не має, а відповідно такий контрагент фактично не мав можливості виконувати взяті на себе зобов'язання в розрізі правовідносин із позивачем.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність винесених ним податкових повідомлень-рішень від 13.03.2013 р. № 0000432250 та № 0000442250.

Натомість позивач не надав суду допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 10.09.2013 р.