Ухвала

від 19.12.2013 по справі 826/11029/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11029/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Хіміч А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну товариства з обмеженою відповідальністю «Копері» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Копері» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Копері» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 13.03.2013 р. № 0000432250 та № 0000442250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Копері» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Спендер», з податку на додану вартість за червень 2012 року та податку на прибуток за 2 квартал 2012 року».

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 01.03.2013 р. № 806/22-522/37652893, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 135.4 ст. 135, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем було занижено податок на прибуток у сумі 71 721 грн., а саме: за 2 квартал 2012 р. у сумі 71 721 грн., а також п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем було завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 68 305 грн., що в свою чергу призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 68 305 грн., а саме: за червень 2012 року в сумі 68 305 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 березня 2013 року: № 0000432250, яким позивачу донараховано податку на додану вартість в загальній сумі 85 381 грн., в т.ч. за основним платежем - 68 305 грн. та за штрафними санкціями - 17 076 грн. та № 0000442250, яким позивачу донараховано податку на прибуток в загальній сумі 89 651 грн., в т.ч. за основним платежем - 71 721 грн. та за штрафними санкціями - 17 930 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що контрагент фактично не мав можливості виконувати взяті на себе зобов'язання в розрізі правовідносин з позивачем, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.12.2011 р. між позивачем та його контрагентом ТОВ «Спендер» було укладено договір про надання послуг № КЛ-121, предметом якого є надання клінінгових послуг, вивозу сміття, електромонтажних послуг, сантехнічних послуг, чистка каналізації.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано до суду копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, виписок по рахунках з банку.

Проте, згідно наданих до перевірки документів: договору; податкових накладних; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) не можливо встановити, яка саме спеціалізована техніка надавалась в оренду контрагенту позивача ТОВ «Спендер», та чи надавалася взагалі; де саме відбувались роботи щодо чистки каналізації та на яких об'єктах надавались сантехнічні та клінінгові послуги.

При цьому, матеріали справи не містять документів на підтвердження вивозу сміття, а саме: з яких об'єктів здійснювався такий вивіз, за допомогою якого транспортного засобу (державний реєстраційний номер транспортного засобу) та куди це сміття було вивезено (довідка про вивезення сміття), тощо.

Разом з тим, висновки Акту перевірки відповідач обґрунтував тим, що відповідно до Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.09.2012 року № 3766/22-9/37046475 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спендер» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за березень, червень, липень 2012 року, ТОВ «Спендер» є вигодотранспортуючим суб'єктом (транзитером) - суб'єкт господарювання (платник ПДВ), що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючим суб'єктом та вигодонабувачем, у якого відповідно до податкової звітності податкові зобов'язання на рівні податкового кредиту за всіма операціями чи по окремих операціях або різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом незначна (±0,5 %), економічна вигода від діяльності, що ними здійснюється, чи від окремих операцій, що вони здійснюють, - відсутня.

Крім того, контролюючим заходом, проведеним ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС відносно контрагента позивача ТОВ «Спендер», встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Спендер» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, та транспортних засобів.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, в свою чергу, не доведено, яким саме чином контрагент ТОВ «Спендер», без наявності жодної матеріально-технічної бази (устаткування), складських приміщень, транспорту та відповідних трудових ресурсів (працює одна особа - директором), мав змогу надавати клінінгові послуги, послуги з вивозу сміття, електромонтажні послуги, сантехнічні послуги та послуги з чистки каналізації, у великих обсягах та на значні суми, що відповідно передбачають необхідність наявності достатньої матеріальної бази (зокрема складських приміщень та вантажних транспортних засобів (сміттєвозів, машин для чистки каналізації), а також достатніх трудових ресурсів, оскільки одна особа фізично не може надати клінінгових послуг (а також послуг з чистки каналізації, вивозу сміття та інше) протягом одного місяця на загальну суму 409 830 грн. з ПДВ.

Крім того, позивачем не було також надано доказів щодо укладення його контрагентом субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем, які відповідно передбачали необхідність наявності матеріально-технічної бази (устаткування, транспортних засобів) та відповідних трудових ресурсів.

З матеріалів справи також вбачається, що стан контрагента позивача ТОВ «Спендер» - «внесено запис про відсутність за місцезнаходженням».

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Так, згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, в Постанові Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

В зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договорів, укладених позивачем з ТОВ «Спендер», колегія суддів погоджується з висновками податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності підстав для включення до складу валових витрат сум сплачених за цією угодою, а до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Копері» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Ухвалу в повному тексті виготовлено 24.12.2013 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.