Постанова

від 19.09.2013 по справі 918/955/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 року Справа № 918/955/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Крейбух О.Г.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі Михальчук В.К.

за участю представників:

позивача: Бірук В.І., Сарапіна В.О.

відповідача: Татарчук Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача малого приватного підприємства "Профіт" на рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.13 р. у справі № 918/955/13 (суддя Качур А.М.)

за позовом Мале приватне підприємство "Профіт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт"

про стягнення заборгованості в сумі 25 505 грн. 16 коп.

ВСТАНОВИВ :

В травні 2013 року Мале приватне підприємство "Профіт" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" про стягнення 25 505,16 грн. заборгованості, з яких 17 200 грн. основного боргу, 5 133,16 грн. інфляційних втрат, 172,00 грн. відсотків річних, 3000 грн. моральної шкоди /а.с.2-6/.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року у справі № 918/955/13 (суддя Качур А.М.) в позові Малого приватного підприємства "Профіт" до ТзОВ "Автотранселіт" про стягнення заборгованості в сумі 25 505 грн. 16 коп. відмовлено /а.с.61-63/.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач МПП "Профіт" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити /а.с.68-71/.

В обгрунтування апеляційної скарги, скаржник вказує наступне:

- місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення не враховано положення Женевської конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 19.05.1956 року;

- оскільки договір перевезення - транспортна заявка № 16/01/12 була підписана сторонами 16.01.2012 року, строк перебігу позовної давності для звернення перевізника з позовом до замовника у відповідності до ст.32 Конвенції КДПВ починається 16.04.2012 року;

- суд залишив поза увагою направлену МПП "Профіт" на адресу ТзОВ "Автотранселіт" претензію-вимогу № 17/27 від 19.11.2012 року.

Таким чином, на думку скаржника, правові підстави для відмови в задоволенні позову відсутні; просить рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, вказавши, що господарський суд Рівненської області при винесенні рішення правомірно застосував норми матеріального та процесуального права, повністю з'ясував обставини справи та дослідив докази у справі, постановив законне та обгрунтоване рішення, а тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити /а.с. 78/.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.08.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. та призначено до розгляду на 19.09.2013 року /а.с.67/.

Розпорядженням в.о.голови Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Бучинської Г.Б. та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І., суддя Філіпова Т.Л. /а.с.77/.

19.09.2013 року в судовому засіданні сторони повністю підтримали вимоги і доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї; оголошено перерву до 11 год. 40 хв. для надання можливості позивачу подати уточнений розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в позові про стягнення 22505,16 грн. - суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, і в частині розподілу судових витрат, з огляду на таке.

16 січня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Автотранселіт» (надалі - замовник, відповідач) та малим приватним підприємством «Профіт» (надалі - виконавець, позивач) укладено договір на перевезення вантажу - обладнання за маршрутом м.Львів, Україна - м.м.Тростянець, Мінський район, Білорусь, що підтверджується транспортною заявкою № 16/01/12 від 16.01.2012р. (надалі - Договір) /а.с.12/.

Відповідно до умов Договору сторони погодили, зокрема, наступні умови перевезення вантажу:

6. вантажовідправник - ТзОВ «НВП ІМВО»;

7. адреса завантаження - м.Львів, Україна;

10. адреса розвантаження - п.Б.Тростянець, Мінський район, Білорусь;

11. адреса розмитнення - згідно CMR;

12. термін доставки вантажу - 19.01.2012р.,

13. узгоджена сума фрахта - 8600,00 грн. за кожну доставку;

14. умови оплати - на протязі 7-10 банківських днів після отримання транспортних документів (CMR, рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна, договір);

15. митний перехід - на вибір.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Так, на виконання умов Договору перевезення МПП «Профіт» здійснено перевезення обладнання за маршрутом м.Львів (Україна) - м.Тростянець, Мінський район, Білорусь, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (надалі - CMR) /а.с.19, 20/.

24 січня 2012 року ТзОВ «Автотранселіт» та МПП «Профіт» підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які скріплені печатками підприємств та згідно з якими загальна вартість наданих послуг становить 17200,00 грн., а саме:

- акт № ОУ-0000002 від 24.01.2012р. - виконавцем надані послуги по рахунку № СФ-0000005 від 24.01.2012р., CMR 011904, ав.АС7344АІ\АС4602ХХ, на суму 8600,00 грн./а.с.10/;

- акт № ОУ-0000003 від 24.01.2012р. - виконавцем надані послуги по рахунку № СФ-0000006 від 24.01.2012р., CMR 002703, ав.АС3682АС\04261ВО, на суму 8600,00 грн./а.с.11/.

Тобто сторони підписанням актів здачі-прийняття робіт від 24.01.2012р. підтвердили факт виконання робіт та узгодили розмір оплати.

На виконання п.14 Договору (умови оплати) позивачем надано відповідачу:

- рахунки-фактури № СФ-0000005 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. та № СФ-0000006 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. /а.с.15-16/.

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000002 від 24.01.2012р. на суму 8 600,00 грн. та № ОУ-0000003 від 24.01.2012р. на суму 8 600,00 грн.;

- податкові накладні від 24.01.2012р. № 4 та № 5 /а.с.17-18/;

- міжнародні товарно-транспортні накладні № 011904 та № 002703 /а.с.19-20/.

Однак, в порушення п.14 Договору відповідач оплату наданих послуг по перевезенню вантажу на протязі 10 банківських днів з дати підписання актів виконаних робіт - 24.01.2012р., тобто до 07.02.2012 року не здійснив.

19.11.2012 року МПП "Профіт" направило на адресу ТзОВ "Автотранселіт" претензію з вимогою про сплату 17 200,00 грн. заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та реагування /а.с.13, 15/.

Згідно із ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до част.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу у сумі 17 200,00 грн. є такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування річного строку позовної давності на підставі п.6 част.2 ст.258, част.3 ст.925 ЦК України з огляду на таке.

Відповідно до ст.908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно з част.2 ст.909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір на перевезення вантажу за маршрутом м.Львів, Україна - м.Тростянець, Білорусь, оформлений у вигляді Транспортної заявки від 16.01.2012р. № 16/01/12.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до част.3 ст.4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Оскільки спір між позивачем та відповідачем виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому позивач виступав перевізником, а отримувач вантажу знаходився на території іноземної держави, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в Женеві 19.05.1956р.

СРСР приєднався до неї 01.08.1983р. і вона стала чинною для нього з 01.06.1986р.

На підставі Постанови Верховної Ради України від 17.09.1992р. "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів" (Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції.

Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів 1956 року (надалі - Конвенція), визначає відповідальність перевізників, і застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, якщо місце завантаження вантажу та місце доставки вантажу, вказані у контракті, знаходяться на території двох різних держав, із яких принаймні одна є учасницею Конвенції.

Відповідно до част.1 ст.32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається:

а) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміт доставки, або, за відсутності такого терміну - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

с) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Оскільки матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті наданих послуг, що спричинило звернення позивача з позовом до суду, то колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку має місце умисне ухилення відповідача від сплати боргу, а тому на підставі част.1 ст.32 Конвенції слід застосовувати 3-річний строк позовної давності, який відраховується з 17.04.2012 року (три місяці від укладання заявки). Позивач звернувся до суду 21.06.2013 року, тобто в межах позовної давності та його порушене право підлягає судовому захисту.

За наведеного, позовні вимоги про стягнення 17200,00 грн. заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу підлягають задоволенню.

Натомість, суд першої інстанції на вищевикладене уваги не звернув, що призвело до порушення норм матеріального права.

Позивач просить стягнути 172,00 грн. інфляційних втрат та 5 133,16 грн. 3 % річних за період прострочення з 01.02.2012 року по 30.04.2013 року.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по оплаті наданих позивачем автопослуг має місце, тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є підставними. Однак, суд не приймає розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, виконаний позивачем, поскільки останнім неправильно визначено початок прострочення боржника, а розрахунок збитків від інфляції виконано без врахування Рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (лист Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р).

Згідно з част.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем у строк до 07.02.1012р., встановлений Договором, оплату наданий послуг у сумі 17200,00 грн. не здійснено, а тому на підставі част.1 ст.612 ЦК України з 08.02.2013 року у позивача виникає право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Згідно з Рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (лист Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р), індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць; а тому умовно слід вважати, що сума, яка вноситься за період з 1 по 15 число відповідно місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

Колегією суддів здійснено розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції, згідно якого сукупний індекс інфляції за період прострочення з 08.02.2012р. по 30.04.2013р. становить 0,997, інфляційне збільшення боргу має від'ємне значення, тобто - відсутнє /а.с.89/.

Відтак, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 172,00 грн. до задоволення не підлягають.

За розрахунком суду 3 % річних за період прострочення з 08.02.2012р. по 30.04.2013р. становить 633,34 грн.:

17200,00 грн. х 3 : 100 : 365 х 448 = 633,34 грн.

А тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних підлягають задоволенню частково у сумі 633,34 грн. за розрахунком суду, в позові про стягнення 4 499,82 грн. 3 % річних слід відмовити.

Позивач просить стягнути 3000,00 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода завдана юридичній особі полягає у приниженні ділової репутації юридичної особи. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи ту обставину, що позивач не надав суду доказів заподіяння (наявності) моральної шкоди, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Загальна сума заявлених позовних вимог - 22 505,16 грн.;

Загальна сума задоволених позовних вимог - 17 833,34 грн.

Відношення задоволених позовних вимог до заявлених - 69,92 %.

На відповідача покладається судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 202,97 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі ст.49 ГПК України.

За змістом ст.44 ГПК України до складу судових витрат належать, зокрема, судовий збір, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, оплати послуг адвоката.

Згідно з част.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Матеріали справи містять докази понесених позивачем МПП "Профіт" витрат у сумі 5000,00 грн., пов'язаних з оплатою послуг адвоката. Так, надання правової допомоги позивачу МПП "Профіт" здійснював адвокат Семенчук Юлія Миколаївна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 460 від 07.09.2010р. /а.с.57/, що діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 12.05.2013р. /а.с.29/, на виконання умов якого МПП "Профіт" сплачено адвокату гонорар у сумі 5000,00 грн. згідно розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу /а.с.55/ та квитанції прибуткового касового ордеру від 12.05.2013р. /а.с.56/.

Відтак, поскільки позов МПП "Профіт" задоволено частково, то понесені витрати на оплату послуг адвоката покладаються на відповідача частково у сумі 3 496,00 грн. пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Згідно із п.2 част.1 ст.103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення.

Відповідно до п.4 част.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення моральної шкоди.

Однак, в частині стягнення основного боргу позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, в частині стягнення 3 % річних позоні вимоги слід задоволити частково, а тому рішення місцевого господарського суду слід скасувати в частині відмови в позові про стягнення 22 505,16 грн. - суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, і в частині розподілу судових витрат

На підставі ст.49 ГПК України на відповідача покладається 759,08 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Профіт" на рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.13 р. у справі № 918/955/13 задоволити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.13 р. у справі № 918/955/13 скасувати в частині відмови в позові про стягнення 22505,16 грн. - суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, і в частині розподілу судових витрат. Прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" (вул.Кавказька, буд.7, офіс 309, м.Рівне, 33013, іден.код 36416358) на користь малого приватного підприємства "Профіт" (вул.Серпнева, 16, смт.Ратне, Ратнівський район, Волинська область, 44100, іден.код 30912142) 17200 грн. 00 коп. основного боргу за надані послуги по перевезенню вантажів, 633 грн. 34 коп. - 3 % річних, 1202,97 грн. судового збору за подання позовної заяви, 3496,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В позові про стягнення 172,00 грн. інфляційних втрат та 4499,82 грн. 3 % річних - відмовити.

Рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.13 р. у справі № 918/955/13 в частині відмови в позові про стягнення 3000,00 грн. моральної шкоди залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" (вул.Кавказька, буд.7, офіс 309, м.Рівне, 33013, іден.код 36416358) на користь малого приватного підприємства "Профіт" (вул.Серпнева, 16, смт.Ратне, Ратнівський район, Волинська область, 44100, іден.код 30912142) 759 грн. 08 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Рівненської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 918/955/13 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Крейбух О.Г.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Юрчук М.І.