Рішення

від 17.11.2006 по справі 20-11/075

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-11/075

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"17" листопада 2006 р. справа № 20-11/075

За позовом Севастопольського об`єднання по профілактичній дезинфекції

до відповідача Комунального Ремонтно –експлуатаційного підприємства № 16

третя особа  Ленінська районна державна  адміністрація м. Севастополя

Управління житлово-комунального  господарства Ленінської районної державної адміністрації в м. Севастополі

про стягнення заборгованості в сумі 20991,67 грн.

                                                                                               Суддя   Дмитрієв В.Є.

Представники сторін :

Позивач –  Кремер О.А.. довіреність № 4 від 06.04.06.

                      Заєць С.А., довіреність б/н від 17.07.06.

Відповідач –Михайлова Н.В., довіреність № 9 від 06.01.06.

Третя особа  -  Червінька О.М., довіреність № 4642/43-1.1 від 03.08.06 (Ленінська районна державна  адміністрація м. Севастополя).

Третя особа –Червінька О.М., довіреність №  5655/43-1.1 від 29.09.06(Управління житлово-комунального  господарства Ленінської районної державної адміністрації в м. Севастополі).

СУТЬ СПОРУ:

Севастопольське об`єднання по профілактичній дезинфекції звернулося до господарського суду м. Севастополя з позовом до Комунального Ремонтно –експлуатаційного підприємства № 16 про стягнення заборгованості в сумі 20991,67 грн.

Ухвалою від 15.06.06 суд  залучив  до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Ленінську районну державну адміністрацію м. Севастополя.

Ухвалою суду від 17.07.06 суд, відповідно до ч. 1 ст. 79  Господарського процесуального кодексу України, зупинив провадження у справі до розгляду господарським судом м. Севастополя пов'язаної з нею справи № 20-3/244 за позовом Комунального Ремонтно –експлуатаційного підприємства № 16 до Севастопольського об`єднання по профілактичній дезинфекції про визнання недійсною угоди від 01.11.2005 про зупинення робіт за договором, цією ж ухвалою суд залучив до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє  самостійні вимоги на предмет спору, Управління житлово-комунального  господарства Ленінської районної державної адміністрації в м. Севастополі.

          Рішенням господарського суду м. Севастополя від 21.08.06 в задоволенні позову відмовлено.

          12.09.06 від Комунального Ремонтно –експлуатаційного підприємства № 16 на адресу суду було надіслано апеляційну скаргу на рішення по справі  № 20-3/244 від 21.08.06.

          Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду м. Севастополя від 02.10.06 позов Комунального Ремонтно –експлуатаційного підприємства № 16 було задоволено в повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.10.06 суд поновив провадження у справі, відповідно до ч. 3 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача просить задовольнити позовні вимоги, позовні вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем  умов договору № 60 від 01.01.05

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, заперечення пояснює тим, що Ленінською районною державною  адміністрацією м. Севастополя не було профінансовано Комунальне Ремонтно –експлуатаційного підприємство  № 16 для погашення заборгованості за договором № 60 від 01.01.05.

Треті особи надали пояснення, залишили розгляд справи на погляд суду.  

Відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін  були роз'яснені їх права і обов'язки.

Розглянувши матеріали  справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення сторін,  суд,  встановив:

Відповідно до ст. 509 ЦК України правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку визнається зобов'язанням. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу. Зобов'язання  має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки  виникають  із  дій  осіб,  що передбачені актами цивільного законодавства,  а також із дій осіб, що  не  передбачені  цими  актами,  але  за  аналогією  породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставою виникнення цивільних  прав  та  обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  Цивільного Кодексу,  інших актів цивільного  законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти  виконання  особисто,  якщо інше не встановлено договором або законом,  не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на  іншу особу,  якщо  з  умов договору,  вимог цього Кодексу,  інших актів цивільного  законодавства  або  суті  зобов'язання   не   випливає обов'язок  боржника  виконати зобов'язання особисто.  У  разі  невиконання  або  неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

З урахуванням наведених положень цивільного законодавства суд вважає, що хоча роботи, виконувані позивачем, і не були призначені безпосередньо для відповідача та були спрямовані на задоволення суспільних інтересів у сфері санітарного й епідемічного благополуччя населення міста Севастополя, єдиним приводом, який спонукав позивача до виконання робіт, було саме замовлення цих робіт відповідачем і укладення відповідного договору.

З огляду на те, що діяльність позивача належить до категорії підприємницької, не є благодійною та здійснюється на основах госпрозрахунку та самооплатності, без договору, винятково за власною ініціативою позивач не розпочав би виконання цих робіт.

Договір є оплатним та, незалежно від інших умов, припускає оплату робіт, виконаних позивачем, за цінами, які погоджені сторонами.

При цьому суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ст. 511 ГК України зобов'язання не породжує обов'язків для третіх осіб. Тобто, при укладанні договору сторони не могли розраховувати на те, що оплату за виконані роботи буде здійснювати третя особа, яка не є стороною за договором. У будь-якому разі відповідно до приписів наведеної вище ст. 528 ЦК України у разі невиконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

З огляду на бездіяльність відповідача в період, що пройшов після укладання договору, суд вважає поведінку відповідача недобросовісною. Посилаючись на те, що він не має обов'язку оплатити виконані по його замовленню роботи доти, поки він не одержить відповідну дотацію з бюджету, відповідач у той же час не вжив заходів до витребування бюджетних коштів від їхнього розпорядника. Тобто, відповідач несумлінно підтримував таку ситуацію, при якій він, на його думку, не має обов'язку оплачувати роботи, виконані позивачем.

Сукупність зазначених приписів закону та фактичних обставин дають суду підстави вважати, що обов'язок з оплати виконаних робіт має нести відповідач.

Щодо посилань відповідача на те, що виконання позивачем робіт у листопаді 2006 року відбувалося поза межами договору № 60 від 01 січня 2005 року, оскільки відповідно до додаткової угоди від 01.11.2005 року сторони домовилися припинити виконання робіт за договором, суд виходить з такого.

Відповідно до п. 4 додаткової угоди від 01.11 2005 року ця додаткова угода набуває чинності з моменту підписання її сторонами. Проект цієї додаткової угоди був направлений позивачем відповідачеві відповідно до листа № 238 від 01 листопада 2005 року. Відповідно до листа № 2305 від 12.11.2005 року відповідач відмовився від підписання зазначеної додаткової угоди.

Однак відповідно до листа № 2358 від 25.11.2005 року відповідач відкликав лист № 2305 від 12.11.2005 року та направив на адресу позивача підписану угоду про призупинення робіт від 01 листопада 2005 року. Останній лист зареєстрований по канцелярії підприємства-позивача 28.11.2005 року за вх. № 443.

Направлення підписаної угоди відповідно до листа № 2358 від 25.11.2005 року згідно зі ст. 645 ЦК України слід розглядати як нову пропозицію (оферту), адресовану відповідачем позивачеві. Позивач не заперечує обов'язковості даної додаткової угоди й посилається на неї в обґрунтування своїх вимог.

Однак датою набуття чинності зазначеної додаткової угоди варто вважати не дату, зазначену в її тексті - 01.11.2005 року, а дату згоди позивача прийняти нову оферту. Такою датою суд вважає дату підписання акту приймання виконаних робіт за листопад 2005 року.

На цих підставах суд вважає, що роботи, які були виконані позивачем в листопаді 2005 року, підпорядковуються умовам договору № 60 від 01 січня 2005 року.

Відповідно до пояснень третьої особи відповідач отримував бюджетну дотацію протягом 2005 року. Не заперечуючи факту отримання дотації, відповідач разом з тим посилається на те, що під час перерахування коштів не було визначено цільове їх призначення –за винятком суми, що була перерахована у грудні 2005 року і яку відповідач у повному обсязі перерахував позивачеві.

Однак відсутність вказівки на цільове призначення коштів також не було перешкодою для використання цих коштів на оплату робіт з профілактичної дезінфекції. Суд бере до уваги пояснення третьої особи, відповідно до яких відповідач отримував бюджетне відшкодування взагалі без визначення цільового призначення коштів (за винятком грудня 2005 року, коли було виділено додаткову цільову  дотацію), та сам визначав напрямки їх використання.

Враховуючи цю обставину, а також те, що відповідач не вживав будь-яких заходів до отримання будь-яких додаткових сум дотацій з бюджету, суд вважає за можливе стягнути з відповідача суму основного боргу.

Стосовно  вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені суд залишив вимоги без розгляду, відповідно до ухвали суду від 17.11.06.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України   суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення.

Керуючись статтями 49, 78, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИ Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з  Комунального Ремонтно –експлуатаційного підприємства № 16 (99055 м. Севастополь, вул. Ген. Острякова, 149; р/р 26002301501 в УСБ м. Севастополя; МФО 324195, код  ЄДРПОУ 03360495) на користь Севастопольського об`єднання по профілактичній дезинфекції (99003 м. Севастополь, вул. Пирогова, 6-А; р/р 260093011218 в УСБ Севастополя, МФО 324195; код  ЄДРПОУ 20671890) основну заборгованість в розмірі 18069,65 грн. та витрати по сплаті державного мита в сумі  - 180,67 грн.  та інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу в  розмірі 101,57 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копії  рішення направити сторонам.

Суддя                                                                                                                В.Є. Дмитрієв

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано   22.11.06