Ухвала

від 18.09.2013 по справі 812/5464/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Мирончук Н.В.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року справа №812/5464/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Блохіна А.А.,

секретарі судового засідання Куленко О.Д.,

за участі представників позивача Рогожкіної І.О., Дунець О.В., Гончаренко Н.В.,

представника відповідача Некрасенко Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року у справі № 812/5464/13-а за позовом Комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго» до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 року та від 29.04.2013 року,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 13.06.2013 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 року №00000142201, №0000122201, №0000132201 та від 29.04.2013 року №0000252201, №0000262201, №000027220.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.02.2013 року №00000142201, №0000122201, №0000132201; від 29.04.2013 року №0000252201, №0000262201, №0000272201 Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби.

Відповідач не погодився з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, якою просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Комунальне підприємство «Первомайськтеплокомуненерго» є юридичною особою та зареєстрований виконавчим комітетом Первомайської міської ради Донецької області 04.09.2002 року, ідентифікаційний код 32082152 (а.с. 40), знаходиться на податковому обліку в Первомайській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області.

Відповідач - Первомайська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Луганській області є суб'єктом владних повноважень, яка в даних правовідносинах реалізує надані їй Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

Відповідачем у період з 17.12.2012 року по 22.01.2013 року була проведена планова виїзна перевірка Комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.09.2012 року.

За результатами вказаної перевірки був складений акт №17/22/32082152 від 29.01.2013 року ( а.с. 41-140 т.1).

Згідно висновків акту перевірки інспекцією встановлено порушення:

п.138.1., 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого було завищено суму витрат та занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 31571,00грн.;

п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідних положень» ПКУ та Наказу Державної податкової адміністрації України, в ході заповнення декларації з податку на прибуток було встановлено заниження грошових зобов'язань по податку на прибуток підприємства;

п.153.3, ст.153 ПКУ ст.29, ст.64 та 69 Бюджетного кодексу України, пп.1,2,3 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями затвердженого постановою КМУ від 23.02.2011 року № 138, в частині нарахування та несплати частини чистого прибутку за перевіряємий період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року, що складає 265350,00 грн.;

п.46.1 ст.46, п.49.18, п.49.19 ст.49, п.152.9 ст.152 ПКУ, ненадання розрахунку частини чистого (доходу), що підлягає сплаті до бюджету: за 1 квартал 2011 року; за півріччя 2012 року; за три квартали 2012 року;

п.198.1, п.198.2, п.198.6, ст.198, п.199.1, п.199,2, п.199.4, п.199.5 ст.199, п.201.1 ст.201 ПКУ в результаті чого за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року занижено податку на додану вартість всього у сумі 331646,00 грн;

п.57.1 ст.57, п.п.168.1.5 п.168.1 ст.168 ст.171 ПКУ щодо несвоєчасного перерахування податків у джерела виплати до бюджету за перевіряє мий період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року у сумі 86470,01 грн., згідно з пп.127.1, ст.127 ПКУ, застосовується штрафна санкція;

п.п. 129.1.1 п.129.1, п.129.4 ст.129 ПКУ щодо несвоєчасного погашення узгодженого грошового зобов'язання, нарахована пеня за перевіряємий період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року у сумі 7485,72 грн. (а.с.128 т.1).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.02.2013 року:

- № 0000132201 про донарахування частини чистого прибутку на суму 266540,00 грн., в т.ч. за основним платежем 265350,00 грн., штрафні санкції 1190,00 грн. (а.с.212 т.1);

- № 0000122201 про донарахування податку на додану вартість на суму 409050,25 грн., в т.ч. за основним платежем 331646,00грн. та штрафні санкції 77404,25 грн. (а.с.211 т.1);

- № 00000142201 про донарахування податку на прибуток підприємств на суму 34385,75 грн., в т.ч. за основним платежем 31571,00 грн., штрафних санкцій 2814,75 грн. (а.с.210 т.1).

Не погоджуючись з такими податковими повідомленнями-рішеннями Первомайської ОДПІ, КП «Первомайськтеплокомуненерго» 21.02.2013 року подало скаргу Державній податковій службі у Луганській області за вих. № 603 (а.с.149-166 т.1).

Рішенням ДПС у Луганській області від 24.04.2013 року № 4813/10-400/08 про результати розгляду скарги КП «Первомайськтеплокомуненерго» залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 14.02.2013 року № 00000142201, скасовані податкові повідомлення-рішення від 14.02.2013 року № 0000122201 у частині 21663,50 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції, № 0000132201 у частині 340 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині залишені без змін, збільшено на 40063,00 грн. суму податку на додану вартість визначену в податковому повідомленні-рішенні від 14.02.2013 року № 0000122201 (а.с.167-178 т.1).

На підставі рішення ДПС у Луганській області від 24.04.2013 року податковим органом прийняті податкові повідомлення рішення від 29.04.2013 року: № 0000252201 про сплату 265350,00 грн. частити чистого прибутку (доходу) та 850,00 грн. - штрафні санкції (а.с.213 т.1); № 0000262201 про сплату 40063,00 грн. податку на додану вартість (а.с.214 т.1); № 0000272201 про сплату 331646,00 грн. податку на додану вартість та 55740,75 грн. - штрафні санкції (а.с.215 т.1).

Згідно висновків акту перевірки позивачем порушені статті 29, 64, 69 Бюджетного кодексу України, п.п. 1, 2, 3 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, в частині не нарахування та несплати частини чистого прибутку за перевіряє мий період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 ріоку.

Щодо вказаного порушення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п.14.1.49 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, що здійснюється державним унітарним, комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому позитивне або від'ємне значення об'єкта оподаткування, розраховане згідно з розділом III цього Кодексу, не впливає на порядок нарахування дивідендів.

Згідно пп. 29.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, вирішується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Пунктом 153.3.2 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України встановлено, що комунальні підприємства зараховують суми дивідендів до місцевого бюджету у розмірі, встановленому місцевим органом виконавчої влади, до сфери управління якого віднесено такі підприємства.

Згідно ст.73,78 Господарського кодексу України: унітарне підприємство створюється компетентними органами державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління, а комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Згідно п. 9 ст. 75 Господарського кодексу України розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням шостої сесії Первомайської міської ради шостого скликання від 09.02.2011 року № 6/7 «Про встановлення нормативів та затвердження Порядку відрахування комунальними підприємствами Первомайської міської ради частки прибутку до загального фонду місцевого бюджету» норматив відрахувань частки прибутку за результатами щорічної фінансово-господарської діяльності у 2011 році, яка підлягає зарахуванню до загального фонду місцевого бюджету м.Первомайська встановлений у розмірі 50% (а.с.216 т.1).

Рішенням дев'ятої сесії Первомайської міської ради шостого скликання, від 25.05.2011 року № 9/30 «Про внесення змін та доповнень до рішення Первомайської міської ради від 09.02.2011 року № 6/7 «Про встановлення нормативів та затвердження Порядку відрахування комунальними підприємствами Первомайської міської ради частки прибутку до загального фонду місцевого бюджету» внесено зміни щодо терміну сплати та нормативу відрахування частки чистого прибутку за результатами щорічної фінансово-господарської діяльності у 2011 році (а.с.219 т.1).

На підставі рішення тринадцятої сесії Первомайської міської ради шостого скликання від 6.09.2011 року №13/2 «Про встановлення нормативів та затвердження Порядку відрахування комунальними підприємствами Первомайської міської ради частки прибутку до загального фонду місцевого бюджету» рішення Первомайської міської ради шостої сесії шостого скликання від 09.02.2011 року № 6/7 «Про встановлення нормативів та затвердження Порядку відрахування комунальними підприємствами Первомайської міської ради частки прибутку до загального фонду місцевого бюджету» скасовано та втратило чинність (а.с.220 т.1).

Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про виплату частини чистого прибутку, порядок розподілу та використання прибутку визнається фінансовим планом підприємства, який затверджується органом місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку.

Посилання відповідача на пункт 1 статті 7 Бюджетного кодексу України є також безпідставним, оскільки ця стаття не зобов'язує комунальні підприємства застосувати Порядок № 138 у разі відсутності порядку відрахування частини чистого прибутку комунальними унітарними підприємствами, затвердженого відповідними органами місцевого самоврядування.

Вказана стаття встановлює принципи бюджетної системи України, при цьому місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Підпунктом 9 п.1 статті 69 Бюджетного кодексу України встановлено, що частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств, що вилучається до загального фонду місцевого бюджету визначається у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами. Порядком відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженим постановою Кабміну від 23.02.2011 року № 138, передбачено, що частина чистого прибутку сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Зазначеним Порядком передбачено, що частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Форма такого розрахунку затверджена наказом Державної податкової адміністрації України 16.05.2011 року № 285.

Зазначений Порядок та форма Розрахунку стосується підприємств державної власності і не поширюється на комунальні підприємства, організації, установи.

Згідно зі ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Відповідно до ст. 327 ЦК України, в комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Таким чином, коли органами місцевого самоврядування не встановлено порядку та нормативів сплати комунальними підприємствами частини частого прибутку (доходу), розрахунки такими підприємствами не подаються.

Враховуючи вищевикладене, порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2011 року № 138, не поширюється на комунальне унітарне підприємство.

Відповідно до п.56.21 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

На підставі викладеного, податкові повідомлення - рішення від 14.02.2013 року № 0000132201 та від 29.04.2013 року № 0000252201, за якими визначено грошові зобов'язання за основним платежем 265350,00 грн. та 850,00грн. - штрафні санкції є не обґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення - рішення № 0000142201 від 14.02.2013 року, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок, що позивачем порушено п.138.1, 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ, в результаті чого завищено суму витрат та занижено податок на прибуток на суму 31571,00 грн. та п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПКУ, що призвело до завищення податкового кредиту 33245,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Транс Агенство Сервіс» та ТОВ «Клімат».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України. витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України, слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

В матеріалах справи наявні первинні документи, надані позивачем під час перевірки, на підтвердження реальності здійснених правочинів у перевіряємий період:

- договір поставки № ТРА-1000017 від 04.10.2011 року між ТОВ «Транс Агентство Сервіс» та КП «Первомайськтеплокомкненерго», специфікація № 1 від 04.10.2011 року (а.с.242-244 т. 1);

- договір поставки № ТРА-1000018 від 01.11.2011 року між ТОВ «Транс Агентство Сервіс» та КП «Первомайськтеплокомкненерго», специфікація №1 від 01.11.2011 року (а.с.249-251 т. 1);

- рахунок-фактура № ТРА-108416 (а.с.245 т. 1, а.с. 1 т. 2);

- видаткові накладні №ТРА-102354 ( а.с. 246 т. 1, а.с.7-8 т. 2);

- податкові накладні ( а.с. 247 т. 1, а.с.2-6 т. 2);

- банківські виписки (а.с.248 т. 1, а.с.9-13 т. 2).

- акти про виконання робіт.

Також в матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу № 105/08 від 01.08.2011 року між ТОВ «Клімт» та КП «Первомайськтеплокомуненерго» ( а.с.176 т. 2).

На виконання умов договору, позивачем суду надано податкову накладну ( а.с.177,181 т. 2), банківські виписки (а.с.178-181 т. 2)

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст.. 201 цього Кодексу).

Представником відповідача не було надано доказів, які б свідчили про те, що надані позивачем первинні документи були оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на формування валових витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, виникають у разі наявності сукупності обставин та підстав, за якими Податковий Кодекс України пов'язує можливість формування відповідних сум податкового кредиту та сум витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

Такими обставинами є: наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного здійснення оподатковуваних операцій; придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності; наявність розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та видана після її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, крім випадків, передбачених п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, які не передбачають такої реєстрації.

Наведені в податкових накладних дані, повністю відповідають даним, що зазначені в інших первинних документах.

Представником апелянта не надано жодного доказу щодо підписання первинних та податкових документів не уповноваженими особами.

Придбання (використання) певного виду товару суб'єктом господарської діяльності повинно бути характерним для виробничої діяльності такого платника податку, що є однією з ознак підтвердження реальності вчинення господарських операцій, підтвердження використання в господарській діяльності відповідних товарів; наявність відповідної господарської мети при придбанні певного виду товару.

Згідно акту перевірки операції з придбання позивачем товарів від вищезазначених контрагентів в серпні та в грудні 2011 року, відображені у податкових звітах, не мають реального характеру та правочини з придбання товарів не спричинили реального настання правових наслідків, а тому відповідно до вимог ст.203, 215, 216, 228 ЦК України є нікчемними.

Посилання податкового органу в акті перевірки на відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами щодо нікчемності правочинів, укладених зазначеними підприємствами, з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, колегія суддів до уваги не приймає з наступних підстав.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вина юридичної особи має бути доведена через вину відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність вини, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, колегія суддів зазначає, що законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Позивач при проведенні господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. Порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Вказана позиція викладена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 24.01.2012 року у справі №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року у справі №К-19705/10, від 25.04.2012 року у справі №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року у справі №К-14542/08, від 22.08.2012 року у справі №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року у справі №К/9991/90896/11, від 01.10.2012 року у справі № К/9991/42373/12 та від 15.10.2012 року у справі № К/9991/49494/12.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах № 21-42а10 та № 21-47а10.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення № 00000142201 від 14.02.2013 року, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємства за основним платежем 31571,00 грн. та 814,75 грн. - штрафні санкції, є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, з чим погоджується колегія суддів.

Щодо податкового повідомлення рішення № 0000122201 від 14.02.2013 року з урахуванням рішення ДПС у Луганській області від 24.04.2013 року, податкові повідомлення-рішення № 0000272201 від 29.04.2013 року, яким визначено грошові зобов'язання за основним платежем 331646,00грн. та 55740,75 грн. - штрафні санкції та № 0000262201 від 29.04.2013 року за яким донараховані податкові зобов'язання з ПДВ за основним платежем 40063,00 грн. через порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.196, п.199.2, п.199.4, п.199.5, ст.199, п.201.1 ст.201 ПКУ, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують у грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Документами, що підтверджують вартість послуг за регульованими тарифами для населення в бухгалтерському обліку є оборотні відомості за рахунком 377.

Постачання теплової енергії для населення здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування розраховується виходячи з їх договірної вартості, виходячи з таких цін. У базі оподаткування враховується вартість теплової енергії для населення, яка постачається за грошові кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету відповідно до пп.197.1.28 п.197.1 ст. 197 Податкового кодексу України).

Згідно пп.14.1.16 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України виробнича дотація з бюджету-фінансова допомога з боку держави, що надається суб'єкту господарювання на безповоротній основі з метою зміцнення його фінансово-економічного становища та/або для забезпечення виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

Статтею 34 Закону «Про Державний бюджет України на 2011 рік» встановлено, що у 2011 році перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок перерахування у 2011 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення Заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 року № 503.

Цей Порядок визначає механізм перерахування у 2011 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - заборгованість з різниці в тарифах), за рахунок надходжень, визначених пунктом 40 статті 4 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік». Перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах здійснюється на умовах, визначених цим Порядком, на суму заборгованості з різниці в тарифах, що утворилася у період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року і не погашена на дату складення довідки про розмір кредиторської заборгованості місцевих бюджетів та/або дебіторської заборгованості учасників розрахунків, у межах лімітів, установлених Мінфіном для Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій згідно із затвердженим розподілом видатків Державного бюджету України на 2011 рік. Коригування лімітів може провадитися щокварталу на підставі звернень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, що надсилаються до Мінфіну з відповідними обґрунтуваннями і розрахунками.

Обсяг заборгованості з різниці в тарифах обчислюється учасниками розрахунків на підставі таких підтвердних документів: 1) розрахунок фактичної собівартості теплової енергії, що засвідчений підписом керівника або іншої уповноваженої особи учасника розрахунків та скріплений печаткою; 2) копія рішення органу виконавчої влади, НКРЕ або органу місцевого самоврядування про затвердження (погодження) тарифів на теплову енергію; 3) звіт про витрати з надання послуг з теплопостачання і фінансові показники діяльності підприємства за формою № 1С, що засвідчений підписом керівника або іншої уповноваженої особи учасника розрахунків та скріплений печаткою; 4) звіт про постачання теплової енергії (за формою № 1-теп), звітний кошторис витрат на виробництво теплоенергії (за формою № 23-енерго), довідка про корисний відпуск теплової енергії і розрахунки за неї (за формою № 32-енерго).

Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах складається за формою, згідно з додатком 2, погоджується із структурним підрозділом з питань фінансів відповідного органу виконавчої влади або виконавчого органу місцевого самоврядування, який прийняв рішення про затвердження (погодження) тарифів, та разом з підтвердними документами подається територіальним комісіям з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу (далі - територіальні комісії), утвореним відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 190 «Про утворення Міжвідомчої комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу» для прийняття рішення про узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах.

Територіальні комісії протягом двох місяців з дати набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, узгоджують обсяг заборгованості з різниці в тарифах та подають Мінрегіону узагальнену інформацію про суми заборгованості з різниці в тарифах.

Фактичні витрати на послуги з постачання теплової енергії, що надаються населенню, визначаються, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги 3 централізованого опалення і постачання гарячої води».

В акті перевірки не встановлено, що підприємство отримало та задекларувало суми дотації з різниці в тарифах з бюджету, які згідно ПКУ не визнаються доходом від поставки, а є іншим доходом, а значить не є об'єктом нарахування податкових зобов'язань з ПДВ і визнаються за принципом касових надходжень, в т.ч. дотації з різниці в тарифах як кошти цільового фінансування з бюджету.

Відповідно до діючого законодавства, держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 23 Закону України від 22.12.2011 року «Про Державний бюджет України на 2012 рік» встановлено, що у 2012 році перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 року № 517 із змінами.

Порядок та умови визначають механізм перерахування і надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування .

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснив, що територіальна комісія протоколом № 13 від 04.07.2012 року узгодила обсяг дебіторської заборгованості з різниці в тарифах на суму 7527509 грн. Саме цей протокол є документом, яким підтверджено розмір виробничої дотації з бюджету на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами), та суму компенсації яка звільнена від оподаткування згідно з підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 Податкового Кодексу у разі її отримання.

Протокол може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку розрахованої суму бюджетної дотації в разі здійснення даної операції з отримання бюджетних коштів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказам Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, згідно якого «цільове фінансування не визнається доходом доти, поки не існує підтвердження того, що воно буде отримане та підприємство виконає умови щодо такого фінансування», ст.19 «Цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов його витрачання на виконання у майбутньому певних заходів визнаються дебіторською заборгованістю з одночасним визнанням доходу».

Виходячи з вищевикладеного, позивач не повинен був зменшувати податковий кредит у разі проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу.

Отже, відповідачем було помилково зроблено висновок щодо завищення податкового кредиту на суму 298399,84 грн..

Відносно висновків відповідача щодо завищення податкового кредиту на суму 33245,00 грн. на нарахованими санкціями, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного період вибачається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України .

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України),ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснене митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, що були чинними протягом періоду, що перевірявся, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі, документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

На час здійснення господарських операцій, за якими податкова служба не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

З огляду на викладене, доводи податкового органу про порушення підприємством податкового законодавства є безпідставними, оскільки укладені договори поставки, шляхом виконання своїх договірних господарським операціям, що відбулися між підприємствами в установленому законодавством порядку, є чинними і в сукупності з іншими первинними документами дають підстави для підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість в повному обсязі.

Відтак, повідомлення-рішення №0000122201 від 14.02.2013 року з урахуванням рішення ДПС у Луганській області від 24.04.2013 року № 4813/10-400/08, податкові повідомлення - рішення № 0000272201 від 29.04.2013 року, яким визначено грошові зобов'язання за основним платежем 331646,00 грн. та 55740,75 грн. штрафних санкцій та № 0000262201 від 29.04.2013 року, за яким донараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 40063,00 грн., є не обґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Первомайською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Луганській області по даній справі не доведено правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 14.02.2013 року - № 00000142201, № 0000122201, № 0000132201 та від 29.04.2013 року - № 0000252201, № 0000262201, № 000027220.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року у справі № 812/5464/13-а залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року у справі № 812/5464/13-а залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 23 вересня 2013 року.

Головуючий суддя І.В. Юрко

Судді Г.М.Міронова

А.А. Блохін