Рішення

від 18.09.2013 по справі 916/1897/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" вересня 2013 р.Справа № 916/1897/13

За позовом: Фірми "БАУЕР Машинен ГмбХ";

До відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-українська стивідорна компанія";

2) Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост";

про стягнення

Суддя Меденцев П.А.

Представники:

Від позивача: Єгоров Б.С. (за довіреністю).

Від відповідача (ТОВ "Південно-українська стивідорна компанія"): не з'явився.

Від відповідача (ТОВ "Трансмост"): Барателі Д.Т. (за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ : 19.07.2013р. за вх. №2985/13 Фірма "БАУЕР Машинен ГмбХ" (далі - позивач) звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-українська стивідорна компанія" (далі - відповідач 1) та з Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" (далі - відповідач 2) 440 678,07 євро, визнання таким, що не може бути виконаний, пункт контракту.

Позивач на позовних вимогах наполягає.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Південно-українська стивідорна компанія" у судових засіданнях не з'являлося, незважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання було належним чином повідомлено, проте надало до суду письмовий відзив по справі, відповідно до якого позов визнає частково.

Товариство з додатковою відповідальністю "Трансмост" у судових засіданнях надавало суду усні та письмові пояснення по справі, наполягаючи на застосуванні строків позовної давності при вирішенні спору по суті.

Відповідач 2 відзив на позов не надав, у зв'язку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на наступне.

Між Фірмою „Бауер Машинен ГМБХ" (Продавець) та ЗАТ „Трансмост" (Покупець) було укладено Контракт №55/02 від 27.02.2002 року, додатки №1 та №2 від 27.02.2002 року та додаткова угода.

25.06.2002р. Фірма „Бауер Машинен ГМБХ" (Продавець) та ЗАТ „Трансмост" (Покупець) уклали між собою додаткову угоду до контракту №55/02 від 27.02.2002р., якою виклали у новій редакції Контракт №55/02 від 27.02.2002р. та додатки №1 та №2 від 27.02.2002 року, а також додаткову угоду від 06.06.2002р. до цього Контракту.

Загальна сума Контракту 55/02, включаючи додаток №2 від 25.06.2002р. склала 3 121 227,40 євро.

Сторони також між собою уклали у письмовому вигляді додаток до додатку №2 від 25.06.2002 року, в якому виклали графік чергових платежів на загальну суму 3 121 227,40 євро, при цьому зазначили, що до загального графіку платежів включений платіж за контрактом 12/10 від 22.12.1995р. в сумі 133 379 євро, що разом із сумою за Контрактом 55/02 в розмірі 2 987 848,40 євро, складає всього 3 121 227,40 євро.

29.08.2002р. сторони підписали між собою додаток №3 до контракту 55/02 на поставку додаткового обладнання на суму 45 433 євро.

16.09.2002р. сторонами було підписано додаток №5 до Контракту 55/02 на поставку додаткового обладнання на суму 109 000 євро, а 11.10.2002р. тими ж сторонами підписано додаток №6 до контракту 55/02 на поставку додаткового обладнання на суму 9 647,70 євро, в якому визначили, що загальна сума Контракту 55/02 змінюється до суми 3 296 721,40 євро.

22.10.2002р. сторони підписали Додаток №4 до Контракту 55/02 на поставку додаткового обладнання на суму 226 860 євро, в якому визначили, що станом на 22.10.2002р. загальна сума заборгованості за Контрактом 55/02 із врахуванням цього Додатку №4, а також додатків 1, 3, 5, 6, - становить 3 378 789,10 євро.

Сума контракту 55/02 була збільшена за згодою ТДВ „Трансмост" у зв'язку із постачанням додаткового обладнання у цей період.

За умовами укладеного між сторонами Контракту 55/02 Продавець поставив обладнання для бурових робіт із при належностями та запчастинами згідно із Додатком №1, додатками 3, 4, 5, 6.

За вказаним Контрактом 55/02 позивач поставив відповідачу 2 повністю обладнання, змонтував та ввів його в експлуатацію, що свідчить протокол запуску в експлуатацію обладнання від 30.10.2002р. та розписка в отриманні обладнання від 28.11.2002р.

Відповідач 2 сплатив за поставлене обладнання частково, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 373 455,99 євро.

Крім того, 09 грудня 2011 року позивач - фірма „Бауер Машинен ГМБХ (кредитор) уклав із відповідачем - ТОВ „Південно-українська стивідорна компанія" (поручитель) договір поруки, згідно із яким останній поручився перед кредитором за невиконання ТДВ „Трансмост" своїх зобов'язань за Контрактом 55/02 від 27.02.2002р. (із всіма додатками), у т.ч. включаючи нараховані відсотки, неустойку, збитки тощо, у загальному розмірі не більше 5% від суми основного зобов'язання.

Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути солідарно з Товариства з додатковою відповідальністю „Трансмост" та ТОВ „Південно-українська стивідорна компанія" на користь Фірми „БАУЕР Машинен ГмбХ" частину заборгованості за поставлене обладнання в сумі 18 672,80 євро (що складає 5% від загальної суми заборгованості) та частину штрафних санкцій у вигляді 3% річних у розмірі 3 365,70 євро (що складає 5% від загальної суми нарахованих штрафних санкцій), а всього в сумі 22 038,50 євро; стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю „Трансмост" на користь Фірми „БАУЕР Машинен ГмбХ" частину заборгованості за поставлене обладнання в сумі 354 783,19 євро (що складає 95% від загальної суми заборгованості) та частину штрафних санкцій у вигляді 3% річних у розмірі 63 948, 45 євро (що складає 95% від загальної суми нарахованих штрафних санкцій), а всього в сумі 418 731,64 євро; визнати такою, що не може бути виконана, арбітражне застереження, викладене в пп. 12.2. р. 12 Контракту №55/02 від 25.06.2002р. (в новій редакції), якою передбачено розгляд спорів між сторонами Контракту в арбітражу відповідно до регламенту Арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті м. Відень (Австрія); стягнути з відповідача ТДВ „Трансмост" на користь Фірми „БАУЕР Машинен ГмбХ" витрати на сплату судового збору.

07.08.2013 року ТОВ „Південно-українська стивідорна компанія" надало суду відзив на позовну заяву, в якому підтвердило обставини укладення договору поруки із позивачем та поручительство перед ним за невиконання ТДВ „Трансмост" своїх зобов'язань за Контрактом 55/02 від 27.02.2002р. (із всіма додатками), у т.ч. включаючи нараховані відсотки, неустойку, збитки тощо, у загальному розмірі не більше 5% від суми основного зобов'язання. Просило справу розглянути за відсутністю їх представника.

ТДВ „Трансмост" відзиву на позов у письмовому вигляді не надало. Представник ТДВ „Трансмост" у судовому засіданні звернувся і заявою про застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах, крім того заперечував існування заборгованості з тих підстав, що фірмою Бауер Машинен ГмбХ не надавалося послуг з інженерного супроводження та сервісного обслуговування, за які й утворилася спірна сума заборгованості.

Крім того, на думку представника ТДВ „Трансмост" розгляд спору повинен проводитись із урахуванням положень Контракту 55/02 щодо арбітражу, а саме - Арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті м. Відень (Австрія) (клопотання від 28.08.2013 року за вх. №25848/13 про припинення провадження по справі, у задоволенні якого судом відмовлено у судовому засіданні від 28.08.2013 року, у зв'язку з недоведеністю).

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Як вище встановлено господарським судом Одеської області, між Фірмою „Бауер Машинен ГМБХ" (Продавець) та ЗАТ „Трансмост" (Покупець) було укладено Контракт №55/02 від 27.02.2002 року, додатки №1 та №2 від 27.02.2002 року та додаткова угода.

25.06.2002р. Фірма „Бауер Машинен ГМБХ" (Продавець) та ЗАТ „Трансмост" (Покупець) уклали між собою додаткову угоду до контракту №55/02 від 27.02.2002р., якою виклали у новій редакції Контракт №55/02 від 27.02.2002р. та додатки №1 та №2 від 27.02.2002 року, а також додаткову угоду від 06.06.2002р. до цього Контракту.

Згідно умов укладеного Контракту №55/02 (в редакції додаткової угоди від 25.06.2002р.) сторони передбачили наступне.

Згідно п.1.1. Контракту Фірма „Бауер Машинен ГмбХ" (Німеччина) продає, а ЗАТ „Трансмост" (Україна) придбає на умовах DDU обладнання для бурових робіт із при належностями та запчастинами згідно із Додатком №1.

Згідно п. 1.2 Контракту - Продавець надає Покупцю послуги з інженерного супроводження та проводить сервісне обслуговування після закінчення термінів гарантії.

Умовами п. 8.2. Контракту №55/02 сторони передбачили, що гарантійний строк на обладнання становить 12 місяців, але не більше 1500 мотогодин.

Відповідно до п. 7.1. Контракту №55/02 сторони оговорили загальний порядок пред'явлення претензій за кількістю та якістю поставленого обладнання, тобто відповідно до встановлених правил.

Будь-які питання щодо поставки некомплектного або неякісного обладнання повинні бути врегульовані сторонами протягом встановленого строку (при поставці некомплектного обладнання претензії заявляються протягом 30-ти днів, за скритими недоліками - протягом 4-х місяців (Інструкції П-6, П-7).

Претензії щодо роботи обладнання протягом гарантійного строку повинні бути заявлені Покупцем у строк 12 місяців з дня прийомки обладнання, але в будь-якому випадку - не пізніше 30-денного строку після спливу гарантійного терміну (п. 8.3. Контракту 55/02).

Умовами розділу 9 Контракту Сторони обумовили також порядок інспектування та іспиту поставленого обладнання.

Загальна сума Контракту 55/02, включаючи додаток №2 від 25.06.02 склала 3 121 227,4 євро, що включає в себе, у т.ч. вартість послуг з інженерного супроводження та сервісного обслуговування на суму 373 455,00 євро.

Сторони також між собою уклали у письмовому вигляді додаток до додатку №2 від 25.06.02 року, в якому виклали графік чергових платежів на загальну суму 3 121 227,40 євро, при цьому зазначили, що до загального графіку платежів включений платіж за контрактом 12/10 від 22.12.1995р. в сумі 133 379 євро, що разом із сумою за Контрактом 55/02 в розмірі 2 987 848,40 євро складає всього 3 121 227,40 євро.

29.08.2002р. сторони підписали між собою додаток №3 до контракту 55/02 на поставку додаткового обладнання на суму 45 433 євро.

16.09.2002р. сторонами було підписано додаток №5 до Контракту 55/02 на поставку додаткового обладнання на суму 109 000 євро, а 11.10.2002р. тими ж сторонами підписано додаток №6 до контракту 55/02 на поставку додаткового обладнання на суму 9 647,70 євро, в якому визначили, що загальна сума Контракту 55/02 змінюється до суми 3 296 721,40 євро.

22.10.2002р. сторони підписали Додаток №4 до Контракту 55/02 на поставку додаткового обладнання на суму 226 860 євро, в якому визначили, що станом на 22.10.2002р. загальна сума заборгованості за Контрактом 55/02 із врахуванням цього Додатку №4, а також додатків 1, 3, 5, 6, - становить 3 378 789,10 євро.

Представник позивача у судовому засіданні надав суду розрахунок, в якому пояснив, що сума контракту 55/02 була збільшена за згодою ТДВ „Трансмост" у зв'язку із постачанням додаткового обладнання у цей період.

Всього із урахуванням заборгованості за Контрактом 12/10 від 22.12.1995р. в сумі 133 379 євро, який було зараховано до графіку платежів згідно із додатком №2 до Контракту 55/02, сума до розрахунку склала 3 512 168,10 євро.

За умовами укладеного між сторонами Контракту 55/02 Продавець поставив обладнання для бурових робіт із при належностями та запчастинами згідно із Додатком №1, додатками 3, 4, 5, 6.

За вказаним Контрактом 55/02 позивач поставив відповідачу 2 повністю обладнання, змонтував та ввів його в експлуатацію, що свідчить протокол запуску в експлуатацію обладнання від 30.10.2002р. та розписка в отриманні обладнання від 28.11.2002р.

Відповідач 2 сплатив за поставлене обладнання частково, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 373 455,99 євро.

У судовому засіданні представники позивача та відповідача - ТДВ „Трансмост" підтвердили, що протягом 2002 року дійсно все передбачене Контрактом 55/02 обладнання було поставлене компанією Бауер Машинен ГмбХ, змонтоване та введено в експлуатацію, а претензії збоку покупця щодо комплектності та якості поставленого обладнання не заявлялись.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на тому, що частина обладнання не була сплачена з боку відповідача „Трансмост" в сумі 373 455 євро, представник же ТДВ „Трансмост" заперечував існування заборгованості з тих підстав, що фірмою Бауер Машинен ГмбХ не надавалося послуг з інженерного супроводження та сервісного обслуговування, за які й утворилася спірна сума заборгованості.

У судовому засіданні представники Сторін підтвердили, що протягом часу виконання Контракту 55/02 актів звірки заборгованості позивач із відповідачем не підписували.

Суд враховує також й пояснення представників сторін, що у зв'язку із спливом часу з моменту укладення Контракту 55/02 більшість документів на виконання цього контракту не збереглася, у т.ч. банківські виписки та платіжні доручення.

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги позиції сторін щодо тлумачення тексту Контракту 55/02, та зауважує, що сторони у вказаному Контракті виклали його текст як німецькою, так і російською мовами, кожен варіант має однакову юридичну силу, оскільки пріоритет тексту сторони не визначили.

Загальний строк Контракту 55/02 сторони визначили в п. 13.1, а саме: Контракт вступає в силу з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами його умов.

Представники сторін у судовому засіданні підтвердили, що будь-яких інших змін, крім додаткової угоди від 25.06.2002р. та додатків 1-6, - до контракту 55/02 сторони не вносили. Контракт є дійсним, сторонами не розірваний, в судовому порядку не визнаний недійсним.

Отже, з урахуванням зазначеного, суд вирішує спір із урахуванням умов та положень, визначених сторонами в Контракті 55/02 (в новій редакції), додаткової угоди й додатків до нього.

Суд із урахуванням пояснень сторін вважає встановленими обставини, які не заперечуються контрагентами, що фірма Бауер Машинен ГмбХ повністю виконала зобов'язання з поставки обладнання, його монтажу та введення в експлуатацію.

Стосовно заборгованості в сумі 373 455 євро, суд вважає слушною позицію позивача, що за умовами Контракту 55/02 та своєї суттю послуги з інженерного супроводження надавалися в період монтажу та введення в експлуатацію поставленого обладнання, а послуги із сервісного обслуговування - після закінчення строків гарантії, - до кінця дії Контракту 55/02 (п. 1.2. Контракту 55/02).

Поставлене повністю обладнання було змонтоване й введено в експлуатацію, про що свідчить протокол запуску в експлуатацію обладнання від 30.10.2002р. та розписка в отриманні обладнання від 28.11.2002р., вказані обставини не заперечуються представниками сторін.

Суд погоджується із представником позивача, що послуги з інженерного супроводження були надані позивачем відповідачу 2 до 28.11.2002р. (до моменту монтажу та введення в експлуатацію поставленого обладнання), а послуги з сервісного обслуговування - в період з 28.11.2003р.

Позивач зарахував кошти, отримані від ЗАТ „Трансмост" в оплату вказаних послуг з інженерного супроводження та сервісного обслуговування в період з 25.11.2003р. по 17.05.2004р. в сумі 373 455 євро.

Жодних претензій із цього приводу ЗАТ „Трансмост", у тому числі щодо зазначених послуг, надання яких передбачено Контрактом - не заявляло.

Суд зауважує, що у випадку неотримання чи неправильного зарахування коштів за контрактом в оплату послуг, відповідач ТДВ „Трансмост" повинно було заявити претензію в порядку, визначеному Контрактом 55/02, однак таких претензій на адресу фірми Бауер Машинен ГмбХ останній не заявляв, підстав, з яких не скористався своїм правом на заявлення претензій та рекламацій - не пояснив.

За вказаних обставин суд вважає, що у ТДВ „Трансмост" утворилася заборгованість за поставлене фірмою „Бауер Машинен ГмбХ" обладнання в сумі 373 455 євро.

Вирішуючи вказаний спір, господарський суд виходить із встановленою ч. 3 ст. 4 ГПК України пріоритетності застосування міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ.

Відповідно до ст. 9 Конституції України діючи міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надано ВРУ, є частиною національного законодавства України.

Із цією нормою кореспондуються положення ст. 19 Закону України „Про міжнародні договори України".

Ст. 124 ГПК встановлена компетенція у справах за участю іноземних підприємств і організацій, в якій, зокрема, зазначено, що господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств, якщо місцезнаходження відповідача на території України.

Підвідомчість та підсудність справ за участю іноземних підприємств визначається за правилами, передбаченими ст. ст. 12-17 ГПК.

Щодо підсудності спору господарському суду враховується таке.

Згідно Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002р. N 04-5/608 „Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном.

Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958).

Названа норма узгоджується з вимогами статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно з пунктом 1 якої суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Так, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує.

При цьому господарським судам слід враховувати, що звернення до арбітражу - це право, а не обов'язок сторони (стаття 12 ГПК), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі.

Зазначеної позиції дотримується Вищий господарський суд України й в листі інформаційному листі від 12.03.2009 р. N 01-08/163.

Згідно із наданими суду сторонами письмовими доказами, листом Міністерства юстиції України, міжнародним арбітражем в Австрії є міжнародний арбітражний суд Федеральної палати економіки Австрії (VIAC).

Оцінюючи положення п. 12.2. Контракту 55/02 суд вважає, що арбітражне застереження про передачу спору на розгляд Арбітражного суду при ТПП м. Відень (Австрія), - не може бути виконане, оскільки немає такого органу, як Арбітражний суд при ТПП м. Відень.

Суд не погоджується із позицією відповідача ТДВ „Трансмост" щодо можливості розгляду справи у міжнародному арбітражному суді Федеральної палати економіки Австрії VIAC, адже, по-перше, цей орган не визначений в п. 12.2. Контракту 55/02, по-друге, з цього приводу є заперечення позивача, по-третє, визначене в п. 12.2. арбітражне застереження не відповідає вимогам регламенту з арбітражу та примирення (Віденські правила), якими керується VIAC.

Суд звертає увагу, що за положеннями Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, що набула чинності для України 07.01.1964р., та Закону України „Про міжнародний комерційний арбітраж", передача спорів до арбітражу потребує однозначного волевиявлення сторін відносно такої передачі із чітким зазначенням органу, що буде здійснювати вирішення такого спору.

За вказаних вище обставин положення п. 12.2. Контракту 55/02 не можуть вважатись згодою сторін про передачу справи на розгляд до міжнародного арбітражного суду Федеральної палати економіки Австрії VIAC.

Крім того, господарський суд враховує, що арбітражне застереження не може бути розповсюджена на спір, що виник між сторонами контракту та особою, котра не є стороною укладеного контракту, - а саме: відповідачем ТОВ „Південно-українська стивідорна компанія".

Відтак, господарський суд приходить до висновку про неможливість виконання арбітражного застереження, що міститься в п. 12.2. Контракту 55/02, й, відповідно, про підсудність цього спору господарському суду Одеської області.

Щодо застосування норм матеріального права суд враховує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України „Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправовим відносинам із іноземним елементом, визначається згідно із колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів та міжнародних звичаїв, котрі визнаються в Україні.

У випадку відсутності волевиявлення сторін договору відносно права, що потрібно застосовувати, господарський суд визначає його на підставі колізійної норми, що може міститися як у міжнародному договорі, так і в національному законодавстві України.

Згідно зі ст. 4 ГПК України господарський суд у випадках, передбачених законом чи міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

При цьому, відповідно до ст. 5 Закону України „Про міжнародне приватне право" учасники правовідносин можуть самостійно здійснити вибір права, що застосовується до змісту правовідносин між ними.

Сторони у п. 12.1. Контракту 55/02 зазначили про застосування до нього права Європейської спільноти.

Із врахуванням думки представників сторін, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р., що набула чинності для України з 01.02.1991р.

Згідно зі ст. 30 вказаної Конвенції продавець зобов'язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції.

Покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно із вимогами договору та цієї Конвенції (ст. 53 Конвенції).

Зобов'язання покупця сплатити ціну товару включають прийняття таких заходів та дотримання таких формальностей, які можуть вимагатися, відповідно до договору або відповідно до законів та приписів, для того, щоб робити можливим здійснення платежу.

Статтею 59 Конвенції закріплено, що покупець зобов'язаний сплатити ціну в день, який встановлений або може бути визначений договором або цією конвенцією, без необхідності будь-якого запиту чи виконання будь-яких формальностей з боку продавця.

Продавець може вимагати від покупця сплати ціни (ст. 62 Конвенції).

На підставі ст. 78 Конвенції якщо сторона допустила прострочку в оплаті ціни або іншої суми, інша сторона має право на проценти з простроченої суми. Норми Конвенції не встановлюють у даному випадку чіткого розміру процентів.

Із врахуванням вказаного, положень ст. 47 Закону України „Про міжнародне приватне право" та місця виконання Контракту 55/02 в Україні, суд вважає за необхідне застосувати до вказаних відносин положення ст. 625 ЦК України, котра встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу із врахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми.

Крім того, підлягає застосуванню до спірних відносин й Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р., що набула чинності для України 01.04.1994р.

Згідно зі ст. 8, 10 зазначеної Конвенції строк позовної давності встановлюється у 4 роки; право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення.

Статтею 20 Конвенції визначено, що якщо божник до закінчення строку позовної давності у письмовій формі визнає свої зобов'язання перед кредитором, то від дня такого визнання розпочинається новий чотирирічний строк давності позову. Сплата відсотків або часткове виконання зобов'язання боржником тягне за собою ті ж самі наслідки, що й визнання зобов'язання.

Відповідачем ТДВ „Трансмост" було подано заяву про застосування строків позовної давності, зазначаючи, що останній платіж за поставлений товар повинен був здійснений до 30.07.2007р., а відтак позивач із врахуванням положень ст. 261 ЦК України повинен був пред'явити претензії до 30.06.2010р.

Із вказаною заявою господарський суд погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до умов Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974р. строк позовної давності у спірних правовідносинах складає 4 роки, й повинен відраховуватись від дня, коли мало місце порушення договору.

Згідно із реєстром платежів, наданих позивачем, за контрактом 55/02 була проведена трансакція 30.04.2010 на суму 8 049 євро, 30.09.2010р. - на суму 30 000 євро, - що свідчить про перерву строку позовної давності.

Крім того, суд враховує пояснення сторін, що платежі в період з 06.08.2010р. по 06.04.2011р. були проведені відповідачем на загальну суму 103 379 євро на підставі додаткової угоди до контракту 12-10А від 07.07.2010р. та враховані у загальній сумі Контракту 55/02 згідно із угодою від 25.06.2002р. до Контракту 55/02 та додатку №3 до нього.

Щодо позовних вимог про стягнення частини заборгованості солідарно з ТДВ „Трансмост" та ТОВ „Південно-українська стивідорна компанія", суд вважає їх обґрунтованими з огляду на положення статей 526, 553, 554 ЦК України та відзиву на позов.

Щодо позовних вимог про визнання таким, що не може бути виконане, арбітражного застереження, що міститься в п. 12.2. Контракту 55/02, суд, встановивши дійсні обставини неможливості виконання арбітражного застереження, не може задовольнити вказані позовні вимоги, адже такий спосіб захисту порушених прав не відповідає ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 1 ст. 4, ст. 5, 47 Закону України „Про міжнародне приватне право", положень статей 30, 53, 59, 62, 78 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р., статей 8, 10 20 Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974р., ст. 625 ЦК України, статей 4, 82-85 ГПК, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок відповідача 2.

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" (58000, м. Чернівці, вул. Гагаріна, буд. 4, код ЄДРПОУ 14262749) та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-українська стивідорна компанія" (65014, Одеська область, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 3, код ЄДРПОУ 37759005, п/р 26004312224001 в АБ „Південний" м. Білгород-Дністровський, МФО 328209) на користь Фірми "БАУЕР Машинен ГмбХ" (БАУЕР-ШТРАСЕ, 1, 86529, Шробенхаузен, Німеччина, номер в Торговому реєстрі 101738) частину заборгованості за поставлене обладнання у сумі 18 672,80 євро (що складає 5% від загальної суми заборгованості) та частину штрафних санкцій у вигляді 3% річних у розмірі 3 365,70 євро (що складає 5% від загальної суми нарахованих штрафних санкцій).

3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" (58000, м. Чернівці, вул. Гагаріна, буд. 4, код ЄДРПОУ 14262749) на користь Фірми "БАУЕР Машинен ГмбХ" (БАУЕР-ШТРАСЕ, 1, 86529, Шробенхаузен, Німеччина, номер в Торговому реєстрі 101738) частину заборгованості за поставлене обладнання у сумі 354 783,19 євро (що складає 95% від загальної суми заборгованості) та частину штрафних санкцій у вигляді 3% річних у розмірі 63 948,45 євро (що складає 95% від загальної суми нарахованих штрафних санкцій), та суму судового збору у розмірі 68 820,00 грн.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Копію даного рішення надіслати відповідачу (ТОВ "Південно-українська стивідорна компанія").

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 23 вересня 2013 року.

Суддя Меденцев П.А.