Постанова

від 28.05.2014 по справі 916/1897/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2014 року Справа № 916/1897/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Мирошниченка С.В.

за участю представників:

Позивача: Єгорова Б.С., дов. № 0275/213 від 07.02.2013 року;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: Барателі Д.Т., дов. № б/н від 02.12.2012 року;

розглянувши касаційну скаргу фірми "Бауер Машинен ГмбХ" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року

у справі № 916/1897/13 господарського суду Одеської області

за позовом фірми "Бауер Машинен ГмбХ"

до відповідача -1 товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-українська стивідорна компанія"

відповідача -2 товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост"

про стягнення 440 678,07 євро та визнання таким, що не може бути виконаний пункт контракту

В С Т А Н О В И В:

У липні 2013 року фірма "Бауер Машинен ГмбХ" звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-українська стивідорна компанія", товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост", просила стягнути з відповідачів 18 672,80 євро боргу, 3 361,10 євро 3% річних; з товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" 354 783,19 євро боргу, 63 860,98 євро 3% річних; визнати таким, що не може бути виконаний пункт 12.2 контракту № 55/02 від 25.06.2002 року (в новій редакції) щодо арбітражного застереження (т. 1, а.с. 2-9).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням товариством з додатковою відповідальністю "Трансмост" умов контракту № 55/02 від 27.02.2002 року.

Заявою від 28.08.2013 року товариство з додатковою відповідальністю "Трансмост" просило відмовити у задоволенні позову за спливом позовної давності (т. 1, а.с. 182-183).

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.09.2013 року (суддя Меденцев П.А.) позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів частину заборгованості за поставлене обладнання у сумі 18 672,80 євро та частину штрафних санкцій у вигляді 3% річних у розмірі 3 365,70 євро; стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" частину заборгованості за поставлене обладнання у сумі 354 783,19 та частину штрафних санкцій у вигляді 3% річних у розмірі 63 948,45 євро. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 194-201).

Судовий акт мотивовано доведеністю позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року (головуючий Мирошниченко М.А., судді Головей В.М., Шевченко В.В.) рішення господарського суду Одеської області від 18.09.2013 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено (т. 2, а.с. 59-70).

Оскаржений судовий акт мотивовано безпідставністю позовних вимог та пропуском строку позовної давності.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, фірма "Бауер Машинен ГмбХ" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просила постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року скасувати, рішення господарського суду Одеської області від 18.09.2013 року залишити в силі (т. 2, а.с. 78-83).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.03.2014 року касаційну скаргу фірми "Бауер Машинен ГмбХ" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.03.2014 року (т. 2, а.с. 99-100).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/97 від 21.03.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О. (т. 2, а.с. 101).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.03.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 07.04.2014 року (т. 2, а.с. 103-104).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/117 від 04.04.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Євсіков О.О., Картере В.І. (т. 2, а.с. 105).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.04.2014 року продовжено строк розгляду касаційної скарги, розгляд справи відкладено на 19.05.2014 року (т. 2, а.с. 111-112).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/192 від 12.05.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О. (т. 2, а.с. 113).

У письмових доповненнях до касаційної скарги фірма "Бауер Машинен ГмбХ" просила рішення господарського суду Одеської області від 18.09.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду (т. 2, а.с. 114-118).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.05.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 28.05.2014 року (т. 2, а.с. 120-121).

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати № 02-05/206 від 27.05.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Мирошниченко С.В. (т. 2, а.с. 113).

У судове засідання 28.05.2014 року представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-українська стивідорна компанія" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-українська стивідорна компанія".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача - фірми "Бауер Машинен ГмбХ", відповідача - товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.02.2002 року між фірмою "Бауер Машинен ГмбХ" та закритим акціонерним товариством "Трансмост" було укладено контракт № 55/02 (т. 1, а.с. 13-14).

25.06.2002 року сторонами укладено додаткову угоду, якою виклали у новій редакції контракт № 55/02 від 27.02.2002 року, додатки № 1, № 2 та додаткову угоду від 06.06.2002 року до нього (т. 1, а.с. 15-23).

Відповідно до п. 1.1 контракту (в редакції додаткової угоди від 25.06.2002 року) продавець продає, а покупець придбає на умовах DDU Чернівці обладнання для бурових робіт з приналежностями та запчастинами згідно додатку № 1.

Згідно п. 1.2 контракту (в редакції додаткової угоди від 25.06.2002 року) продавець надає покупцю послуги з інженерного супроводження придбаних технологій з влаштування буроінєкційних свай і свай, побудованих методом розкатки. Продавець проводить сервісне обслуговування після закінчення термінів гарантії до закінчення дії контракту.

Пунктом 2.3 контракту (в редакції додаткової угоди від 25.06.2002 року) визначено, що загальна сума контракту складає 2 987 848,40 євро, з яких 2 614 393,40 євро ціна за обладнання та 373 455,00 євро вартість послуг з інженерного супроводження та сервісного обслуговування.

Відповідно до п. 6.1 контракту (в редакції додаткової угоди від 25.06.2002 року) оплата здійснюється згідно додатку № 2.

Умовами розділу 9 контракту (в редакції додаткової угоди від 25.06.2002 року) сторони обумовили порядок інспектування та випробування поставленого обладнання.

Сторони у п. 12.1 контракту (в редакції додаткової угоди від 25.06.2002 року) зазначили про застосування до нього права Європейської спільноти.

Відповідно до п. 12.2 контракту (в редакції додаткової угоди від 25.06.2002 року) всі спори за зазначеним контрактом підлягають розгляду з виключенням підсудності загальним судам, дозволу в арбітражі у відповідності з регламентом Арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті м. Вена (Австрія).

Згідно п. 13.1 контракту (в редакції додаткової угоди від 25.06.2002 року) він діє до повного виконання сторонами його умов.

Загальна сума контракту з урахуванням додатку № 2 від 25.06.2002 року склала 3 121 227,40 євро, у т.ч. вартість послуг з інженерного супроводження та сервісного обслуговування на суму 373 455,00 євро (т. 1, а.с. 26).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.08.2002 року, 16.09.2002 року, 11.10.2002 року сторонами було підписано додатки № 3, 5, 6 на поставку додаткового обладнання на суму 45 433 євро, 109 000 євро, 9 647,70 євро (т. 1, а.с. 27-28, 31, 32).

22.10.2002 року сторони підписали додаток № 4 до контракту на поставку додаткового обладнання на суму 226 860 євро, в якому визначили, що станом на 22.10.2002 року загальна сума заборгованості за контрактом 55/02 з врахуванням цього додатку, а також додатків № № 1, 3, 5, 6 становить 3 378 789,10 євро.

Місцевий господарський суд встановивши умови контракту з урахування вищезазначених додатків дійшов висновку, що загальна сума контракту № 55/02 з урахуванням заборгованості за контрактом № 12/10 від 22.12.1995 року в сумі 133 379 євро, яку було зараховано до графіку платежів згідно з додатком до додатку № 2 до контракту № 55/02 склала 3 512 168,10 євро.

Місцевий господарський суд встановив, що позивач повністю поставив товариству з додатковою відповідальністю "Трансмост" обладнання, змонтував та ввів його в експлуатацію, що підтверджується протоколом запуску в експлуатацію обладнання від 30.10.2002 року та розпискою в отриманні обладнання від 28.11.2002 року, проте покупець частково його оплатив, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 373 455,99 євро.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання контракту сторони актів звірки заборгованості не підписували та у зв'язку з спливом часу з моменту укладення контракту № 55/02 більшість документів на його виконання не збереглось, у т.ч. банківські виписки та платіжні доручення.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що послуги з інженерного супроводження були надані фірмою "Бауер Машинен ГмбХ" товариству з додатковою відповідальністю "Трансмост" до 28.11.2002 року (до моменту монтажу та введення в експлуатацію поставленого обладнання), а послуги з сервісного обслуговування з 28.11.2003 року (після закінчення строків гарантії) до закінчення дії контракту.

Місцевий господарський суд надав перевагу доводам позивача, що кошти, отримані від товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" були зараховані фірмою "Бауер Машинен ГмбХ" в оплату послуг з інженерного супроводження та сервісного обслуговування у період з 25.11.2003 року по 17.05.2004 року в сумі 373 455 євро.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що у товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" утворилася заборгованість за поставлене фірмою "Бауер Машинен ГмбХ" обладнання в сумі 373 455 євро.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України від 23.06.2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України від 23.06.2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Частиною 4 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Як зазначалось вище, сторони у п. 12.1 контракту (в редакції додаткової угоди від 25.06.2002 року) визначили про застосування до нього права Європейської спільноти.

Відповідно до ст. 30 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року продавець зобов'язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції.

Згідно ст. 53, 54 зазначеної Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції. Зобов'язання покупця сплатити вартість включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу.

Статтею 59 вказаної Конвенції визначено, що покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Відповідно до ст. 78 Конвенції якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищезазначене стало підставою для часткового задоволення позовних вимог як до товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост", так і до товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-українська стивідорна компанія" з огляду на положення ст. ст. 553, 554 ЦК України.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання таким, що не може бути виконане арбітражне застереження, що міститься у п. 12.2 контракту № 55/02, оскільки такий спосіб захисту порушених прав не відповідає ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 8, ч. 1 ст. 10 Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року строк позовної давності встановлюється у чотири роки. Вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення.

Згідно ст. 20 Вказаної Конвенції якщо боржник до закінчення строку позовної давності у письмовій формі визнає своє зобов'язання перед кредитором, то від дня такого визнання розпочинається новий чотирирічний строк давності позову. Сплата процентів або часткове виконання зобов'язання боржником тягне за собою ті ж самі наслідки, що й визнання зобов'язання згідно з пунктом 1 цієї статті, за умови, що така сплата або таке виконання дає розумні підстави вважати, що боржник визнає це зобов'язання.

Як зазначалось вище товариством з додатковою відповідальністю "Трансмост" було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Місцевий господарський суд, оцінивши реєстр платежів, наданий фірмою "Бауер Машинен ГмбХ", дійшов висновку про переривання строку позовної давності, оскільки за контрактом № 55/02 були проведені трансакції 30.04.2010 року на суму 8 049 євро та 30.09.2010 року на суму 30 000 євро.

Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Розділом ІІІ Господарського процесуального кодексу України визначено справи, підвідомчі та підсудні господарським судам.

Згідно п. 5 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 року № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном.

Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958).

Названа норма узгоджується з вимогами статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно з пунктом 1 якої суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Так, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує. Провадження у справі в цих випадках припиняється на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.

При цьому господарським судам слід враховувати, що звернення до арбітражу - це право, а не обов'язок сторони (стаття 12 ГПК України), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Місцевим господарським судом встановлено, що згідно з наданими суду сторонами доказами, листа Міністерства юстиції України міжнародним арбітражем в Австрії є Міжнародний арбітражний суд Федеральної палати економіки Австрії (VIAC).

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість виконання арбітражного застереження, що міститься у п. 12.2 контракту № 55/02, оскільки немає такого органу, як Арбітражний суд при ТПП м. Відень.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційна інстанція, скасовуючи рішення першої інстанції, окрім іншого не погодилась з висновками щодо загальної суми контракту № 55/02.

Так, апеляційний господарський суд встановив, що ні в самому контракті № 55/02, ні у додатках до нього немає посилань на будь-який інший контракт, у т.ч. на контракт № 12/10 від 22.12.1995 року і про те, що поставки за іншими контрактами зараховуються до суми контракту № 55/02.

Також в матеріалах справи відсутній додаток до додатку № 2 від 25.06.2002 року, на який послався місцевий господарський суд і яким сторони виклали графік чергових платежів на загальну суму 3 121 227,40 євро, при цьому зазначили, що до загального графіку платежів включений платіж за контрактом № 12/10 від 22.12.1995 року у сумі 133 379 євро, що разом з сумою за контрактом в розмірі 2 987 848,40 євро складає всього 3 121 227,40 євро.

Апеляційна інстанція встановила, що будь-яких інших належних та допустимих доказів того, що до суми контракту № 55/02 крім сум, зазначених безпосередньо у ньому та додатках до нього включені інші суми, позивач, у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що загальна сума контракту № 55/02 з урахування додатків до нього становить 3 378 789,10 євро, а не 3 512 168,10 євро.

Також апеляційна інстанція не погодилась з висновками місцевого господарського суду щодо надання фірмою "Бауер Машинен ГмбХ" послуг з інженерного супроводження та сервісного обслуговування.

Апеляційною інстанцію встановлено, що в якості підтвердження надання послуг позивач послався, з чим погодився і місцевий господарський суд, на протокол запуску в експлуатацію бурового агрегату від 30.10.2002 року та розписку про отримання обладнання.

Проте, апеляційний господарський суд вірно зазначив, що сам по собі факт отримання товариством з додатковою відповідальністю "Трансмост" обладнання, здійснення монтажу та випробування у присутності представників позивача не свідчить, що фірма "Бауер Машинен ГмбХ" надавала передбачене умовами контракту інженерне супроводження у розумінні поняття інжиніринг, а також сервісне обслуговування.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що вищезазначені протокол запуску в експлуатацію бурового агрегату та розписка про отримання обладнання не підтверджують факту надання позивачем товариству з додатковою відповідальністю "Трансмост" передбачених умовами контракту послуг та не можуть вважатись належними, допустимими і достатніми доказами надання цих послуг.

Враховуючи вищезазначене та відсутність інших доказів, які б підтверджували надання позивачем товариству з додатковою відповідальністю "Трансмост" вказаних послуг за контрактом № 55/02 та невизнання другим відповідачем факту їх надання, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність, необґрунтованість позиції щодо надання цих послуг, та, відповідно, безпідставність зарахування фірмою "Бауер Машинен ГмбХ" перерахованих товариством з додатковою відповідальністю "Трансмост" грошових коштів в рахунок оплати саме за послуги, а не за обладнання.

Також апеляційний господарський суд не погодився з висновками першої інстанції щодо переривання строку позовної давності.

Апеляційною інстанцією встановлено, що на підтвердження часткової сплати товариством з додатковою відповідальністю "Трансмост" заборгованості за контрактом № 55/02 у 2010, 2011 роках позивач надав документ (т. 1, а.с.49), який складено на іноземній мові без відповідного завіреного нотаріального перекладу, який, відповідно, не може вважатись належним та допустимим доказом здійснення такої оплати, а будь-яких інших первинних бухгалтерських/банківських документів (доказів) здійснення другим відповідачем оплати, які б підтверджували факт переривання перебігу позовної давності у 2010-2011 роках фірма "Бауер Машинен ГмбХ", у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надала.

Крім того, апеляційною інстанцію встановлено, що згідно акту перевірки податкової інспекції від 26.12.2008 року з додатками до нього станом на 01.01.2007 року товариство з додатковою відповідальністю "Трансмост" мало заборгованість перед позивачем за контрактом № 55/02 у розмірі 85 4407,59 євро, проте станом на 30.09.2008 року заборгованість за вказаним контрактом відсутня, а останній платіж і остаточних розрахунок другий відповідач здійснив 12.07.2007 року.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо відсутності у товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" заборгованості перед фірмою "Бауер Машинен ГмбХ" за контрактом № 55/02, тобто, відсутності порушеного права позивача та, відповідно, недоречним вирішення питання щодо застосування позовної давності, оскільки вона може застосовуватись лише при наявності факту порушення прав.

Слід зазначити, що апеляційна інстанція погодилась з висновками місцевого господарського суду щодо неможливості виконання арбітражного застереження, що міститься у п. 12.2 контракту № 55/02.

Отже, вищевикладене стало підставою для скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду та прийняття нового про відмову у позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками суду апеляційної інстанції та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фірми "Бауер Машинен ГмбХ" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року у справі № 916/1897/13 залишити в силі.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

С.В. Мирошниченко