Постанова

від 03.09.2013 по справі 827/1938/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2013 рокуСправа №827/1938/13-а 13 год. 48 хв.

м. Севастополь

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Мінько О.В.;

при секретарі - Матвєєвої М.С.,

за участю: представника позивача, ТОВ "Цар хліб", Станіславської Павліни Михайлівни, довіреність б/н від 30.07.2013 року;

представника відповідача, ДПІ Ленінського району м. Севастополя ДПС, Горошко Марії Олександрівни, довіреність № 226/9/10-039 від 04.02.2013 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Цар хліб" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Цар хліб" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби

просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001572210 від 15.07.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість на суму 448331,25 грн., у тому числі за основним платежем 358665,00 грн., та нарахована штрафна санкція у сумі 89666,25 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0001562210 від 15.07.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на прибуток на суму 416140,25 грн., у тому числі за основним платежем 410201,00 грн., та нарахована штрафна санкція у сумі 5939,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом безпідставно зроблений висновок про заниження об'єкту оподаткування з податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки позивачем при проведені перевірки надані всі необхідні, належним чином оформлені документи, у тому числі податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, що підтверджують правомірність віднесення приватним акціонерним товариством "Цар хліб" сум по операціях з товариством з обмеженою відповідальністю "Саноіл Торг" до складу валових витрат та податкового кредиту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 14.08.2013 року проведено заміну первісного неналежного позивача належним - товариство з обмеженою відповідальністю "Цар хліб" (далі ТОВ "Цар хліб").

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні. Також зазначив, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, укладений між сторонами договір є дійсним якщо його недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочинну повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Отже, оскільки укладений між позивачем та контрагентом договір не віднесений до категорії нікчемних правочинів, рішення суду про визнання договору недійсним відсутнє, придбання товару оформлено належним чином первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, тому висновки податкового органу про нікчемність правочину не підтверджуються матеріалами перевірки.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодився у повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що оскільки між сторонами (позивачем та його контрагентом ТОВ "Саноіл Торг") фактично господарські операції не здійснювались, товари ТОВ "Саноіл Торг" не постачались, ТОВ "Цар хліб" грошові кошти за операціями з ТОВ "Саноіл Торг" перераховувало без мети реального настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, що підтверджується актами перевірок ТОВ "Саноіл Торг", тому таки дії підприємства призвели до завищення витрат та податкового кредиту, що, у свою чергу, призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Отже, відповідач наголошує, що діяльність контрагенту позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди контрагентам. При цьому, документи, які надані позивачем на підтвердження зв'язку понесених витрат підприємства з його господарською діяльністю є суперечливими, що ставить під сумнів фактичне здійснення самих господарських операцій. У задоволенні позову просив відмовити.

Суд, заслухавши представників сторін, встановивши обставини у справі, дослідивши докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби у період з 11.06.2013 р. по 21.06.2013 р. на виконання постанови слідчого з ОВС ДПС у м. Севастополі на підставі наказу від 06.06.2013 проведено документальну позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства "Цар хліб" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 01.04.2013 при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Саноіл Торг" та подальшої реалізації придбаних у ТОВ "Саноіл Торг" товарно-матеріальних цінностей.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 02 липня 2013 року № 7/27-02-22-01/32496670/456/10, у якому зафіксовані порушення:

- підпунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати в бюджет за період з 01.09.2011 по 31.01.2012 у загальному розмірі 358665,00 грн., у тому числі за звітний період вересень 2011 у сумі 42146,00 грн., за звітний період жовтень 2011 у сумі 84999,00 грн., за звітний період листопад 2011 у сумі 144272,00 грн., за звітний період грудень 2011 у сумі 64622,00 грн., за звітний період січень 2012 у сумі 22626,00 грн. (за рахунок завищення податкового кредиту по постачальнику ТОВ "Саноіл Торг" у зв'язку з не підтвердженням реальності вчинення господарських операцій між ТОВ "Саноіл Торг" та покупцем ПАТ "Цар Хліб");

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за звітний період 2-4 квартали 2011 в сумі 386444,00 грн. та звітний період 2012 в сумі 23757,00 грн. (за рахунок завищення витрат по постачальнику ТОВ "Саноіл Торг" у зв'язку з не підтвердженням реальності вчинення господарських операцій між ТОВ "Саноіл Торг" та покупцем ПАТ "Цар Хліб").

Такі висновки зроблені відповідачем на підставі актів перевірки, складених ДПІ в Шевченківському районі м. Києва ДПС, від 16.05.2012 № 414/22-90-37269136 з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Флорена-Плюс" за період з 01.10.2011 по 30.11.2011, від 04.04.2013 № 895/22-20/37269136 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 31.10.2012, від 26.04.2013 № 1266/22-20/37269136 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 28.02.2013.

Відповідно до вказаних актів, перевірками встановлено, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Перевіркою ТОВ "Саноіл Торг" не підтверджено факт реального вчинення господарських операцій та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів. Тобто відсутній правочин між ТОВ "Саноіл Торг" та ТОВ "Цар Хліб", як такий, що спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та передбачений статтею 234 Цивільного кодексу України.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби 15.07.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001572210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 448331,25 грн., у тому числі за основним платежем - 358665,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 89666,25 грн., та № 0001562210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 416140,25 грн., у тому числі за основним платежем - 410201,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5939,25 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно зі статтею 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати складаються з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг); інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу (інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат) крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту г підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Згідно з підпунктами 138.4, 138.5 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Пунктом 140.2 статті 140 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до підпункту 139.1.1 та підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат - витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пунктів 152.1, 152.3 статті 152 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу.

Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Згідно з підпунктом а пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлює, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Порядок формування податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду: у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

В силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом наведених норм законодавства наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Необхідною умовою для віднесення понесених при придбанні товарів (робіт, послуг) витрат та сплачених у ціні цих товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу витрат виробництва та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в господарській діяльності.

Отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку права на витрати та податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

З урахуванням принципу персональної відповідальності, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на витрати та податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру понесених витрат та податкового кредиту.

В свою чергу, відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до статті 184 розділу V Податкового кодексу України реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати анулювання такої реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку на додану вартість. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних (пункт 184.5 статті 185 Податкового кодексу України).

У ході судового розгляду встановлено, що 02.09.2011 року між ПАТ "Цар хліб" (покупець) та ТОВ "Саноіл Торг" (постачальник) укладений договір № 9/М, за умовами якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує борошно пшеничне (продукція) в кількості, асортименті за цінами у строк, що наведений у погоджених сторонами специфікаціях. До договору підписано специфікації: № 1 від 02.09.2011, № 2 від 12.09.2011, № 4 від 04.10.2011, № 6 від 01.11.2011, № 8 від 01.12.2011 ( а.с. 81-84 Т.1).

Якість продукції підтверджується посвідченнями про якість борошна і манних круп, та аналізами виробничих лабораторій (а.с. 164-176 Т.1).

Підтвердженням постачання продукції в період вересень 2011 - січень 2012 є видаткові накладні, акти прийому-передачі продукції на загальну суму 2151983,40 грн., в тому числі ПДВ 358663,91 грн. (а.с. 86-137 Т.1)

Транспортування продукції на адресу позивача здійснювалось за укладеними позивачем з перевізниками - ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом та товарно-транспортними накладними. Транспортування продукції в період вересень 2011 - січень 2012 також підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), актами виконаних робіт (а.с. 138-163 Т.1).

Факт перерахування коштів ПАТ "Цар Хліб" за отриману в період вересень 2011 - січень 2012 продукцію на розрахунковий рахунок ТОВ "Саноіл Торг" у сумі 2151983,40 грн. підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 213-250 Т.1, а.с. 1-72 Т.2).

ТОВ "Саноіл Торг" виписало на адресу ПАТ "Цар Хліб" податкові накладні на загальну суму 2151983,40 грн., в тому числі ПДВ 358663,91 грн. (а.с. 73-123 Т.2).

У бухгалтерському обліку позивача взаємовідносини з ТОВ "Саноіл Торг" відображені проводками: Д-т 20.11 «матеріали» К-т 63.1 «розрахунки з вітчизняними постачальниками» - оприбуткування товару без ПДВ; Д-т 6442, К-т 63.1 - ПДВ, Д-т рахунку 63.1, К-т рахунку 31.1 «розрахунковий рахунок в національній валюті» - сплата за придбаний товар.

Також судом встановлено, що придбане борошно використовувалось у господарської діяльності позивача, оскільки основним видом економічної діяльності позивача є виробництво хліба та хлібобулочних виробів, виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання.

Як вбачається з акту перевірки, ніяких порушень у частині оформлення податкових накладних контрагентом позивача ДПІ в Ленінському району м. Севастополя ДПС не встановила. На момент здійснення господарських операцій та складання видаткових та податкових накладних за вересень 2011 - січень 2012 ТОВ "Саноіл Торг" було включено до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та є платником податку на додану вартість, що відповідачем не заперечується.

Також, відповідачем не наведено жодного доводу та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, свідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, непов'язаність витрат, понесених на придбання борошна, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Отже, зазначене свідчить про недоведеність доводів відповідача щодо фіктивності правочину, та навпаки про фактичне виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентом з відображенням у податковому обліку відповідних зобов'язань з податку на прибуток та на додану вартість.

З урахуванням викладеного, слід зазначити, що посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту, на акти перевірок контрагенту позивача, є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Також суд зазначає, що несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Така правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до частини другої статті 228 зазначеного Кодексу, є нікчемним.

До того ж, 01.01.2011 року частину другу статті 228 Цивільного кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року (зміна редакції статті 228 Цивільного кодексу України), правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, не є у розумінні Цивільного кодексу України нікчемним правочином, тобто є оспорюваним правочином. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції суду.

Отже, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган робить висновок про відсутність у позивача при укладені договору наміру створення правових наслідків, тобто про фіктивність даних угод.

Таким чином, відповідач ототожнює два різних поняття: нікчемність та фіктивність правочину.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним.

Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних.

Частиною другою зазначеної статті Цивільного кодексу України визнання таких угод недійсними віднесено виключно до прерогативи суду.

Разом з цим, ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя ДПС рішень судів про визнання угоди, укладеної позивачем з контрагентом, недійсної за фактом її фіктивності, не надано.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході судового розгляду доводи представника відповідача щодо наявності порушень з боку ТОВ "Цар хліб" та правомірності дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби за податковим повідомленням-рішенням № 0001562210 про донарахування податку на прибуток у загальному розмірі 416140,25 грн. та податковим повідомленням-рішенням № 0001572210 про донарахування податку на додану вартість у загальному розмірі 448331,25 грн. не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом, а тому вони є протиправними і підлягають скасуванню.

Враховуючи зазначене, аналізуючи діюче законодавство України, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що вимоги позивача до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Державної податкової служби є обґрунтованими, в свою чергу відповідач не довів правомірність своїх дій, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Цар хліб" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001562210 від 15.07.2013 прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби яким збільшено товариству з обмеженою відповідальністю "Цар хліб" податок на прибуток приватних підприємств на суму 416140,25 грн., з яких за основним платежем 410201,00 грн., за штрафними санкціями 5939,25 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001572210 від 15.07.2013 прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби яким збільшено товариству з обмеженою відповідальністю "Цар хліб" податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 448331,25 грн., з яких за основним платежем 358665,00 грн., за штрафними санкціями 89666,25 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цар хліб" (юридична адреса: вул. Токарева, 2-В, м. Севастополь, 99003, ЄДРПОУ 32496670) судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено та постанова підписана 10.09.2013 р.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя О.В. Мінько