Ухвала

від 13.11.2013 по справі 827/1938/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/1938/13-а

13.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Чумаченко Н.Г.

за участю сторін:

представник позивача - Публічного акціонерного товариства "Цар хліб"- Станіславська Павліна Михайлівна, довіреність № 32 від 30.07.13

представник відповідача - Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби - Горошко Марія Олександрівна, довіреність № 185/9/10-039 від 01.07.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Мінько О.В. ) від 03.09.13 у справі № 827/1938/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Цар хліб" (вул. Токарева, 2 В,Севастополь,99003)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби (вул. Кулакова 37,Севастополь,99011)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 03.09.13 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Цар хліб" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволені.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001562210 від 15.07.2013, прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Цар хліб" податок на прибуток приватних підприємств на суму 416140,25 грн., з яких за основним платежем 410201,00 грн., за штрафними санкціями 5939,25 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001572210 від 15.07.2013, прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Цар хліб" податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 448331,25 грн., з яких за основним платежем 358665,00 грн., за штрафними санкціями 89666,25 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цар хліб" (юридична адреса: вул. Токарева, 2-В, м. Севастополь, 99003, ЄДРПОУ 32496670) судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 03.09.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 13.11.13 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених в ній.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби у період з 11.06.2013 р. по 21.06.2013 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 01.04.2013 при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Саноіл Торг" та подальшої реалізації придбаних у ТОВ "Саноіл Торг" товарно-матеріальних цінностей.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 02 липня 2013 року № 7/27-02-22-01/32496670/456/10, у якому зафіксовані порушення:

- підпунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати в бюджет за період з 01.09.2011 по 31.01.2012 у загальному розмірі 358665,00 грн., у тому числі за звітний період вересень 2011 у сумі 42146,00 грн., за звітний період жовтень 2011 у сумі 84999,00 грн., за звітний період листопад 2011 у сумі 144272,00 грн., за звітний період грудень 2011 у сумі 64622,00 грн., за звітний період січень 2012 у сумі 22626,00 грн. (за рахунок завищення податкового кредиту по постачальнику ТОВ "Саноіл Торг", у зв'язку з не підтвердженням реальності вчинення господарських операцій між ТОВ "Саноіл Торг" та покупцем ПАТ "Цар Хліб");

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за звітний період 2-4 квартали 2011 в сумі 386444,00 грн. та звітний період 2012 в сумі 23757,00 грн. (за рахунок завищення витрат по постачальнику ТОВ "Саноіл Торг", у зв'язку з не підтвердженням реальності вчинення господарських операцій між ТОВ "Саноіл Торг" та покупцем ПАТ "Цар Хліб").

Такі висновки зроблені відповідачем на підставі актів перевірки, складених ДПІ в Шевченківському районі м. Києва ДПС, від 16.05.2012 № 414/22-90-37269136 з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Флорена-Плюс" за період з 01.10.2011 по 30.11.2011, від 04.04.2013 № 895/22-20/37269136 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 31.10.2012, від 26.04.2013 № 1266/22-20/37269136 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 28.02.2013.

Відповідно до вказаних актів, перевірками встановлено, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені навмисно з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Перевіркою ТОВ "Саноіл Торг" не підтверджено факт реального вчинення господарських операцій та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів. Тобто відсутній правочин між ТОВ "Саноіл Торг" та ТОВ "Цар Хліб", як такий, що спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та передбачений статтею 234 Цивільного кодексу України.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби 15.07.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001572210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 448331,25 грн., у тому числі за основним платежем - 358665,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 89666,25 грн., та № 0001562210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 416140,25 грн., у тому числі за основним платежем - 410201,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5939,25 грн.

Перевіряючи обґрунтованість дій та рішень органу владних повноважень, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський, облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно зі статтею 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як встановлено приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати складаються з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг); інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу (інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат) крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення (підпункт г підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України ).

Згідно з підпунктами 138.4, 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 140.2 статті 140 Податкового кодексу України, у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Не відносяться до складу витрат - витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку ( підпункт 139.1.1 та підпункт 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України ).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктами 152.1, 152.3 статті 152 Податкового кодексу України передбачено, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу.

Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Згідно з підпунктом а пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлює, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду: у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит взагалі не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Нормами ст. 201 ПК України визначено перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту. Отже, саме наявність цих документів є обов'язковою умовою для формування платниками податків податкового кредиту.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Пунктом 16.1.2 ст. ст. 16 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Приписами пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до статті 184 розділу V Податкового кодексу України, реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати анулювання такої реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку на додану вартість. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних (пункт 184.5 статті 185 Податкового кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що 02.09.2011 року між ПАТ "Цар хліб" (покупець) та ТОВ "Саноіл Торг" (постачальник) укладений договір № 9/М, за умовами якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує борошно пшеничне (продукція) в кількості, асортименті за цінами у строк, що наведений у погоджених сторонами специфікаціях. До договору підписано специфікації: № 1 від 02.09.2011, № 2 від 12.09.2011, № 4 від 04.10.2011, № 6 від 01.11.2011, № 8 від 01.12.2011 ( а.с. 81-84 Т.1).

На підтвердження виконання зазначеного вище договору позивачем долучені до матеріалів справи наступні документи:

- видаткові накладні;

- акти прийому-передачі продукції на загальну суму 2151983,40 грн., в тому числі ПДВ 358663,91 грн. ( том 1 а.с. 86-137);

- договори перевезення вантажів автомобільним транспортом;

- товарно-транспортні накладні;

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг);

- акти виконаних робіт (том 1 а.с. 138-163 );

- платіжні доручення (а.с. 213-250 Т.1, а.с. 1-72 Т.2);

- податкові накладні на загальну суму 2151983,40 грн., в тому числі ПДВ 358663,91 грн. (а.с. 73-123 Т.2).

Водночас, у бухгалтерському обліку позивача взаємовідносини з ТОВ "Саноіл Торг" відображені проводками: Д-т 20.11 "матеріали" К-т 63.1 "розрахунки з вітчизняними постачальниками" - оприбуткування товару без ПДВ; Д-т 6442, К-т 63.1 - ПДВ, Д-т рахунку 63.1, К-т рахунку 31.1 "розрахунковий рахунок в національній валюті" - сплата за придбаний товар.

Як підтверджується матеріалами справи, придбане борошно використовувалось у господарській діяльності позивача, оскільки основним видом економічної діяльності позивача є виробництво хліба та хлібобулочних виробів, виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання.

Судова колегія зазначає, що порушень у частині оформлення податкових накладних контрагентом позивача ДПІ в Ленінському району м. Севастополя ДПС не встановила.

Разом з тим, на момент здійснення господарських операцій та складання видаткових та податкових накладних за вересень 2011 - січень 2012 ТОВ "Саноіл Торг" було включено до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та є платником податку на додану вартість, що відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо фіктивності правочину.

Як встановлено пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Аналіз наведених норм та обставин, дає судовій колегії право на висновок, що посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту, на акти перевірок контрагенту позивача, є безпідставними та необґрунтованими.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем, в порядку ст. 71 КАС України, не надано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки від 02 липня 2013 року № 7/27-02-22-01/32496670/456/10 про порушення платником податків вимог Податкового законодавства України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача № 0001562210 від 15.07.2013, № 0001572210 від 15.07.2013.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 03.09.13 у справі № 827/1938/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 18 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва