Постанова

від 18.09.2013 по справі 826/5943/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5943/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Будівельна Фірма» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013 року у справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та наказу, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Перша Будівельна Фірма» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16.04.2013 року № 0002582220 та № 0002592220 та наказу від 21.03.2013 року № 660.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Перша Будівельна Фірма» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність спірного рішення податкової інспекції, а тому відмовив в його скасуванні. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

В свою чергу, ТОВ «Перша Будівельна Фірма» задовго до початку перевірки листом № 05/02-13 від 05.03.2013 року надали податковому органу письмові пояснення та належним чином засвідчені копії всіх документів щодо фінансово-господарських відносин з ТОВ «УКРБУДСФЕРА», що витребовувались згідно запиту № 3789/10/22-211 від 25.02.2013 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо відсутності підстав, передбачених п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПКУ, для проведення зазначеної перевірки, а тому спірний наказ винесений незаконно.

З матеріалів справи слідує, що фактично підставою для призначення даної перевірки була постанова СВ ПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 06.06.2012 року про призначення документальної позапланової перевірки позивача, тобто обставина що передбачена п.п.78.1.11 п.78.1 ПКУ, а не п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПКУ як це зазначено в наказі від 21.03.2013 року № 660.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Укрбудсфера» за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року.

За наслідками зазначеної перевірки відповідачем було складено акт від 29.03.2013 року № 1116/22-221-34426851, згідно висновків якого позивачем порушено вимоги п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України щодо заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 439 309,00 грн., а також п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.4 ст. 201 ПК України щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 364 804,00 грн.

На підставі встановлених в акті перевірки порушень вимог відповідачем було винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

В перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Укрбудсфера», що підтверджується договорами підряду:

- № 16/01-12 від 16.01.2012 року щодо будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Борщагівська, 152-А, 152-В в м. Києві (комплекс робіт по влаштуванню стяжок з використанням матеріалів субпідрядника, та штукатурних робіт з матеріалів підрядника);

- № 27/01-12 від 27.01.2012 року щодо будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Воскресенська, 7 (перша черга), (комплекс робіт по влаштуванню монолітних конструкцій);

- № 25/06-12 від 25.06.2012 року щодо будівництва житлового комплексу з об'єктами медичного та соціально-побутового призначення по вул. Воскресенська, 7 (комплекс робіт по влаштуванню стяжок з використанням матеріалів субпідрядника, та штукатурних робіт з матеріалів підрядника);

- № 15/08-11 від 15.08.2011 року щодо виконання комплексу монолітно-каркасних робіт на об'єкті за адресою: вул. Григоренка, 23 в м. Києві;

- № 20/12-11 від 20.12.2011 року щодо будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Воскресенська, 7 (комплекс робіт по влаштуванню монолітних конструкцій).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції взяв в обґрунтування своїх доводів висновки акту від 31.08.2012 року № 206/22-00/37496460 «Про неможливість проведення позапланової перевірки ТОВ «Укрбудсфера» з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 14.02.2011 року по 30.07.3012 року», а також постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС про порушення кримінальної справи № 73-00209 за фактом ухилення від сплати податків громадянином Бланком О.І., який в період 2011 року перебував на посаді директора ТОВ «Аутсорсингова компанія «Фарм Рост», за ознаками складу злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України та за фактом створення фіктивного підприємництва, шляхом створення (придбання ряду суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі ТОВ «Укрбудсфера» та інших, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, які, на думку відповідача, спростовують факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Укрбудсфера».

Колегія суддів знаходить правомірними доводи апелянта, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Слід зауважити, що Окружний адміністративний суд м. Києва в оскаржуваній постанові відмітив, що відсутність ТОВ «Укрбудсфера» за місцем його реєстрації (місцем знаходження) відповідно унеможливлює отримання первинної документації на підтвердження товарності (фактичності) господарських операцій із позивачем. Колегія суддів не може не відмітити, що дана обставина жодним чином не свідчить про безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом. При цьому, в акті перевірки, на підставі якого прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, не має посилань на невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.

Висновок про відсутність факту реального товарного характеру господарських операцій між ТОВ «Укрбудсфера» та його контрагентами щодо виконання будівельних робіт зроблено судом виключно на підставі акту перевірки щодо контрагента позивача, в якому зазначено про відсутність у ТОВ «Укрбудсфера» будь-яких матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення визначених в договорах підрядних робіт. В зв'язку з цим, суд першої інстанції вважає, що ТОВ «Укрбудсфера» фактично не могло здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, а тому фінансово-господарська діяльність даним товариством здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ «Укрбудсфера».

Такі висновки Окружного адміністративного суду м. Києва є суто суб'єктивними, оскільки жодним чином не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Апеляційна інстанція погоджується з доводами апелянта, що його контрагент при виконанні підрядних робіт міг застосовувати в якості працівників сумісників, а також укладати цивільно-правові угоди на виконання певного виду робіт та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності. Чинним законодавством не заборонено використовувати залучені трудові ресурси тощо. Діюче законодавство не містить визначення трудового ресурсу необхідного для поставки товару позивачу. Крім того, як факт відсутності трудових ресурсів на підприємстві податковим органом не перевірявся, а такий висновок зроблений на підставі податкової звітності, яка не містить достатньої інформації, на підставі якої можливо обґрунтувати такі висновки.

Спростовуючи доводи суду першої інстанції щодо відсутності реального характеру господарської операції, та відсутності господарських відносин між апелянтом та ТОВ «Укрбудсфера» колегія суддів виходить з наступного.

Згідно договорів підряду апелянт придбав у ТОВ «Укрбудсфера» роботи по влаштуванню монолітних конструкцій та штукатурних робіт. В подальшому, зазначені будівельні роботи реалізовувалися кінцевому споживачу - замовнику по будівництву об'єктів, а далі - фізичним (переважно) та юридичним особам. Адже за відсутності факту покупки будівельних робіт фактично не було б і продажу цих робіт, тобто якби ТОВ «Укрбудсфера» не здійснювали підрядні роботи позивачу по влаштуванню монолітних конструкцій та стяжок, тоді об'єкти будівництва не були б збудовані, а замовники житла не отримали б житло.

Апелянтом також правомірно зауважено, що відсутність власного спеціального автотранспорту у ТОВ «Укрбудсфера» жодним чином не вказує неможливість виконання підрядних робіт. Адже для перевезення бетону використовуються спеціальний автотранспорт - міксери по перевозу бетону, які, як правило, належать залізобетонним заводам та підприємствам, і в зв'язку з цим, перевезення бетону здійснюється виробником бетону, а не покупцем. Позивачем відмічено, що, виконуючи аналогічні роботи по влаштуванню монолітних конструкцій, він також не має на своєму балансі спеціального автотранспорту, проте будівельні роботи ним виконуються.

Таким чином, з матеріалів справи слідує, що договори з ТОВ «Укрбудсфера» укладалися з метою виконання позивачем своїх зобов'язань перед фізичними особами (отримання житла) та юридичними особами. В реальності, правові наслідки (результат), які передбачені договорами, були досягнуті: позивач отримав послуги, передбачені договорами підряду, а кінцеві споживачі житло та житлові приміщення. Це підтверджено відповідними документами бухгалтерського обліку, які також підтверджують, що послуги, які надавалися ТОВ «Укрбудсфера», є частиною тих послуг, які позивач надавав третім особам і претензій з боку цих осіб стосовно якості чи кількості послуг на адресу позивача від його замовників не надходило.

За таких обставин, товариством з обмеженою відповідальністю «Перша Будівельна Фірма» обґрунтовано наявність господарської мети та економічної доцільності при укладанні зазначених вище договорів.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

За пп. 14.1.181 п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» № 1379 від 01.11.2011 року (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Порядку встановлено, що не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.

Так, відповідно до Ухвали ВАСУ від 21 червня 2012 року по справі № К-30005/10: «...

якщо на момент здійснення господарських операцій продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим.

На час укладання та виконання договорів ТОВ «Укрбудсфера» були належним чином зареєстровані платником ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являються юридичною особою, наділеною правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори

Отже, суд першої інстанції не правомірно не звернув увагу, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мав повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Також, за ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, а тому податковий кредит правомірно сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Крім зазначеного вище апеляційна інстанція вбачає за необхідне зазначити, що оскільки перевірка позивача фактично проведена на підставі постанови постанова СВ ПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 06.06.2012 року, то відповідно до п. 86.9 ст. 86 ПКУ, в разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки взагалі не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено не правильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Будівельна Фірма» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 21.03.2013 року № 660 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 16.04.2013 року № 0002582220 та № 0002592220.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.